Італія: фірмова поствиборна невизначеність - Міжнародна політика - dt.ua

Італія: фірмова поствиборна невизначеність

5 березня, 19:50 Роздрукувати

Європі залишається сподіватися, що нестабільність завершиться успішним формуванням уряду, готового до здійснення адекватної політики.

Парламентські вибори в Італії завершилися. Але мало хто, незалежно від політичних поглядів, міг би сказати, що завершилися вони успішно.

Як свідчать проміжні результати підрахунку голосів, оприлюднені Центральною виборчою комісією, лідирує правоцентристська коаліція, до якої входять партії "Уперед, Італіє", "Ліга Півночі" і "Брати Італії". Вони набирають разом 36,9% голосів. (Четверта партія, що входить до цієї коаліції, — "Ми з Італією" — набрала 1,1% і не проходить до парламенту.) На другому місці — протестний "Рух п'яти зірок" з 32,3%. На третьому — Демократична партія з результатом 18,6%.

Як для виборів 2018 р. у Європейському Союзі — то це, здебільшого, певний перепочинок після "ударного" 2017-го, коли парламент обирали Франція, Німеччина й Велика Британія. На цьому тлі італійські вибори є однією з центральних подій поточного року для Європи.

В Італії (що не надто характерно для унітарних держав) парламент складається з двох палат — Палати депутатів і Сенату. Будь-який законопроект має бути підтриманий обома палатами. Таким чином, для ефективного функціонування законодавчої гілки влади і в Палаті депутатів, і в Сенаті має бути діюча більшість. А от із цим після виборів в Італії можуть бути проблеми.

Минулої неділі країна обирала представників одразу до обох палат парламенту. До обох з них приблизно третина представників обирається за одномандатними округами, а дві третини — за пропорційною системою із закритими списками. Це для Італії нововведення: раніше всіх депутатів обирали за пропорційною системою.

Причини, які призвели до цих змін, досить заплутані. Про одну з них DT.UA писало раніше. Лідер найбільшої партії в попередньому скликанні парламенту, тодішній прем'єр-міністр Маттео Ренці, хотів позбутися центральної проблеми бікамералізму: необхідності проводити всі проекти через обидві палати. Ренці виніс на референдум реформу Сенату, яка урізала б його повноваження з більшості питань до консультативних і зробила б не виборним, а призначуваним органом.

Однак Ренці припустився помилки, заявивши, що в разі провалу реформи на референдумі піде у відставку. Після чого референдум перетворився на волевиявлення про довіру Ренці, і реформа Сенату не пройшла.

А тим часом реформа виборів до Палати депутатів уже була проведена, але й вона оскаржувалася в суді. Виникла потреба в новому виборчому законопроекті, який стосувався б обох палат. Його й було ухвалено восени 2017 р. Впровадження мажоритарної складової пояснювалося стимулюванням довиборного співробітництва коаліцій партій. Логіка така: щоб перемогти на окрузі, партії зі схожими поглядами повинні працювати спільно. Передбачається, що це має привести до стабільності коаліцій і після виборів, уже в парламенті.

Щоб отримати більшість у Палаті представників, партія або виборча коаліція партій повинна отримати близько 40% голосів у пропорційній частині голосування. Так, бонуса лідер в новому виборчому законі не матиме, проте аналітики все ж таки припускають, що саме приблизно 40% голосів може бути достатньо для здобуття більшості. В Італії досягти цієї мети нині вкрай складно — через участь у виборах двох великих коаліцій і однієї сильної партії. І якщо проміжні результати підрахунку голосів точні, ніхто із цих учасників більшості не здобуде.

Втім, це для Італії не новина. У результаті виборів у 2013 р. лівоцентристській виборчій коаліції вдалося сформувати більшість у Палаті депутатів, але не в Сенаті. Відтак їм довелося домовлятися про широку коаліцію, щоб затвердити новий уряд. Невдовзі вона розпалася: Сільвіо Берлусконі, лідер правоцентристів, відкликав з уряду своїх міністрів через незгоду з підвищенням податків. Однак більшість утримати вдалося, оскільки частина правоцентристських депутатів відпала, продовживши співробітництво з лівоцентристами. Отак, зібравши коаліцію за участі ще й інших дрібних партій, і протрималися до нових виборів.

Ось і тепер, очевидно, більшість доведеться збирати з підручних сил. Питання в тому, хто і як її збиратиме.

За опитуваннями, найбільшу кількість голосів — 32,3% у нижній палаті — з усіх партій отримав популістський "Рух п'яти зірок", очолюваний молодим Луїджі ді Майо. Його ідеологію однозначно схарактеризувати складно. Популісти активно використовують "зелену" тематику, риторику боротьби з істеблішментом, апелюють до євроскептичного електорату і до противників масової імміграції, пропонують універсальний базовий дохід. За рахунок такої суміші вони й завойовують голоси свого ядерного електорату — незадоволених виборців у бідних регіонах Півдня й незабезпеченої (часто безробітної) молоді.

Водночас і переконаними євроскептиками їх назвати складно. Так, у січні партія відмовилася від раніше постійно повторюваної ідеї референдуму про вихід з єврозони. Партійці стверджують, що час для цієї ідеї минув. Цілком імовірно, вони просто вирішили, що втрачають голоси на такому суперечливому питанні. А торік рух спробував приєднатися до Альянсу лібералів і демократів Європи — фракції в Європарламенті, яка виступає за посилення Євросоюзу, аж до перетворення його на федерацію. Представники АЛДЄ, втім, вважають, що такі партнери їх лише дискредитують.

Хаотичність позицій "Руху п'яти зірок" позначається на міжнародних ринках: на результати екзит-полів вони відреагували падінням курсу євро. Але для цих коливань є й інші причини.

"Рух п'яти зірок" постійно заявляє, що не піде в коаліцію з жодною з інших партій. А от крайня права "Ліга Півночі" йшла на вибори в коаліції з відродженою партією "Уперед, Італіє" Сільвіо Берлусконі, а також із двома невеликими правими партіями: неофашистською "Брати Італії" і поміркованою "Ми з Італією". І, судячи з попередніх результатів, є чималий шанс, що в рамках цієї коаліції саме "Ліга Півночі" набере більшість голосів: за попередніми даними, у неї 18,4% голосів проти 14% у партії Берлусконі.

Це означає, що, згідно з попередньою угодою, саме ультраправі номінують кандидата від коаліції на посаду прем'єр-міністра. У свою чергу саме права коаліція, очевидно, набирає найбільшу кількість голосів (порівняно з "Рухом п'яти зірок" і лівоцентристською коаліцією) — близько 37%. Таким чином, можливо, що на посаду італійського прем'єра буде номіновано ультраправого Маттео Сальвіні.

"Ліга Півночі" спочатку формувалася як регіональна партія, яка виступає за інтереси промислової північної Італії. Риторика подібних партій відома: вони стверджують, що годують відсталі регіони країни. Колись "Ліга Півночі" була сепаратистською партією, але нині прибічники відокремлення Півночі у партії становлять меншість: центральною партійною ідеєю спершу стала федералізація. А при Сальвіні партія й зовсім перестала порушувати цю тему, хоча відокремлення Півночі формально визначено в партійному статуті як мету.

Однак популярність партії (яка набрала на виборах 2013 р. до Палати депутатів усього 4,1%) зросла не завдяки позиції щодо територіального устрою країни.

По-перше, "Ліга Півночі" для італійців — це теж варіант протестного голосування проти політичного істеблішменту, як і "Рух п'яти зірок". По-друге, при Сальвіні партія займала активну й досить популярну критичну позицію стосовно проблеми біженців. По-третє, вони також активно критикують ЄС і виступили на підтримку виходу Великої Британії. І хоча Сальвіні не обіцяє аналогічного референдуму в Італії, він попереджає про його можливість, якщо ЄС не прислухається до вимог італійців. Вимоги стандартні для правих: помітно менше повноважень Брюсселю, більше — державам.

Сальвіні у своїй кампанії запозичив гасло Трампа "Америка передусім", звісно, переінакшивши його: "Італійці передусім". І цим подібність не вичерпується: цілком очевидно, що якщо він стане прем'єр-міністром, принципово зміниться міграційна політика Італії.

Країна останніми роками стала пунктом призначення для біженців, які прибувають до Європи морським шляхом. Так, у 2015 р. до Італії й Греції сумарно прибуло близько мільйона біженців. І, як і в інших європейських країнах, в Італії міграційна криза викликала невдоволення деяких верств населення і підйом політичних сил, що використовують антимусульманські й антиімміграційні гасла.

У 2017 р. (значною мірою завдяки співробітництву з лівійською владою, яка перехоплює тепер значну частину човнів біля своїх берегів) італійцям вдалося домогтися скорочення кількості біженців, які прибувають до країни, у кілька разів. Однак ці заходи лівоцентристського уряду, що їх активно критикують правозахисники, багатьом здаються запізнілими. А тим часом "Ліга Півночі" обіцяє масові депортації, хоч аналітики й сумніваються, що практично і юридично це буде можливо.

Їхні партнери з "Уперед, Італіє" також обіцяють виборцям розпочати депортації біженців. Партія під проводом 81-річного ветерана італійської політики Сільвіо Берлусконі начебто й критикує Євросоюз, але досить помірковано. Сьогодні партія людини, яка була багато років одним із символів європейського популізму, мабуть, є для Брюсселя найвигіднішим партнером в Італії. Однак те, що Берлусконі осідлав хвилю антиіммігрантських настроїв, свідчить про розуміння настроїв у суспільстві.

На результат партії Берлусконі вплинув той факт, що її ключова електоральна база — відносно бідні регіони на півдні країни — стала бажаною метою одразу і для "Руху п'яти зірок", і для "Ліги Півночі". Власне, саме для такої всеіталійської експансії останні й відмовилися від сепаратистської риторики, перейшовши до націоналістичної. Завоювати ж якихось нових виборців партії людини, яка символізує старе покоління італійських політиків, у боротьбі з ді Майо і Сальвіні було б украй важко.

При цьому Берлусконі не стане знову прем'єр-міністром, навіть якщо "Уперед, Італіє" номінуватиме свого кандидата. У 2013 р. його було засуджено за несплату податків. У зв'язку з поважним віком ув'язнення йому замінили громадськими роботами. А отже, як раніше засуджений він не може претендувати на крісло прем'єра. Тому Берлусконі пообіцяв номінувати на цю позицію нинішнього президента Європарламенту Антоніо Таяні, котрий багато років пропрацював у Брюсселі. Символічний хід, покликаний завоювати проєвропейський електорат і водночас "подати руку" європейським партнерам: Таяні, як і більшість європейських функціонерів, за натурою швидше технократ, ніж політичний лідер.

Окремих слів заслуговують і багаторічні дружні зв'язки Берлусконі з Владіміром Путіним. У 2015 р. Берлусконі відвідував окупований Крим.

Втім, друзів нинішньої Росії в італійській політиці багато. Так, і "Рух п'яти зірок", і "Ліга Півночі" вельми позитивно відгукуються про Путіна. "Ліга Півночі" навіть має угоду про співпрацю з "Єдиною Росією". Обидві ці партії закликають скасувати санкції ЄС проти Росії. Без втручання Росії, судячи з дослідження El Pais, не обійшлося: в італійськомовних профілях у соцмемрежах активно розганяли повідомлення російських Sputnik і RT з критикою влади й нагнітанням страху перед міграційною загрозою.

Втім, аналітик Bloomberg Леонід Бершидський стверджує: хоча в Італії багато говорять про симпатію до Путіна, навряд чи якийсь коаліційний уряд піде на бунт проти Євросоюзу, наважившись проголосувати проти продовження санкцій. Нагадаємо, для продовження щоразу необхідно отримати одностайну підтримку всіх країн-членів ЄС.

Разом із тим експерти цілком серйозно попереджають про ризик коаліційного уряду популістів, що складається з "Руху п'яти зірок" і "Ліги Півночі". Їхніх мандатів, судячи з усього, буде достатньо для формування більшості. "Рух" не раз заявляв, що в коаліцію ні з ким не піде. Але якщо таке об'єднання відбудеться, можна чекати потрясінь не тільки на європейських ринках, а й у європейській політиці.

Альтернативою цьому є коаліція за участі "Уперед, Італіє" і очолюваної Маттео Ренці лівоцентристської Демократичної партії. Однак уже очевидно, що удвох їм сформувати уряд навряд чи вдасться, і доведеться шукати підтримки відразу кількох менших  партій. Можливо, "Братів Італії" з правої коаліції і мажоритарників. Навіть у такому разі не факт, що вдасться сформувати більшість в обох палатах.

Але чи захоче піти на це Берлусконі? З одного боку, він начебто й казав, що в коаліцію з лівоцентристами не піде. А з іншого — казав він це, коли здавалося очевидним, що саме його партія номінуватиме прем'єр-міністра. А виконувати роль "другої скрипки" в уряді крайніх правих під кінець політичної кар'єри йому теж навряд чи цікаво. Сальвіні колись перервав тривалу промову Берлусконі на мітингу на підтримку правої коаліції, символічно показавши свою силу. Медіамагнат добре розуміє, що в такій конфігурації уряду він отримає репутаційну втрату від співробітництва з радикалами. А цього він, з його нинішнім центристським і проєвропейським іміджем, не хоче, добре розуміючи, що не зможе ухвалювати ключові рішення.

Натомість Демократичній партії, яка провалилася на виборах з 18,6% голосів виборців, залишається сподіватися або на співробітництво з Берлусконі, або, що досить малоймовірно, — з "Рухом п'яти зірок". Найбільш поміркована і проєвропейська з великих італійських партій не змогла переконливо провести свою кампанію. І не дивно, оскільки саме їм доводиться відповідати за економічні проблеми Італії — повільне зростання, заборгованість у 132% ВВП, високе безробіття (особливо на півдні), різке збільшення кількості бідних домогосподарств, банківська криза.

Майже напевно після виборів Італію, за будь-якої конфігурації уряду, очікують зниження податків (благо, експорт останнім часом почав активно зростати, і його можна стимулювати ще), спроби реструктуризувати борг і задовольнити найбідніших виборців. Але, як і у випадку з Грецією, вирішення боргової проблеми не видно, а європейці (переважно через жорстку позицію Німеччини) пробачити частину боргу наміру не мають.

Кредитори мусять бути дуже обережними з нав'язуванням політики економії країнам-боржникам: її соціально-економічні наслідки призводять до тріумфу радикалів. І якщо раптом Італію очікує уряд за участі "Ліги Півночі", ризики для цих кредиторів стрімко зростуть.

Зрештою, не виключений іще й варіант уряду меншості — ситуативного пошуку голосів в обох палатах під прем'єра й очікування такого самого пошуку під наступні законодавчі ініціативи. Берлусконі ж закликав іти на нові вибори, якщо більшість сформувати не вдасться. Втім, після вчорашнього результату один з лідерів партії "Уперед, Італіє" уже заявив, що сенсу в цьому немає, оскільки навряд чи щось принципово зміниться.

Італію чекає традиційна для цієї країни політична нестабільність. Європі ж залишається сподіватися, що нестабільність закінчиться успішним формуванням уряду, який буде готовий провадити адекватну політику.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №24-25, 23 червня-6 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво