"Чорна діра" Африки

На африканському континенті утворилася "чорна діра". Виникла вона рік тому і міститься там, де тепер держава Малі.

Ця країна вже тривалий час перебуває в зоні перманентної нестабільності. Після того, як у Лівії скинули полковника Каддафі, місцеві племена туарегів, які опинилися без діла і без грошей, підняли повстання проти центральної влади й створили свою державу Азавад. Військовий переворот, який відбувся в Малі після того, тільки погіршив ситуацію: виник тимчасовий вакуум влади. І хоча згодом обстановка на півдні трохи стабілізувалася, малійські військові так і не зуміли взяти під свій контроль північ: войовничі туареги і досі контролюють дві третини території країни.

Минулого літа серед туарегів стався розкол: у міжплемінному протистоянні гору взяли вожді, що зробили ставку на ісламський фундаменталізм. Відтак невизнаний світовою спільнотою Азавад із національного квазідержавного об'єднання перетворився на ісламістський. А Малі перетворилося на "чорну діру", крутішу за сомалійську, загрожуючи безпеці сусідніх країн, насамперед Алжиру, Чаду та Нігеру, де також проживають племена туарегів. На неконтрольованих малійською владою територіях спокійно можуть розташовуватися різні терористичні угруповання ісламських фундаменталістів, причому не тільки туарегів.

"У півничному Малі племінні вожді борються за землю, гроші, владу. З падінням режиму Муамара Каддафі туареги втратили серйозні джерела доходу, пов'язані з контролем караванних шляхів. Для одних виходом із ситуації було створення своєї національної держави, для інших - ісламський фундаменталізм. Хоча він і є на землях, де проживають туареги, однак не іслам визначає життя племен, а традиції. Проте місцеві вожді вирішили використати відомий бренд "Аль-Каїда" у своїх цілях. Насамперед щоб налякати уряд у Бамако. Але вони прорахувалися. "Аль-Каїда" - червона ганчірка для урядів демократичних країн. Туареги дуже налякали Захід, примусивши його до швидких і рішучих дій", - вважає президент Центру близькосхідних досліджень Олександр Богомолов.

На початку нинішнього року бойовики з "Аль-Каїди в країнах ісламського Магрібу", "Руху за єдність і джихад у Західній Африці" та "Ансар ад-Дін" ("Захисники віри") розпочали наступ на малійську столицю Бамако. І тоді вже сусідні африканські країни та Франція вирішили діяти не зволікаючи.

Відповідно до рішення Ради безпеки ООН, яка санкціонувала проведення міжнародної воєнної операції в цій африканській країні ще в грудні, спочатку в ситуацію втрутився Париж. Лише інтервенція французів, що перекинули на початку року спецназ із Чаду й Буркіна-Фасо, зупинила просування туарегів та кардинально змінила перебіг боїв. Французькому спецназу й авіації вдалося зірвати наступ на Бамако і допомогти малійським урядовим військам відбити місто Кона.

"Париж, який мав у минулому колонії в Африці, претендує на особливу роль у цьому регіоні, що зобов'язує французів до рішучих дій: Франція влізла в Малі для того, щоб запобігти появі в Африці нової "чорної діри", - пояснює дії Парижа Олександр Богомолов.

Резолюція Ради безпеки ООН припускає, що кістяк миротворчих сил - шість тисяч осіб - становитимуть підрозділи членів Економічного співтовариства країн Західної Африки (ЕКОВАС). При цьому очікується, що найчисельнішими будуть контингенти нігерійський та чадський. (До речі, армії Чаду й Нігерії експерти вважають найбільш боєздатними в регіоні.) Однак поки що своїх солдатів у Малі відправили тільки Бенін, Нігер, Нігерія, Того й Чад. А загальна чисельність контингенту африканських країн становить приблизно тисячу військовослужбовців. Франція ж збільшила свій контингент у Малі до 2150 осіб.

Прикметно, що на недавньому економічному саміті Ліги арабських держав президент Єгипту Мухаммед Мурсі висловився проти військового вторгнення і чітко дав зрозуміти, що Малі - не французьке "підчерев'я", а арабське. Зважаючи на все, цю позицію поділяють багато арабських лідерів.

Попри загрозу, яка йде з Малі, поки що жодна з європейських країн не надає Парижу істотної допомоги. Одна з причин цього - політична й психологічна неготовність європейських країн уплутуватися після Афганістану в новий збройний конфлікт, що може затягнутися на невизначений час. Усі розуміють: криза в Малі - це всерйоз і надовго. Німеччина, Великобританія, Бельгія, Данія, Іспанія та Нідерланди лише дали згоду надіслати в регіон кілька військово-транспортних літаків, а також вертольотів швидкої медичної допомоги разом із військовослужбовцями для охорони та обслуговування техніки.

П'ятого лютого, з ініціативи верховного представника ЄС із питань зовнішньої політики та безпеки Кетрін Ештон, у Брюсселі заплановано міністерську зустріч, присвячену ситуації в Малі. Париж розраховує, що під час саміту вдасться залучити партнерів до активнішої участі в вирішенні цієї проблеми, тим більше що захоплення ісламістським угрупованням "Ті, що підписалися кров'ю" житлового комплексу спільного підприємства компаній Sonatrach, British Petroleum й Statoil, які видобувають газ у алжирській Сахарі, продемонстрував міжнародній спільноті загрозу інтернаціоналізації конфлікту. Нагадаємо: терористи пов'язали свою акцію з міжнародною воєнною операцією в Малі та рішенням Алжиру дозволити французькій авіації використати свій повітряний простір.

"Терористичні й екстремістські угруповання, злочинні організації, які мають на меті захоплення заручників у регіоні, очевидно, можуть стати прямою загрозою для Європи, коли їх не зупинити... Ми не можемо дозволити, щоб Малі стала живильним середовищем для міжнародного тероризму", - заявив днями генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен.

Деякі експерти вважають, що ісламським фундаменталістам не вдасться серйозно вплинути на роботу компаній з видобутку і транспортування нафти та газу. "Туареги не в змозі дестабілізувати ситуацію на півдні Алжиру. Можливі лише окремі теракти. Але системної небезпеки для нафтогазодобувної галузі Алжиру немає: місцеві спецслужби досить професійні. І якщо алжирський уряд зміг забезпечити безперебійну роботу компаній на своїх нафтогазових родовищах у середині дев'яностих, коли точилася справжня війна з алжирськими ісламістами, то він зможе це зробити й тепер", - вважає заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.

І все ж останні події в Алжирі ставлять питання, наскільки сильні позиції "Аль-Каїди" в регіоні. Та й, узагалі, яку роль відіграє "Аль-Каїда" не тільки в Малі, а й у цілому в Сахарі та Сахелі? І хто отримує максимальну вигоду від дестабілізації в регіоні, перетворення Малі на "чорну діру"?

Малі - одна з найбідніших держав Африки та світу. Але ця країна має дуже перспективні запаси природних ресурсів, досі до кінця не розвіданих. Тут є родовища золота, уранової і залізної руди, марганцю, алмазів, міді, свинцю, цинку, літію, фосфатів. Це робить країну дуже цікавою для іноземних інвесторів, зокрема для китайських, які в останні десятиліття здійснюють справжню експансію на Чорний континент. Заповнюючи нішу, полишену західними компаніями, вони тіснять французів, які, звісно ж, хочуть і надалі залишатися домінуючою силою в регіоні.

"Рано чи пізно кризу в Малі буде подолано. Але тоді в цій країні стане більше Китаю й менше Франції", - впевнений президент Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайло Гончар. Утім, на думку експерта, Китай не домінуватиме, оскільки там активно працює третя сила, що зацікавлена в подальшій дестабілізації й має серйозні фінансові ресурси. Ідеться про Катар, що показав себе серйозним гравцем у країнах Північної Африки в період "арабської весни" та сирійського конфлікту. Адже до влади в Єгипті, Лівії й Тунісі прийшли саме ті сили, на які ставила Доха, - помірні ісламісти.

Як зазначає Михайло Гончар у дослідженні Центру "Резонанси глобалізації: Малі-Сахара-Африка", територія Малі могла стати транзитною в одному з варіантів реалізації масштабного транссахарського проекту NIGAL, який передбачає поставки газу з Нігерії через Алжир у Європу. Для Катару поява цього газопроводу, як і масштабних проектів розробки перспективних родовищ вуглеводнів на території Сахари й Сахелі, означає посилення конкуренції на ринку Євросоюзу, чого катарські шейхи прагнули б уникнути. До того ж Доха хоче більше інвестувати в алжирські родовища вуглеводнів, як, до речі, і в лівійські, стримуючи експансію в Північну Африку західних компаній. І найкращий засіб для цього - зростання нестабільності в регіоні, створюване туарегами, натхненними ісламістськими гаслами.

У цій ситуації туареги - лише пішаки у великій енергетичній грі, ставка в якій - подальше збереження прив'язки Європейського Союзу до енергоресурсів країн Перської затоки і забезпечення високих цін на енергоносії.