Холодна війна з гарячими сутичками - Міжнародна політика - dt.ua

"Холодна" війна з "гарячими" сутичками

19 квітня, 18:49 Роздрукувати Випуск №15, 20 квітня-25 квітня

На початку квітня лідери США і Китаю Дональд Трамп та Сі Цзіньпін оголосили, що сторони близькі до укладення епохальної торговельної угоди.

© Flickr/White House

Але навряд чи вона усуне всі чинники, які штовхають США та Китай до нової "холодної" війни.

Зміна епох

Минулої осені гучною промовою віце-президента США Майка Пенса завершилася епоха розширеної кооперації між США і Китаєм. Епоха стартувала на початку 2000-х років разом зі вступом Китаю до Світової організації торгівлі, сягнула кульмінації під час глобальної фінансової кризи кінця 2000-х років і нині вичерпала себе. Якщо десять років тому звучали думки про майбутнє спільне світове правління (кондомініум) США і Китаю, то тепер більше говорять про "холодну", коли не про "гарячу" війну між ними.

Віце-президент США Майк Пенс у згаданій промові позначив широкий спектр американських претензій до Китаю: нарощування військової потуги, використання боргів для отримання переваг щодо фінансово уразливих країн (саме так сприймають у США епохальний китайський проект "Один пояс, один шлях"), інформаційні атаки Китаю на американські ЗМІ, "мозкові центри" й університетські кампуси, нарешті — втручання у вибори. Пенс тоді послався на високопоставленого працівника американської розвідувальної спільноти, який повідомив йому, що російське втручання тьмяніє на тлі китайського. 

В американо-китайських відносинах останніх років важко ігнорувати чинник Трампа. Американський президент ішов на загострення ще в період передвиборної кампанії. Але динаміка відносин не так сильно залежить від особистостей та їхньої належності до тієї чи іншої партії. Епоха співпраці готувалася демократом Біллом Клінтоном, була запущена республіканцем Джорджем Бушем-молодшим, пройшла апогей у часи демократа Барака Обами й зійшла нанівець при республіканці Дональду Трампі. У Китаї весь цей час при владі були комуністи. Епоха співпраці починалася в часи змінюваного правління Цзян Цземіня, тривала в часи такого самого змінюваного правління Ху Цзіньтао й закінчилася разом із увічненням влади Сі Цзіньпіна. Якщо в потоці правителів з обох сторін і є якась закономірність, то вона полягає в тому, що на початку 2000-х США вірили в демократичний транзит Китаю, зважаючи на зростання його відкритості, тепер — ні. 

Що б не говорили про примат інтересів над цінностями в сучасній політиці США, відсутність спільних цінностей загострює сприйняття відмінних інтересів. Цінності розбігаються, оскільки Китай стає дедалі більше закритим і авторитарним, інтереси конфліктують, оскільки Китай значно посилив зовнішньополітичний тиск. Не можна сказати, що криза у відносинах з'явилася раптово. Спробу Китаю скористатися слабкістю Заходу після глобальної фінансової кризи 2008 року було помічено давно, ще за правління голови Ху Цзіньтао. Але при Сі Цзіньпіні процес став необоротним. Трамп, зрештою, лише вказав на доконаний факт. 

Тепер кожен конфліктний епізод сприймається загострено. Можна згадати недавнє проникнення китаянки у приватний клуб Мар-а-Лаго, який належить Дональду Трампу. Саме там, мабуть, пройде найближчий саміт лідерів США і Китаю. Держсекретар США Майк Помпео схильний вважати заарештовану жінку китайською шпигункою. Минулої осені Пентагон завершив дослідження китайського впливу на американську оборонну промисловість, проведене за розпорядженням Дональда Трампа. Було виявлено, що Китай, у тому числі, використовує свою монополію в певних секторах для розорення важливих для оборони США бізнесів. Кібервійна, в якій Китай із допомогою своєї армії хакерів зламує сервери Пентагона, триватиме, незалежно від перебігу торгових переговорів. 

Китай, цілком очевидно, змінився й не може більше сприйматися у США дружньою країною. Претензії США до Китаю широкі й не мають чітких рамок. США не влаштовує крадіжка Китаєм інтелектуальної власності, купівля чутливих технологій через злиття та поглинання, державний протекціонізм, що спотворює ринкову конкуренцію, маніпуляції з курсом валют, наступ на права людини, внутрішній китайський авторитаризм. Зіштовхуються не просто різні моделі ведення бізнесу, а — філософії. Наприклад, у Китаї схильні вважати кожну куплену річ придбаною разом із технологіями, які в ній містяться, тому їх відтворення вважається вже оплаченим самою купівлею кінцевого продукту. США з цим не можуть погодитися, оскільки їхня економіка працює інакше. 

Торгова війна між США і Китаєм загострює ідеологічні й військові суперечності, робить їх більш вибухонебезпечними. Своєю чергою, військове протистояння створює погане тло для вирішення торговельних суперечностей. США і Китай можуть провести успішні переговори про правила ведення торгівлі, але це не скасує факту глибоких відмінностей у моделях поведінки.

Похмурі пророцтва

Командувач армії США в Європі у 2014—2017 рр. генерал-лейтенант Бен Ходжес переконаний у наближенні війні Китаю та США. Торік у жовтні на Варшавському форумі з безпеки він заявив: "Я думаю, впродовж 15 років, хоча це й не є неминучим, але, дуже ймовірно, ми опинимося у стані війни з Китаєм". 12 березня цього року у Празі на конференції з безпеки він повторив свій прогноз: "Коли я чую, що Китай робить, коли я чую, що кажуть китайські комуністичні лідери, я знаю, що цілком може спалахнути конфлікт". Бачення Ходжеса відводить НАТО важливу роль в американо-китайському протистоянні: "30 тисяч армійського персоналу в Європі перебувають там не для того, аби захищати Німеччину чи Італію, де вони базуються і тренуються. Вони там для захисту наших інтересів, у тому числі сильного Альянсу, якого ми неминуче потребуватимемо, коли війна з Китаєм станеться впродовж наступних кількох років". 

Військове протистояння США і Китаю справді посилюється. Минулої осені китайські судна в Південно-Китайському морі перешкоджали проходу американського есмінця, Китай заборонив вхід у порт Гонконгу американському десантному судну. Взагалі, ситуація у прилеглих до Китаю морях Тихого океану та навколо Тайваню стає дедалі напруженішою. 

Що стосується Тайваню, Китай переглядає зміст консенсусу 1992 року, який досі дозволяв підтримувати статус-кво у відносинах. Цей консенсус передбачав існування різних інтерпретацій розуміння, що таке "Єдиний Китай". Але тепер попередній консенсус бачать у Пекіні як реалізацію єдино можливого принципу "Єдиного Китаю". Лідер Китаю Сі Цзіньпін попереджав, що спроби Тайваню отримати "повну незалежність" будуть зустрінуті військовою силою. У відповідь США дають зрозуміти, що спроби Китаю силоміць встановити свою владу на Тайвані ризиковані у військовому плані.

Китай останнім часом збільшив кількість навчань авіації та флоту навколо Тайваню. У відповідь США збільшили кількість проходів через Тайванську протоку (у найвужчому місці протоки між континентальним Китаєм і Тайванем — 130 км). З літа минулого року США зробили, щонайменше, шість проходів військових кораблів. Посилюються військові зв'язки між США і Тайванем. З 2007-го по 2018 рік США продали Тайваню озброєнь та військової техніки на 25 млрд дол. Серед іншого, тайванський флот винищувачів F-16 був розширений до 140 одиниць, і весь цей флот модернізований до останньої версії. Після обрання Трампа розпочато переговори про закупівлю Тайванем ще 60 F-16. Таким чином, кількість сучасних винищувачів у Тайвані незабаром може становити 200 одиниць. У Китаї бойових літаків на порядок більше, але й потенційних противників більше: Японія, Індія, Росія, В'єтнам, а у разі конфлікту в Південно-Китайському морі — ще й Філіппіни, Малайзія, Бруней і Таїланд. Якщо ж порівнювати Китай і Тайвань за концентрацією військ та озброєнь на душу населення, у Тайваню показники в рази кращі. Останнім часом говорять про поставки Тайваню новітніх американських винищувачів F-35. Але це поки що скидається на віддалену перспективу, оскільки є надто масштабною передачею технологій у конфліктний регіон. Загалом, Тайвань — "міцний горішок" для Китаю, що має підтримку США. Яскрава і швидка військова перемога "Єдиного Китаю" виключається. 

У китайській національній стратегії Східно- та Південно-Китайське моря — природна проекція континентальної маси, яка дозволяє далі виходити в Тихий та Індійський океани і, що важливо, утримувати у сфері свого впливу Тайвань. Значення цих морів для Китаю наразі приблизно таке саме, як значення Карибського моря для США у минулі століття. При цьому Китай не може безапеляційно претендувати на Східно-Китайське море, обмежене зі сходу японськими островами, включно з Окінавою з розгорнутими там американськими військами, та на Південно-Китайське море, яке своїм вважають також В'єтнам, Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Бруней і Таїланд. Американська і британська присутність у цьому морі встановилася задовго до того, як Китай почав претендувати на світове лідерство. 

Китай намагається розширити сферу свого домінування у Південно-Китайському морі. Між спірними Парасельськими островами (претендують Китай, В'єтнам і Тайвань) та ще більше спірними островами Спратлі оддалік китайських берегів (претендують Китай, В'єтнам, Тайвань, Малайзія, Філіппіни та Бруней) Китай побудував вісім штучних островів із аеродромами й засобами протиповітряної оборони. Упродовж 2014—2018 рр. Китай закладав більше нових суден для військово-морського флоту, ніж Велика Британія, Німеччина, Іспанія та Індія, разом узяті. Насиченість моря китайськими суднами (тільки рибальських понад сто тисяч), інколи з обманливим забарвленням (наприклад, військові кораблі можуть маскуватися під кораблі берегових сил), робить ситуацію напруженою. 

Однак сантименти стосовно цих акваторій властиві і США. У XIX столітті вони налагоджували через них торгівлю з Японією і боролися за Філіппіни, у XX — вели там війну з Японією у Другій світовій війні, протистояли колишньому СРСР у проксі-війнах на Корейському півострові та у В'єтнамі. 

Півстоліття тому така напруга між великими на той час державами стримувалося тим міркуванням, що будь-який постріл міг призвести до глобальної ядерної війни. Нині це міркування відступило на задній план. У США і Китаю непорівнянні арсенали ядерної зброї: близько чотирьох тисяч ядерних боєзарядів в арсеналі США, без урахування знятих з озброєння та в очікуванні розукомплектування, проти трьох сотень у Китаю. Але ядерний баланс тут другорядний. Завдяки технологіям діапазон можливостей ведення звичайної війни без застосування ядерної зброї розширився. Війна між великими державами сучасності, США і Китаєм, стала "мислимою". Це не означає "бажаною" (хіба що для Росії). 

Попри досягнення рівності валових внутрішніх продуктів, якщо рахувати за паритетом купівельної спроможності, у військових витратах США в рази переважають Китай. Наступного фінансового року американські військові витрати можуть становити 750 млрд дол. проти приблизно 180 млрд у Китаї. Але слід брати до уваги, що китайський горизонт військового залучення вужчий від американського. Китай поки що не підкріплює свого проекту "Один пояс, один шлях" проекцією військової сили, за винятком ділянки, яка проходить Південно-Китайським морем і впирається в Малаккську протоку (основний на сьогодні маршрут із Китаю до Європи). Основним військовим сценарієм, який визначає плани бойової підготовки, для Китаю залишається криза в Тайванській протоці. 

Окрім флоту й авіації, на театрі війни в Тихому океані США мають чималі армійські сили, чим не може похвалитися Китай. Армія США налічує в регіоні 85 тис. військовослужбовців, здебільшого в Південній Кореї, на Алясці, у штаті Вашингтон та на Гаваях, де розміщений штаб Індо-Тихоокеанського командування військ США. Останніми роками США істотно підвищили інтенсивність військових армійських навчань, довівши їх до дивізійного рівня та посиливши взаємодію зі збройними силами країн-партнерів. 

Додатковий імпульс підвищенню бойових можливостей армії США в регіоні дає припинення дії Договору про ракети середньої та малої дальності (ДРСМД). Бюджетний запит на наступний фінансовий рік передбачає виділення 1 млрд дол. на створення нової гіперзвукової ракети наземного базування дальністю понад 1800 км (відстань від Окінави, де розміщено безліч американських військових об'єктів, до берегів Китаю — близько 650 км). Може бути також зняте обмеження на межу дальності для давно розроблюваної армійської ракети високої точності (Army's Precision Strike Missile). У певному сенсі, це буде скороченням відставання від Китаю, який уже давно виробляє ракети в діапазоні, забороненому ДРСМД, правда, відносно небагато (кілька десятків). Точність китайських ракет середньої і малої дальності не дуже висока, щоб розглядати їх як ефективний військовий інструмент у неядерному оснащенні. На Тихоокеанському театрі війни армійські ударні ракети США неминуче матимуть морські функції (для ударів по кораблях та корабельних групах). Саме таке основне призначення китайських ракет середньої та малої дальності. Американські ракети потенційно можуть бути розміщені на кожному з приблизно 25 тис. островів у Тихому океані. 

"Гарячий" конфлікт між США та Китаєм на обмеженому театрі воєнних дій хоча й можливий, але не обов'язковий. 

Нова "холодна" війна

Китай використовує для просування своїх інтересів тактику, схожу на ту, яку з 2014 року використовує Росія: створення ситуацій, що містяться нижче порогу американського військового реагування, на свою користь. Те, що робить Китай перед обличчям переважаючої військової потуги США, досить схоже на асиметричну "гібридну" війну. На відміну від російського підходу до цієї форми протистояння, у Китаю більше виявлений економічний компонент, ніж територіальний. 

Мають рацію США чи ні, але вони бачать у китайській ініціативі "Один пояс, один шлях" обманливу практику розширення геополітичного домінування. Ця ініціатива супроводжується додатковими умовами для учасників, які можуть вести до нагромадження надмірних боргів, погасити які вдається лише ціною втрати контролю над економічними активами та природними ресурсами. Можна нагадати, що в грудні 2017 р. Шрі-Ланка передала Китаю морський порт Хамбантота в оренду на 99 років в обмін на списання боргів. Однак прагнення отримати китайські кредити не згасає. Нинішнього року Італія стала першою країною "Великої сімки", що приєдналася до ініціативи "Один пояс, один шлях". 

Військовий та економічний чинники сповзання відносин до нової "холодної" війни поповнилися обов'язковим ідеологічним. Доки Китай дотримувався моделі обов'язкової регулярної змінюваності влади, створеної Ден Сяопіном, комуністичне правління сприймалося у США як сумісне з американським капіталізмом. Лідери Китаю видавалися технократами в оточенні таких самих технократів із Політбюро Комуністичної партії Китаю та Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників. Свій перший термін перебування на посаді вони витрачали на реалізацію оновленого курсу, другий — на підготовку наступників, які, хай обмежено, але обиралися в рамках установлених процедур. Тепер обмеження двох термінів немає. М'який авторитаризм став жорстким. Технократи на чолі Китаю поступилися місцями харизматичним лідерам із відродженням культу особи. Для США цього занадто багато, щоб прийняти заплющивши очі. 

Нове протистояння США і Китаю дедалі частіше означується як "холодна" війна. Але ця "холодна" війна відрізняється від тієї, котра була між США й СРСР. Річ не тільки в тому, що тоді змагалися порівнянні ядерні держави, одна з яких не витримала економічної напруги, тепер же — рівні економічні держави, в однієї з яких у рази більше ядерної зброї, ніж в іншої. США й СРСР були автономними, їх розділяли країни й океани. Нині ж США і Китай є найбільшими торговими партнерами одне одного, вони живуть у єдиному глобалізованому світі й занурені в загальне гібридне середовище взаємозв'язків різної природи, в якому немає фізичних відстаней, у звичному сенсі. 

Уже траплялося в історії, коли конфлікт основних торгових партнерів вів до світової війни. Так було на початку XX століття між Німецьким рейхом та Британською імперією. Але з сучасною ситуацією прямих аналогій немає. Сто років тому економічна інтеграція будувалася на колоніальній торгівлі, яка швидко розсипалася з початком війни. Тепер економіки США і Китаю пов'язані через ринки і виробничі ланцюжки значно більшою мірою. Можливо, вони пов'язані нерозривно. 

Китай усе ще запозичує американські технології, але дедалі більше перетворюється на самостійний центр технологічного розвитку. Цим Китай кидає США більш небезпечний військовий виклик, ніж Росія, що втрачає свої технології. Завдяки армії хакерів, яка, за деякими оцінками, налічує два мільйони (стільки ж, скільки в регулярній армії Китаю), та вкоріненій за роки "мирного підйому" шпигунській мережі, Китай значно менше, ніж Росія, чутливий до американських санкцій, якби їх почали впроваджувати, на додачу до збройових ембарго, що діють давно. У Китаї створено систему державно-приватного партнерства у сфері розвитку технологій, набагато монолітнішу, ніж американська. У США Кремнієва долина ухиляється від прямої кооперації з Пентагоном. Умовна китайська "кремнієва долина" невідома світові не тому, що її немає, а тому, що вона розчинена в державі. 

Поточна американська політика стосовно Китаю позначена: тиск із метою встановлення балансу відносин, який США вважали б прийнятним для себе. Але стратегія ще не визначена. Взаємозалежність за роки "мирного підйому" Китаю сягнула таких масштабів, що перетворилася на одну з опор, можливо центральну, сучасної світобудови. США не можуть просто взяти й "відключити" Китай без шкоди для власного добробуту, хоча деякі дії адміністрації Трампа виглядають так, наче це можливо. США просто не знають, що робити з Китаєм у віддаленій перспективі, і це додає турбулентності поточним відносинам. 

Наприкінці минулого року в Канаді, на запит США, було заарештовано Мен Ваньчжоу, доньку засновника й водночас одну з топ-керівників китайського електронного гіганта Huawei. Її обвинуватили в порушенні санкцій проти Ірану та шпіонажі проти США. У відповідь Китай заарештував двох канадських громадян, давши зрозуміти третім країнам, що лояльність до США в питанні тиску на Китай небезпечна. Історія не завершена і ще довго може отруювати відносини двох країн. Можливо, якби американські закони порушила інша китайська компанія, реакція не була б такою гучною. Але Huawei — це один із символів того, що нині є предметом геополітичного спору США та Китаю. Це не території й не акваторії, хоч би якими важливими вони були, це технології. Huawei упевнено кинула виклик США у побудові мобільних мереж нового покоління, які в найближчі десятиліття можуть стати нервовою системою світової економіки. 

Недавно російський "КоммерсантЪ" опублікував інтерв'ю з гонконгським бізнесменом Юй Піньхаєм, у якому було викладено китайську доктрину мирного очікування занепаду США: "У них не вийде стримати нікого, вони не можуть стримати навіть Росію… Як вони планують стримати Китай? Час працює на нас, треба бути терплячим, стриманим, і хай час робить свою роботу". Нова "холодна" війна навряд чи може обійтися без своєї версії стратегії стримування. У попередній "холодній" війні США спиралися на передбачення Джорджа Кеннана стосовно неминучого самогубства СРСР, позбавленого можливості територіальної експансії. З Китаєм цей номер може не пройти. Китай, на відміну від дорадянської, радянської й пострадянської Росії, значно менше переймається географічним розширенням. Але, хтозна, може, двохмільйонна армія китайських хакерів, замкнена всередині великого китайського фаєрвола, почне знищувати власну державу. 

США і Китай ввійшли у нове змагання. Воно схоже на добре відому "холодну" війну. Проте тепер предметом суперництва є не території. Вони втратили своє колишнє значення. За території все ще можливі периферійні гарячі сутички. Але головний приз протистояння навряд чи доступний для завоювання військовими засобами, оскільки головний приз — це здатність створювати технології, які несуть саму можливість самостійного розвитку. Якщо лінії американо-китайського розколу почнуть розповзатися й ділити світ, вибір сторони залежатиме не від того, в кого більше територій, а від того, в кого більше технологій.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво