Китай: уйгурський сепаратизм перестає бути локальним - Міжнародна політика - dt.ua

Китай: уйгурський сепаратизм перестає бути локальним

6 березня, 2014, 20:15 Роздрукувати Випуск №8, 6 березня-14 березня

Інцидент, який китайські ЗМІ вже охрестили як "наше 9/11", висунув на порядок денний уже не нові складні питання про способи забезпечення безпеки та стабільності в державі, проблему боротьби з тероризмом і сепаратизмом, а також способи врегулювання міжнаціональних відносин.

Безумовно, ніхто з майже трьох десятків людей, котрі планували в суботу 1 березня скористатися поїздом, аби виїхати зі столиці благодатної провінції Юньнань — міста Куньміна, і гадки не мав, що зустріне в касовій залі вокзалу свою смерть. Ще більше сотні осіб було поранено внаслідок атаки групи з восьми бойовиків. Люди в масках і чорному одязі влаштували справжню м'ясорубку в переповненому людьми приміщенні. Група нападників, до якої, за даними офіційних китайських ЗМІ, входили шість чоловіків і дві жінки, використали довгі ножі, мачете та інші види холодної зброї для того, щоб убити максимальну кількість людей. На час прибуття загонів поліції, крім 29 убитих, 143 особи було поранено, і 20 із них усе ще перебувають у тяжкому стані. Поліції вдалося застрелити на місці злочину чотирьох нападників і захопити одну поранену жінку-терористку, ще трьох було заарештовано через кілька діб. Інцидент, який китайські ЗМІ вже охрестили як "наше 9/11", висунув на порядок денний уже не нові складні питання про способи забезпечення безпеки та стабільності в державі, проблему боротьби з тероризмом і сепаратизмом, а також способи врегулювання міжнаціональних відносин.

Уйгурський тероризм
переходить усі межі 

У понеділок 3 березня представники влади заявили, що ідентифікували злочинців як групу уйгурів, вихідців із північно-східного регіону країни, якими керував такий собі Абдурехім Курбан. Жодних інших даних про цю людину немає, як і невідомо, чи його було вбито, чи він опинився в руках поліції. Також незрозуміла мета нападників: була їхня вилазка політичним актом чи справді — актом тероризму, спробою дестабілізувати ситуацію в країні, посіяти ворожнечу, залякати мирних громадян. Утім, уже в понеділок на вокзалі в Куньміні практично ніщо не нагадувало про інцидент, і поліцейські забрали з вокзалу посилені патрулі.

Очевидно, що терористи "приурочили" свою вилазку до 3 й 5 березня, коли в Пекіні традиційно відкривається засідання китайських вищих представницьких і консультативних органів влади — Національної політичної консультативної ради та Всекитайських зборів народних представників. Таким чином, це вже другий за півроку великий теракт, влаштований уйгурами напередодні важливих політичних подій у житті країни. Нагадаємо, що в жовтні 2013-го уйгурська сім'я влаштувала підрив автомобіля, начиненого каністрами з бензином, прямо в центрі Пекіна, на площі Тяньаньмень. Теракт стався за кілька днів до важливого партійного заходу — третього пленуму ЦК КПК 18-го скликання. 

Це нова тенденція — уйгурські сепаратисти вже не вперше проводять такі акції за межами районів свого компактного проживання в Сіньцзян-уйгурському автономному районі. Що ускладнює властям країни завдання протидіяти таким терористичним вилазкам, але, крім того, вимагає нових підходів до врегулювання міжетнічних і релігійних відносин. Адже такі атаки вже викликали напруженість і недовіру до представників уйгурського народу з боку етнічних китайців — ханьців. 

Деякі громадяни на сторінках китайського аналога twitter — Weibo активно обговорюють, що тепер вони не довіряють уйгурам, і радять друзям поводитися обережно під час спілкування з ними. Офіційна влада, однак, закликає не піддаватися таким настроям і каже, що терористів — одиниці, і якщо піддатися страхові, то саме й можна втрапити у приготовлену ними пастку. Так, у Куньміні після різанини уйгури зазнали тиску, місцеві жителі виганяли декого з них із найманих квартир і розривали трудові угоди, уйгурів перевіряють на вулицях. Не піддаватися таким настроям закликають нині й члени китайського парламенту — як від Сіньцзяна, так і ті, що представляють провінцію Юннань. 

Проте охорону центру Пекіна, де відбуваються засідання парламенту, посилено. Одночасно багато китайських газет у різних районах країни публікують на своїх сторінках інструкції на випадок терактів і дають рецепти, як їм запобігати. Правоохоронці закликають громадян повідомляти про підозрілих осіб або групи людей.

Оперативно-слідчі заходи щодо кунміньських подій проводяться в Сіньцзяні, і найближчими днями можливі нові арешти родичів або співучасників осіб, причетних до куньміньської різанини.

Сіньцзян — китайська Чечня

Проблема сепаратизму уйгурів у Сіньцзяні — давня. Після того, як цим регіоном у середині XIX ст. заволоділа Росія, дехто був схильний розглядати його як продовження Середньої Азії, і в побут увійшло поняття "Східний Туркестан" стосовно району Таримської западини в сучасному Сіньцзяні, або "китайський Туркестан", на противагу "російському Туркестану". І, хоча цінський уряд 1884 р. повернув собі цю територію силою й заснував тут свою "провінцію", зерна сепаратизму вже пустили глибоке коріння. На початку минулого століття рух за незалежність "Східного Туркестану" та створення держави уйгурів уже цілком сформувалися. На тлі ослаблення китайської влади в листопаді 1933 р. Сабіт Дамолла проголосив у Кашгарі Ісламську республіку Східний Туркестан. Вона проіснувала три місяці. Потім у 1944 р. була ще одна спроба повстання, яке очолив узбек Аліхан Туле. Він проголосив себе "головою" республіки Східний Туркестан на території округів Або, Тачен та Алтай і зміг протриматися при владі до червня 1946 р. При цьому варто зазначити, що і в першому, і в другому випадках Радянський Союз значно допомагав сепаратистам, а політичне керівництво СРСР потай розглядало плани анексії цієї території в Китаї. Але рішення так і не ухвалили. Вже на кінець вересня 1949 р. загони Народно-визвольної армії Китаю повністю взяли під контроль цей регіон. 

Утім, ряд учасників опору не змирилися з поразкою й перенесли свою активність за кордон. Новий сплеск сепаратизму настав у Сіньцзяні на початку 1990-х р. Внаслідок розпаду СРСР і створення в Середній Азії нових незалежних держав, процес національного самовизначення сусідів реанімував і надії уйгурів на те, що їхній статус можна змінити в Сіньцзяні. Ідеї проголошення незалежної держави підтримувалися не тільки із закордонних політцентрів, а й прихильниками радикальних ісламських рухів у Пакистані та Афганістані, де уйгурські бойовики проходили підготовку. 

Перший серйозний інцидент стався 5 квітня 1990 р. у Бажені — невеликому містечку поблизу Кашгара, де уйгури підняли повстання, для придушення якого Китаю довелося задіяти регулярні війська. Однак пік збройної боротьби випав на 1996—1997 рр., коли китайська влада взяла на озброєння жорсткішу тактику протидії тероризмові й ісламському екстремізму. Кількість нападів обчислювалося в ті роки сотнями, а кількість арештованих уйгурів — десятками тисяч. Китайська влада застосовувала тактику тотальних зачищень низки районів від підозрілих елементів, було запроваджено цензуру релігійного друку, відбулася навіть чистка лав КПК, оскільки й серед комуністів виявилися співчуваючі уйгурам або люди, які відвідують мечеті. Після терактів 2001 р. у США Пекін переконав світову спільноту вважати "Ісламський рух Східного Туркестану", створений 1993 р., терористичним угрупованням. Однак уже 2004-го уйгури, що проживають за кордоном, об'єдналися у Всесвітній уйгурський конгрес (ВУК), що став політичним центром прибічників уйгурської незалежності з Європи, Америки та країн Центральної Азії, зокрема Казахстану й Киргизстану. ВУК розвиває ідеологію уйгурського націоналізму, поряд із пантюркізмом, а також активно пропагує свої ідеї та веде моніторинг ситуації з правами людини в Сіньцзяні. Пекін вважає Конгрес "терористичною організацією". Оголосив у міжнародний розшук ряд його керівників, хоча останні неодноразово заявляли, що у своїй боротьбі за права уйгурів використовують лише ненасильницькі методи. 

Поряд із заходами силового характеру, центральна влада КНР також ухвалила великі плани економічного відродження регіону, що трохи знизило гостроту соціальних суперечностей, звузило соціальну опору для сил радикального спрямування. Пізніше зміни торкнулися і обмежень у релігійній діяльності. У результаті таких заходів із 1999 р. кількість збройних виступів у Сіньцзяні пішла на спад, і 2005-го офіційні медіа навіть рапортували, що терактів у регіоні взагалі не було. Проте вже напередодні Пекінської олімпіади в серпні 2008 р. у Сіньцзяні відбулися нові теракти. А 17 липня 2009 р. в Урумчі — столиці СУАР — відбулися, мабуть, найбільш масові за останні 50 років зіткнення між уйгурами та ханцями, що призвели до загибелі майже 200 людей і поранення кількох тисяч. 

Таким чином, поряд із Тибетом, Сіньцзян залишається регіоном, де сепаратизм існує досі, але, на відміну від Тибету, останніми місяцями очевидна тенденція до поширення активності уйгурських терористичних груп на всю територію Китаю, що, безумовно, вимагає від держави нових підходів і превентивних заходів.

Історичні паралелі та нові реалії 

Однак позиція Китаю з питань сепаратизму має ще один цікавий бік. Зовнішня політика цієї держави базується на повазі суверенітету й територіальної цілісності. І при цьому Китай — одна з небагатьох країн світу, що розширила останніми роками свою територію за рахунок земель сусідніх країн, зокрема Росії, Казахстану, Таджикистану, відсудила спірні ділянки вздовж кордонів. Крім того, по периметру китайських кордонів із Індією є низка ділянок, що залишаються спірними. Тоді як Пекін однозначно відкидає втручання у внутрішні справи інших держав і однозначно не підтримує сепаратистських рухів у світі, в останній рік нове керівництво країни ставить руба питання про якусь історичну вину інших країн, зокрема й сусідньої, за біди, яких зазнав Китай упродовж останніх півтора століть. Багато хто розглядає цю тезу як консолідуюче гасло для формування "великої нації Китаю". Однак така риторика вже лякає сусідів, оскільки, порушуючи тезу "про історичну вину", Китай цілком прозоро розуміє під цим відторгнуті території. Так, в історичному музеї (у центрі Пекіна) всім відвідувачам показують карту, що демонструє, які зі споконвічних китайських земель були відторгнуті. "Втрати", зокрема, охоплюють усю Монголію, російське Примор'я, російські ж Бурятію і Туву, частину районів Алтаю, держави Середньої Азії. 

Досі за цією демонстрацією "історичної справедливості" не йшли ніякі конкретні кроки, однак прецедент, що виник внаслідок введення Росією своїх військ у Крим, може бути зручним приводом для Китаю вчинити аналогічно з усіма своїми кривдниками, і Росією зокрема. Втім, виходячи з логіки Кремля (зважаючи на його рішення щодо Криму), Росія також може послати свої війська, наприклад, у той-таки Сіньцзян, коли Путіну раптом здасться, що Пекін ущемляє права десятків тисяч громадян КНР, які є етнічними росіянами й проживають у СУАР, або їхньому життю є загроза з боку уйгурських "націоналістів та екстремістів". Дарма що багато цих росіян давно вже втратили здатність висловлюватися рідною мовою й китаїзувалися. Путіна це навряд чи стурбує...

Що ж стосується Криму та України, Китай зайняв чітку позицію — він поважає суверенітет і територіальну цілісність України. Про що Сі Цзіньпін особисто повідомив Володимиру Путіну 5 березня. Кремль проігнорує й цю думку? 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво