Корейська морква Вашингтона

Поки адміністрація Барака Обами останні два роки концентрувала свою увагу на досягненні угоди, яка б стримувала Іран від ядерної бомби, Північна Корея наростила свою ядерну гонку. Але тепер, фактично на завершенні своєї другої президентської каденції, Барак Обама знову повертається до північнокорейського питання.

Держсекретар Сполучених Штатів Джон Керрі під час свого недавнього візиту до Південної Кореї вимагав посилити міжнародний тиск на уряд КНДР, аргументуючи це продовженням ядерної програми Пхеньяном і жахливими стратами людей, близьких до Кім Чен Ина. Держсекретар назвав режим Кіма-молодшого "одним із найбільш кричущих прикладів нехтування правами людини на планеті", додавши, що поведінка північнокорейського лідера тільки підвищує ймовірність висунення йому обвинувачень у Міжнародному кримінальному суді.

Зрештою, Джон Керрі відзначив у Сеулі, що Сполучені Штати планують посилати санкції стосовно КНДР, наголосивши: "ми обговорюємо методологію форсування санкцій щодо Північної Кореї".

За довгу історію конфронтації з Заходом Пхеньян виробив "унікальні" підходи до проблем своєї безпеки, які спираються на постійне нагнітання обстановки. Можна сказати, що криза в міжнародних відносинах, яку викликає КНДР своєю політикою, ще більше поглибилася після смерті попереднього диктатора Кім Чен Іра. Бо не тільки не справдилися сподівання на початок запуску реформ новим лідером, а й сама Північна Корея стала ще більше непрогнозованою і непередбачуваною. А замість очікуваної денуклеаризації Пхеньян вкотре використовує перевірений ядерний шантаж.

Запустивши модель ядерного балансування на межі війни і дипломатії, КНДР розглядає весь навколишній світ через призму "чучхейської доцільності", яка жодним чином не стикується з правилами, прийнятними для міжнародної демократичної спільноти.

Нагнітання постійної загрози (що, до речі, під час війни з Україною почав використовувати й Путін), намагання зіграти в гру без правил, при цьому використовуючи методи балансування, дозволяє Північній Кореї вибудовувати корисні щити протидії проти потужнішого суперника. При цьому поведінка КНДР є такою, що ніхто не може її повністю розшифрувати, і її не може бути витлумачено як просто реакцію на зовнішній подразник.

Якщо (з якихось причин) напруженість на Корейському півострові починає слабшати, Північ змінює ситуацію, приймаючи рішення, які, на перший погляд, видаються аномальними. Але, провокуючи конфронтацію і поглиблюючи свою ізоляцію, КНДР водночас вдається отримувати іноземну допомогу.

Схоже на те, що наростання внутрішніх репресій у цій країні є лише черговою підготовкою до наступного витка конфронтації зі Сполученими Штатами і їхніми союзниками, яку пхеньянський режим потім намагатиметься знову конвертувати у продовольчі поставки.

Тим часом цілі зовнішньої політики КНДР залишаються незмінними. Для неї важливі: пошук шляхів для компенсації своєї слабкості, враховуючи асиметричність власних потенційних військових можливостей; намагання вбити клин між Сеулом і Вашингтоном, щоб послабити мотивацію присутності Сполучених Штатів у Південній Кореї; спроба експортувати свою ідеологію до південнокорейського суспільства.

Агресивність КНДР також можна розглядати у світлі її безперервних спроб делегітимізації факту існування Південної Кореї та паралельно двох Корей. Адже у Пхеньяні й досі вважають, що вони є єдиним законним урядом для
всієї Кореї.

Самоізоляція КНДР від міжнародної спільноти і негативні відносини з іншими країнами, накладені на ексклюзивний "чучхейський соціалізм", ще більше загострюють кризу, яку керівництво Північної Кореї прагне усунути консолідацією внутрішньої єдності та проведенням репресивних дій, у тому числі й вищого керівництва країни.

Династія Кімів стала страшним похідним втручання свого часу Москви у внутрішні справи Кореї. І КНДР - не що інше як організації Кремлем подоби "Корейської народної республіки", матриця абсурду якої була принесена північним корейцям із СРСР.

По суті, Кіми постали наочним прикладом реалізації експерименту антиеволюції, який відбувається на очах усього людства. Але "пухкий тиран" Кім Чен Ин, зі своєю отриманою у Швейцарії освітою, показує не тільки всю потворність деформації диктаторського клану. Його стиль керівництва дуже нагадує Пол Пота - лідера "червоних кхмерів.

У цьому сенсі цілком можна провести паралель між Кім Чен Ином і Путіним. Кім ІІІ (як і Путін), вочевидь намагається будувати свій режим за запозиченою у Сталіна моделлю. Політичний курс, який проводить Кім Чен Ин, і зачистки у правлячому апараті уряду показують класу номенклатурної північнокорейської бюрократії, під якими великими професійними ризиками він ходить у часи такого правління. Диктатор вирішив вдатися до безперервної серії шоу з ультра-насильницьких чисток, які мають на меті продемонструвати оточенню його силу. Чим вочевидь порушив той баланс рівноваги, який існував ще з часів його батька та діда.

Хвиля чисток і страт внесла драматичні зміни у фундаментальні взаємозв'язки між Кім Чен Ином та його високопоставленими чиновниками. Тому потенційні наслідки цих подій можуть виявитися непередбачуваними. Еліти Північної Кореї були лояльні до диктаторської династії, бо знали: вірність режимові зробить їхні позиції в номенклатурному середовищі досить безпечними. Але з посиленням чисток і страт вони вже не можуть бути впевненими в цьому.

Ці інциденти свідчать, що внутрішня політика КНДР є занадто нестабільною. Північнокорейський режим стає настільки репресивним, що його дії все менше починають відрізнятися від того, що робили Сталін, Гітлер і Пол Пот у своїх країнах із підпорядкованими їм народами - в СРСР, Німеччині та Камбоджі.

Усе це починає викликати дедалі більший осуд у світі, і в міжнародної спільноти немає іншого вибору, як і далі продовжувати реалізацію політики батога і пряника. Ситуація, яка склалася, вимагає більше застосовувати палицю і менше - моркву. Власне, це чітко озвучив у Сеулі держсекретар Джон Керрі, адже наростання небезпеки з боку Північної Кореї є загрозою, яка поширюється далеко за межі регіону. Тому для Америки дуже важливо не дати цій північнокорейській загрозі вийти за "червону лінію".

Це актуально ще й з тієї причини, що під час вторгнення російських окупантів на територію України Москва спромоглася дестабілізувати ситуацію в багатьох потенційних гарячих точках світу. Тому не можна виключати, що в якийсь момент наростання загострення відносин із Заходом Кремль не захоче розіграти "північнокорейську карту", спровокувавши черговий виток конфронтації на Корейському півострові.

Сполучені Штати закликали Північну Корею утриматися від дій, котрі розпалюють напруженість у регіоні після того, як державні ЗМІ КНДР повідомили про випробування підводних балістичних ракет, запущених із субмарин. Однак що сьогодні може задіяти Америка для стримування КНДР? Яка мета і цілі контактів Вашингтона з Пхеньяном? Запобігти війні? Пришвидшити крах режиму - чи створити умови для сприяння економічним реформам у країні?

Протягом багатьох років усунення програми створення ядерної зброї в Північній Кореї було пріоритетом для Сполучених Штатів. Але Вашингтону не вдалося заблокувати просування Пхеньяна в цьому напрямі.

На жаль, визначення КНДР поганим партнером на переговорах розглядалося досі як достатнє виправдання для того, щоб не розробляти комплексної стратегії щодо Північної Кореї, яка б складалася з позитивних і негативних стимулів, каліброваних в міру необхідності таким чином, аби привести і тримати Пхеньян за столом переговорів.

Реальних варіантів перезапуску мирного процесу не так уже й багато доти, доки КНДР не повернеться за стіл переговорів. Але заяви держсекретаря Джона Керрі з цього питання свідчать, що Сполучені Штати налаштовані рішуче й готові створити, впровадити і ретельно вивіряти пакет стимулів та санкцій, аби чиновники з Північної Кореї визначилися з тим, чи в їхніх інтересах брати конструктивну участь у цьому процесі.