Ірак: країна періоду напіврозпаду - Міжнародна політика - dt.ua

Ірак: країна періоду напіврозпаду

11 липня, 2014, 21:15 Роздрукувати Випуск №25, 11 липня-18 липня

Події в Іраку стають дедалі драматичнішими. Там загострюється конфесійно-етнічний конфлікт, що загрожує геополітичними катаклізмами. 

Події в Іраку стають дедалі драматичнішими. Там загострюється конфесійно-етнічний конфлікт, що загрожує геополітичними катаклізмами. 

Бойовики-суніти ІДІЛ ("Ісламської держави Іраку і Леванту"), які з'явилися місяць тому з Сирії, порушили крихку рівновагу в Іраку і, захопивши північний схід країни, створили власну державу — "Ісламський халіфат" на чолі зі своїм лідером Абу Бакр аль-Багдаді. Нині він — халіф Ібрагім. Саму ж організацію перейменовано на "Ісламську державу". Ну а після того, як Багдад продемонстрував неготовність протистояти вторгненню бойовиків, президент курдської автономії Масуд Барзані заявив про підготовку референдуму про незалежність Іракського Курдистану. Свою пропозицію Барзані мотивував тим, що країна фактично вже поділена на частини.

Ірак дуже близько підійшов до межі, за якою — його зникнення з політичної карти світу. 

Подібний розвиток подій загрожує дестабілізацією регіону, багатого нафтою і газом. Що зовсім не влаштовує ні сусідні країни, ні основних геополітичних гравців. Адже хоча вторгнення ісламських бойовиків і не торкнулося основних нафтоносних провінцій Іраку, ескалація конфлікту спричинила помітне зростання нафтових цін на світовому ринку. Так ф'ючерси на сировину марки Brent подорожчали на 4%, і під час червневих торгів ціна барелі перевищувала 114 дол.

Становище погіршує те, що "Ісламський халіфат", який претендує на лідерство серед мусульман, контролює величезні території в Сирії та Іраку, створивши плацдарм для підготовки бойовиків, готових фанатично боротися з іракськими шиїтами, Іраном, монархіями Перської затоки, Заходом. "Халіф Ібрагім" уже закликав правовірних до джихаду і стійкості в подоланні труднощів.

Про серйозність загрози, що походить від сунітських бойовиків "халіфа Ібрагіма", свідчить вже той факт, що навіть "Аль-Каїда" називала ІДІЛ радикальним. Інформація про викрадення бойовиками майже 40 кг сполук урану з Мосульського університету викликає тривогу, оскільки ці ядерні матеріали можуть бути використані у виробництві т.зв. брудної бомби. І якось слабко заспокоює те, що в уряді Сполучених Штатів вважають: викрадені матеріали не є збагаченим ураном, і їх буде складно використати для створення зброї.

Тому ігнорувати те, що відбувається в Іраку, Саудівська Аравія, Іран, Туреччина, Сполучені Штати не можуть: ІД загрожує їхній національній безпеці, а центральний уряд Іраку втрачає контроль над ситуацією в країні. Аналіз же воєнної і політичної ситуації дає Пентагону підстави стверджувати, що іракська влада не зможе без сторонньої допомоги відновити контроль над територією, захопленою бойовиками. 

Але в плани адміністрації Барака Обами не входить повернення до Іраку американських військ: більшість громадян США виступають проти цього. Втім, до Багдада відправили 300 американських спецпризначенців для надання допомоги іракським силам безпеки. Крім того, Пентагон заявив, що в боротьбі з бойовиками буде застосовано дрони, які використовують для захисту американських радників в Іраку. Іранці ж, у свою чергу, відправили сусідам три штурмовики Су-25.

Намагаючись знайти вихід з іракської кризи, Вашингтон запропонував прем'єр-міністру шиїтові Нурі аль-Малікі створити коаліційний уряд з участю сунітів. Це забезпечило б Багдаду підтримку з боку сунітської меншини: в останні роки аль-Малікі проводить політику, спрямовану на домінування шиїтів. Тому багато експертів вважають, що аль-Малікі сам спровокував кризу своїм політичним курсом. Адже політика дискримінації в суспільстві, де сильні родинні, кланові зв'язки, у свою чергу, спонукає сунітів приєднуватися до бойовиків з ІД. 

Та навіть загроза розпаду держави не змусила аль-Малікі, інших іракських політиків піти на компроміс із сунітами, надавши їм в уряді посаду міністра оборони або внутрішніх справ. Прем'єр відкинув пропозицію Вашингтона, аргументуючи рішення тим, що воно йтиме врозріз із результатами нещодавніх парламентських виборів, на яких перемогу здобули шиїтські партії. Зробивши ставку на шиїтів та Іран, використовуючи військову допомогу Штатів і Росії, аль-Малікі намагається втримати ситуацію під контролем і втретє очолити уряд. 

Ці плани реалізувати непросто, враховуючи низьку боєздатність іракської армії і небажання американців завдавати авіаудари по території, зайнятій бойовиками ІД. У цій складній ситуації прем'єр-міністрові допоміг духовний лідер іракських шиїтів аятола Алі Сістані, котрий закликав своїх послідовників піднятися на боротьбу з терористами. Одновірці аятоли серйозно сприйняли погрози бойовиків з ІД захопити шиїтські святині — Неджеф і Кербеллу. Словом, іракці зуміли дещо стабілізувати фронт і навіть відбити Тікріт.

Та й суніти, хоча й не задоволені політикою дискримінації уряду аль-Малікі, не поспішають масово ставати під прапори "Ісламського халіфату" і присягати на вірність "халіфу Ібрагіму": релігійні фантики з ІД своєю жорстокістю підняли проти себе місцеві племена ще під час протистояння з американцями в середині нульових. Це дає можливість Багдаду й Вашингтону знову повернутися до політики, яка принесла їм успіх: використовуючи суперечності в середовищі сунітів, постаратися перетягнути войовниче населення "сунітського трикутника" на свій бік.

У цій непростій ситуації навколо Іраку можливі навіть найбільш неймовірні союзи, як-от — Вашингтона і Тегерана. У них різні інтереси. Для Ірану важливо, щоб у Багдаді й надалі перебував сформований переважно з шиїтів уряд, лояльний Тегерану. Для Сполучених Штатів — демократичний уряд з широким представництвом шиїтів, сунітів, курдів. Але ціль в американців і іранців одна — не допустити розпаду Іраку. Адже поділ країни на три частини призведе тільки до посилення екстремістських угруповань і сплеску насильства, подальшого поширення хаосу в регіоні. 

Тому не дивно, що Сполучені Штати й Іран неприхильно поставилися до ідеї Масуда Барзані провести референдум щодо незалежності іракського Курдистану. На думку Вашингтона, Ірак має залишатися єдиним, аби протистояти загрозі радикалів з "Ісламської держави". 

Однак більшість іракських курдів, 90% з яких суніти, прагнуть незалежності. І їхні лідери мають намір максимально скористатися слабкістю центрального уряду. "Ісламська держава" просто відіграла роль каталізатора. Та тільки чи вдасться Масуду Барзані реалізувати мрію свого батька — легендарного Мустафи Барзані? Іракські курди запевняють: процес запущено, уряд аль-Малікі протягом багатьох років проводив політику, що зробила неминучим проголошення незалежності. 

На тлі кризи на північному сході країни і нездатності центрального уряду її вирішити, Іракський Курдистан є досить благополучним регіоном. Він напряму постачає нафту Туреччині. Поставки ж курдської нафти на світові ринки не тільки дають курдам необхідні кошти для розвитку економіки автономії, а й роблять Іракський Курдистан більш незалежним у складі Іраку. При цьому Ербіль експортує її без санкції Багдада, що не раз ставало приводом для суперечок. 

Є в Іракському Курдистані і власні збройні підрозділи — пешмарга, із досить високою бойовою виучкою. Що й показали останні події: у той час як іракський армія тікала під натиском бойовиків ІД, курдські ополченці захопили низку міст, у тому числі — Кіркук, який формально не входить до складу Іракського Курдистану. 

Це місто, великий центр видобування нафти, має для курдів особливе значення: вони багато років домагалися його входження до складу курдської автономії. Хоча Нурі аль-Малікі і заявляє про те, що успіх курдських формувань — не підстава для передачі Курдистану Кіркука, Масуд Барзані заявив, що курди не поступляться центральному уряду відвойованими нафтоносними територіями. 

Проте курди живуть не тільки в Іраку, а й у Туреччині, Сирії, Ірані. І проголошення незалежності Іракського Курдистану спричинить сплеск сепаратизму й там. Це так неприйнятно для Ірану: йому не потрібна дестабілізація в північно-західних районах країни. І в цій ситуації для Тегерана більш ніж природна підтримка шиїта аль-Малікі. Та й Анкара, найближчий союзник Ербіля, також налаштована вкрай негативно до ідеї Масуда Барзані. 

Турки тільки в останні роки налагодили діалог з іракськими курдами, зробивши ставку на економічне співробітництво і спільну боротьбу з бойовиками ліворадикальної Робітничої партії Курдистану (ця партія вже три десятиліття воює за створення незалежної курдської держави на південному сході Туреччини). Але Анкара побоюється, що приклад сусідів може виявитися заразливим для турецьких курдів. Тому турецький віце-прем'єр Бюлент Аринч і заявляє, що його країна не хоче "розірваного на шматки й розділеного Іраку". 

Єдиним, хто відкрито висловив схвалення, був ізраїльський прем'єр-міністр Біньямін Нетаньяху. Та й то, як пояснюють експерти, — для протидії сунітським бойовикам. Та,однак, це перша публічна заява глави держави на підтримку незалежності курдів за останні десятиліття. Але всі добре розуміють: якщо Іракський Курдистан здобуде незалежність — єдиного Іраку, де разом проживатимуть шиїти і суніти, не буде: за першої ж нагоди представники різних течій ісламу почнуть війну на знищення, в яку мимоволі втягнуться і всі сусідні країни. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №19, 25 травня-31 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво