Амбіції і фобії серійного агресора - Міжнародна політика - dt.ua

Амбіції і фобії серійного агресора

4 березня, 13:11 Роздрукувати Випуск №8-9, 3 березня-16 березня

Українська стратегія повинна передбачати постійний, активний і системний тиск на вразливі місця Москви.

© kremlin.ru

Напередодні цілком прогнозованих результатів президентських виборів 18 березня цього року Кремль не боїться жодної політичної конкуренції. 

За останні роки Путін спромігся ще більше консолідувати владу, посилити серед росіян настрої національної зверхності, ксенофобії, нетерпимості, традиційного антиамериканізму, здавна культивованої нелюбові до західного світу та його цінностей, ностальгії за так званою стабільністю.

Виборча кампанія перетворилася на фейк і звелася до шоу-турне президента по Росії, а так звані конкуренти, здається, працюють лише на дискредитацію демократичних процедур в очах пересічних росіян. 

Незважаючи на наявність певного невдоволення, широкої внутрішньої бази для демократичних перетворень у Росії нині немає. Перед режимом відверто плазує майже вся російська "творча інтелігенція", править бал примітивна цензура, заохочуються доноси, численні силові структури намагаються фабрикувати справи проти активістів.

Восени минулого року британські медійники абсолютно точно вловили ці тенденції внутрішньої політики Росії, коли у властивій "Економісту" гострій манері написали: "У Росії через 100 років після революції народився цар" — і помістили на обкладинку журналу зображення російського президента в царському мундирі. 

Очевидно, що головною проблемою Кремля на майбутніх президентських виборах буде саме їх умовна легітимність, бо значна частина молоді — або в стані апатії, або не вірить у майбутнє Росії в координатах нинішньої системи. 

Російська зовнішня політика: ейфорія розвіялась, амбіції залишились

9 листопада 2016 р. депутати російської Державної думи радісно аплодували новині про обрання Дональда Трампа президентом США. Та невдовзі ейфорія розвіялася. Натомість реальністю став новий етап світової гонки озброєнь, зокрема активне відновлення ядерних можливостей США. Це змагання доповнюється суперництвом стратегічних неядерних озброєнь і засобами кібервійни, що також нестиме додаткові виклики для Росії на тлі запланованих американських витрат на оборону в обсязі 700 млрд дол. у 2018 р. і 716 млрд — у 2019-му. 

Внаслідок недалекоглядних дій Російської Федерації під реальною загрозою опинився явно вигідніший нині саме для Москви російсько-американський Договір про ракети середньої і малої дальності 1988 р. (РСМД). Останнє попередження про небезпечні для РФ наслідки у зв'язку зі здійсненням узятого Росією курсу пролунало 13 лютого від посла США в НАТО Кей Бейлі Гатчісон. 

Усупереч деяким попереднім прогнозам, Республіканська адміністрація також підтвердила незаконність анексії та окупації Росією Криму. 

Понад те, санкції проти Російської Федерації Вашингтон посилив, розширив та інституціалізував. І, попри показну браваду Москви, цей інструмент американської зовнішньої політики, навіть у вигляді загрози його застосування, є ефективним важелем впливу на тих представників російської верхівки, які мають життєво важливі інтереси далеко за кордонами "русского мира". 

Закрито кілька російських дипломатичних установ у США. Взаємно скорочено кількість дипломатів. Росіяни мають великі проблеми з отриманням американських віз, а російські розвідники — з отриманням інформації. Спеціальний прокурор США Мюллер розпочав розслідування втручання Росії в американські вибори, а Міністерство юстиції США внесло російську RT America до списку іноземних агентів.

Спостерігається подальше поглиблення недовіри значної частини американського істеблішменту до Москви, яку багато хто де-факто сприймає вже як явно ворожу силу. 

Тобто, попри райдужні сподівання Кремля, російсько-американські відносини перебувають сьогодні в стані "холодного миру" і, ймовірно, вже ніколи не будуть такими, як раніше, особливо, якщо буде надано юридично переконливі докази втручання Москви у внутрішні справи США. Такого у Вашингтоні точно не пробачать нікому.

Однак і це ще далеко не все.

Гонка озброєнь між США і РФ втягує в неї й інші країни — крім членів НАТО, також Китай, Індію, Іран, Саудівську Аравію, Японію, Південну Корею, Пакистан та ін., що, з огляду на геополітичне положення Росії, робить її ще більш уразливою. 

У відповідь на агресивну поведінку Москви Вашингтон підтвердив свої зобов'язання в рамках НАТО і планує поставити сучасні комплекси протиракетної та протиповітряної оборони Варшаві та Бухаресту. Нарешті НАТО почало звертати увагу й на ситуацію в Чорноморському регіоні, де очікується розширення присутності альянсу. Збільшується чисельність військ держав НАТО в країнах Балтії, створено центр кібервійни, розвивається необхідна логістика. Фактично саме завдяки Росії НАТО не лише ожило, а й отримало друге дихання. 

Незважаючи на значні зусилля Москви, поки що діють антиросійські санкції, запроваджені Євросоюзом. У Європі нарешті з'явилися ознаки розуміння того, що російська пропаганда несе реальну небезпеку для європейських цінностей і майбутнього взагалі. Канада і ще п'ять країн запровадили додаткові санкції проти Москви на основі відомого "списку Магнітського". 

Цього року має перейти в стадію реалізації проект з постачання скрапленого газу зі США до Польщі. Вашингтон і Пекін розпочали переговори про спільне будівництво заводу для виробництва на Алясці скрапленого газу з подальшим транспортуванням його морським шляхом до КНР та інших країн Азії, що в разі реалізації планів фактично може поставити хрест на відомому російському проекті "Сила Сибіру".

Все вищезазначене відчутно послаблює позиції Росії на міжнародній арені, зменшує її привабливість як можливого союзника і партнера. 

Тривала конфронтація із Заходом ще більше посилить негативне сприйняття Москви в зовнішньому середовищі. Ба більше, скидається на те, що в Кремлі надто переоцінили свої сили і, заявляючи претензії на глобальну роль, вочевидь не мають для цього відповідних ресурсів. Зрештою, такий курс може призвести до саморуйнування Росії, адже її економіка базується на правилах, встановлених і підтримуваних ненависним їй Вашингтоном. 

Кремль не здається

Та чи означає все це, що Росія нині геть деморалізована? Зовсім ні. 

Адже Кремль, спираючись на раніше сформований внутрішньополітичний консенсус і наявний мобілізаційний ресурс, вперто продовжує реалізовувати свою зовнішньополітичну лінію, яка, зокрема, полягає у постійних спробах роз'єднати Євросоюз у питанні енергетичної безпеки, використовуючи "Північний потік-2"; у проведенні інформаційної підривної діяльності в ЄС; продовженні різнопланової агресії проти України; посиленні тиску на Молдову задля дискредитації її проєвропейського курсу і збереження контролю над Придністров'ям; перетворенні Білорусі на плацдарм для загрози країнам НАТО; розбудові стратегічного трикутника Росія—Туреччина—Іран, який, за задумом, має контролювати ситуацію на Близькому і Середньому Сході (а можливо, й у Чорному морі); підтримці збанкрутілого режиму у Венесуелі. 

Крім цього, Москва вручається в Сирію та блокує розслідування застосування хімічної зброї режимом Асада; розбудовує "спільний простір" з Південною Осетією і Абхазією; намагається здобути вплив на традиційного союзника США — Саудівську Аравію тощо.

В черговий раз світ почув "брязкання зброєю" з Кремля, коли президент Росії 1 березня у посланні Федеральним Зборам оголосив про розробку "нового покоління міжконтинентальних ракет", "малопомітних крилатих ракет", "безпілотних підводних апаратів", "гіперзвукового авіаційно-ракетного комплексу", "планеруючого крилатого блоку", "бойових лазерних комплексів" і фактично відкрито пригрозив усім недругам Москви "миттєвою відповіддю". Навряд чи можна було представити світовій спільноті більш недвозначну загрозу міжнародній безпеці і системі контролю над озброєннями.

Розпалюючи (а за потреби й пригашуючи) війну в Україні, Путін демонструє світу й Європі власну "вагу" і хоче, щоб Європа була якомога сильніше зацікавлена в Росії, постійно шукала контактів із нею в різних форматах і тільки на умовах "миротворця Кремля". 

Економіка по-російськи

У статті "Росія 2018-й...", опублікованій у DT.UA в лютому 2016 р., докладно йшлося про економічні санкції проти Москви та їхній негативний вплив на російську економіку. І хоча до економічного виснаження Росії все ще далеко, попри численні бравурні реляції, в реальності розрекламоване імпортозаміщення перетворилося на пшик. Так, за оцінками експертів Інституту Гайдара, у 2014—2017 рр. залежність російської промисловості від критичного імпорту не змінилася і становить на сьогодні близько 40%. 

Однак за цей час також з'ясувалося, що підходити до сучасної Росії зі звичними в нормальному світі критеріями оцінювання є великою помилкою. Зокрема, багато хто з політиків та експертів досі вважає, що самих лише економічних санкцій цілком достатньо, щоб кардинально вплинути на російський режим. І тут вони вочевидь помиляються: для Владіміра Путіна економіка в її традиційному розумінні насправді не має жодного значення. Для кремлівського лідера абсолютним пріоритетом є саме "держава". Іншими словами: є міцна держава, тобто режим у Росії на чолі з Путіним, — будуть і економіка, культура, освіта, спорт тощо; не буде саме такої держави — все інше втрачає своє значення... 

Для ілюстрації можна згадати тези Путіна про необхідність збільшити обсяг товарів і послуг задля забезпечення воєнної безпеки держави, озвучені ним під час наради за результатами навчань "Захід—2017", і, особливо, його грубий жарт про кортик і годинник на останній щорічній прес-конференції 14 грудня минулого року. 

Пропаганда не послаблюється 

У найближчій перспективі режим навіть може досить легко конвертувати істотне погіршення економічної ситуації на власну користь. Саме на це й працює нині потужна російська пропагандистська машина під відомими гаслами про "підступний Захід, який хоче розвалити Росію". Не забуваймо, що Кремль опікується пропагандою комплексно: від державної підтримки патріотичного кіно й організації проурядових квазігромадських рухів — аж до розробки цілісних концепцій національної ідеології. Весь механізм побудовано так віртуозно, що процес обдурення власного населення значною мірою фінансується за рахунок ринкових чи майже ринкових механізмів. 

Наочним прикладом деформації свідомості росіян є їхня реакція на рішення Міжнародного олімпійського комітету відсторонити збірну Росії від участі в Олімпійських Іграх 2018 р. в Пхенчхані, що тамтешні ЗМІ назвали "приниженням Росії". І навіть у тому, що вже безпосередньо на Олімпіаді російські спортсмени були спіймані на вживанні допінгу, в Росії побачили "підступи спецслужб Заходу". 

Путін, який часто-густо не цурається й сам попрацювати головним російським пропагандистом, робить ставку на свою харизму й вочевидь щиро вірить в удачу й свою непогрішність. Цей імідж господаря Кремля всіляко підтримує і його близьке оточення. Досить згадати пріснопам'ятну фразу спікера російської Держдуми В'ячеслава Володіна, який у жовтні 2014 р. на закритій зустрічі в рамках "Валдайського клубу" відверто сказав: "Є Путін — є Росія, немає Путіна — немає Росії". 

Що ж, можливо, він по-своєму має рацію, адже нинішній російський режим тримається саме на таких "солдатах Путіна". Саме вони забезпечують хазяїну Кремля і його близькому оточенню надійну індульгенцію на будь-які дії, імунітет від переслідувань і можливість і надалі отримувати надприбутки. Саме це оточення, яке розуміє російські національні інтереси тільки як свої особисті, й зацікавлене в тому, щоб путінський режим зберігався якомога довше. 

Що ж чекає Україну?

У контексті можливих прогнозів курсу Путіна щодо нашої держави маємо виходити з того, що знищення або приниження нової України вже стало його "особистою справою", питанням престижу у протистоянні із Заходом, як його, вочевидь, розуміє кремлівський очільник. 

Безперечно, ми не маємо сподіватися на якесь пом'якшення курсу Москви, адже зовсім не випадково 15 січня цього року міністр закордонних справ Росії Лавров абсолютно бездоказово звинуватив Україну в начебто невиконанні якихось міфічних зобов'язань перед Росією, "паралельних" з Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (відомого як Будапештський меморандум) від 5 грудня 1994 р.

Нині, напередодні цьогорічного Чемпіонату світу з футболу, Росія, ймовірно, демонструватиме свою миролюбність. Але це не повинно вводити в оману: Кремль проводить чергову операцію з пропаганди і дезінформації і намагається поліпшити свій імідж. 

Понад те, є підстави вважати, що згодом Москва посилить тиск на нашу державу. Згадаймо ще раз прес-конференцію Лаврова, під час якої стало зрозуміло, що Кремль, перебуваючи в полоні власних ідеологічних догм і давніх фобій, бачить ситуацію в нашій державі лише через призму видуманого в Москві "путчу", а отже насправді не вважає нинішню Україну такою, суверенітет і територіальну цілісність якої слід поважати навіть у публічній площині.

Таким чином, зважаючи на істотну різницю в потенціалах сторін, українська стратегія протидії Російській Федерації мала би бути асиметричною, тобто передбачати постійний, активний і системний тиск саме на вразливі місця Москви й паралельно дієві заходи з надійного захисту найважливіших національних інтересів України, про що було докладно написано ще в лютому 2015 р. в статті "Стати Давидом, щоб перемогти Голіафа"

Майже все зазначене в тій публікації (зокрема створення механізму моніторингу й регулювання прямих закордонних інвестицій, диверсифікація торгівлі та забезпечення енергетичної незалежності) залишається актуальним і сьогодні. Однак явно дисонує з обраним офіційним Києвом курсом на збереження функціонування представництв Федерального агентства у справах СНД, співвітчизників, які проживають за кордоном, і з міжнародного гуманітарного співробітництва ("Россотрудничество"), підтримання дипломатичних відносин і торгівлі з країною-агресором.

Іншими словами, нині, коли у світі взагалі не існує чіткої грані між війною і миром, фронт українсько-російського протистояння проходить від лінії зіткнення на Сході також і по всій Україні — нерозуміння цього робить будь-яку стратегію на кремлівському напрямку декларативною, а її реалізацію більш ніж утопічною. Усвідомлення цього — перший крок до реальної перемоги. 

Отже — нас очікує тривала й важка боротьба з агресивним і підступним путінським режимом, який ненавидить і водночас боїться нової України, вважаючи її реальною загрозою власному пануванню.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво