Зворотний відлік

Призначення саміту Україна-ЄС на 25 лютого (день третьої річниці інавгурації Віктора Януковича), якого припустилися брюссельські бюрократи, скоріше, через недогляд, ніж свідомо, - єдина приємність для українського президента в календарі відносин України та Євросоюзу. Бо подальший графік стає надзвичайно жорстким і примушує до швидкого ухвалення непростих рішень.

Одним з головних меседжів єврокомісара з питань розширення та європейської політики сусідства Штефана Фюле, який відвідав Київ наприкінці цього тижня, було повідомлення про те, що листопад 2013 р. є крайнім терміном для виконання Україною умов, необхідних для підписання Угоди про асоціацію з ЄС на саміті Східного партнерства у Вільнюсі. Якщо Угоду не буде підписано в листопаді 2013-го, повернутися до обговорення цього питання сторони зможуть не раніше ніж у 2016 р.! І це не ультиматум Євросоюзу. Це об'єктивна реальність, що випливає з політичних календарів як ЄС, так і України. Ш.Фюле не випадково зробив особливий акцент на важливості термінів у політиці: 2014-й - рік виборів у Євросоюзі, не за горами зміна складу Європарламенту та Єврокомісії; 2015-й - рік президентських виборів в Україні. Абсолютно очевидно, що в цей період обговорювати асоціацію України з ЄС буде нереально. Чи залишиться це питання актуальним до 2016-го року? Теж запитання. Після Бухарестського саміту, який відмовив Україні в наданні ПДЧ НАТО, про членство нашої країни в альянсі вже ніхто й не згадує, хоча в офіційному натовському документі записано: "Україна буде членом НАТО"...

Фюле цілком має рацію: вікно можливостей для підписання Угоди відкрите саме тепер. І відкрите ненадовго. Причому часу в Києва ще менше, ніж здається. Це тільки говорять - "до листопада", а насправді для того, щоб продемонструвати палке бажання й підкріпити його активними діями, залишилося не більше ніж чотири місяці. У червні має відбутися нове засідання Ради з питань співробітництва Україна-ЄС, і до цього часу потрібна повна ясність щодо намірів України. У Євросоюзі рішень не ухвалюють спонтанно. Там є певний механізм, чітка процедура ухвалення рішень, для виконання якої потрібен час. Тому для того, щоб устигнути до листопада, Єврокомісія повинна звернутися до країн - членів ЄС по мандат на підписання Угоди саме наприкінці весни - на початку літа.

Що пізніше це буде зроблено, то гірше для України. Знову звернемося до політичного календаря: що ближче до парламентських виборів у Німеччині, які намічено на вересень, то менш бажані для фрау Меркель неоднозначні й ризиковані для рейтингу її партії рішення. Ну а в тому, що думка Німеччини з "українського питання" буде в Євросоюзі визначальною, гадаю, мало хто сумнівається. Тим більше що коло симпатиків України в ЄС звузилося. З нього, наприклад, випала Швеція, яка багато років була активним лобістом української євроінтеграції. Її міністр закордонних справ, впливовий у Європі політик Карл Більдт переживає особисте глибоке розчарування, яскрава демонстрація якого - його останнє інтерв'ю "Німецькій хвилі" й блискуча фраза про те, що Янукович рухається не на Схід і не на Захід, а вниз. Не може Україна розраховувати вже й на Великобританію, яка також тривалий час послідовно підтримувала наш шлях до ЄС. У самого Лондона нині досить непрості відносини з іншими європейськими столицями, і навряд чи він стане агітувати їх зблизитися з Україною, коли сам погрожує розірвати єесівські узи. У цій ситуації, як стверджують експерти, українська євроінтеграція може стати розмінною монетою для Лондона (серед інших другорядних для нього питань) у складній грі з партнерами по Євросоюзу.

Для того щоб звернутися до країн - членів ЄС по мандат на підписання Угоди про асоціацію з Україною, Єврокомісія має бути впевнена в успіху. Якщо вона підготує хибне рішення, то буде скомпрометована перед столицями, і в цьому разі ЄС повернеться до українського питання (через властиву йому серйозну інерцію) доволі нескоро.

Для впевненості в успіху Єврокомісії потрібні вагомі аргументи. Забезпечити ЄК ними може тільки Україна. Нагадаємо: минулого грудня Рада міністрів закордонних справ ЄС затвердила висновки стосовно України, що дуже чітко окреслюють коло завдань, виконання яких нашою країною дозволить підписати Угоду про асоціацію в листопаді 2013 р. у Вільнюсі. Оцінюватиметься прогрес України в трьох сферах: удосконалення виборчої системи й усунення вад останніх парламентських виборів; усунення проблеми вибіркового правосуддя; здійснення реформ, визначених спільно затвердженим Порядком денним асоціації
(19 критеріїв (індикаторів) оцінки дій України, про які цього тижня згадували опозиція та преса, - це не що інше, як "препаровані", розібрані "по кісточках" висновки Ради ЄС від 10 грудня 2012 р. Вони є у вільному доступі, ознайомитися з ними можна, зокрема, на сайті DT.UA).

Українська влада "повинна продемонструвати рішучі дії й відчутний прогрес" у згаданих трьох сферах. За якою шкалою оцінюватиметься "рішучість дій" і чим вимірюватиметься "відчутність прогресу", не знає ніхто. Критерії невідомі - як невідомо, за твердженням наших джерел, скільки ж пунктів слід виконати, щоб Євросоюз ухвалив рішення про підписання Угоди. Чи потрібно виконати абсолютно всі вимоги, чи досить буде й половини? А, може, нам зарахують і третину, а якщо зарахують, то яку саме? Гадаю, відповісти на ці запитання сьогодні не може й сам ЄС. Тобто, за великим рахунком, його рішення буде політичним.

Українська влада має вразити Брюссель та інші європейські столиці конкретними негайними діями, які свідчили б про те, що вона правильно зрозуміла побажання ЄС і готова реформуватися не на словах, періодично складаючи показушні плани й програми реформ, а на ділі. Чим більшими й чим ефективнішими будуть ці дії, тим вищі шанси Києва одержати до літа "залік". Так, чітких критеріїв оцінки немає, але слід якнайшвидше набрати критичну масу "плюсів". Вона має бути такою великою, щоб переважити проблеми з виборчим правосуддям, що залишаться (а вони, напевне, залишаться). Але в кожному разі влада мусить хоч трохи зменшити обороти в нагнітанні ситуації навколо Тимошенко й Луценка, а опозиції - виявити більше мудрості й патріотизму. За свободу й здоров'я політв'язнів, без сумніву, треба боротися, але для цього не обов'язково приносити в жертву цивілізаційний вибір країни, є ж і інші методи, правда?

І українські, і європейські джерела DT.UA свідчать, що ще зовсім недавно в Брюсселі вже були готові на певний час винести за дужки проблему вибіркового правосуддя, щоб усе-таки підписати наприкінці року Угоду з Україною, якщо вона зробить хоч щось - наприклад ухвалить виборчий кодекс і новий закон про прокуратуру. За деякою інформацією, на одній із зустрічей у вузькому колі брюссельських керівників (Баррозу, ван Ромпея, Ештон і Фюле), коли зайшлося про нашу країну, вони нібито вирішили, що не можуть узяти на себе відповідальність за історичну помилку - "втрату України". Мовляв, президенти приходять і відходять, правління Януковича не вічне, тому Угоду про асоціацію з Україною треба підписувати тепер.

Але тут гримнула справа Щербаня. Нам складно уявити, що відчули й подумали із цього приводу залучені в українську тематику люди в Євросоюзі. Але їм іще складніше зрозуміти, що відбувається в Україні. Чітко вони розуміють одне: "Ми її втрачаємо!".

Тому й відрядили сюди в терміновому порядку Квасневського і Кокса. Тому й зустрілися цього тижня з В.Януковичем відразу два президенти - Литви та Польщі, найвідданіших друзів України. Тому й був такий відвертий у висловлюваннях під час київського візиту єврокомісар Фюле. Його місія особливо відповідальна й складна. Він мав не тільки гранично ясно донести меседжі Євросоюзу до українського керівництва, а й зібрати в Києві якомога ширший спектр поглядів щодо ситуації в Україні та її європейського вибору, зустрівшись із керівництвом країни, представниками парламенту, опозиції, громадянського суспільства й журналістами. Потім Фюле ознайомить із цією інформацією та своїми висновками Єврокомісію.

Від того, наскільки щирий прихильник української євроінтеграції буде переконливим у Брюсселі й Києві, залежить багато чого. Але в Брюсселі він говорить зрозумілою для всіх мовою. У Києві все набагато складніше. Дуже важко підшукувати дієві аргументи для людей із зовсім іншою ціннісною шкалою, переконувати тих, чиїх мотивів поведінки іноді не збагнути.

Нам залишається тільки гадати, чи враховуватимуть європейці у своїх розкладах "фактор Януковича" і чи почнуть роздумувати, чим вони можуть зацікавити особисто того, хто ухвалюватиме рішення щодо стратегічному вибору України.

Про те, що може змусити Віктора Януковича зважитися на вступ до Митного союзу і що його наразі втримує від такого кроку, ми досить докладно писали в матеріалі "Розмитнена загроза" (DT.UА №45-46 від 8.12.12). Із Євросоюзом усе туманніше, оскільки, на відміну від Митного, Європейський Союз для Януковича менш зрозумілий, а правила гри, які існують у ньому, незвичні й навіть чужі. Навіщо йому туди? У Євросоюзі весь час повторюють про якісь там цінності (яких не можна поцупити й прилаштувати в "Межигір'ї"), вимагають дотримання прав людини (чомусь для всіх) і дістають із приводу виборчого правосуддя (а нам іншого не треба). Угода з Євросоюзом створює зону вільної торгівлі з ЄС, але що й коли вона принесе? Ось навіть один із віце-прем'єрів, досить просунутий, нещодавно на зустрічі з європейським послом плакався - мовляв, економічна ситуація в Україні ахова, і початок тимчасового застосування деяких частин Угоди після її підписання цього року може ще більше погіршити становище. Та й експерти кажуть, що в короткостроковій перспективі від запровадження ЗВТ із ЄС в України можуть бути якісь втрати. А кого нині цікавить середньо-, а тим більше довгострокова перспектива? 2015 р. - це ж короткострокова, правда? І потім, із чим у рукаві тепер із Росією торгуватимемося? Труби шкода, підприємств і землі теж... А що таке європейська перспектива? Абстракція. Її можна й здати на випадок чого.

Не виключено, що Віктор Янукович міркує приблизно так. А може, й інакше.

Євросоюз бубонить про демократію, про європейські цінності? Ну то й що? Кому заважає цей білий шум? Усе одно, що хочемо, те й робимо. Он Юльці ще одну справу "пришили", а вони інтелігентно так: "Питання про санкції не стоїть". Не те що Путін із погрозою: "Будеш, де вона". З Євросоюзом - не страшно, а з Росією - стрьомно.

Та й дістала, треба сказати, Росія своїми претензіями й "хотілками". І колоди в колеса нашої євроінтеграції все пхає й пхає (краще газом дешевим поділилася б, скнара). Угодою з ЄС їй можна неабияк носа втерти. А Путіну - носа показати. Що ж до козирів у торзі, так вихід з асоціації - ха! - значно дорожче оцінюватиметься, ніж відмова від входження...

А зона вільної торгівлі, може, і не така страшна, як дехто її малює. Та й коли вона ще запрацює у повному обсязі? А тимчасове застосування деяких положень Угоди, на випадок чого, так і відкласти можна. Для цього чарівний засіб є - Верховна Рада: не захоче - не ратифікує. А прогнози всяких там експертів далеко не завжди збуваються. Пам'ятаєте, колись мозок європейцям виносили, мовляв, розширення Євросоюзу принесе Україні колосальні збитки в торгівлі? Туфта це була, а не прогнози. І в Польщі фермери скиглили, у ЄС не хотіли, розоритися боялися, а в результаті мало не більше за всіх "піднялися".

Європейці світле майбутнє в ЗВТ малюють: і торгівля збільшиться, і інвестор в "асоційовану" країну сміливіше піде, грошей принесе. Та й ЄС уже сам розщедритися готовий (тьху-тьху-тьху, щоб не наврочити). Буцімто на саміті може вже, нарешті, про надання макрофінансової допомоги
(610 млн євро) заявити й виділення кредиту (308 млн) на реконструкцію ГТС підтвердити.

Асоціація з ЄС - це не членство в Союзі, суверенітетом і багатством, як у МС, ділитися ні з ким не треба, як був Хазяїн у країні, так і залишиться. А перед виборами в очах електорату круто замалюватися можна: ось він який, Віктор, - Великий європейський інтегратор. Знову ж, у разі якщо народ у результаті непопулярних реформ нарікати почне, можна на Євросоюз кивати - мовляв, це все його вимоги, а ви самі євроінтеграції просили, тож тепер заради великої мети терпіть...

Усе це лише наші міркування й припущення. Якими мотивами керуватиметься глава країни, ухвалюючи те чи інше рішення, нам не дано вгадати. Україна та її лідери продовжують демонструвати світу непослідовність і непередбачуваність. Тому, яке майбутнє Угоди про асоціацію Україна-ЄС, нині не знає ніхто ні в Україні, ні в ЄС. І Київ, і Брюссель перебувають у положенні низького старту. Та тільки чи рвонуть вони в одному напрямку?