Історичний момент України: як його можна втратити - Міжнародна політика - dt.ua

Історичний момент України: як його можна втратити

15 лютого, 2013, 21:20 Роздрукувати Випуск №6, 15 лютого-22 лютого

Чи зможуть досвідчена дипломатія  і тонке лобіювання Києва привести ЄС до підписання Угоди про асоціацію? 

Нинішній український уряд, зважаючи на все, має ілюзії щодо того, що Україна зможе приєднатися до європейського інтеграційного проекту, не дотримуючись його основних принципів. Проте ні улесливі промови, ні зміна теми, ні самовихваляння не звільнять Київ від виконання принаймні кількох попередніх умов, поставлених ЄС для підписання Угоди про асоціацію. Протягом наступних місяців Україна не повинна витрачати час на піар-кампанії або політтехнологічні маневри — їй слід зосередитися на проведенні реальних реформ у внутрішній політиці та законодавстві відповідно до пріоритетів, встановлених Брюсселем. 

Після п'яти років напружених переговорів Україна і Європейський Союз парафували влітку 2012 р. текст детальної Угоди про асоціацію, що включає встановлення тісного політичного співробітництва, а також створення глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі. Сьогодні Київ перебуває за кілька кроків до підписання цього документа, яке може відбутися у листопаді 2013 р. у Вільнюсі, на саміті Східного партнерства ЄС. Угода, якщо її підпишуть, стане не тільки найбільшим міжнародним пактом, укладеним Україною. 

Цей надзвичайно докладний документ (906-сторінковий основний текст англійського варіанта перебуває у вільному доступі в Інтернеті) буде водночас наймасштабнішим за всю історію Євросоюзу контрактом, підписаним з державою, яка не входить до його складу. У разі набуття чинності його статтями, Угода значною мірою інтегрує українську економіку в європейський ринок, а також політично пов'яже Київ з Брюсселем. Це щось більше, ніж звичайний міждержавний договір: Угода про асоціацію Україна-ЄС містить детальний план повномасштабної перебудови — так званої європеїзації української економіки, державного устрою і суспільства загалом. Будучи одного разу реалізованою, вона надасть якісно інший фундамент відносинам України з ЄС.

Від асоціації до членства

Більш того, у новій реальності, яку створить поступове втілення в життя установок Угоди, Брюсселю буде важко продовжувати відмовляти Україні в перспективі членства в ЄС. Сьогодні Союз навмисно уникає дискусій про можливість вступу України до ЄС у майбутньому і повторює, що для України "двері не відчинені, але й не зачинені". Але щойно загальні положення Угоди будуть введені в дію, Брюсселю доведеться переглянути своє ставлення до України. На цьому етапі українська економіка вже стане невід'ємною частиною ринку Євросоюзу, а її законодавство — значною мірою адаптованим до стандартів ЄС. Коли більшість статей Угоди набудуть чинності, Брюссель не зможе і надалі відкладати переговори про приєднання. У ст. 49 Договору про Європейський Союз зазначено, що "будь-яка європейська держава, яка дотримується принципів [ЄС], може подати заяву на членство в Союзі", і Київ зможе почати процес вступу в Євросоюз, коли Україна продемонструє своє визнання принципів ЄС. У результаті найбільша територіально європейська країна стане, нарешті, повноправним членом Союзу. 

Таким чином, Угода про асоціацію надає українцям серйозний шанс стати нацією, повністю інтегрованою у післявоєнний європейський проект. Поряд з далекосяжними політичними, геополітичними і соціально-економічними наслідками, Угода має також історичне значення. Підписаний договір про асоціацію, що визначає Україну як європейську націю і частину західного світу, став би головним інструментом стабілізації її міжнародної позиції. Звісно, покрокове втілення положень Угоди не можна розглядати як панацею від усіх численних проблем України, але цей документ безперечно стане опорним пунктом проведення реформ, планом невідкладних дій і компасом для її майбутнього розвитку — іншими словами, дасть Україні те, чого їй, можливо, сьогодні найбільше бракує, — чіткий напрям, загальноприйняту мету і сприятливу перспективу майбутнього розвитку. 

Новий застій у відносинах Україна—ЄС 

Хоча Київ підійшов впритул до реалізації цього процесу, не виключено, що Угода так ніколи і не буде підписана. Як відомо, три роки тому почав здійснюватися різкий поворот в українському політичному розвитку. З моменту своєї інавгурації 25 лютого 2010 р. нинішній український президент Віктор Янукович веде країну назад, у сіру зону внутрішнього напівавторитаризму і міжнародного неприєднання. Звичайно, і до приходу до влади Януковича у 2010-му становлення української правової держави відбувалося зигзагоподібно. Проте нинішня регресія як у зовнішній, так і у внутрішній політиці значно перевершує відхилення від демократичного курсу попередніх президентів країни. Вона призвела до небезпечного серйозними наслідками підриву багатьох політичних досягнень України з моменту здобуття незалежності в 1991 р. і відновлення демократичного курсу після "помаранчевої революції" 2004 р

Через цю нову ситуацію Брюссель був змушений призупинити процес підписання вже парафованої Угоди про асоціацію, попри те, що всі значущі політичні табори і країни Європи зацікавлені в підписанні нового масштабного пакту з Україною. Не тільки Україна дістала б значні вигоди — виграв би і ЄС, оскільки Угода надає сприятливу можливість стабілізувати ситуацію за межами його нинішніх східних кордонів і поступово перетворити Україну на частину західного політичного й економічного простору. 

Незважаючи на настільки райдужну перспективу, Союз, аби зберегти обличчя європейського співтовариства демократичних держав, був змушений висунути низку умов, які Україні необхідно виконати, перш ніж підписати Угоду. Ці передумови містять, насамперед, зміни в українському законодавстві (наприклад, у законах про вибори або держзакупівлі), а також припинення зловживань судовою системою з метою переслідування лідерів політичної опозиції. Протягом кількох місяців десятки представників органів ЄС, а також країн — членів Союзу щотижня апелюють до Януковича та його уряду із закликом дотримуватися бодай елементарних правил гри і базисних демократичних стандартів , для того щоб Брюссель зміг легітимно підписати Угоду з Києвом. 

Попри ці зусилля, нічого істотно не змінилося відтоді, як стало зрозуміло, що відстрочка підписання Угоди вже не пов'язана з оголошеним раніше технічним доопрацюванням, а наприкінці 2012 р. не викликав сумнівів той факт, що Брюссель відкладає укладання Угоди, ґрунтуючись на негативній оцінці запровадженого Януковичем нового політичного і державного порядку. До його приходу до влади у 2010 р. Україну можна було класифікувати як "дефектну" (недостатню) демократію, тобто країну з плюралістичним державним устроєм, яка проте має істотні недоліки. На тлі незавершеного, та все ж таки демократичного розвитку української держави у 2007 р. Брюссель почав переговори з Києвом про найбільший документ, а в 2008 р. уперше пролунала назва "Угода про асоціацію" для нового пакту, яка мала замінити Угоду про партнерство і співробітництво, підписану ЄС та Україною в 1994 р.

Однак на цей момент Україна — це вже не "дефектна" демократія, а, швидше, напів- або навіть псевдодемократія, тобто частково авторитарний режим. Щоправда, подеколи ЄС вступав і вступає, у широкому значенні, у партнерські відносини з напівавтократіями. Але Союз, звичайно ж, не піде на тісну асоціацію і не підписуватиме найбільшу угоду у всій своїй історії з країною, яка не дотримується навіть основних правил післявоєнної європейської політики. 

Реакція Києва на більш сувору позицію ЄС парадоксальна. Замість того щоб прислухатися до повторюваних численних й одностайних відозв з Брюсселя і багатьох інших європейських столиць і внести відповідні зміни у політичний і правовий устрій країни, українське керівництво увійшло в стан самообману та ескапізму. Деякі найвищі посадові особи Києва поширюють ілюзії про те, що українці зможуть приєднатися до європейського проекту без дотримання основних демократичних прав у своїй країні. 

Подеколи українське керівництво нешанобливо або саркастично реагує на запитання про те, як Україна збирається виконувати умови для укладання Угоди з ЄС. Наприклад, 28 січня 2013 р. на каналі ICTV новий український міністр закордонних справ Леонід Кожара на запитання про політичні проблеми з підписанням Угоди про асоціацію відповів, що визнає їх наявність, однак сподівається, що до саміту у Вільнюсі європейські країни розв'яжуть ці проблеми між собою, — тим самим перевизначивши політичні перешкоди для укладання Угоди як такі, що існують усередині ЄС, а не у відносинах Києва з Брюсселем. Що криється за таким заплутуванням суті проблеми? Небажання українського керівництва підписувати Угоду чи намір перекласти відповідальність на Євросоюз, якщо цей документ не буде підписано? 

Київське нерозуміння європейського проекту

Менш похмурим поясненням політики Києва могло б бути те, що зростаюча суперечливість позицій українського керівництва полягає в трохи ілюзорному розумінні характеру європейської політики. Не виключено, що дехто в Києві сподівається на можливість отримати підпис під Угодою, зігравши на певній розбіжності в думках серед європейських політиків про релевантність Угоди з Україною для Європи й терміновість її підписання. І справді, на сьогодні в 27 країн — членів ЄС немає єдиної думки з українського питання. З одного боку, для низки східноєвропейських країн геополітичне значення Угоди є винятково важливим. З другого — деякі країни наполягають, щоб ЄС послідовно втримував свої позиції. Хай там як, навіть у разі, якщо нинішнє українське керівництво знайде підтримку в певних політиків Євросоюзу, для підписання документа потрібен консенсус всіх 27 країн-членів. Держави, зацікавлені в Угоді з Україною як в інструменті підвищення власної безпеки, справді можуть вирішити, що слід якомога швидше підписати документ незалежно від стану речей у самій Україні.

Та країни, більше стурбовані репутацією Євросоюзу як співтовариства правових держав, а також зацікавлені в збереженні проведеної ЄС переконливої й послідовної політики просування демократії в усьому світі, розцінюватимуть Угоду про асоціацію з напівавтократією, чиє керівництво переслідує лідерів політичної опозиції, використовує суди для посилення власної влади тощо, як зраду принципів, на яких саме було побудовано європейське співтовариство. Підписання Угоди з такою країною, як нинішня Україна, підірве фундамент ЄС як співдружності правових держав, що прагнуть поширити післявоєнні європейські цінності на інших континентах. Багато країн ЄС, коли не більшість, не підуть на таку фундаментальну поступку й накладуть вето на Угоду. 

На тлі цих реалій Україні доведеться докласти чималих зусиль для того, щоб у листопаді 2013 р. не змарнувати можливості приєднатися до європейського проекту, що відкривається перед нею. Немає жодних гарантій, що у разі провалу (дедалі більш імовірного) на вільнюському саміті Україна ще коли-небудь здобуде такий шанс. Якщо українці вважають підписання Угоди історичним моментом для своєї країни, то мають змусити свій уряд вийти з ізоляційної мушлі й покінчити з поширенням політичних ілюзій, не спантеличувати більше ні себе, ні суспільство різними піар-кампаніями, політичними технологіями й дипломатичними трюками. Замість цього громадянське, економічне, інтелектуальне й політичне суспільства України мають зробити все для того, щоб протягом наступних місяців було успішно здійснено конкретні зміни в українській політиці й законодавстві відповідно до вимог Ради ЄС, викладених у його Висновках від 10 грудня 2012 р. 

Не можна до того ж забувати, що відповідальні особи ЄС — це, насамперед, політичні лідери країн — членів Євросоюзу, і вони не зможуть виправдати перед виборцями своїх країн рішення про входження в тісну асоціацію з Києвом, з огляду на той негативний імідж, що має на сьогодні українська політична система. Доки європейська громадськість не переконається в тому, що в Україні відбуваються помітні зміни на краще, ЄС не зможе підписати Угоду — навіть за всього бажання деяких геополітично стурбованих лідерів східноєвропейських країн.

Чинник Тимошенко 

Для того щоб не змарнувати історичний шанс, складовою частиною кампанії з поліпшення іміджу України має стати звільнення Юлії Тимошенко. Цього вимагає звичайний raison d'Etat (державний інтерес) — як із внутрішньо-, так і з зовнішньополітичних міркувань. Ув'язнення Тимошенко — це від самого початку ризикований внутрішньополітичний покер українського керівництва, оскільки її арешт підсилює поляризацію й без того розділеної країни і створює небезпечний прецедент, коли політики, які програли на виборах, опиняються у в'язниці. Ба більше, за останні місяці цей факт для багатьох європейців став символом політичного розвороту України: для середнього європейця посадити за ґрати головного опозиційного лідера країни, та ще й жінку, неприйнятне саме по собі. Деякі західні спостерігачі, щоправда, висловлюють думку, що поведінка Тимошенко не завжди була бездоганною, але навіть серед цих критиків мало хто сумнівається в тому, що арешт, судовий процес і тюремне ув'язнення українського екс-прем'єра є проявами українського авторитаризму, а не правової держави. 

Ув'язнення Тимошенко видається особливо сумнівним на тлі різних інших регресійних кроків Януковича й К°, починаючи з 2010 р., таких як зміна Конституції і створення коаліції "тушок" 2010 р., маніпуляції передвиборних кампаній 2010 й 2012 рр., періодичні "наїзди" на незалежні ЗМІ тощо. Особливо здивувало інформованих європейських політиків і експертів узяття під варту колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Проти Тимошенко, принаймні, було висунуто серйозні обвинувачення (хоча, на думку ЄС, судовий розгляд не було проведено в належному порядку). Але міра покарання Луценка була в кожному разі непропорційною його можливим правопорушенням — навіть якби вони всі без винятку підтвердилися. Створюється враження, що українське керівництво стало жертвою власної пропаганди. Воно втратило всяку міру в процесі переслідування політичних опозиціонерів і переконало себе в тому, що тісні відносини з ЄС триватимуть, попри все.

Україна на вододілі

Одночасно з унікальним шансом підписання Угоди про асоціацію цього року Україна зазнаватиме серйозних ризиків до наступних президентських виборів 2015 р. З низки ключових питань життя країни — економічного розвитку, фінансової стабільності, міжетнічних відносин, енергетичної безпеки, відносин із Росією — українські держава і суспільство зіткнуться з величезними викликами, здатними привести країну на межу колапсу. Для згуртування української політичної нації, що зароджується, у прийдешні бурхливі часи підписання Угоди про асоціацію може відіграти роль об'єднавчого чинника і жаданого проблиску надії. Українську євроінтеграцію (принаймні, офіційно) підтримують усі значимі політичні сили, більшість українців і майже вся інтелектуальна еліта України. Буде сумно, а в найгіршому разі трагічно, якщо Україна змарнує можливість визначити, нарешті, своє майбутнє.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 9
  • УКраїнка УКраїнка 27 лютого, 20:16 -[-div class=quotation-]--[-span class=nick-]-Віктор-[-/span-]- -[-span class=date-]-17 лютого, 15:35-[-/span-]- -[-span class=text-]-Не треба додаткової угоди - ПРАЦЮЙТЕ ВСІ! Навіщо угода про асоціацію з ЄС коли ПОНАЮЧИ з 1994 року є підписана і ратифікована Угода про партнерство та співробітництвоУкраїни з ЄС, яка на 80-90 % аналогічна тій що планується до підписання і якою манять українців? З 1994 року існують "стандарти", "спрощення візового режиму", "надання ЄС допомоги Україні", можливості вільної торгівлі на основі двусторонніх угод іі т.д. по кожній галузі. Українцям головне було споживання, владам - імітація, для ЄС -буферна зона Україна. Може простіше і порядніше буде працювати та дотримуватись умов угоди 1994 року, а не мріяти та маніпулювати суспільною думкою?-[-/span-]--[-/div-]-Вірно! згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво