Крим: прихована загроза - Міжнародна політика - dt.ua

Крим: прихована загроза

29 квітня, 12:33 Роздрукувати Випуск №16, 26 квітня-10 травня

Окупований півострів як інструмент Росії у гібридній війні з Заходом.

© mil.ru

"Не говорімо зараз про Крим... Усе дуже складно... Залишмо це на потім... Зараз несприятливі обставини..." — це вже звична риторика багатьох європейських політиків, навіть із кола тих, хто підтримує Україну. 

Часом спокуса "відкласти" питання Криму находить і на наших політиків та експертів

Що це — стратегічна сліпота чи конформізм — затуляти очевидні загрози покровом "гібридності", тим самим виправдовуючи свою бездіяльність? Зручний термін "гібридна війна" стерпить майже все, а спише навіть більше, ніж звичайна війна. Вочевидь, багато хто тішиться думкою, що агресивне завзяття Росії вичерпається територією України, а затишний Європейський Дім перебуває в безпечній недосяжності. Воно ніби й так... Але ні! 

Найбільш несподіваним і прикрим відкриттям для прокрастинаторів у сфері європейської безпеки може виявитися те, що "нешкідлива", на перший погляд, характеристика "гібридності" може насправді означати набагато вищий рівень небезпеки та заподіяних збитків. Але це все — "колись". А сьогодні відстань — психологічна й географічна — між західноєвропейськими столицями та Кримом послаблює відчуття загрози, яку становить окупований півострів. 

П'ять років тому гібридний характер російської агресії в Криму і на Сході України обмежувався особливим типом військової операції, дезінформацією, пропагандою та іншими, вже звичними для нас, видами прихованих загроз. Сьогодні окупований півострів уже набуває нового значення як інструмент агресивної та ревізіоністської зовнішньої політики Росії. Можна говорити про більш широкий спектр гібридних загроз, які пов'язані з окупованим Кримом і розподіляються за трьома вимірами: 1. військовим; 2. правовим; 3. гуманітарним.

У вимірі військової безпеки Крим уже став інструментом ще більшого розширення російського військового впливу. Згідно з експертними оцінками, за останніх п'ять років окупації Росія перетворила Крим на потужну військову базу з таким набором озброєння, яке дозволяє їй розширити зону ураження на більшу територію Західної Європи, Східне Середземномор'я, Південну Африку та Близький Схід. 

І, хоча військова загроза є очевидною, а тому конвенційною, у випадку з Кримом вона набуває гібридних характеристик, оскільки розгортається поза правовим полем. Окупований Крим сьогодні залишається закритою територією для доступу міжнародних організацій і моніторингових місій. Відповідно, міжнародна спільнота не має достатніх можливостей, щоб контролювати ситуацію на півострові та бути до кінця впевненою у відсутності там, наприклад, ядерної зброї. Понад те, географічно стратегічне розташування Криму робить півострів невід'ємною частиною майбутніх домовленостей щодо європейської безпеки. Однак позаправовий статус півострова, практично, унеможливлює навіть початок такого діалогу. Характер вибору в цьому питанні — між правом і компромісом — нагадує вибір між війною та ганьбою. Наслідки також будуть відповідні. 

Український правник Олександр Задорожний ще п'ять років тому зауважив, що, розпочавши війну проти України, Росія розгорнула ще й "наступальну кампанію" у сфері міжнародного права. Російські правники почали просувати альтернативні інтерпретації фундаментальних норм і принципів міжнародного права стосовно принципів територіальної цілісності, непорушності кордонів та національного самовизначення. Створюючи нову політичну реальність і "нормалізуючи" її в очах світової спільноти, Росія також розмиває усталену матерію міжнародного права. В альтернативній російській міжнародній правовій реальності право сили робить нікчемним принцип рівності перед законом. І загроза не в тому, що така неідеальна реальність має місце в міжнародній політиці, а в тому, як це сприймається й інтерпретується в європейських столицях.

Ми для себе маємо зрозуміти, що Європа схильна до компромісів у сфері цінностей більше, ніж сама собі готова в цьому зізнатися. Низхідний тренд у європейській безпеці (силова і гуманітарна частини якої невід'ємні одна від одної) розпочався з моменту згоди європейських демократій на поєднання російського повноправного членства у Раді Європи із систематичними порушеннями Москвою своїх зобов'язань у сфері прав людини. Відсутність адекватної реакції на агресію Росії проти кількох незалежних держав показала, що і це не є "червоною лінією" для європейців. Відповідь на питання, чому західні партнери Росії не реагували належним чином на порушення нею своїх міжнародних зобов'язань у сфері європейської безпеки, проста: ці порушення стосувалися сфери нематеріальних цінностей. Вражає завзяття, з яким у Раді Європи намагаються зняти навіть наявні символічні санкції з Росії задля отримання російських грошей. Це все дуже чітко демонструє справжні цінності окремих європейських політиків, які не мають нічого спільного з державними інтересами європейських країн. Проте межа між матеріальними цінностями і нематеріальними майже непомітна, і зручна стежка компромісів може призвести до непоправних втрат. 

Сфера нематеріальних цінностей — демократії, прав людини, верховенства права — найбільш уразлива перед лицем гібридних загроз. Фактично, ця сфера є ворітьми для гібридної агресії. Компроміс — це невід'ємна частина міжнародної політики й дипломатії, проте сьогодні компроміс між Росією і Європою досягається за рахунок європейських цінностей. Цей вид компромісу чинить тривалий шкідливий вплив на стійкість європейських інституцій, організацій та держав. Логічним наслідком піддатливості західних країн є російський рух вперед у випробовуванні меж можливого. 

Сумним фактом є те, що процеси у Криму й навколо Криму показують неспроможність міжнародних правозахисних організацій та інституцій зупинити поширення зони людського безправ'я і беззаконня в Європі. Крим перетворився на "сіру зону", територію, на яку міжнародні організації (ООН, ОБСЄ тощо) не можуть потрапити, навіть маючи відповідний мандат. 

І саме поточний статус Криму "поза законом" породжує цілу низку нових загроз та можливостей для агресора. По-перше, ми є свідками залучення міжнародних організацій і окремих європейських політиків до "нормалізації" нелегального статусу півострова сьогодні. Так, у 2014 р. представники Товариства Червоного Хреста України заявили, що Російський Червоний Хрест, фактично, захопив майно українського відділення організації в Криму. На думку керівника практики судових спорів та медіації адвокатського об'єднання "Юскутум" адвоката Антона Куца, цими діями Російський Червоний Хрест порушив три основоположних принципи діяльності гуманітарних організацій — принцип нейтральності, згідно з яким Червоний Хрест не може обирати сторону конфлікту; принцип єдності, згідно з яким у країні має працювати лише одна гуманітарна організація і в Криму має залишатися Український Червоний Хрест; принцип універсальності, згідно з яким усі товариства Червоного Хреста у світі мають діяти в єдності та допомагати одне одному.

Товариство Червоного Хреста в Україні зверталося як до російських колег, так і в міжнародну Федерацію товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, а також у Міжнародний Комітет Червоного Хреста з проханням розпочати консультації для відновлення цілісності організації та запровадження міжнародних механізмів впливу на уряди й національні товариства країн, які порушують положення статуту міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. 

Відсутність реакції Міжнародного Комітету Червоного Хреста на цю ситуацію не може бути сприйнята як щось нормальне, а вибірковий підхід у наданні допомоги тим, хто її потребує, Російським Червоним Хрестом у Криму ставить під сумнів спроможність цієї організації зберегти універсальність і нейтральність, не кажучи вже про єдність. Правильно було б визнати, що Червоний Хрест як міжнародна організація не має доступу на територію Криму і ніяк не може допомогти тим, хто потребує його допомоги на півострові.

Візити окремих європейських політиків у Крим, як чинник відбілювання російської агресії та злочинів російського режиму проти кримських татар і українців Криму, справедливо викликають осуд у столицях країн ЄС та обурення Києва. Вочевидь, російська фінансова винагорода переважає правові й репутаційні ризики від цих поїздок. І якщо на правові наслідки ми вплинути не можемо, то можна пробувати збільшувати репутаційні втрати цих політиків. Тактика "осуду і звинувачення", зрештою, посилить токсичність таких поїздок і якщо не припинить їх зовсім, то вплине на число охочих відвідати окупований Крим. 

По-друге, російські репресії проти жителів Криму — це не лише політика придушення інакодумства. Це частина демографічної політики зі зміни складу населення півострова. Тим часом як залякані й переслідувані громадяни України залишають Крим, Кремль реалізує програму переселення на територію окупованого півострова російських громадян, — наразі йдеться вже про понад 50 тис. осіб. Києву вже зараз потрібно виносити у міжнародну площину питання безстрокової нікчемності будь-яких процедур волевиявлення на півострові стосовно статусу Криму.

Ну і третьою загрозою, яка останніми роками набула чітких обрисів, є впровадження Росією інструмента іноземних заручників у площину міждержавних відносин. Сьогодні політика Росії із затримання та ув'язнення українських громадян набула масового характеру. Ми вже говоримо про понад 100 незаконно ув'язнених українців на території Росії та в окупованому Криму, правозахисні організації повідомляють про цифри 400 — 600 осіб, включно з тими, хто перебуває на окупованих територіях Сходу України. Росія блокує переговори і процес обміну в'язнями та відкрито заявляє про політичні вимоги — зміну влади в Україні й, відповідно, зміну політичного курсу. 

У цьому контексті, особлива роль належить українським морякам, захопленим росіянами 25 листопада 2018 року у міжнародних водах Чорного моря. Утримуючи українських моряків та фабрикуючи проти них справи, Росія порушує не лише Конвенцію ООН з морського права, а й Женевську Конвенцію 1949 року про поводження з військовополоненими. Відмова Москви змінювати свою позицію стосовно утримання українських моряків дуже промовисто свідчить про те, що саме Росія думає про "Азовський пакет" санкцій з боку ЄС, який вочевидь має слабкий, символічний характер. 

Але гібридна загроза тому й гібридна, що її прояви та наслідки багатогранні й важко передбачувані... принаймні для тих, хто досі вірить у силу договорів та угод. І, доки ЄС сумнівається щодо доцільності реагування на агресію Росії проти України в Азовському морі, Керченській протоці та Чорному морі, йдеться вже не про Україну та Договір між Україною і РФ про співробітництво у використанні Азовського моря й Керченської протоки. Йдеться про небезпечну ситуацію для сфери морського права. Як зазначає Джеймс Холмс у своїй статті "Прощавай, Гроцій! Привіт, Путін!" (Foreign Policy, 29 листопада 2018 р.), Москва прагне відродити доктрину закритого моря і має однодумців у цих намірах серед амбіційних міжнародних акторів. Якщо Росія і Китай досягнуть успіху у встановленні свого суверенітету на Азовське море та Південно-Китайське море, це може поставити під питання свободу навігації і в інших частинах світу. І роль українських полонених моряків у цьому дійстві неабияка. Адже, доки Росія випробовує межі своїх можливостей, інші країні спостерігають і замислюються над наслідуванням такої поведінки: в Південно-Китайському морі — сьогодні, в інших частинах світового океану — завтра так само можуть бути протаранені кораблі, захоплені моряки, а свобода навігації залишиться у спогадах про безпечніші часи.

Так, нам важко говорити про часові межі деокупації півострова. Росія ніби накрила Крим залізним куполом, яким хоче його сховати, зробити невидимим, забутим і недоступним. Часом здається, що вона досягає своєї мети. Нечасте згадування Криму в міжнародних новинах, недоступність півострова для міжнародної спільноти роблять цю землю примарно далекою для наших західних партнерів. Але не для нас. Наше завдання — постійно нагадувати про окупований півострів і про те, що Крим для Росії вже є не просто вкраденим скарбом, який вона намагається сховати, а зброєю в тій гібридній війні із Заходом, яку Москва оголосила в односторонньому порядку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво