Чи стане інсталяція замаху на Мадуро початком великих репресій у Венесуелі? - Міжнародна політика - dt.ua

Чи стане інсталяція замаху на Мадуро початком великих репресій у Венесуелі?

10 серпня, 17:12 Роздрукувати Випуск №29, 11 серпня-17 серпня

Сталінський експеримент у ХХІ ст. над венесуельським народом не пройде. 

© El Universal

Невдалий замах на президента Венесуели Ніколаса Мадуро 4 серпня під час параду на честь святкування 81-ї річниці створення Боліваріанської національної гвардії, коли два керованих дрони не змогли уразити головну ціль, скидається на симуляцію атаки й дуже нагадує підпал Рейхстагу 27 лютого 1933 р., що його нацисти використали для встановлення диктатури Адольфа Гітлера. 

У період соціальної катастрофи у Венесуелі Мадуро був потрібен саме такий привід, щоб звинуватити в замаху опозицію і ще більше розширити диктаторські повноваження президента після доведення ним економіки країни до колапсу. 

Крім того, тепер диктатор Мадуро, який гнобить опозицію і вже давно зробив свободу слова у Венесуелі порожнім звуком, в очах своїх прибічників починає виглядати як жертва терористичного нападу. 

Безпілотні літальні апарати було запущено не тільки у бік Мадуро, це був удар, спрямований на далекосяжні цілі. Режиму потрібен привід для того, щоб виправдати тотальне придушення опозиційних сил, які ще залишилися, та залякати нелояльних інтелектуалів і студентів, котрі мали нахабство критикувати чинну владу. 

Перефразовуючи відомий вислів, можна констатувати: "Скажи мені, хто тебе підтримує, і я скажу, хто ти". Головним патроном боліваріанського режиму є Владімір Путін, який не тільки надав йому багатомільярдні позики та сучасну зброю, а й покриває Мадуро на міжнародній арені, зробивши венесуельського диктатора основним союзником Москви в Латинській Америці. 

Кожен непопулярний правитель потребує зовнішнього ворога, щоб мобілізувати маси на боротьбу з ним і відвернути увагу населення від внутрішніх проблем. І коли Мадуро обвинувачує в замаху на себе не лише опозицію, а й Колумбію та США, не можна виключати, що він отримав від Кремля вказівку діяти рішуче і спровокувати збройний конфлікт із колумбійськими сусідами.

Щось на кшталт того, що зробила Росія у 2014 р., анексувавши український Крим та окупувавши третину Донбасу. У такому разі можна припустити, що Каракас здатен висунути територіальні претензії Колумбії і спробувати відхопити силою якусь територію в цієї сусідньої держави. А локальне військове протистояння — це саме те, що здатне хоч трохи підняти повністю девальвований рейтинг Ніколаса Мадури.

Адже якщо вдатися до статистики, то Венесуела вже другий рік поспіль названа однією з найнебезпечніших країн світу. У 2016-му і 2017-му роках аналітична компанія Gallup провела у Венесуелі опитування, результати якого було опубліковано тільки 2018 р. 

Отож у 2017 р. лише 17% венесуельців сказали, що почуваються у безпеці і можуть ходити вночі поодинці в місті або районі, де мешкають. 

Простежується негативна динаміка розвитку злочинності. Якщо у 2016 р. 38% жителів Венесуели заявили, що в них були вкрадені майно або гроші, то у 2017 р. вже 42% венесуельців сказали, що впродовж останніх 12 місяців їх було обікрадено, а 23% повідомили про напади чи грабежі. 

Можна зробити висновок: чим гіршою стає економічна та соціальна ситуація у Венесуелі, тим більше загострюється і криміногенна ситуація.

А дані останнього опитування наочно доводять, що через експерименти чавесистів над Венесуелою вона стала однією з найнебезпечніших для життя країн світу. 

Схоже, Мадуро планує триматися за владу до останнього. Є дуже висока ймовірність, що на венесуельців чекає посилення політичних репресій, жорстокості та невизначене майбутнє. 

Підтримка президента венесуельцями дуже слабка. Тому, щоб хоч якось утримувати ситуацію під контролем, спецслужби будуть нарощувати переслідування тих, хто перебуває в опозиції до уряду, і прочісувати ряди військових, аби виявити, хто потенційно схильний до інакодумства. 

Порожні прилавки магазинів, необхідність займати чергу вдосвіта, щоб отримати хоч трохи їжі, недоступність ліків та медичного обслуговування стали основними "здобутками" боліваріанського соціалізму. А видобуток нафти, який перебуває на історичному мінімумі, позбавив Венесуелу основного джерела валютних доходів.

Якщо мадурівці самі влаштували псевдозамах на свого лідера, то він гідний сюжету малобюджетної мильної опери. Хоча фіктивна атака дронами, проведена вкрай непрофесійно і, головне, — неефективно, дає гіперкорумпованому урядові можливість відтермінувати час свого падіння. 

Цю "атаку" організували спецслужби, аби виправдати повний політичний контроль венесуельського суспільства і початок юридичної ліквідації опозиції. Підтвердженням цього є те, що Мадуро, якого ніколи не можна було запідозрити в холоднокровності у складних ситуаціях, під час нападу поводився навдивовижу спокійно. І, якщо уважно подивитися відеозапис, він був зовсім не здивований, ніби наперед знав, що мало статися. 

Так само чудово обізнаний Мадуро і з тим, що сталося з Венесуелою. Адже ефективна соціальна політика полягає в наданні громадянам можливостей для створення незалежного малого та середнього бізнесу (а отже, й робочих місць), а не в перетворенні більшості населення на соціальних клієнтів, які вимушені чекати подачок від держави, надаючи в обмін свою підтримку правлячому політичному класу. 

Трагедія венесуельського народу полягає в тому, що зовнішні сили воліють не втручатися в цю ситуацію, приблизно так, як це було під час Голодомору в Україні. Люди гинуть із голоду, а вже потім майбутні історики знайдуть назву для цієї венесуельської трагедії, — проте долі мільйонів, чиї життя понівечив цей режим, уже змінити буде неможливо.

Наслідком саморуйнівної монопольної влади Мадуро стало тотальне розкрадання національного багатства, яке належить венесуельському народу. Режим, після створення вакууму в економічному просторі і спровокованої його некомпетентністю гіперінфляції, перетворив державу на соціальні руїни. 

Мадуро — це політичний параноїк, який неухильно веде Венесуелу до громадянської війни, але для нього влада дорожча. І катастрофа, яку своїми недолугими діями спровокував режим, викликана тим, що останні 20 років Чавес і Мадуро витрачали багатство своєї країни на користь обраних політичних кланів. 

Тоді як венесуельські громадяни потерпають від голоду, уряд і вище військове керівництво у геометричній прогресії збільшують свої статки, збагачуючи себе надходженнями від наркобізнесу та нафтовидобування. 

Ніколас Мадуро — диктатор, що здійснив державний переворот, ліквідував парламентаризм, винайшовши підконтрольні собі Установчі збори, аби перекреслити роботу парламенту й нівелювати дію конституції. Венесуельці, які захищали свій парламент у щоденних демонстраціях, заплатили за захист демократії сотнями смертей, поки чавесистам не вдалося силовими методами придушити народні протести. 

Не можна виключати, що владі чавесистів цей "теракт" знадобився для провокування хвилі тероризму, яка буде спрямована на дестабілізацію Венесуели і виправдання "гуманітарної" інтервенції Росії. 

Крім того, Москва здатна підключити до такої акції й Кубу, чиї військові свого часу вже надавали схожу "інтернаціональну допомогу" Анголі та Мозамбіку. 

Однак інсталяція замаху на Мадуро здатна лише на певний час відтермінувати розплату за беззаконня його оточення. І якщо в часи правління Уго Чавеса венесуельський уряд хоч мав комуністичну ідеологічну базу, то в період правління його наступника головною доктриною стали неприкритий жорсткий нігілізм та силове утримування влади. 

Проблему банкрутства режиму не можна розглядати в ідеологічній площині, бо у влади Мадуро немає ідеології. Трагедія Венесуели полягає в тому, що популістська політична сила захопила країну, збагатилася і не хоче цю владу випускати з рук. Бо втратить привілеї і багатства, а також буде притягнута до відповідальності, засуджена й покарана. 

Сьогоднішня Венесуела дуже нагадує "цвинтар надій". Державу доведено до такого ганебного стану тому, що нею керують жадібні, аморальні, неосвічені й корумповані політики. У випадку ж із Мадуро та його подільниками, корпоративно-клановий егоїзм, підкріплюючись інстинктом виживання, піднявся до максимального рівня, що заганяє ситуацію у безвихідь. 

Але сталінський експеримент у ХХІ ст. над венесуельським народом не пройде. І якщо Мадуро не полишить владу добровільно, то наступного разу все може бути по-справжньому. Тоді йому вже не уникнути долі Муаммара Каддафі, Ніколає Чаушеску або Муссоліні. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 8 грудня-14 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво