Боротьба несумісностей - Міжнародна політика - dt.ua

Боротьба несумісностей

20 вересня, 19:29 Роздрукувати Випуск №35, 21 вересня-27 вересня

У Гонконзі тривають масові акції протесту

У Гонконзі не припиняються безпрецедентні за своєю тривалістю масові демонстрації. 

За три з половиною місяці мирні протести проти ухвалення владою регіону закону про екстрадицію до Китаю і Тайваню підозрюваних осіб, які переховуються від правосуддя, переросли в жорстокі сутички між мітингувальниками та поліцією. Події в Гонконзі вже охарактеризували як "найглибшу політичну кризу" з 1997 року, яка, на жаль, поки що не має ознак її швидкого врегулювання. 

Демонстрації в регіоні не виняткове явище. Інша річ, що вимоги протестувальників часто залишалися поза увагою влади. Так, 2014 року "революції парасольок" так і не вдалося вибороти право на прямі вибори представників Законодавчої ради й очільника Спеціяльного адміністративного регіону (САР), а організаторів тих виступів навіть ув'язнили. Цього разу гонконгці вийшли на вулиці, розуміючи, що їхніх вимог знову не почують і за свої права доведеться поборотися. Хмизу у вогонь підкинула сама голова адміністрації Керрі Лем, проігнорувавши факт загального несприйняття суспільством суперечливого закону та багатомільйонні протестні акції проти його ухвалення, що призвело до радикалізації демонстрантів і глибокого соціяльного вибуху. 

Адміністрація регіону, втративши шанс загасити конфлікт на початковому етапі через своє небажання йти на будь-які поступки мітингувальникам, тепер змушена діяти навздогін ситуації. Керрі Лем оголосила, що закон "помер" (точніше, його "відкладено на невизначений час"), тільки після того, як протестувальники вдалися до захоплення Законодавчої ради, аби завадити розгляду законодавчого акта в другому читанні. Лише 4 вересня, коли місто вже поринуло у протестний хаос, закон таки відкликали, але суспільство розцінило це як "дуже запізнілий крок". До того ж список вимог до керівництва регіону збільшився вже до п'яти пунктів: окрім скасування закону про екстрадицію, від влади вимагають створити незалежну комісію для розслідування дій поліції; амністувати заарештованих (їх уже понад 1500 осіб); не кваліфікувати протести як "бунти" та "масові заворушення"; запровадити прямі вибори очільника та парламенту автономії. 

Вимога створити комісію для розслідування дій поліції стала реакцією на безпрецедентну для Гонконгу жорстокість силовиків при розгоні мітингів та їх нереагування на атаки людей у білих футболках на прибічників продемократичного руху. Під час одного з таких нападів у липні біля станції метро було поранено майже півсотні осіб. Людей у білих футболках ідентифікували як представників бандитських тріяд Гонконгу. Згодом очевидці сфотографували одного з прокитайськи налаштованих парламентарів у компанії нападників, що дало привід звинуватити пропекінські сили в навмисному нагнітанні ситуації. 

Щоправда, протести вже також перестали бути мирними. Мітингувальники дедалі частіше закидають поліцейських "коктейлями Молотова", влаштовують погроми в торговельних центрах, трощать станції залізничного транспорту й метро. Наприкінці серпня вони навіть заблокували міжнародний аеропорт Гонконгу, який є важливим повітряним хабом Південно-Східної Азії, чий внесок у загальному ВВП регіону становить 5%. Вимушене скасування рейсів протягом двох днів коштувало аеропорту не тільки репутаційних, а й фінансових збитків у сумі 76 млн дол.

Попри те що участь у "бунтах" і "масових заворушеннях" (так нинішні протести класифікує офіційна влада) вважається тяжким злочином і карається позбавленням волі строком до десяти років, гонконгці і далі масово виходять на вулиці, маскуючи обличчя від камер вуличного відеонагляду та перевдягнених поліцейських (які, на їхнє переконання, є серед протестувальників). 

Нинішні протести не мають єдиного центру впливу. На тлі загальної боротьби за свої права, максимальну автономію регіону від Китаю та збереження власної самоідентичності "гонконгця" виразно проступають соціяльно-економічні проблеми, нагромаджені за понад 20 років. Так, 1997 року ВВП Гонконгу становив 20% ВВП Китаю, а на сьогодні він відстає не тільки від ВВП Шанхая, а й Пекіна та Шеньчженя. За обсягом вантажоперевезень він уже поступається китайському субпровінційному місту Нінбо і поступово зменшує частку в зовнішній торгівлі Китаю. Однак іще дошкульнішим явищем для гонконгців стала дедалі більша нерівність доходів населення всередині регіону. 

Так, 2018 року коефіцієнт Джині (індекс нерівности доходів) у Гонконзі становив 0,539. Виявилося, що середній дохід 10% найбагатших його жителів у 44 рази вищий, ніж середній дохід найбідніших. Соціяльна нерівність найбільше торкнулася молоді, яка й складає тепер основу учасників протесту. Вона не тільки не відчуває на собі переваг економічного розвитку міста, а й потерпає від недоступності житла (нерухомість у Гонконзі є однією з найдорожчих у світі) та величезної конкуренції і з боку місцевих жителів, і з боку приїжджих з материка в отриманні робочих місць. 

Поруч із соціяльно-економічним, має місце й політичний розрив. На відміну від політичної еліти, інтегрованої в ділові відносини з материком, багато місцевих жителів мають подвійне громадянство Великої Британії або інших країн Співдружности, вважаючи за краще мати ближчий зв'язок з "колоніяльним минулим", ніж із "комуністичним майбутнім". 

Проте нині Гонконг — не лише наділена "найвищим ступенем" автономія КНР, що співіснує з материком за формулою "Одна країна — дві системи", а й територія, тісно прив'язана до китайської економіки. Для КНР Гонконг є четвертим партнером за обсягом торгівлі та першим за іноземними інвестиціями — завдяки тому, що перетворився на найбільшу офшорну зону для китайського бізнесу. Потенціял світового фінансового центру відіграє роль "вікна у світ для Китаю та вікна світу в Китай", який наразі не готовий втрачати цю опцію. Цим можна пояснити утримання офіційного Китаю від відкритого втручання в нинішню ситуацію та надання можливости адміністрації регіону врегулювати її самостійно, незважаючи на періодичні чутки, що Китай готується ввести війська для приборкання протестантів. 

Побоювання виникли небезпідставно, адже офіційний Китай неодноразово підкреслював, що жорстко реагуватиме на загрозу територіяльній цілісності країни. Щоправда, Пекін, якщо забажає, може цілком законно застосувати силу. Адже на території Гонконгу ще з 1997 року дислокується десятитисячний гарнізон Китайської народної армії. Згідно із законом про гарнізон, що його було ухвалено під час отримання Китаєм територій, КНР не має права втручатися у внутрішні справи Гонконгу, але військові можуть бути використані "для встановлення громадського порядку" на прохання його уряду. 

Очевидно, що китайський уряд розуміє ризики від застосування сили в непокірному регіоні, але водночас різко відкидає застереження іноземних держав щодо подій у Гонконгу, вважаючи це втручанням у свої внутрішні справи. На переконання уряду, події в автономії спровоковані та підігріваються "зовнішніми силами" (під якими, звісно ж, розуміють США). За інформацією, поширюваною для внутрішньої китайської авдиторії, Сполучені Штати намагаються підштовхнути офіційний Китай до силового придушення мітингів у Гонконзі, щоб запровадити санкції та налаштувати проти нього світову спільноту. 

Однак якщо реальних доказів наявності "американського сліду" немає, то спробу США тиснути на КНР торговельною війною задля убезпечення автономії від глибшого китайського впливу цілком можна припустити. Тим більше що Дональд Трамп у своєму Твіттері зазначив, що якби не торговельна війна, то ситуація в Гонконзі була б набагато більш руйнівною. Американський президент поки що утримується від призупинення закону про політику взаємодії США і Гонконгу від 1992 року, що надає Гонконгу широкі торговельні преференції, однак цього тижня активісти антипекінських мітингів Джошуа Вон, Деніс Хо і Санні Чжен виступили перед американським Конгресом та членами Палати представників із закликом переглянути особливий статус Гонконгу, через те що "Китай отримує від цього зиск, не виконуючи обіцянок, даних світові".

Щоправда, втрата регіоном особливих преференцій, які роблять його привабливим міжнародним фінансовим центром, тільки пришвидшить процес поглинання його Китаєм через відсутність конкурентних переваг над іншими материковими містами. Нинішня боротьба гонконгців — це не тільки боротьба за права, надані автономії 20 років тому, а й за їх збереження після 2047 року. Та навіть якщо в короткостроковій перспективі Китай, можливо, й дозволить адміністрації САР піти на окремі поступки мітингувальникам, щоб заспокоїти розбурханий регіон, майбутнє Гонконгу очима КНР нещодавно окреслили Китайська державна рада та Президія ЦК Компартії КНР в амбітному "плані для Шеньчженя" (міста, розташованого на кордоні з Гонконгом). 

Цей план передбачає трансформацію Шеньчженя в глобальний орієнтир інновацій, конкуренції та розвитку, пілотний регіон для демонстрації "соціялізму з китайськими рисами" та інтеграцію навколо нього Спеціяльних адміністративних регіонів Макао і Гонконг із дев'ятьма іншими муніципалітетами провінції Гуанчжоу в спільну Ініціятиву регіону Великої затоки. У нинішній ситуації, коли адміністрація регіону не здатна самотужки розв'язати соціяльно-економічні проблеми Гонконгу, цілком очевидно, що Китай це зробить за неї. Поступово. З притаманним йому терпінням та впертістю. Адже демократичний Гонконг не зовсім вписується в загальнокитайську систему координат. 

А поки "дві системи однієї країни" в напруженні очікують 1 жовтня, коли КНР відзначатиме 70-ту річницю свого утворення. Офіційний Пекін готується до військового параду і значно посилює безпекові заходи, а Гонконг живе чутками про втручання урядових сил та розгін мітингів під дату "ікс", щоб не затьмарювали загальнонаціонального свята… 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво