Час експериментів: Польща через рік після зміни влади

Фактичне знищення Конституційного суду, нічні голосування, сповільнення темпів економіки і загроза для стабільності фінансів. Але також - щедра соціальна програма для батьків, відновлення морського господарства та річного пароплавства, більше бажання дослухатися до пропозицій і застережень із депутатських запитів, зокрема й авторства опозиційних депутатів.

Що ще змінилося в Польщі за рік після створення уряду Беати Шидло?

Прем'єр - Шидло, начальник - Качинський

Уже понад рік Польща живе в досить незвичній для себе політичній ситуації. Ще ніколи після 1989 р. повнота влади не була настільки зосереджена в одних руках, як тепер. "Право і справедливість" не тільки має абсолютну більшість місць у парламенті, а й свого президента, який навіть не пробує бути самостійною фігурою. Це нова річ, адже всі попередні уряди були коаліційні. Та навіть коли країною правили ліві разом із Польською селянською партією (PSL), вони не завжди могли розраховувати на підтримку "свого" президента Олександра Кваснєвського, - він часто конфліктував із прем'єром Лешеком Міллером.

У часи "Громадянської платформи" (2007–2015 рр.) ситуація була зрозуміла: влада належала прем'єрові Дональду Туску (потім нетривалий час - Еві Копач), паралельно й шефу партії. Тепер же справжня влада перебуває не в руках прем'єрки Беати Шидло, - країною, фактично, править лідер "Права і справедливості" Ярослав Качинський, що, формально, є лише рядовим депутатом. Ця модель польській традиції не чужа: в 1997–2001 рр. прем'єром Єжи Бузеком керував із заднього сидіння Маріан Кшаклевський, а у 2005–2006 рр. прем'єр Казімеж Марцинкевич був тільки виконавцем доручень того ж Ярослава Качинського.

Для повноти влади Ярославу Качинському бракує тільки конституційної більшості. Спочатку були спроби досягти її, порозумівшись із партією "Кукіз-15", причому ще треба було б перетягнути кількох депутатів опозиції. Зробити це не вдалося, тому партія вирішила застосувати "план Б" - підкорити й паралізувати Конституційний суд. Із допомогою низки нічних голосувань та призначення (із порушенням конституції) своїх суддів Качинському вдалося паралізувати цю установу, що, зрештою, спричинило хвилю вуличних протестів і погіршення відносин із Заходом. Проте створеному на початку 2016 р. Комітету оборони демократії (КОД) не вдалося примусити уряд повернути незалежність Конституційному суду. Резолюції Венеціанської комісії та Європарламенту також виявилися беззубими: перш за все, Німеччина не пішла на варіант політичної ізоляції Польщі. А Качинський досяг, чого хотів: Сейм може ухвалювати навіть явно антиконституційні закони без ризику, що Конституційний суд їх скасує.

500 злотих на дитину

Попри критику опозиції та міжнародної спільноти, більшість поляків таки довіряє урядові Беати Шидло і задоволена реалізацією її виборчих обіцянок. Згідно з опитуванням агенції CBOS за листопад, за ПіС проголосувало б 38% опитаних - рівно стільки, скільки ця партія набрала на виборах у жовтні 2015 р. (37,6%). На другому місці з результатом 17% опинилася "Сучасна" Ришарда Петру (на виборах - 7,6%), найбільше втратила "Громадянська Платформа" - її підтримують лише 14%, тоді як на виборах рік тому за неї проголосували 24,1%.

Популярність ПіС у народі тягне вгору реалізація соціальних обіцянок цієї партії - зокрема й тих, які здавалися нереальними, з огляду на обтяження держбюджету. Найважливіша з них - програма "500 плюс". Батьки, незалежно від доходу, щомісяця отримують аж 500 злотих (110 євро) на кожну другу і наступну дитину віком до 18 років. А незаможні поляки отримують також гроші й на першу дитину.

Попри критику осіб, стурбованих стабільністю фінансів, програму дуже підтримують і виборці, критично налаштовані до ПіС. Що й не дивно: 500 злотих - досить великі гроші в домашньому бюджеті навіть для осіб із доходом вищим за середній. Середньостатистичний поляк заробляє "на руки" 2800–3000 злотих, причому багато людей із вищою освітою з великого міста поза столицею тішаться, заробляючи "на руки" 2000–2300 злотих (у тому числі вчителі, медсестри, журналісти, рядові чиновники). У менших містах 2000 злотих для багатьох вважаються недосяжною мрією. Хоча, звісно, для Варшави, а також для програмістів чи ІТ-працівників навіть 5000–6000 злотих - це мало. Однак, щонайменше, для половини сімей програма "500 плюс" означає відчутну позитивну зміну, а багатьом особам із вищими зарплатами вона дозволяє, наприклад, покрити половину місячної сплати кредиту і таким чином позбутися фінансового "каменя на шиї".

Опозиція, висміюючи цю програму й називаючи 500 злотих щомісяця "неістотною подачкою", вочевидь не оцінила реальної ситуації в країні. Виборців "Права і справедливості" тільки дратують слова опозиційних лідерів, що Польща - вже дуже заможна країна, адже, з особистої перспективи багатьох поляків, ситуація зовсім інакша. Парадоксально: хоча ПіС позиціюється як правиця, вона здобуває популярність саме завдяки соціальній програмі, що в класичній системі асоціювалася б, радше, з соціалістами. Окрім того, ПіС скасувала пенсійну реформу Дональда Туска, повернувши попередній, нижчий, пенсійний вік - 65 років для чоловіків та 60 років для жінок. Польща, таким чином, стала чи не єдиною країною Європи, яка знижує вік переходу на пенсію в ситуації, коли демографія потребує протилежних дій.

Що далі з економікою?

Всупереч побоюванням опозиції, запровадження цих щедрих соціальних програм поки що не призвело до руйнації державних фінансів. Хоча перші небезпечні симптоми вже з'явилися.

Кілька тижнів тому Головне статистичне відомство (GUS) оприлюднило найновіші дані щодо стану польської економіки. Увагу всіх привернуло помітне сповільнення економічного зростання - до 2,5%, хоча прогнози давали 3–3,5% (такі ж були темпи зростання в попередні роки). Ярослав Качинський у традиційному для себе стилі звинуватив у цьому попередників та опозицію. Мовляв, у сповільненні винні підприємці, які симпатизують переважно "Платформі" й цілеспрямовано не досягали зиску, щоб, на зло ПіС, довести економіку до руїни. Такі ляпсуси неформального "надпрем'єра" вже стали звичними і, попри свою абсурдність, не справляють на поляків жодного враження.

Сповільнення було б глибшим, якби не позитивний стимулюючий ефект програми "500 плюс". Цей ефект особливо був помітний влітку на польських пляжах Балтики, - багато не дуже заможних поляків завдяки цим грошам поїхали на відпочинок, якого в попередні роки не могли собі дозволити. Зростання продажів відчули також імпортери вживаних автомобілів з Німеччини чи Нідерландів: багато родин за ці гроші купили собі машину, на яку раніше не мали коштів.

Економісти побоюються, що стимулюючий ефект "500 плюс" протримається ще всього рік - півтора. Потім сповільнення поглибиться, особливо беручи до уваги той факт, що частина менш заможних поляків відмовляється працювати на найнижче оплачуваних посадах. Адже батькам 2–3 дітей працювати за мінімальну зарплату немає сенсу, більше можна отримати з програми "500 плюс" та з соціальної допомоги.

Трохи знецінюється і польський злотий, перш за все через політичні проблеми. Рік тому за євро треба було заплатити 4,2 злотого, тепер - уже 4,45. Соціальні програми та незначне знецінення злотого не позначилися, натомість, на рівні інфляції, що близька до нуля, як і відсоткові ставки.

Політична нестабільність та невпевненість щодо майбутнього економіки не сприяють також приходу іноземних інвесторів. Польща програє насамперед сусідній Словаччині: інвестори довіряють їй більше, оскільки ця країна належить до єврозони. Крім того, Словаччина розвивається швидшими темпами (3%) і має кращі, ніж Польща, прогнози. Саме через це Польща ще рік тому (під кінець правління Еви Копач) програла південній сусідці престижну інвестицію компанії Jaguar Land Rover, який розмістить свою фабрику в словацькій Нітрі, хоча розглядав також Нижньосілезьке воєводство Польщі.

Час змін

На початку свого правління у 2007 р. Дональд Туск сказав, що час глибоких змін остаточно закінчився, а його уряд не проводитиме жодних реформ, бо поляки їх уже не хочуть. Натомість мало бути спокійне адміністрування, як казав сам прем'єр - "політика теплої води в крані". І справді, попередню владу важко було переконати в необхідності не те що реформ, а й дрібних змін, навіть там, де проблеми були очевидні (візьмімо для прикладу бодай візові скандали, - замість того, щоб визнати проблему й видавати більше п'ятирічних віз, влада часів Туска вдавала, що нічого змінювати не треба).

Уряд Беати Шидло - точне заперечення тодішньої політики. Нова команда любить зміни і проводить їх навіть там, де вони непотрібні. Притому часто вдається до експериментів, на які не наважилися б попередники. Приклад - реформа системи освіти. Всі попередні 8 років поляки нарікали на систему 3-річних гімназій і пропонували їх ліквідувати, повернувшись до системи 8-річної основної школи та 4-річного ліцею. ПіС проводить таку реформу, хоча тепер багато батьків критикують цей крок за те, що чергова реформа буде болісна і що вона недостатньо підготовлена.

Крім того, влада розпочала амбітну програму відновлення морського господарства та річкового пароплавства, яке в роки правління "Платформи" перебувало в жалюгідному стані. Планується повернути пароплавство на річці Одра та на нижній Віслі, від Варшави до Гданська. Уряд хоче також створити міжнародний водний шлях від Балтики до Чорного моря - через Віслу, Західний Буг, Прип'ять і Дніпро (міжнародний водний шлях Е-40).

В енергетиці уряд Шидло повертається до вугілля, що сприяє забрудненню польського повітря, рівень якого й так один із найвищих у Європі. Натомість одіозний міністр навколишнього середовища Ян Шишко здивував європейську спільноту тим, що після 2005–2007 рр. дав добро на масову вирубку Біловезької пущі, на що не наважився у своїй частині лісу навіть Олександр Лукашенко.

Східна політика і відносини з Україною - це окрема тема, до якої ще повернемося. Однак тут теж ситуація типова для стилю правління уряду Шидло: спочатку щось робити і вщент змінювати дотеперішню політику, а тільки потім думати про наслідки. Часом це дає позитивні результати, однак частіше ефект є зовсім протилежним.