Чи потрібна Україні така Місія ООН з прав людини? - Міжнародна політика - dt.ua

Чи потрібна Україні така Місія ООН з прав людини?

10 квітня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №13, 10 квітня-17 квітня

У практиці своєї діяльності Місія ООН з прав людин ухиляється від оцінки та вивчення загальновідомих фактів численних грубих порушень прав людини незаконними збройними формуваннями та окупаційною владою АРК. При чому іноді навіть тих, про які йдеться у самому Звіті. Більше того, практика роботи Місії взагалі не включає вивчення цілих сегментів порушення прав людини та територіях т.зв. "ДНР" та "ЛНР".   

 

 

2 березня ц.р., в Женеві було оприлюднено черговий, дев'ятий Звіт Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) щодо ситуації в Україні за період 1 грудня 2014 р. — 15 лютого 2015 р. Документ ґрунтується на підсумках роботи Місії ООН з прав людини в Україні. 

Водночас цей та попередні звіти, і робота Місії загалом, залишилися поза увагою наших експертних кіл. Його традиційно прокоментувало лише МЗС України, та й то у скороченому форматі брифінгу речника. Тим часом такі документи істотно впливають на сприйняття ситуації в Україні міжнародною спільнотою, зокрема в контексті російської агресії, а отже Звіт і робота Місії потребують прискіпливого аналізу.

Завдання Місії, визначені Угодою між УВКПЛ ООН та Урядом України від 25 липня 2014 р., передбачають моніторинг ситуації в країні та підготовку звітів, причому, що важливо, на засадах неупередженості, незалежності, об'єктивності та прозорості. Діяльності із захисту та запобігання порушенням прав людини, яка зазвичай покладається на такі місії в зонах конфліктів, Угодою не передбачено. Водночас, згідно з нею, Місія має приділити особливу увагу ситуації в АРК, східних та південних регіонах України.

Формат газетної публікації не дозволяє повною мірою викласти результати аналізу Звіту і роботи Місії. Тому зупинимося лише на найбільш показових фактах, виявлених у процесі аналізу, та основних висновках. 

Усталена термінологічна практика ООН передбачає чітку фіксацію нелегітимності, з погляду міжнародного права, тих або інших структур, які перебрали на себе функцію управління на окупованих територіях чи в самопроголошених утвореннях, не визнаних іншими країнами. Сама методика цієї практики доволі проста. Перед назвою самопроголошених структур вживається термін "де-факто", або сама їх назва береться в лапки. 

На жаль, попри простоту, ці норми підготовки документів ООН у низці випадків Звітом ігноруються (див., наприклад, абз. 92–94, 96, 101). У політичному документі такі неточності не можуть розглядатися як простий наслідок недбалості чи непрофесійності, оскільки ведуть до хибних політичних висновків. Вони автоматично нівелюють проблему порушення територіальної цілісності України та анексії Росією АРК. Загальне посилання, яке міститься у Звіті, стосовно того, що Місія виходить із визнання територіальної цілісності України, а також української приналежності АРК, справи не змінює. Задекларованій принциповій позиції має відповідати коректна офіційна термінологія при описі ситуації. 

Водночас, і це показово, на противагу зазначеним вище термінологічним маніпуляціям, словосполученняантитерористична операція, яка здійснюється Україною, взяте в лапки (абз. 6). Тим самим, мовою ООН, Звіт ставить під сумнів її законність і легітимність. 

Ще більш сумнівною й непрофесійною видається ситуація зінтерпретацією Звітом низки загальновідомих фактів.

Так, у робочому резюме Звіту, що в узагальненій формі містить головні його положення, стверджується таке: "Достовірні звіти свідчать про постійний притік під час звітного періоду важкого озброєння та іноземних бійців, включно з Російської Федерації, в райони Луганської та Донецької областей..." (абз. 3). Така подача фактажу створює враження, що бойовики т.зв. "ДНР" і "ЛНР" отримують зброю з різних країн світу. Наскільки відомо, факти надходження озброєння з інших, окрім Росії, країн не були ніким зафіксовані. Якщо Місія має докази надходження зброї бойовикам на Донбас з інших, окрім Росії, країн, — то ці факти мають бути негайно оприлюднені. Якщо ж таких доказів у Місії немає — потрібно вибачитися за дезінформування.

Те саме стосується й іноземних найманців, з-поміж яких російські, як ми бачимо, окремо навіть не виділяються. Справді, у складі незаконних збройних формувань воюють іноземні найманці не лише з Росії. Однак достовірно відомо, що їх кількість, порівняно з росіянами, мізерна, та й прибули вони на Донбас головно з Росії і нею ж фінансуються. 

Зазначені пересмикування фактів та розмитість формулювань Звіту нівелюють основну відповідальність РФ за постачання озброєнь незаконним військовим формуванням на Донбасі та направлення туди своїх найманців. 

У пункті 6 резюме та відповідних пунктах розділу ІІ Звіту йдеться про жертви серед мирного населення в Авдіївці, Волновасі, Дебальцевому, Краматорську, Маріуполі, Попасній, Щасті, які мали місце внаслідок обстрілів цих населених пунктів. Водночас жодного разу чітко не вказано, хто ж здійснював згадані обстріли. Втім, у абз. 24 розділу ІІ Звіту зазначається, що ракети, якими 24 січня було вбито, щонайменше, 31 людину в Маріуполі, "були нібито випущені з території, контрольованої "ДНР". 

Звісно, сторонньому спостерігачеві іноді важко встановити відповідальних за збройні атаки, особливо якщо немає прямого доступу до відповідної території. Однак стосовно деяких подій доказів, які прямо вказують на винуватців, більш ніж достатньо. Принаймні "авторство" кривавих трагедій у Волновасі та Маріуполі не викликало і не викликає сумнівів ні в кого у світі, крім російської сторони, її найманців в Україні та Місії ООН з прав людини в Україні. 

Зокрема, міжнародна впливова правозахисна організація Human Rights Watch повідомила на своєму сайті 3 лютого 2015 р., що інформація, зібрана її експертами на місці подій у Маріуполі, "вказує на те, що обстріл вівся з контрольованої ополченцями території далі на схід". На думку експертів цієї організації, на причетність ополченців додатково вказує заява т.зв. "лідера" самопроголошеної "ДНР" О.Захарченка, який 24 січня ц.р. заявив про початок наступу на Маріуполь.

Таке специфічне "висвітлення" фактів у Звіті з допомогою безособових речень також є некоректним та завуальовує реальну картину подій. 

Наводячи факти щодо вбивства ракетним/артилерійським вогнем 22 січня 13 цивільних осіб на тролейбусній зупинці в Донецьку і 8 людей 29 січня у Горлівці (абз. 25 Звіту), автори доповіді зазначили, що "збройні групи поклали відповідальність за ці й інші випадки обстрілів житлових районів на українські збройні сили". На жаль, на відміну від неперевірених заяв представників незаконних збройних формувань, докази протилежної за змістом версії, наведені українською стороною, Місія проігнорувала. 

У цьому випадку Місія знову з незрозумілих причин повністю нехтує офіційною позицією України, акцентуючи увагу виключно на точці зору представників незаконних збройних формувань та популяризуючи її. Звичайно ж, Місія має право не погоджуватися з офіційною позицією України з різних питань, однак вона має аргументувати своє інакше бачення. У протилежному разі її оцінки є голослівними, а відтак — упередженими

Не менше запитань викликає практика вивчення Місією ситуації в Україні, зокрема підрозділ D розділу ІІ Звіту під назвою "Незаконні й необґрунтовані затримання, вимушені зникнення, тортури й погане поводження". При описі випадків із затриманням низки осіб правоохоронними органами України (абз. 37-40) повідомляється про різнобічну діяльність Місії з метою докладного вивчення обставин затримання та висунутих звинувачень. Вказується, що члени Місії проводили зустрічі з родичами затриманих, їхніми адвокатами, відвідували затриманих у місцях тримання під вартою тощо. При цьому зазначається, що інформація, отримана від "затриманих, їх родичів, адвокатів, говорить про тенденцію насильницького зникнення, таємного утримання та неналежного поводження українських правоохоронних органів в зоні АТО та на прилеглих територіях". 

На противагу цьому, підрозділ D Звіту (абз. 33–36), присвячений ситуації із затриманням громадян України незаконними збройними формуваннями на Донбасі, містить лише загальнодоступну інформацію, у тому числі зі ЗМІ, з посиланнями на заяви представників Уряду України, громадських організацій, незаконних збройних формувань тощо. У цьому підрозділі взагалі немає даних щодо діяльності Місії з метою самостійного вивчення цих та інших фактів. У Звіті немає інформації про ознайомлення із ситуацією на місці, умовами тримання під вартою, про проведення зустрічей із затриманими чи звільненими особами, їхніми родичами, свідками тощо. 

Не виключено, що Місії не було надано доступу до місць утримання під вартою. Однак у такому разі це обов'язково мало б бути відображено у Звіті. На жаль, цього також немає. Тим часом не в останню чергу на таку діяльність орієнтує Місію її мандат.

Критично важливим елементом Звіту, з погляду оцінки практики роботи Місії, є висвітлення в документі насильницького проведення українських військовослужбовців вулицями Донецька 22 січня 2015 р., а також привселюдного жорстокого побиття та знущання над захопленими військовиками. На засіданні РБ ООН помічник Генерального Секретаря ООН з прав людини 
І.Шимонович зазначив, що таке ставлення може становити собою військовий злочин. 

Однак у Звіті опис інциденту обмежується двома реченнями, жодних оцінок знущання над затриманими не надається. Немає й інформації щодо подальшої долі цих українських військовиків і, головне, зусиль Місії з метою її з'ясування. 

Значну увагу у Звіті приділено описові складної соціально-гуманітарної ситуації на територіях, тимчасово підконтрольних т.зв. "ДНР" та "ЛНР", яку Місія розглядає через призму виключної відповідальності Уряду України (ускладнення процедури доставки гуманітарної допомоги та митного оформлення вантажів, блокування шляхів, обмеження на пересування тощо). Той факт, що території контролюються незаконними збройними формуваннями, які й несуть усю повноту відповідальності за ситуацію в регіоні, а також те, що ці та прилеглі території входять до зони АТО, у Звіті повністю ігнорується. 

Оминула увагою Місія також такий важливий аспект грубого порушення прав людини, як примусова мобілізація громадян України незаконними збройними формуваннями. Звіт не містить жодного фактологічного матеріалу та оцінок із зазначеного питання, незважаючи на його актуальність. 

Як свідчить досвід діяльності інших місій ООН у зонах конфліктів, одним із найгостріших у їхній роботі у сфері захисту прав громадян є питання забезпечення майнових прав біженців та внутрішньо переміщених осіб. Сотні тисяч наших співвітчизників через бойові дії змушені були залишити свої оселі та інше майно без догляду на території, підконтрольній незаконним збройним формуванням. Доля цього майна залишається невідомою. Однак Звіт не містить жодної інформації про діяльність Місії на цьому напрямі. 

Немає у звіті й інформації щодо вивчення ситуації з переслідуваннями за релігійними та мовними ознаками, а також стану справ із забезпеченням прав українців окупованих регіонів на отримання освіти українською мовою та вивчення української мови.

У практиці своєї діяльності Місія, як ми бачимо, ухиляється від оцінки та вивчення загальновідомих фактів численних грубих порушень прав людини незаконними збройними формуваннями та окупаційною владою АРК. При чому іноді навіть тих, про які йдеться у самому Звіті. Більше того, практика роботи Місії взагалі не включає вивчення цілих сегментів порушення прав людини та територіях т.зв. "ДНР" та "ЛНР". 

Перелік істотних недоліків у роботі Місії можна було б продовжити. Однак, думаю, наведеного достатньо для висновку, що діяльність Місії не відповідає усталеній практиці ООН. Місія не дотримується положень Угоди між УВКПЛ ООН та Урядом України від 25 липня 2014 р., а саме вимог діяти неупереджено та об'єктивно. Методика використання Місією термінології при описі ситуації, добір та інтерпретація фактів, практика вивчення стану справ із порушенням прав людини — тенденційні та однобокі. Більше того, проросійські за своїм змістом і спрямованістю.

Такий висновок ставить на порядок денний взаємопов'язані питання. А чи потрібна Україні Місія ООН такого низького фахового рівня, яка відверто не дотримується усталеної в ООН практики, належним чином не виконує свого Мандата, діє упереджено і не об'єктивно? 

Думаю, ці запитання риторичні. Відповідь на них очевидна.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво