Бразилія: Олімпіада в країні кризи

Поки ми стежимо за змаганнями на Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро, бразильські політики беруть участь у політичному марафоні з імпічменту президента країни Ділми Русеф, яку обвинуватили в порушенні конституції.

Нині Русеф тимчасово відсторонено від влади. Однак до 29 серпня законодавці повинні остаточно визначитися, чи підтримують вони висунуті проти неї обвинувачення. Якщо дві третини членів верхньої палати парламенту країни скажуть "так", процес імпічменту буде швидким, і Русеф постане перед судом. Якщо її визнають невинуватою, Русеф поновлять у правах і на посаді. Але ймовірність другого варіанта мінімальна. Не виключають й дострокових виборів - президента й парламенту, якщо навіть імпічмент не зможе зупинити політичну кризу. Підозри у причетності до корупції висунуто і проти виконувача обов'язків глави держави Мішела Темера, який обійняв цю посаду замість Русеф у середині травня. Є підстави вважати, що Темер змовився з опозиційними політиками, зацікавленими усунути Русеф з посади глави держави.

Жертва змови чи корупціонер?

Ділма Русеф шкодує про те, що не змогла спостерігати відкриття XXXI літніх Олімпійських ігор з президентської ложі на стадіоні "Маракана" в Ріо. За кілька годин до відкриття ігор комісія Федерального сенату (верхньої палати парламенту) Бразилії з імпічменту президента ухвалила, що факти, викладені в 440-сторінковій доповіді про розслідування зловживань глави держави, не залишають сумнівів, що "йдеться не про порушення фінансових процедур, а про справжнє порушення конституції". Русеф обвинувачують у тому, що вона кілька років поспіль допускала незаконні фінансові операції при розподілі бюджетних коштів. Так, 2014 року (перед виборами на посаду глави держави) вона нібито заповнювала дефіцит бюджету за рахунок коштів пенсійного фонду. Таким чином вона намагалася приховати справжні обсяги бюджетного дефіциту.

Перемігши на виборах і отримавши новий чотирирічний мандат, Русеф 2015 року спіткала потужна криза. Країну струсонув скандал у найбільшій державній енергетичній компанії Petrobras. Її керівництво завдало країні 5,3 млрд дол. США збитку за період 2004–2014 рр. Чиновники створили схему, за якою компанія купувала підряди в заздалегідь визначених будівельних компаній за космічними цінами, за що керівники Petrobras отримували "відкати". Частина грошей ішла також на хабарі й дорогі подарунки політикам з правлячої Партії трудящих і держчиновникам, причетним до схеми.

Противники президента Бразилії кажуть, що Русеф не могла не знати про розкрадання в Petrobras, оскільки обіймала посаду міністра енергетики в адміністрації свого попередника Луїса Інасіу Лули да Сілви й у період 2003–2010 рр. була головою ради-управителя цієї нафтогазової компанії. Втім, це обвинувачення поки що нічим не підтверджено. Однак коли в березні 2016 р. справу з обвинуваченням про "торгівлю впливом" порушили проти самого Лули да Сілви (політичного ментора самої Русеф), а Русеф почала його активно захищати, спробувавши призначити головою президентської адміністрації, політики з правлячої коаліції й опозиція почали кампанію проти неї. При цьому найбільшу ревність у запуску процесу імпічменту президента виявив спікер нижньої палати парламенту Едуарду Кунья - сам фігурант справи про корупцію Petrobras, якого викрили в наявності рахунків у швейцарських банках (у липні він добровільно залишив свою посаду).

Русеф підозрює спікера у змові з віце-президентом країни Мішелем Темером, який за конституцією в разі імпічменту займе її місце і буде президентом країни до 2018 р. У квітні ц.р., ще до голосування парламенту з питання імпічменту Русеф, Темер записав "звернення до нації" з такими фразами, ніби рішення про відсторонення глави держави від влади вже ухвалено в парламенті (хоча це відбулося лише 12 травня й усього на півроку). Після цього "проколу" (аудіозапис звернення Темера помилково став надбанням широкої публіки) Русеф заявила про "змову проти неї і про державний переворот", але це не врятувало її від відсторонення від влади й парламентського розслідування.

Для Бразилії корупція завжди була однією з найбільш істотних проблем, і навіть демократичний уряд соціаліста Лули да Сілви не зміг упоратися з нею. У результаті й уряд Русеф має всі шанси стати жертвою цього явища.

Утім, у низці країн Латинської Америки все, що відбувається останніми місяцями у Бразилії, пов'язують із впливом зовнішніх сил. Ділма Русеф виступала проти США, відносини з якими в Бразилії зіпсувалися після гучного скандалу 2013-го, пов'язаного з прослуховуванням розмов бразильських політиків Агентством національної безпеки США. Русеф тоді обвинуватила Вашингтон у порушенні прав громадян своєї країни, вимагала спеціального розслідування.

Нині в Бразилії й низці країн Латинської Америки є думка, що скандали, пов'язані з Русеф, - це спецоперація Вашингтона. Про це прямо заявив президент Нікарагуа Даніель Ортега. Президент Боліваріанської Республіки Венесуела Ніколас Мадуро в травні назвав імпічмент Русеф "абсолютно безчесною інтригою" і вважає все, що відбувається, "держпереворотом" з ярликом Made in USA. "Це боротьба олігархії й імперіалізму проти прогресивних сил на континенті", - заявив Мадуро.

Підставою для таких висновків стали дані Wikileaks. Виконувач обов'язків президента Бразилії Мішел Темер, голова Партії бразильського демократичного руху (ПБДР), був інформатором Ради національної безпеки США. У базі Wikileaks є два його секретні звіти про внутрішнє становище у Бразилії, які він 2006-го надіслав у посольство США, даючи свої прогнози щодо майбутніх виборів президента країни. Ставши біля владного керма (хоч і тимчасово), він за два літні місяці знищив багато чого з напрацювань попередників-соціалістів - ліквідовано міністерства з прав людини, прав жінок, забезпечення расової рівності. Взяв на озброєння ліберальну економічну стратегію, що дає преференції великому бізнесу.

П'ятого серпня під час церемонії відкриття Олімпійських ігор у Ріо Темера освистали прямо на стадіоні. Його популярність на низькому рівні, і понад половина бразильців вважає, що якщо імпічмент Русеф усе-таки відбудеться, Темер не може автоматично посісти крісло глави держави: заради порятунку демократії дострокові вибори потрібно проводити вже нинішнього року.

Чому в Бразилії не вийшло?

Чи означає все, що відбувається, безславний кінець бразильського проекту реформ, унікального для сучасного світу? Його проводили ліві понад 10 років, і ще недавно його розглядали як модель відродження для країн Південної Америки, яку готові були наслідувати сусіди і навіть (у низці напрацювань) Росія, яка входить разом із Бразилією до об'єднання БРІКС.

Ініціатором революційних змін був Луїс Інасіу Лула да Сілва, що правив країною два терміни - з 2003-го по 2011-й. Йому вдалося, зберігши ліберальну макроекономічну політику, запустити масштабні соціальні проекти, завдяки яким 12 млн найбідніших сімей змогли отримувати виплати за умови, що їхні діти відвідують школи і роблять медичні щеплення - програма Bolsa Famіlia ("Сімейний гаманець"). У результаті цієї й інших програм кількість громадян, що живуть у злиднях, зменшилася з 21,3% у 2002-му до 6,3% в 2012-му, скоротилася нерівність у доходах, середній клас зріс стрімко, збільшилося споживання. Це забезпечило стабільне економічне зростання, на яке навіть глобальна фінансова криза 2008–2009 рр. не справила руйнівного впливу.

Однак проблеми в лівих у Бразилії почалися тоді, коли новий середній клас почав вимагати, щоб влада очистила саму себе від корупціонерів і розірвала зв'язок з олігархами.

Досвід бразильських реформ цікавий тим, що дозволяє визначити ліміти розвитку демократії в суспільстві, яке 1985-го покінчило з військовою диктатурою й змогло істотно підвищити добробут багатьох громадян.

Другий урок, мабуть, іще важливіший. З досвіду Бразилії видно, як швидко демократичний режим, що опирався на широкий громадський консенсус в управлінні країною, виродився в олігархічну демократію. Перетворився на режим, який служить тільки тим, хто його спонсорує, і захищає інтереси лише купки людей, що вважають себе "елітою", і вони ні за яких умов не готові віддати владу, вплив, втратити можливості отримувати великі гроші, збільшувати свої доходи.

Демократія в розумінні бразильських лівих сил - це широка представницька демократія, де інтереси більшості громадян є платформою і програмою для уряду. Цю позицію обстоював президент Лула да Сілва, колишній профспілковий лідер, перший президент з робітників, творець Соціалістичної партії трудящих. До нинішньої кризи, що почалася 2013-го, влада була готова "вчитися слухати голос вулиць… і непомильно й покірно приймати ці сигнали". Це вже цитата від Русеф.

Та перебуваючи при владі, політики швидко відступають від ідеалів, з якими вони завойовували серця виборців. Виборець легко міняє свої права й обов'язок контролювати дії влади на можливість їсти досхочу й витрачати більше грошей. Ще президент Лула почав "конвертувати" практичні досягнення своїх соціальних програм у зростання споживання й підтримку галузей, що стимулювали це споживання. Уряд країни опинився у пастці і пішов у результаті на угоду з олігархами, які поступово почали диктувати свої умови.

На прикладі Бразилії видно, що конкретні економічні заходи (багато в чому революційні) не змінили тип держави і її відносини з суспільством. Якщо держава функціонує не як сукупність публічних інститутів, що діють за встановленими й відомими всім правилами, а як система кланової влади, яка контролює політичну сферу й найбільш прибуткові галузі економіки, то рано чи пізно це однаково призводить до викривлення економічних відносин, погіршення становища найбільш уразливих і бідних верств суспільства.