Наталія Бутирська: Вашингтон, Сеул і Токіо критично переглядають своє партнерство - Міжнародна політика - dt.ua

Ерозія азійського партнерства

29 листопада, 20:14 Роздрукувати Випуск №46, 30 листопада-6 грудня

Вашингтон переглядає свої стосунки з Сеулом і Токіо.

© whitehouse.gov

США зажадали від своїх східноазійських партнерів — Південної Кореї та Японії — істотно збільшити витрати на утримання американського контингенту на їхніх територіях. 

За офіційною версією, в такий спосіб Сполучені Штати реалізують зміну глобальної структури союзницьких відносин щодо питання розподілу витрат на оборону. Однак для їхніх давніх союзників це тривожний сигнал про нівелювання спільних цінностей та взаємодовіри на користь грошей.

Президент Дональд Трамп неодноразово заявляв, що американські союзники є дорогим фінансовим тягарем для країни й тому повинні більше платити за американське безпекове прикриття. Після країн НАТО, які першими потрапили під шквал критики Трампа й під його тиском з 2016 року збільшили оборонні витрати більш ніж на 100 млрд дол., черга дійшла й до азійських партнерів.

Торік закінчився термін дії п'ятирічної угоди про розподіл коштів між США та Південною Кореєю за дислокування двадцяти восьми з половиною тисяч американських військових. Спочатку Вашингтон наполягав, щоб Сеул збільшив частку своїх внесків на 50%, а в грошовому вимірі — до 1,2 млрд дол., одночасно скоротивши термін п'ятирічної угоди до одного року (раніше суму внесків переглядали кожні п'ять років). За десять раундів переговорів сторони так і не порозумілися щодо того, якою має бути частка корейської сторони, та щодо підписання нової угоди. Після тривалих дискусій Південна Корея вже цього року змушена була підвищити її на 8% і внесла 924 млн дол. 

Однак нещодавня вимога Вашингтона п'ятикратно збільшити витрати на утримання його військового контингенту (до 5 млрд), поставила південнокорейський уряд у надскладне становище. Попри те що країна має одну з найчисленніших (600 тис. діючих військових і 3 млн резервістів) і найбільш високооснащених армій у світі, американські сили й досі є критично важливою гарантією безпеки та стримування Північної Кореї. 

Американсько-корейське військове партнерство триває вже близько 70 років. За цей час Південна Корея, зруйнована вщент громадянською війною, перетворилася на високотехнологічну країну й дванадцяту економіку світу. Тож в американських політичних колах час від часу порушується питання про доцільність дислокування своїх військових на території Південної Кореї, особливо в контексті, так би мовити, недостатньої фінансової участі останньої в утриманні контингенту. Трамп, до речі, не перший президент, який поставив під загрозу перебування військових на Корейському півострові. Свого часу президента Джиммі Картера від виведення контингенту зупинив звіт ЦРУ про більшу, ніж вважалося, загрозу з боку Північної Кореї в контексті розробки нею зброї масового знищення. 

Останніми роками Сеул намагався пом'якшити американський гнів додатковими внесками. Так, він покрив більше ніж на 90% (від суми в 10,8 млрд дол.) будівництво на своїй території найбільшої в світі американської бази за кордоном, а також з 2012-го по 2016 рік придбав на 19,8 млрд американського військового оснащення, що становить близько 80% загального оборонного імпорту. Однак президент Трамп вимагає, щоб "дуже багата країна" Південна Корея взяла на себе не тільки повністю всі витрати на утримання, а й увесь фонд оплати праці американського контингенту. 

На тлі непростих переговорів між двома країнами корейські медіа днями оприлюднили інформацію, нібито надану "дипломатичним джерелом у Вашингтоні", про заплановане виведення чотирьох тисяч американських військових, яку Пентагон одразу заперечив і закликав видання негайно її спростувати через "абсолютну неправдивість". Однак побоювання корейців зростають не тільки через несподівані рішення Дональда Трампа вивести військових з найбільш гарячих точок, таких як Сирія та Афганістан, а й через відсутність упевненості, що його скептицизм і власне бачення союзницьких відносин не залишать їх наодинці з нерозв'язаними безпековими проблемами в регіоні. 

А тим часом військове співробітництво двох країн протягом короткого періоду неодноразово потрапляло під загрозу не тільки через фінансові претензії, а й через нестримне бажання Трампа розв'язати північнокорейську ядерну проблему. Прагнучи укласти "велику угоду" з Кім Чен Ином, він кілька разів відкладав спільні американсько-корейські військові навчання, а напередодні першої зустрічі двох лідерів у Сінгапурі південнокорейський істеблішмент навіть висловлював занепокоєння, чи не буде перебування американського контингенту поставлене на карту заради мирної угоди між США і КНДР. Особливо зважаючи на те, що КНДР неодноразово вимагала вивести іноземні "окупаційні" війська з Корейського півострова.

Поблажливість і лояльність Трампа, обрані як форма ведення переговорів з північнокорейським лідером, спонукали ліберального південнокорейського президента Мун Дже Іна розпочати свою власну політику зближення у відносинах із північним сусідом. Сторони навіть підписали військову угоду, яка передбачає низку комплексних заходів із роззброєння демілітаризованої зони на кордоні двох Корей задля перетворення її на "зону миру та процвітання". Однак міжкорейське співробітництво спіткали відсутність прогресу в денуклеаризації та повернення КНДР до випробувань балістичних ракет (поки що малої дальності).

Тим часом наприкінці року закінчується граничний термін "ультиматуму" Кім Чен Ина Сполученим Штатам, після якого вони обіцяють повернутися до тестування ракет великої дальності та ядерних випробувань. У такий спосіб Пхеньян посилює тиск на Вашингтон, прагнучи досягти пом'якшення санкційної політики та поступливості у веденні ядерних переговорів. А поки Трамп у притаманній йому Твіттер-дипломатії запрошує Кім Чен Ина до чергових переговорів, його найближчі союзники в Східній Азії — Японія і Південна Корея — зійшлися в запеклій торговельній суперечці, яка мало не закінчилася ще й розірванням тристоронньої Угоди про загальну безпеку військової інформації (GSOMIA).

Південна Корея оголосила про вихід з угоди після того, як Японія видалила її з "білого списку" торговельних партнерів та обмежила експорт ключових промислових матеріалів для виготовлення напівпровідників. Дві країни розпочали торговельну війну через нерозв'язані історичні проблеми, але непоступливість Японії в переговорах змусила корейців не тільки подати скаргу до СОТ, а й оголосити про завершення військового співробітництва. Днями під тиском Вашингтона Сеул оголосив про зміну свого попереднього рішення всього за сім годин до закінчення терміну дії угоди, залишивши за собою право (а іншими словами — можливість для маневру в діалозі з Японією) вийти з угоди у будь-який момент. 

Розрив GSOMIA не тільки погіршив би й без того непрості відносини між двома сусідами, а й серйозно ускладнив би взаємодію між спецслужбами трьох країн. Підписана 2016 року угода відіграє важливу роль в обміні розвідувальними даними про розвиток ядерної та ракетної програм Північної Кореї. Її особливість полягає в сукупності різнопланових джерел отримання інформації. Так, японська розвідка отримує дані зі своїх супутників, радарів, патрульних літаків та інших високотехнологічних систем, що дає можливість аналізувати випробування північнокорейських ракет та підводних човнів, а Південна Корея стежить за даними своїх радарів, які здатні швидше виявити запуски літальних апаратів, а також збирає інформацію, здобуту безпосередньо на Півночі шпигунами й отриману від утікачів.

Здавалося б, під впливом спільних загроз, до яких, крім Північної Кореї, додалися стрімке зміцнення Китаю та посилення його військового співробітництва з Росією, двоє давніх американських союзників мають більше причин для зближення, до якого неодноразово їх намагалися підштовхнути США. Та, на жаль, у Японії та Південної Кореї більше взаємних образ, аніж об'єднувальних факторів. І на сьогодні південнокорейський президент Мун Дже Ін швидше надасть перевагу примарній перспективі возз'єднання з КНДР, ніж тіснішій співпраці з колишньою країною-колонізатором. 

Тим часом слідом за Сеулом Токіо отримав вимогу адміністрації Трампа підвищити суму внеску за перебування 50 тисяч американських військових з 2 до 8 млрд дол. Термін дії спеціальної угоди, якою фіксується розподіл коштів між країнами, закінчується в березні 2021 року, тож Японія має трохи більше часу для дискусій зі Сполученими Штатами. Однак якби Сеул і Токіо були більш поступливими у власних амбіціях, можливо, спільними зусиллями їм вдалося б успішніше обстоювати не тільки власні фінансові інтереси перед апетитами американського президента, а й критичну значущість східноазійського партнерства загалом.

З одного боку, американська військова присутність для обох країн слугує важливим безпековим фактором проти загроз з боку сусідніх країн, завдяки чому вони не мають потреби нарощувати власну більш потужну оборонну зброю. А з іншого, послаблення позицій США в регіоні й нечітке формулювання східноазійської політики, яке притаманне нинішній політиці американського президента, може призвести до маневрування країн у бік Китаю, який, як і Росія й Північна Корея, мріє позбутися американців на своєму "задньому дворі", а також втрати важливого осередку впливу у Східній Азії. 

А тим часом США і Південна Корея вступають у передвиборні фази, і, очікувано, їхні лідери будуть змушені зосередитися не на стратегічно важливих глобальних проблемах, а на запитах виборця всередині країни. На тлі процедури імпічменту очевидно, що Дональд Трамп прагнутиме перемог на тих полях, де зможе проілюструвати свої здібності "майстра здійснення угод". І в цій ситуації, на жаль, давні східноазійські партнери слугуватимуть вигідною мішенню, в яку можна поцілити. 

Однак для південнокорейського президента згода на істотне збільшення виплат на утримання американського контингенту на тлі загального економічного спаду (спричиненого рефлексією американсько-китайської торговельної війни), власної суперечки з Японією та зовнішньополітичних поразок у перемовинах з Північною Кореєю загрожують втратою парламентської підтримки в разі програшу його партії на весняних виборах. Тож уже нині зрозуміло, що перемовини будуть нелегкими, як і те, що багаторічне партнерство в очах азійських союзників втрачає своє традиційне наповнення.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво