Бельгія: зречення престолу заради збереження країни

21 липня 79-річний бельгійський монарх Альберт II покине свій престол за власним бажанням. Про це він оголосив 3 липня, обравши цю дату для сходження на престол свого сина - принца Філіпа не випадково: 21 липня 1831 р. відбулася інавгурація першого бельгійського короля Леопольда I, і тепер цей день вважається національним святом країни. Тоді в Європі виникла держава, яка стала сьогодні в певному сенсі символом загальноєвропейської єдності, місцем зосередження європейських і євроатлантичних інституцій.

Однак саме в роки 20-річного правління короля Альберта II в самій Бельгії назрів розкол, який вилився у тривалу політичну кризу 2010-2011 рр. і який здатен призвести до поділу Королівства Бельгія по лінії північ-південь - на незалежну Фландрію, де розмовляють голландською мовою, і франкомовну Валлонію. Лінгвістичне протистояння голландської та французької частин 10,5-мільйонного народу поглибилося через економічні наслідки загальноєвропейської кризи. Всіма цими протиріччями вміло користуються політичні партії двох частин Бельгії, деякі з них (особливо на півночі країни) у своїх програмах давно виношують плани "демонтажу" бельгійської держави. Однак поряд з іншими складними питаннями підготовки "розлучення" наявність інституту королівської влади робить цей процес іще складнішим. До того ж бельгійський монарх останніми роками зміцнив свій авторитет, став справді символом єдності бельгійської нації. Якщо Філіп виявиться достатньо мудрим і сильним, щоб продовжити зусилля свого батька, то Бельгія як єдина держава може отримати новий шанс.

Король, який не повинен
був ним стати

Альберт не повинен був стати монархом. Він був другим сином у сім'ї короля Леопольда III і Астрід Шведської. Проте його старший брат - король Бодуен I несподівано помер 1993 р. у віці 62 років, не залишивши по собі нащадків. Тоді й було вирішено, що Альберт, якому на той момент було 59, зможе посісти бельгійський престол. До цього він головував у пенсійному фонді, опікувався питаннями довкілля і очолював торгові делегації бельгійських бізнесменів до різних країн. У своїй інавгураційній промові в серпні 1993 р. він поклявся "захищати суверенітет і територіальну цілісність" своєї країни.

За два десятиліття, що минули відтоді, йому не раз доводилося ставати посередником у суперечках політиків Фландрії та Валлонії. Особливо складними для старого монарха були останні роки, коли після виборів 2010 р. знадобилося майже півтора року, щоб політичні сили домовилися про формування нового федерального бельгійського уряду.

Король, який формально не має права втручатися у процес політичних переговорів, у цей період не менш як вісім разів намагався врегулювати суперечки політиків, відправляючи свого представника для участі в переговорах політиків півночі й півдня, а подеколи виступаючи в ролі рефері. Компроміс було знайдено лише в грудні 2011 р., коли вдалося сформувати практично унікальну коаліцію з шести партій на чолі із прем'єром Еліо Ді Рупо. За останні 40 років це був перший прем'єр-соціаліст - виходець із франкомовної частини Бельгії.

Його головні опоненти з фламандської сепаратистської партії N-VA - "Новий фламандський альянс" (НФА) - на чолі з Бартом де Вівером залишилися за бортом коаліції і зазнали фіаско при спробах тут-таки розпочати процес демонтажу єдиної держави. Однак 2012 р. приніс цій партії нову гучну перемогу в локальних виборах у Фландрії (DT.UA, 19 жовтня 2012 р. - "Фландрія голосує за розкол країни"). Віддаючи належне мистецтву політичного маневрування ді Рупо, можна також вказати на важливий, але не всім очевидний факт, що король Альберт був завжди на його боці. Дійшло до того, що наприкінці минулого року, намагаючись у черговий раз атакувати свого політичного опонента, Барт де Вівер звинуватив прем'єра ді Рупо в тому, що він "ховається за троном Альберта II". А коли так, то й король став для нього небезпечним супротивником.

Зрозуміло, що сепаратисти не люблять короля, і це взаємно. У своєму передріздвяному привітанні в грудні 2012 р. Альберт II несподівано нагадав громадянам країни про те, як у 30-х рр. минулого століття бельгійці піддалися впливу "популістів", котрі намагалися посіяти ворожнечу в країні й посварили Бельгію з традиційними союзниками. Це зробило її беззахисною перед агресією нацистів.

На що Барт де Вівер заявив, що ці слова короля були вкладені в його уста, вочевидь, прем'єром: "Ді Рупо не каже, що я фашист, але, мабуть, думає так і робить так, щоб король це казав".

Лідер фламандських сепаратистів заявив кілька місяців тому, що для нього король більше не є незалежною постаттю. Він також нагадав, що батько Альберта II, будучи захопленим нацистами, "пив каву" з Гітлером 1940 р. в Баварії. У ті роки це ледь не спричинило громадянську війну в Бельгії і дуже підірвало авторитет монархії.

Хай там як, але сьогодні думки бельгійців з приводу монархії розділилися. Одні впевнені, що король зайшов надто далеко, втручаючись у політичне життя країни, інші вважають дії монарха логічними, адже на кону - доля його корони і майбутнє королівства. Кому як не бельгійському королю їх захищати? Більш як 40% співгромадян підтримують дії Альберта II, віддаючи йому належне принаймні за те, що в умовах тривалої кризи саме він підтримував стабільність у країні.

3 липня король Альберт II повідомив про зречення на користь свого сина - принца Філіпа, пославшись на похилий вік і слабке здоров'я, що унеможливлюють подальше виконання ним королівських функцій.

Королівський гамбіт

Експерти шукають у вчинку короля також приховані політичні мотиви, хоча, звісно, ніхто не може поставити під сумнів явних причин, які спонукали Альберта до цього кроку. Але варто завважити, що новий бельгійський король заступить на свою посаду менше ніж за рік до наступних виборів у травні 2014 р., в ході яких фламандські націоналісти готуються взяти реванш за всі роки, що минули з попередніх виборів, після яких вони не змогли скористатися плодами своєї перемоги. Зокрема й стараннями короля.

Відразу після повідомлення про відставку Альберта II один з депутатів НФА в бельгійському сенаті (палаті представників) Ян Ямбом заявив: "…ми маємо унікальну можливість пристосувати монархію до реалій XXI століття... вхопившись за цей шанс обома руками, ми повинні покінчити із цим пережитком феодалізму".

Навіть лідер фламандських християнських демократів Воутер Беке вважає, що "монархія несумісна із сучасною демократією". Але, беручи до уваги популярність короля серед бельгійців, він також вважає за необхідне вирішити питання про те, "як монархія може виконувати свою роль в умовах сучасної Бельгії".

На півдні країни франкомовна частина бельгійців короля дуже поважає. Ось чому нинішній прем'єр ді Рупо, віддаючи належне діянням Альберта II, висловив сподівання, що за нового короля "країна буде з оптимізмом і впевненістю дивитися в майбутнє".

Однак навіть уряд лояльніших до монархії соціалістів сьогодні заявив, що королівську сім'ю за нового монарха вперше в історії Бельгії зобов'яжуть сплачувати податки з покупок алкоголю, бензину та сигарет. Витрати двору тепер також будуть під ретельнішим контролем.
9 липня бельгійський парламент залишив незмінною суму річної королівської платні на рівні 11,5 млн євро, з якої на сплату згаданих податків піде 700 тис. Більша ж частина суми піде на утримання королівської прислуги.

Дискусія про обмеження повноважень короля на цьому вщухла. Таким чином, він зберігає частину своїх прав у структурі виконавчої влади, а також залишиться головнокомандувачем армії. Матиме право затверджувати закони і милувати злочинців.

53-річний кронпринц Філіп уже 8 липня разом із батьком брав участь у спеціальній зустрічі з лідерами найбільших політичних сил Бельгії і заявив, що цілком усвідомлює міру відповідальності, яка лягає на його плечі. Здобувши освіту в престижних університетах Оксфорда і Стенфорда, Філіп має до того ж військову освіту і дослужився до звання генерал-лейтенанта. Він пройшов вишкіл як льотчик-винищувач, а також десантник, потім - як командир загонів спецпризначення. Постійно підтримує себе у спортивній формі. У 2004 р. отримав також права на керування цивільними вертольотами. Останніми роками він (як і його батько перед вступом на трон) був активним учасником і керівником бельгійських ділових місій у різних країнах світу, опікувався питаннями торгівлі й інвестицій. Із 1993 р. є почесним головою Бельгійської ради з іноземної торгівлі. У цій ролі 2010-го він відвідував Україну на чолі великої делегації, поліпшивши в Бельгії імідж нашої країни як ділового партнера. Всього на його рахунку - вже 70 подібних поїздок, які дали майбутньому монархові змогу відшліфувати свої навички дипломата. Якщо він продовжить політику батька і дядька, котрі постійно зміцнювали, хоч і невеликими кроками, престиж бельгійської монархії, що похитнувся в повоєнні роки, то цілком імовірно, що в ході виборів у травні 2014 р. він зможе відіграти певну роль у запобіганні реалізації планів сил, які вимагають поділу Бельгії.

Однак не виключено, що випробування для нового короля настануть іще раніше. Можливо, навіть у день інавгурації. Так, націоналісти з ультраправої фламандської партії Vlaams Belang вирішили бойкотувати церемонію присяги короля перед делегатами двох палат бельгійського парламенту 21 липня, тоді як законодавці від N-VA - партії "Новий фламандський альянс" - будуть, очевидно, представлені на церемонії неповним складом.

У перші місяці свого правління королівством Філіп стане свідком реалізації вже шостої державної реформи Бельгії, здійснюваної в рамках коаліційного договору між партіями, що сформували нинішній бельгійський уряд. Зокрема, згадана вище зустріч політичних лідерів з королем Альбертом II і принцом Філіпом 8 липня стала своєрідним підтвердженням з боку найясніших осіб, що робота, виконана в рамках реформи держави з 2011 р., була успішною. В результаті цієї зустрічі вже 10 липня 2013 р. шість партій, які входять до урядової коаліції, а також партія зелених підписали угоду про передачу додаткових повноважень (переважно економічного характеру, зокрема, у сфері зайнятості, пенсій та страхування)
від федерального центру місцеві владі. Ці повноваження оцінюють у 17 млрд євро, якими тепер розпоряджатиметься влада комун і регіонів. Цей крок є одним із центральних пунктів нинішнього етапу реформування країни.

А вже на початок 2014 р. Бельгія повинна оновити своє виборче законодавство, а також розпочати реалізацію юридичної реформи у Брюссельському виборчому окрузі. Бельгійська столиця з околицями через змішане населення та специфічний статус залишається центральною проблемою для політиків, які намагаються поділити Бельгію на частини. Очевидно, що і в цих умовах король бельгійців не втратить своїх прерогатив - радити, заохочувати, попереджати.