Французький травень - Міжнародна політика - dt.ua

Французький травень

19 травня, 14:54 Роздрукувати Випуск №18-19, 19 травня-25 травня

Події 1968 року французи згадують протестами і страйками.

© Bruno Barbey / Magnum photos

У травні 2018 р. Франція відзначає дві річниці: 50-річчя подій травня 1968-го та перший рік при владі президента Еммануеля Макрона. 

Чи, радше, не відзначає: офіційних заходів на державному рівні не передбачено. Міфологія травня 1968 р. ніколи не мала у Франції однозначного сприйняття, а з плином часу тільки продовжує обростати трактуваннями і контроверсіями. Але й святкування першої річниці тріумфальної перемоги на чи не найепічніших виборах французького президента останніх десятиліть було принесене в жертву принципу "не нашкодь".

Традиційно місяць страйків і протестів у Парижі в травні 1968 р. трактується як масовий виступ критичної маси студентів і робітників проти засилля ієрархій, обмежень та соціальної несправедливості заради побудови кращого суспільства. Кульмінацією барикад, маніфестацій, запеклого протистояння з поліцією, філософських дискусій, спрямованих проти авторитарного голлізму, визискувального капіталізму, бездушного консюмеризму та американського імперіалізму, став безпрецедентний загальний страйк, що, практично, паралізував французьку економіку і, як видавалося, зупинився за крок від справжньої революції. 

У шаленій коловерті протестів навіть у президента де Голля на один день здали нерви, і він залишив країну. Втім, упродовж доби генерал опанував себе, повернувся, розпустив парламент, а вже наприкінці червня із солідним результатом виграв позачергові вибори. Протести швидко згасли, проте залишили глибокий слід. Вони дали поштовх розвиткові нових суспільних і трудових відносин, починаючи від практичних речей на кшталт розширення обсягу державних послуг, допуску профспілок безпосередньо на підприємства, підвищення мінімальної заробітної плати. На рівні ж тонших матерій ішлося про тріумф духу свободи і рівності, звільнення особистості, свободу слова, вкорінення боротьби за права робітників, мігрантів, меншин як нового політичного порядку денного. 

Усе це, звісно, не відбулося впродовж одного місяця 1968 р. Історик Філіп Артьєр у коментарі для The Guardian зазначив: "Сьогодні, коли ми говоримо про суспільні зміни травня 1968-го, ми насправді говоримо про зміни, які відбулися вже в наступні роки. У Франції 1968 р. не відбулося сексуального звільнення, це неправда; вона залишалася надзвичайно мачистським суспільством, коли вважалося, що дівчата мали робити канапки для хлопців, які власне протестували. Прогрес щодо прав жінок позначився лише всередині 1970-х років". 

Так чи інак, а травень 1968-го став потужним культурним феноменом, точкою відліку культурної і соціальної революції, яка змінила Францію та світову культуру. То чого ж тоді Макрон уникає ювілейного святкування? 

Ще восени 2017 р. видання L'Opinion повідомило, що президент роздумує над форматом відзначення "круглої дати", однак шукає доречне трактування. Хоча він прийшов до влади з програмою революційного оновлення, однак вона мало перетиналася з порядком денним знаменного травня, а в частині лібералізації економіки чи обмеження соціальних гарантій прямо виступала проти приписуваних йому досягнень. Те, що у 1968 р. сприймалося як революція і поступ, сьогодні перетворилося на глуху оборону вкорінених за останні десятиліття соціальних привілеїв. Революційний каток реформ Макрона протистоїть тим ідеям 1968 р., які, на його думку, гальмують успіх Франції у сучасному глобалізованому світі. 

При цьому Макронові не йдеться про тотальне відкидання культурного спадку 1968 р., як це характерно для однієї з двох чільних партій домакронівської епохи, а сьогодні найпотужнішої опозиційної сили — "Республіканців". Ніколя Саркозі у
2007 р. виграв президентські вибори, вимагаючи, серед іншого, повного звільнення від спадку інтелектуального та морального релятивізму травня 1968-го. Теперішній же очільник партії Льоран Вокєз ще в січні стверджував, що зі знаменитого лозунгу "заборонено забороняти" насправді розпочалася деконструкція Франції, а у французькій історії є значно цікавіші дати, які потребують відзначення: скажімо, тріумф Наполеона під Аустерліцом у 1805 р. Що вже й казати про праворадикалів із Національного фронту. 

Тому в інформаційних просочуваннях із президентського палацу щодо плану святкувань ішлося про те, щоб відійти від "похмурих дискусій", які зазвичай супроводжують травень 68-го, і вписати його в ширший політичний контекст того року — Празької весни та її придушення, масових демонстрацій у Сполучених Штатах, розстрілу студентських демонстрацій у Мехіко тощо. У січні 2018 р. була думка виступити президентові з промовою про роль утопічних ідей у суспільних процесах. Зрештою, вирішили без зайвих пояснень ювілей проігнорувати й зосередитися на практичному порядку денному. Останній пов'язується з подіями 1968 р. у щонайпряміший спосіб — через протести робітників і студентів. 

Зокрема, з початку квітня залізничники оголосили тримісячний страйк, під час якого кожних два дні через три серйозно обмежують рух поїздів та приміських електричок. Реформа державної залізниці, відомої під абревіатурою SNCF, не була анонсована у передвиборній програмі, проте набула знакового розмаху. Залізниця — один зі стовпів французької соціальної держави, розгалужена, забюрократизована, жорстко контрольована профспілками структура із заборгованістю близько 50 млрд євро. Залізничники, які в разі успіху реформи поступово втратять привілеї державних службовців, право раннього виходу на пенсію, довічні трудові контракти, право безкоштовного проїзду на залізниці для своєї родини тощо, налаштовані рішуче. Вони намагаються показати, що захищають суспільне надбання від потенційної, хай і часткової, приватизації під гаслами підвищення конкурентоспроможності.

Паралельно тривають студентські акції протесту: привід — плани уряду впровадити вступні екзамени в університети. Наразі на перший курс можна записатися будь-якому випускникові, що склав місцевий аналог ЗНО, а масовий відсів відбувається вже за результатами навчання. Уряд вважає таку систему неефективним використанням ресурсів, яке створює надмірне навантаження на університетську інфраструктуру. Частина ж студентів протистоїть такому наступові на право рівного доступу до освіти і, звертаючись до репертуару 1968 р., знову окупувала кілька кампусів, де зіткнулася з поліцією. 

Однак ні масштаб протестів (максимум 120 тис. осіб, порівняно з 8–10 млн протестувальників у 1968 р.), ні масштаб закликів, недостатньо універсальних, аби масово мобілізувати на страйк представників інших секторів економіки чи студентство, не дають підстав для таких порівнянь. Розмах протестів весни 2018 р. важко порівняти навіть із акціями кількарічної давності проти скромних реформ Франсуа Олланда, не кажучи вже про протести 1995 р., які поховали реформаторський запал президента Жака Ширака і його прем'єра Алена Жюппе. 

Опиратися протестам президентові Макрону допомагає той факт, що його реформи втілюють підтриману виборцями програму, яка дозволила йому перемогти суперників і провести до парламенту новостворену партію, забезпечивши їй комфортну більшість. Тому останніми місяцями він невпинно повторює в публічному просторі: "Я виконую те, про що казав". За підрахунками французької преси, проведеними до першої річниці, ця доволі смілива заява насправді відповідає реаліям: наразі близько 140 реформістських ініціатив із близько 350 обіцяних або здійснено, або принаймні започатковано. З того, що вдалося зробити, нерідко завдяки пришвидшеній законодавчій процедурі президентських декретів, варто згадати зміни до трудового законодавства, які послабили вплив профспілок, спростили найм і звільнення працівників; податкову реформу, яка полегшила тиск на великий бізнес; обмеження можливостей для корупції та непотизму для державних службовців і депутатів; імміграційну реформу тощо.

Однак, попри впевнений старт, час святкувань ще не настав. Та ж міграційна реформа, яка традиційно ставить дилему між потребами безпеки і дотриманням прав людини, зумовила певний розкол усередині правлячої партії "Вперед, республіко!". Опозиція, що потроху оговтується від невдалого року, дедалі гучніше ремствує через надмірний темп реформ, який не дозволяє їй контролювати новації. Зрештою, особиста популярність Макрона впала, хоч і залишається на доволі пристойних 40% підтримки.

Більшою проблемою, ніж цифри, є питання публічного сприйняття. Почавши з економічної лібералізації, президент, що торік позиціював себе як центрист і справді "відтягнув" голоси в поміркованого електорату і правих, і лівих партій, — у суспільному сприйнятті дедалі більше постає як зарозумілий правий політик, що представляє інтереси підприємців та "багатих", впроваджує жорсткі заходи у сфері безпеки й імміграції та навмисне використовує у своїх промовах забагато незрозумілих і архаїчних слів. На карнавальній демонстрації-"вечірці" для Макрона в день річниці інавгурації не бракувало візуалізацій президента в образі короля Людовика XVI, Наполеона, Юпітера і навіть вампіра, що п'є кров із простого люду. 

Наразі Макрон дотримується доволі простого плану подолання цієї халепи: локомотив реформ вирішує найбільш болючі та непопулярні питання у першій половині президентського терміну, а вже в другій половині каденції, ближче до нових виборів, можна буде сконцентруватися на так званому "плані для вразливих верств". Це дозволить повернутися в образ центристського політика і показати, що ж насправді означає французька інтерпретація "гнучкої безпеки", тобто динамічної економіки, яка захищає конкретного робітника, а не його робоче місце, натхненна прикладами країн європейської Півночі. Можливо, на той момент певні відсилки до культурних ідеалів 1968 р. стануть більш доречними, а наразі заплановані на другий рік реформи пенсійної системи, медичного забезпечення, подальші зміни податкового і трудового законодавства анонсують невичерпаність потенціалу нових протестів. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво