Чотири рази президент, якщо не рахувати в.о. - Міжнародна політика - dt.ua

Чотири рази президент, якщо не рахувати в.о.

25 березня, 10:50 Роздрукувати Випуск №11, 23 березня-30 березня

Квитка в майбутнє в Росії поки що немає, є тільки надії на вуглеводні, ракети, таланти російського народу та Бога. 

© kremlin.ru

Головною інтригою на виборах президента Росії минулої неділі було, чи поголить кандидат від КПРФ, власник АТ "Радгосп імені Леніна" Павло Грудінін свої вуса. 

В одному з інтерв'ю він пообіцяв це зробити, якщо набере на виборах менше 15%. Виходячи з попередніх результатів, які навряд чи істотно зміняться в остаточному підсумку, Грудінін, якщо він справжній комуніст, вірний своєму слову, залишиться без вусів. Владимир Путін без жодних вусів здобув нищівну перемогу. Він набрав 76,67%, побив власний рекорд 2004 р. (71,31%) і показав кращий результат, ніж Дмитро Медведєв у 2008 р. (70,28%), Павло Грудінін набрав 11,77%, Володимир Жириновський — 5,65, Ксенія Собчак — 1,68, Григорій Явлінський — 1,05, Борис Титов — 0,76, Максим Сурайкін — 0,68, Сергій Бабурін — 0,65% . 

Путін забрав у Грудініна частину голосів, які раніше впевнено збирав лідер КПРФ Геннадій Зюганов. Тепер Грудінін може розраховувати хіба на губернаторство в одному з центральних регіонів. Тест на нового лідера лівого електорату він провалив, заодно потягнув униз КПРФ, єдину до останнього часу ідейну парламентську партію. У майбутній перебудові лівого політичного поля можуть зіграти маргінальну роль ще два кандидати. Про одного з них навіть у Росії мало хто чув, про другого — пам'ятає тільки старше покоління. Сурайкін — лідер "Комуністів Росії", сталіністської партії, у своєму постійному спойлерстві лівого електорату ворожої навіть КПРФ. Бабурін представляє "Російський загальнонародний союз". Це відомий на початку 1990-х політик, депутат і заступник голови Держдуми. Для розуміння, кого Бабурін представляє, можна згадати, що за нього активно агітував Ігор Гіркін-Стрєлков. Результат Бабуріна — це ще й хрест на надіях "Новоросії". 

Вік та слабкий результат Жириновського примушують сумніватися і в перспективах ЛДПР як вождистської парламентської партії. "Яблуко" (ще одна вождистська партія) не тільки давно впало, а, як стало зрозуміло, ще й згнило. Однак його лідер Явлінський може розраховувати на адміністративний пост, — торік Путін обговорював із ним як уродженцем Львова можливість зайняти місце Владислава Суркова в комунікаціях про долю ОРДЛО. Титов збереже місце бізнес-омбудсмена при президентові. Він залишився при своїх, змарнувавши частину власних нервів. Собчак із дуже скромним результатом змушена або піти з політики, або шукати могутніших союзників. 

Нарешті, "некандидат" Олексій Навальний виглядає другим після Путіна переможцем. Російський президент, забравши голоси як комуністів, так і лібералів, сам же й довів, що без Навального несистемна опозиція не має шансів. У цьому, можливо, і була мета бойкоту виборів з його боку. 

Звична легітимність

В останній місяць перед виборами правдоподібним видавалося припущення головного редактора "Эха Москвы" Олексія Венедиктова, що Путіна не хвилював конкретний результат, — перемога була гарантована. Решта — від лукавого, якщо вже Росія "безпосередньо управляється Богом", як напередодні виборів повідомив росіянам Путін, посилаючись на Христофора Мініха, російського генерал-фельдмаршала німецького походження. Що, на думку Венедиктова, Путіна справді цікавило, то це результати голосування в Криму, оскільки саме воно засвідчувало б не просто звичку виборців, а любов, яка виникла на хвилі анексії. Тут можна нагадати, що вибори навмисне призначили акурат на день юридичного оформлення анексії, який вдало випав цього року на неділю. Відома установка 70% голосів при 70% явки видавалася клопотом заступника голови адміністрації Сергія Кирієнка. Вона була символом його ефективності в ролі головного внутріполітичного менеджера, який витіснив із політичного поля незадоволених конкурентів того ж голову Держдуми В'ячеслава Володіна. 

До послання Путіна Федеральним зборам 1 березня скидалося, що минулому й майбутньому президентові справді однаково, з яким результатом він переможе. Він навіть офіційно трохи занедужав, про що вперше повідомила прес-служба Кремля. Але потім був бурхливий фініш кампанії, мало схожий на заспокоєність. У публічних дебатах Путін участі не брав. Зате йому послужливо представили ланцюг розкиданих по регіонах штучних подій, де він головував чи публічно з'являвся, забиваючи собою ефір. Залізничники, будівельники, аграрії, спортсмени, педагоги, промисловці, медики, "молоді лідери" масово організовували наради, з'їзди й форуми, силові структури проводили розширені колегії. На його мітинги-концерти, навіть у негоду, зганяли десятки тисяч людей. 

Хвилюватися, мабуть, було чого навіть Путіну. Соціологія показувала, що рейтинги у великих містах падають, явка може виявитися занадто скромною, все-таки 50% це не 70. У голові Путіна Крим, можливо, звучав особливо сильно, але все-таки в контексті ширшого електорального результату. План Б у вигляді простих методів "коригування" результатів вкиданнями бюлетенів та багаторазовим голосування за відкріпними талонами був ускладнений. Кремль заздалегідь оголосив про найбільш чесні й відкриті вибори, під них запустили нову систему голосування, попередньо протестовану на парламентських виборах 2016 р. Віднині Росія використовує "розумні виборчі урни". Бюлетені мають QR-коди, що шифрують дані списку виборців та їхні паспортні дані під час явки на дільниці. 80% потоку виборців проходили під відеокамерами, до кожної з яких міг віддалено підключитися кожен охочий і порахувати "на пальцях", скільки людей пройшло через дільницю. 

У цьому плані, офіційні результати вперше могли показати близький до чесного результат, якщо залишити за дужками відверто нечесний передвиборний період (недопуск кандидатів, адміністративні заходи мобілізації й агітації). Путін перевиконав план, набравши значно більше за 70% і наблизившись до 80. Явка становила 67,53%. Це більше, ніж на виборах 2012 р. (65,3%). Але рекорд президентських виборів 2008 р. (69,7%), коли Росія обирала Дмитра Медведєва, не побитий. 

Регіони "електоральної аномалії", де раніше демонструвалася явка на рівні 90% із результатом 90% за "головного кандидата" або "головну партію", стали трохи менш аномальними. Мабуть, QR-коди на бюлетенях мають регіональні особливості застосування. Анексовані Крим і Севастополь показали "напіваномальний" результат — понад 90% за Путіна, але з явкою, нижчою від середньої, — на рівні 71,5%. Путін має бути задоволеним, проте не дуже. Чечня і навіть Дагестан, де зовсім недавно пройшли масштабні чистки еліт, продемонстрували більшу відданість. 

Питання з міжнародними поздоровленнями стояло не так гостро, як торік у жовтні, коли Путін відзначав своє 65-річчя. Тоді прес-служба Кремля через малу кількість привітань включила до списку навіть главу Чечні, щоправда, швидко виправила помилку. Цього разу до обов'язкового мінімуму (ЄврАзЕС, ШОС, комунікатори Заходу й прохачі з різних питань) потужно додалися Африка, структури ООН, ОПЕК та Міжнародна федерація дзюдо. Безкорисливої дружби було мало, знакові поздоровлення були обтяжені складним контекстом. Ангела Меркель чемно відповіла телеграмою на недавнє поздоровлення від Путіна на свою адресу з нагоди формування коаліційного уряду в Німеччині. Президент США Дональд Трамп ставив питання про контроль над ядерними озброєннями, про Україну й Сирію. І навіть у такому вигляді дзвінок Трампа викликав неоднозначну реакцію у США. Еммануель Макрон і Реджеп Ердоган більше говорили про Сирію. Чогось хотіли керівники Естонії й Македонії. Може, просто поздоровили про всяк випадок.

Старий режим у новому сезоні

Попри зростання прозорості виборів, російський політичний режим стає дедалі більш закритим. Популярності набирає "кремленологія" часів холодної війни, коли устрій влади оцінювався за такими індикаторами, як розташування перших осіб на мавзолеї під час публічних свят. 

Одним з основних політичних смислів того, що відбувалося в Росії напередодні виборів, можна було вважати появу поруч із Володимиром Путіним різних персон верхнього ешелону. Супровід президента у фінальному русі Росії до розумних виборчих урн міг розраховувати на збереження і зміцнення позицій після виборів. В останній тиждень перед голосуванням Путін був в ефірі, практично, сам. Проте "Россия 1" показала через YouTube (щоб дотримуватися законів про агітацію й витіснити з альтернативних ЗМІ опозицію) двійко фільмів, у яких були присутні різні персони, що дозволяли собі оцінювати історичну роль російського президента. Можливо, щоб потрапити в передвиборне кіно, вони докладали особливих зусиль, але фінальний кастинг не міг дуже розходитися з уявленнями Путіна. 

У фільмі "Путін" Андрія Кондрашова (персони нон-ґрата в Україні) з'являються прем'єр Дмитро Медведєв, міністр оборони Сергій Шойгу, секретар Радбезу Микола Патрушев, член Радбезу Сергій Іванов, глава ФСБ Олександр Бортніков, "Ростеха" — Сергій Чемезов, "Роснефти" — Ігор Сєчин, "Транснефти" — Микола Токарєв, глава Чечні Рамзан Кадиров, прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков, друг Путіна віолончеліст Сергій Ролдугін, кінорежисер Микита Михалков. Вони, можна припустити, залишаться у владному човні за наявного рівня хитавиці. Цікаво, що у списку немає міністра закордонних справ Сергія Лаврова. Ніби його переконали попрацювати ще кілька років, але він не видається "своїм". Реакція російських ЗМІ на курйозне падіння міністра на сцені під час одного з форумів фіналу передвиборної кампанії свідчить більше про іронію, ніж про повагу. Минулого тижня Лаврова тепло привітали з днем народження, але на тлі спростувань про майбутню відставку, що, як часто висловлюються російські експерти, "симптоматично".

У фільмі "Путін" були ще іноземці — колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, колишній прем'єр Італії Сільвіо Берлусконі, топ-менеджер компанії Philips Вольфганг Розенбауер, екс-статс-секретар міністерства оборони Німеччини Віллі Віммер, чинний президент Азербайджану Ільхам Алієв. Путін згадав канцлера Німеччини Ангелу Меркель та президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва. Можливо, саме переліченим особам російський президент особливо довіряє у представленні його інтересів у зовнішньому світі в умовах зростання ізоляції Росії. 

Лузером передвиборного періоду виглядає оборонно-промисловий віце-прем'єр Дмитро Рогозін. Його ім'я більше не звучить у зв'язку з Арктикою, освоєння якої залишається пріоритетним. За атомний криголамний флот відповідає "Росатом", що належить до компетенції братів Ковальчуків. Рогозін втратив місце у важливому органі державних інвестицій — Фонді перспективних досліджень. Його місце голови зайняв Шойгу. Чемезов та його протеже міністр промисловості Д.Мантуров домоглися підтримки Путіна у питанні поглинання "Ростехом" Об'єднаної авіабудівної корпорації (ОАК), яку раніше курирував Рогозін (його син усе ще віце-президент ОАК). 

Напевно, похитнулися позиції Владислава Суркова, помічника президента із сепаратизму в країнах-сусідах. Telegram-канал "Вибори 2018" (один із небагатьох анонімних у Росії, котрі зберегли актуальність) повідомив, що ФСБ підозрює саме Суркова у "злитті" Великій Британії інформації про "справу Скрипаля". Нібито ФСБ вимагає розслідування і зняття його з державних посад. Якщо це так, зростають шанси Явлінського.

Не все райдужно і для Шойгу. Він, можливо, пройшов пік свого підвищення, так і не ставши маршалом (були певні очікування, що це станеться цього року до 23 лютого). Сирія не відпускає своїх героїв. Кожне чергове "виведення військ" кінчається ще більшим посиленням угруповання, тепер в очікуванні американських ударів по силах Башара Асада. Російські експерти говорять про підвищення генерал-полковника Сергія Суровикіна, військового зі складною біографією, двічі судимого, обидва рази виправданого з повною реабілітацією та підвищенням (правда, ще за Єльцина), а тепер ще й сирійського героя. Суровикіна вважають улюбленцем Путіна. Нібито йому, всього лише командувачу Повітряно-космічних сил, надано право прямого виходу на президента. 

Швидше за все, всі перелічені поки що залишаться на своїх місцях. Інавгурація Путіна в новій старій іпостасі відбудеться 7 травня. Услід за цим, згідно з конституцією, уряд складе повноваження, і почнеться формування нового. Прем'єр затверджується Держдумою, решта — указами президента. Прем'єра Путін може призначити і всупереч волі Держдуми, але тоді її доведеться розпустити. Навряд чи це комусь потрібно. Швидше за все, сидіти Медведєву в прем'єрському кріслі ще певний час. Кудрін дає новому, радше — старому, уряду два роки. Йому самому, поки прем'єром буде Медведєв, місце в уряді навряд чи знайдеться. Зате піднялася інформаційна хвиля з приводу високих шансів глави "Сбербанку" й головного російського популяризатора ідей американської Кремнієвої долини Германа Грефа. Він — перший керівник великого бізнесу, в цьому випадку —державного, з яким Путін зустрівся після переобрання. Греф як міністр економіки (ким він колись був) або фінансів, віце-прем'єр замість Рогозіна або в самостійній іпостасі — реальна перспектива.

Виступаючи у своєму штабі після виборів, Путін заявив, що конституційних змін не буде, і додав "поки що". Ближче до наступних виборів політична система цілком може змінитися. Путін, мабуть, гляне спочатку на успіхи Казахстану, а потім уже врахує китайський та інший досвід.

Є припущення, що відбудеться кардинальна перебудова, на кшталт китайської моделі. Але, ймовірно, у Кремлі зараз більше спостерігають, наскільки успішною буде менш кардинальна модель транзиту влади в Казахстані. Назарбаєв пообіцяв передати владу інститутам, а не персонам. Він сам та його родина вже мають довічний імунітет. Назарбаєв через Асамблею народу Казахстану призначає 8% депутатів парламенту. Підготовлені законопроекти про довічне керівництво Радбезом із розширеними повноваженнями управління силовими структурами. Наближаючись до середини нової каденції. 

Гоп-стоп у майбутнє

Помилково думати, що Росія планує жити лише з мультиками про вічно літаючі ядерні ракети, показані в посланні Путіна Федеральним зборам. У посланні була ще перша, нудна, але осмислена частина, що належить, схоже, перу Олексія Кудріна (все ж украй малоймовірно, що це достатній для нього аргумент, аби претендувати на пост прем'єра). Путін цілком серйозно налаштований ліквідувати технологічне відставання Росії й зробити "ривок", інвестуючи в людський капітал: "відставання — ось головна загроза й ось наш ворог". Прес-секретар Пєсков дохідливо виклав основну ідею послання. Вона стосується "технологічного прориву, який настане неминуче в усьому світі … світ іде по стрибкоподібній траєкторії розвитку і … головне — осідлати цю технологічну хвилю". 

Росія хоче в майбутнє, як мінімум, розуміє зміни, що відбуваються у світі, й намагається за ними встигнути. Цим вона відрізняється від багатьох інших країн, що розвиваються, котрі живуть ситуативно. Але квитка в майбутнє в Росії поки що немає, є тільки надії на вуглеводні, ракети, таланти російського народу та Бога. Дехто в Росії вважає, що на квиток ще можна встигнути заробити. Хтось вважає, що квиток можна отримати погрозою підірвати майбутній світ, якщо в ньому не буде Росії ("Навіщо нам такий світ, якщо там не буде Росії?" — зазначив Путін у недавньому фільмі "Світопорядок 2018"). Як можна зрозуміти Путіна, у своїй новій каденції він спробує знизити ціну входження Росії у світле майбутнє, шантажуючи світ неприйнятною ціною військової альтернативи. 

Це було б не так трагічно, якби не відвертий знак рівності між Росією та СРСР, поставлений Путіним у його посланні Федеральним зборам. Якщо Путін вважає, що для кроку в майбутнє Росія повинна відновити СРСР, — це пряма загроза світові. Якщо ж Путін планує спочатку вповзти в майбутнє з тим, що в нього є, а вже потім почати нове територіальне розширення, — з'являється шанс небезпечної, але все-таки гри. Хто перший ступить у майбутнє, той і отримає головний пострадянський приз.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво