Саміт G7 - Для країн Великої сімки Росія тепер не загроза, а проблема - Міжнародна політика - dt.ua

Гримаси realpolitik

28 серпня, 11:16 Роздрукувати Випуск №32, 31 серпня-6 вересня

Для країн "Великої сімки" Росія  тепер   не загроза, а проблема.

© Білий дім

У французькому Біарріці лідери семи провідних економічно розвинених демократій три дні й дві ночі вели багато- і двосторонні непублічні консультації між собою та з  участю запрошених гостей про долі світу. Приблизно так відбувається щороку з кінця 1970-х. Жодні інші саміти й досі не здатні створити таку ж тривалу концентрацію впливових політиків, які все ще поділяють базові цінності.

Зацікавлена  розмова в тісному колі  і була головним успіхом.

Попередній саміт "Великої сімки" в Канаді скінчився майже провалом. Президент США Дональд Трамп тоді залишив зібрання світових лідерів передчасно і з борту літака оголосив про відкликання підпису під спільним комюніке. Завжди заздалегідь виважені й досить докладні комюніке самітів "Великої сімки" відображали консенсусне бачення шляхів вирішення проблем та світового розвитку. Тепер це в минулому. Щоб не ризикувати  з формуванням консенсусу, господар цьогорічного саміту президент Франції Еммануель Макрон від початку відмовився від випуску спільного комюніке. Проте світ зумів зазирнути за завісу переговорів сильних світу цього завдяки спільній декларації, яка, втім, займає не більш як сторінку.

G7 Большая семерка
Білий дім

Загалом, саміти "Великої сімки" нечасто бувають обмежені сімома учасниками. Строго кажучи, ніколи. Практично, з перших самітів,  з ініціативи Великої Британії, в консультаціях як постійний рівноправний член бере участь повноважний представник Європейського Союзу. Нині ним є президент Європейської ради. Крім того, лідер країни, котра приймає саміт,  формує порядок денний і запрошує гостей на свій компетентний розсуд. Макрон запросив лідерів Австралії, Індії, Чилі та Південної Африки для дискусій про клімат. Правда, головною екологічною проблемою на час саміту виявилися палаючі ліси Амазонії. Сторони домовилися створити  хай скромний (20 млн дол.), але спільний фонд допомоги Бразилії для відновлення лісів. Трамп, щоправда, пропустив сесію про клімат, пославшись на графік двосторонніх зустрічей. Але із запрошеними лідерами у двосторонньому форматі зустрічався.

Ще одного запрошеного — міністра закордонних справ Ірану — Макрон не оголосив заздалегідь, хоча й узгодив його, щонайменше, з Трампом. Метою було знизити напруженість навколо Ірану після збитого ним американського дрона й заарештованого британського танкера. Це Макронові вдалося.

Нагадаємо, Україну запрошували на саміти "Великої сімки" лише один раз, і то на спеціальний саміт у Москві 1996 року з питань  ядерної безпеки, аби спонукати до швидкого закриття Чорнобильської АЕС. Росію ж запрошували на саміти "Великої сімки" з 1991 року. Спочатку зустрічі переросли у формат "7+1", потім, під кінець 1990-х, у "8". 2014 року, після окупації Криму, "вісімка" знову стала "сімкою".

На саміті "Великої сімки" в Біарріці домовилися, що докладатимуть зусиль до підвищення ефективності СОТ із метою кращого захисту інтелектуальної власності, прискорення вирішення спорів та усунення нечесних торговельних практик. Але  головного результату планується  досягти в рамках Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Уже 2020 року члени організації мають досягти згоди щодо спрощення регуляторних бар'єрів і модернізації оподаткування, зокрема й у контексті розвитку цифрової економіки. Україні до членства в ОЕСР далеко. Але Росія могла б уже його отримати, якби не окупувала Крим.

G7 Большая семерка
Білий дім

Якщо говорити про головні світові проблеми, згоди досягли стосовно  такого. По-перше, створення Іраном ядерної зброї було вкотре проголошене неприпустимим. Ця вимога супроводжувалася фразою, що регіону потрібен мир. Це свідчить про пом'якшення позиції США. Трамп офіційно відкинув мету зміни режиму в Ірані. Він навіть  зацікавився  зустріччю з президентом Ісламської республіки — вперше після захоплення американського посольства в Тегерані наприкінці 1970-х.

По-друге, Німеччина і Франція зобов'язалися провести саміт у "нормандському форматі" з питань врегулювання конфлікту в Донбасі впродовж найближчих тижнів. Оскільки це ввійшло до спільної декларації, якнайшвидше проведення "нормандського саміту" підтримується всією "Великою сімкою". По-третє, вирішили підтримувати мирний процес у Лівії й організувати міжнародну конференцію з урегулювання кризи. По-четверте, зважаючи на протести в Гонконзі, було заявлено про важливість спільної китайсько-британської декларації 1984 року про умови існування цієї території у складі Китаю.

У контексті проведення саміту в "нормандському форматі", доцільно згадати, чим закінчилися попередні. Вони закінчилися 2016 року рішенням розробити дорожню карту імплементації Мінських угод, частиною якої мала б стати "формула Штайнмаєра". Вона належить до політичної частини врегулювання. Суть її в тому, що ОРДЛО отримали б особливий статус на тимчасовій основі перед місцевими виборами, які відбулися б під міжнародним наглядом згідно з українським законодавством, а потім, після визнання виборів міжнародними спостерігачами, особливий статус ОРДЛО став би постійним.

На тлі безперервної  військової напруги на лінії розмежування говорити про політичну частину врегулювання не доводилося. Важко не помітити, що нині ситуація змінилася на досить глибокому рівні, незалежно від чистоти дотримання перемир'я та швидкості розведення сил на узгоджених ділянках. Напруга на лінії розмежування знизилася достатньо, аби Франція й Німеччина знову зацікавилися    політичною частиною врегулювання. "Формула Штайнмаєра" знову на столі переговорів.

Якщо зануритися в інформаційне поле ОРДЛО, можна виявити, що "формула Штайнмаєра" вже кілька місяців  не просто перетирається на язиках, вона є елементом бравади з боку лідерів "республік". Вони поводяться так, ніби "світова спільнота" цілком на їхньому боці й ось-ось примусить Україну виконати політичну частину Мінських угод. Причому сенс політичного врегулювання подається як проста легалізація "ДНР" і "ЛНР" в українському юридичному полі, зі зняттям блокади та масштабними соціальними виплатами.

Така впевненість лідерів ОРДЛО ґрунтується зовсім не на контактах зі "світовою спільнотою". Майбутнє, коли  говорити про політику й ідеологію, приходить до них в особі помічника російського президента Владислава Суркова, що перебуває під санкціями, а коли  говорити про економіку — то в особі російського віце-прем'єра Дмитра Козака, що під санкціями не перебуває. Обидва  останніми місяцями несуть ОРДЛО звістку про близьке повернення до складу України, перший — на умовах конфедерації, другий — автономії.

Офіційною ж вимогою Кремля є реалізація "формули Штайнмаєра". У такому  вигляді, в якому  вона була представлена ​​на попередніх  самітах у "нормандському форматі", формула наразі влаштовує і Росію, і лідерів ОРДЛО, і, швидше за все, також Німеччину й Францію, можливо — США. Різниця в тому, що Росія й "республіки" натхненні настільки, що ставлять ультиматуми стосовно виконання саме їхнього розуміння "формули". Німеччина і Франція готові обговорювати з Україною варіанти, а США — ще й зміцнювати її безпеку під час реалізації цих варіантів (якщо тільки не включаться тригери, які ускладнять відносини, як, наприклад,   продаж "Мотор Січі" Китаю).

За зміною тактики провідних демократій із питань  врегулювання в Донбасі може приховуватися  зміна стратегії стосовно російсько-українського конфлікту. На саміті "Великої сімки", з ініціативи Трампа, обговорювали тему повернення Росії до "групи восьми". Трамп навіть зіпсував цією розмовою дружню вечірку в перший вечір саміту. Консенсусу не досягли: питання повернення Росії все ще закрите. Путіна можуть запросити на наступний саміт як гостя Трампа. Але важливіше  те, що є висока  ймовірність спільної згоди у "Великій сімці" стосовно необхідності  активізації діалогу з Росією.

Навряд чи Захід припускає, що, йдучи на поступки Росії в питанні Донбасу, він розв'язує їй руки. Таке може статися, але логіка рішень  інша: якщо Росія тримає глуху оборону під натиском санкцій, можливо, вдасться підштовхнути її до поступок задля  керованої міжнародної легалізації.

Росія, розуміючи новий тренд, уже окреслила через своїх спікерів, зокрема впроваджених у міжнародне інформаційне поле, свої переговорні позиції. Якщо стисло, вони   такі: по-перше, жодних попередніх умов, Росія має бути поновлена ​​у правах просто задля того, щоб вона не посилювала собою Китай і була уважною до американських інтересів у Венесуелі, Північній Кореї, Ірані, Сирії, інших точках напруги. По-друге, розширення НАТО має бути зупинене раз і назавжди. По-третє, США та їхні союзники мають попросити вибачення в Росії  за розвал СРСР, визнати втручання в російські внутрішні справи   допомогою  опозиції і відмовитися від таких дій.

Може здатися, що Росія витримала п'ятирічний міжнародний тиск і тепер починає диктувати умови. Навряд чи вона диктує. Стан справ нині кардинально відрізняється від очікувань Росії 2014 року. Тоді у Кремлі вважали, що страх необмеженої ескалації в Україні та інших країнах, аж до загрози ядерної війни, примусить США та їхніх союзників капітулювати: поділити з Росією зони впливу, не перешкоджати відновленню імперії, зняти торговельні й технологічні обмеження. Нічого такого тепер немає.

США остаточно втратили інтерес до демократичних і ринкових перетворень у Росії й готові вести діалог із тими, хто там на гребені влади, просто щоб мінімізувати ризики. Сполучені Штати не бояться Росії. Ракетні запуски Путіна, як і Кім Чен Ина, вже не можуть не те що налякати, а й просто відвернути  увагу американців від першочергових завдань, таких як відносини з Китаєм.

Якщо абстрагуватися від очевидних симпатій Трампа до Путіна, у залишку виявиться  поставлена ​​по-новому російська проблема, яку під різними кутами, але загалом однаково бачать країни "Великої сімки": є чужа неспокійна країна з певним потенціалом, і з нею треба щось робити. Цю проблему в найближчому майбутньому передбачається  вирішувати через діалог та регульоване послаблення тиску.

Це не перемога Росії. Але Україні від цього не набагато легше. Провідні демократії розглядають Донбас і Крим як частину російської проблеми, яку потрібно вирішувати  передусім  із самою Росією. Для Заходу екзистенційної загрози з боку Росії немає. Він вважає, що і для України загроза може зникнути, якщо залучити силу дипломатії.

Можливо, Захід трагічно помиляється щодо мотивів Путіна і внутрішньої раціональності російської поведінки. Але нині серед провідних демократій світу переважає тренд на діалог із Росією. До нього ж підштовхують і Україну.   Позитив у тому, що повернення в імперію ніхто не вимагає. Навпаки, переговори бачаться як можливість остаточно від неї відірватися. Якщо сама Україна зможе це зробити.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво