І нашим, і вашим - Міжнародна політика - dt.ua

І нашим, і вашим

21 червня, 2013, 21:15 Роздрукувати

В Ірані переміг поміркований реформатор 

Для великого базару іранської політики сюрпризи річ характерна. Втім, тріумф на президентських виборах екс-секретаря Вищої ради нацбезпеки Хасана Роухані, який не вважався політичним важковаговиком, став несподіванкою не лише в самій Ісламській Республіці, а й за її межами. При цьому перемога над консерваторами "ставленика реформаторів", якого соцопитування не відносили до числа фаворитів, була більш ніж переконливою. 

Несподіваний тріумф

За  керівника Центру стратегічних досліджень при Раді з визначення доцільності ухвалюваних рішень, Роухані на виборах 14 червня віддали свої голоси 50,68% іранців, які взяли участь у голосуванні. При цьому його найближчому опонентові з консервативного табору — меру Тегерана, екс-керівникові ВПС Корпусу стражів ісламської революції Багеру Галібафу довірилися лише 16,56%. 

Ще два кандидати-консерватори — секретар Вищої ради національної безпеки Саїд Джалілі й екс-глава МЗС, радник верховного лідера ІРІ з питань зовнішньої політики Акбар Велаяті — набрали 11,36 і 6,16% голосів відповідно. Тим часом саме цих кандидатів називали серед фаворитів передвиборних перегонів, які прогнозувалися у два тури. При цьому Джалілі, у минулому головний переговірник Ірану з питання ядерної програми та співробітник канцелярії Алі Хаменеї, взагалі намагався відразу позиціонувати себе як його ставленик. 

А проте відразу після оприлюднення результатів виборів верховний лідер привітав Роухані з перемогою і закликав "усіх надавати допомогу обраному президенту та його колегам в уряді, оскільки він є президентом усього народу". Махмуд Ахмадінеджад у своєму вітальному листі висловив сподівання, що Роухані, якому "іранський народ виявив довіру, зможе її виправдати". 

Сам же новообраний президент, 64-річний політик, який має вищий релігійний сан ходжат-оль-еслама (ранг нижчий за аятолу) охарактеризував свою перемогу як "перемогу мудрості, поміркованості і прогресу над екстремізмом та жорстокістю". 

Зміни — запорука успіху

Успіх Роухані став відображенням запиту більшості іранського електорату, інколи прихильників діаметрально протилежних поглядів, однак пов'язаних єдиним — Ірану потрібні зміни. За Роухані голосували ліберали-реформатори, центристи й прагматичні консерватори, а також молодь і частина духовенства. 

Вочевидь, провідну роль у зростанні народної підтримки Роухані відіграло те, що він зміг заручитися підтримкою двох важковаговиків у реформаторських колах — екс-президентів Хатамі та Рафсанджані. В умовах соціально-економічної кризи й погіршення становища пересічних іранців рейтинг останнього, особиста участь якого у виборах була заборонена, помітно зріс. Значна частина населення країни сприймає колишнього президента як політика, який вивів країну з кризи й підняв економіку з руїн після виснажливої ірано-іракської війни 1980–1988 рр.

Хасана Роухані підтримала також та частина іранської еліти, яка плекає надію на нормалізацію відносин із Заходом. Саме в цьому кандидаті вона вбачала спроможність досягнути балансу між збереженням системи і необхідною для її виживання відкритістю. 

Спадщина Ахмадінеджада

Перед Роухані, який приймає естафету від нинішнього президента (йому законодавство забороняє йти на третій строк), стоять надзвичайно складні завдання в різних сферах. 

Економічна ситуація в Ірані дедалі більше ускладнюється на тлі накладених на країну фінансово-економічних санкцій, покликаних припинити, на переконання Заходу, реалізацію військового компоненту національної ядерної програми. Саме тому від новообраного президента очікують насамперед виходу з економічної кризи й відновлення зовнішньоекономічних зв'язків. 

На зовнішньополітичному напрямку, також зіпсованому войовничою риторикою Ахмадінеджада, передбачається вихід з ізоляції, відновлення відносин із Заходом, арабськими сусідами та сунітським світом загалом. І найголовніше завдання Роухані — врегулювати ядерну проблему, що, власне, прямо впливатиме на вирішення й двох сформульованих вище завдань. Крім того, у внутрішній сфері є потреба встановити баланс між сучасними запитами суспільства й ісламськими традиціями. 

Соціально-економічна ситуація в Ірані особливо складна. Інфляція офіційно сягає понад 30% (неофіційно — близько 60%), девальвація національної валюти — ріалу — близько 40% . Іранські ЗМІ чимдалі частіше повідомляють про підвищення цін: на олію, хліб, м'ясо, медикаменти, автомобілі, пальне. Рівень безробіття, за офіційними даними, становить 13,5% (неофіційно — як мінімум 20%, що є рекордом останніх 30 років). 

При цьому найбільш серйозна ситуація склалася у нафтовому секторі, що є хребтом національної економіки. За оцінками аналітиків, торік експорт іранської нафти зменшився майже на 60%, досягнувши найнижчої позначки за останні майже 40 років. Десятки танкерів з іранською нафтою місяцями простоюють у Перській затоці в очікуванні повідомлень, куди їм відвозити найважливіший експортний товар країни. Іран залишають багато міжнародних компаній, зокрема фінансово-консалтиногових, що ускладнює операції у сфері міжнародної торгівлі. 

Кандидат для Заходу

Цілком очевидно, що за таких обставин частина політичної та духовної еліти ІРІ зрозуміла — потрібно шукати вихід із ситуації, яка у перспективі загрожуватиме соціальними заворушеннями і, як наслідок, — поставить під сумнів існування режиму. Новий президент з відповідною політичної програмою для принципово нового політичного етапу, який був би відносно прийнятним для Заходу, щоб вести з ним діалог, і став саме тим виходом. На цю роль Х.Роухані підходив як ніхто інший з усіх "поганих", в оцінці Заходу, іранських кандидатів. 

Саме він, коли був очільником делегації ІРІ на переговорах щодо ядерної проблеми з "європейською трійкою" (2003–2005), підписав наприкінці 2003 р. додатковий протокол до Угоди про нерозповсюдження ядерної зброї та ініціював тимчасовий мораторій на збагачення урану. Цей крок був оцінений як прорив і "важливий захід" для зміцнення довіри. Інша річ, що документ так і не був ратифікований. 

Важливим для іранського керівництва є і те, що перемога "реформатора" Роухані на тлі масової участі у виборах іранців має розвіяти скептицизм західних країн щодо демократичності виборів в ІРІ. Цього разу вони й справді були такими, принаймні на стадії голосування та підрахунку голосів. Їхня демократичність, а також поміркованість Роухані можуть спонукати опонентів Тегерана до відлиги у відносинах.

Зрозуміло, що президент в Ірані не має повноважень ухвалювати стратегічні рішення у безпековій та зовнішньополітичній сферах, і передусім щодо ключового питання — ядерної програми. Усе це належить до компетенції верховного лідера (рахбара) аятоли Алі Хаменеї, який зберігає абсолютну владу в країні протягом останніх 25 років. Однак новообраний президент зможе, поза сумнівом, відіграти певну роль як представник Ірану у світі, оскільки престарілий рахбар (за даними деяких ЗМІ, хворий на рак) не може подорожувати за кордон. 

Роухані, якого за його професійні досягнення називають шейхом дипломатії, міг би істотно полегшити діалог із конфронтуючим Заходом. 

Розбірки вищого рівня

Тенденції останніх років свідчать про наявність в Ісламській Республіці кіл, які хочуть обмежити вплив рахбара Хаменеї, котрий, зі свого боку, навпаки, хоче його посилити. Зокрема, частина політичної еліти на чолі з екс-президентом Рафсанджані виступає проти намірів Хаменеї модернізувати державний устрій у бік парламентської республіки, коли виконавчу гілку очолюватиме не президент, а прем'єр, обраний парламентом. 

Релігійний лідер і його консервативне оточення вважають, що Рафсанджані, у можливому союзі з Хатамі, стане центром тяжіння для реформістів. Крім того, Хаменеї вже був невдоволений і амбіційним Ахмадінеджадом, який — попри те, що обійняв свою посаду саме з подачі рахбара, — почав проявляти певну незалежність. Відтак верховний лідер напередодні виборів доклав зусиль, аби новим президентом не була обрана людина з подібними амбіціями. 

Прагнучи зробити вибори максимально безконфліктними, зусиллями підконтрольної Хаменеї Ради стражів конституції, яка затверджує кандидатів, з виборчих перегонів було вилучено дві популярні кандидатури. Так, через "сито" стражів
не пройшов керівник адміністрації чинного президента —
ультраконсерватор і націоналіст Рахім Машаї. Саме свого радника і зятя Махмуд Ахмадінеджад, який не мав права балотуватися на третій строк, прагнув посадити у президентське крісло, зберігши таким чином свою політичну вагу. 

Однак найбільше іранський політикум та виборчий електорат розбурхало зняття з передвиборних перегонів одного зі стовпів Ісламської революції —Рафсанджані. Донедавна він вважався другою людиною після Хаменеї, був його соратником, однак із часом їхні шляхи розійшлися. Рафсанджані кинув відкритий виклик верховному лідеру, ставши головним спонсором і натхненником реформаторського крила. 

Власне, неволення із цього приводу висловила, зокрема, і донька покійного засновника ІРІ аятоли Хомейні — Захра Мостафі. У листі до Хаменеї вона назвала усунення від виборів популярних кандидатів ознакою того, що Іран рухається до диктатури. 

Бунтівний аятола-олігарх 

Різниця у забарвленні політичних сил в Ірані є досить ефемерною. Це не боротьба ідей чи політичних програм і не протистояння, як прийнято вважати, консерваторів і реформаторів. Це радше боротьба кланів. І в цій боротьбі однією з найпотужніших сил виступає саме клан Рафсанджані, який є найбагатшою людиною Ірану, належачи при цьому до вищого духовенства країни і маючи релігійний сан аятоли. "Ісламський олігарх" навіть потрапляв до списку сотні найбагатших людей світу за версією Forbes, а завдяки своїм статкам на батьківщині дістав прізвисько Акбар Шах.

Рафсанджані з його бізнес-імперією як ніхто інший зацікавлений у виведенні Ірану з самоізоляції, нормалізації відносин зі США і ЄС, інтеграції іранської економіки в регіональні та світові системи. Цілком можливо, що спробувати реалізувати ці амбіції він хотів би на посаді президента. 

Однак програш Рафсанджані  Ахмадінеджаду на виборах президента 2005 р. (бо останнього підтримав Хаменеї) та провал кандидатів-реформаторів у 2009 р., яких він підтримував, не дали йому змоги використати президентські, хоч і обмежені, важелі. Мало того, утиски екс-президента посилилися, а його син і донька взагалі потрапили до в'язниці за підтримку антиурядових виступів 2009 р., за якими, окрім інших, стояв Рафсанджані.

Не виключають, що реабілітуватися він вирішив нинішнього року за рахунок Роухані. Останній, ідучи на вибори як незалежний кандидат, належав, проте, до представників прагматичних консерваторів з реформаторськими поглядами. При цьому він є давнім другом та політичним однодумцем Рафсанджані, що дає багатьом підстави називати Роухані саме його креатурою. 

У випадку, якщо лояльність Роухані до Рафсанджані виявиться справді більшою, ніж до рахбара, може статися так, що з поступовим зміцненням своїх позицій тандем Роухані—Рафсанджані намагатиметься дедалі більше оспорювати вплив Хаменеї, ведучи свою власну політику. 

Фактор Хаменеї

Тим часом не слід забувати, що кандидатури всіх восьми зареєстрованих кандидатів з майже 700 аплікантів були схвалені верховним лідером. Даючи своє добро на їх реєстрацію, Хаменеї фактично засвідчив свою впевненість у їхній лояльності. 

Водночас фактом залишається і те, що Хасан Роухані зі своїм дипломатичним хистом та стратегічним мисленням, будучи в добрих стосунках з Рафсанджані, належить також і до найближчого оточення Алі Хаменеї. Адже ще з 1989 р. він став особистим представником рахбара у Раді безпеки ІРІ. За сприяння верховного лідера Роухані також був призначений до складу впливової Ради експертів. Посаду радника з національної безпеки при екс-президентах Рафсанджані та Хатамі, за що й отримав ярлик "реформатор", він також обійняв за наполегливим проханням Хаменеї. 

На цьому тлі деякі експерти не виключають, що обрання Роухані могло б бути блискучою комбінацією верховного керівника Ісламської Республіки. З ізгоя Іран непомітно перетворюється на країну, з якою можна домовляться і мати справу в очікуванні, що новообраний президент почне виконувати свої обіцянки щодо ядерної програми і піде назустріч вимогам МАГАТЕ. 

За цією версією Роухані, з благословення Хаменеї, перейняв від реформаторів ті вимоги, які здавалися йому прагматичними і не підривали підвалин режиму, позбавивши таким чином опозицію революційного пориву. Амністія політв'язнів та додаткові громадянські права могли б лише поліпшити імідж демократичного Ірану. Готовність же піти на деякі поступки в ядерній програмі лише б укріпили республіку економічно, заощадивши ресурси та полегшивши тягар санкцій. 

Постфактум

На першій після обрання президентом прес-конференції Роухані роз'яснив свою позицію з деякими уточненнями щодо ядерної програми, санкцій і США. За його словами, ядерна програма Ірану "повністю прозора", однак Тегеран готовий продемонструвати ще більшу прозорість. Міжнародні ж санкції є "невиправданими й несправедливими", і Іран домагатиметься їх скасування. Час, коли Іран міг призупинити збагачення урану, вже минув. 

При цьому екс-переговірник вказав, що ще 2005 р. він і президент Франції Жак Ширак досягли домовленості щодо збагачення урану в Ірані, однак остаточно вирішити це питання завадила Велика Британія, яка під тиском США усунулася від переговорів. Роухані наголосив на намірі активізувати нинішні переговори з переговірною "шісткою" (п'ять постійних членів РБ ООН і Німеччина). 

Водночас, за даними ЗМІ, новообраний президент ІРІ прагне виробити план, в основі якого буде прямий діалог не з консолідованою "шісткою", а з кожною з країн окремо. На його переконання, це дозволить йому зіграти на протиріччях між ними й уникнути нових вимог задля зняття санкцій, а також вступити у прямі переговори зі США. 

Таким чином, хитросплетіння іранської політики виявилися такими, що відповісти з упевненістю, що ж сталося 14 червня — бажана для Заходу поразка правлячого режиму на чолі з верховним лідером чи блискуча комбінація того ж таки рахбара Хаменеї, — дасть змогу лише аналіз післявиборних конфігурацій іранського владного олімпу та перші кроки нового президента. 

У будь-якому разі, очікувати швидких зрушень у вирішенні питання іранської ядерної програми після приходу президента-"реформатора" не слід. Незалежно від того, до якого з центрів сили іранського політико-релігійного істеблішменту Хасан Роухані тяжіє більше, прерогатива остаточного рішення з цього питання поки що міцно закріплена за рахбаром Алі Хаменеї. При цьому вимогу відмовитися від реалізації ядерної програми, яка для іранців є предметом національної гордості та міжнародного престижу, відкидають усі політичні сили Ісламської Республіки. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 21 липня-10 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво