Званий татарин

Кажуть, розумні вчаться на чужих помилках, а дурні - на своїх. Схоже, українські політики в цьому сенсі унікальні. Вони не бажають учитися на чужих помилках і не визнають
власних.

Але цього разу хотілося б поговорити не так про владу (вже писано-переписано), як про тих, хто її, різною мірою справедливо, критикує за бездіяльність чи, навпаки, корисливі дії на "кримському фронті". Про нас із вами, кримські політичні українці й українці без кримської реєстрації, для кого ця війна може закінчитися тільки з поверненням Криму. Час очікування, коли буде виконано розмиті обіцянки влади, вичерпався. Якщо ми хочемо, аби процес деокупації мав план, ресурси та конкретних виконавців, саме час об'єднати зусилля й розподілити напрями їх докладання. Образно кажучи, настав час сіяти озимі, щоб навесні вони дали хороші сходи, а влітку - високий урожай.

Загальне місце: за півтора року після анексії Криму влада нічого практично не зробила для його деокупації. Зокрема й для того, аби ми бодай повірили, що вона цього справді хоче, не кажучи вже про те, щоб пояснила, як це робитиме. Ні, ми знаємо класичний кейс, який практично не змінився за цей час: політико-дипломатичний шлях, що виключає військову складову. Під тиском Заходу й громадськості став прокльовуватися ще один - економічний тиск на країну-агресора (такі-сякі, але нарешті власні санкції). А з початком громадянської блокади поставок товарів у Крим владі, хоч би як вона відтягувала цей момент, доведеться визначатися і з законом про СЕЗ "Крим", і з контрактом на поставку електроенергії на півострів.

Сьогодні мало хто може посперечатися з твердженням, що своєї ідеї для Криму Київ не має. Як не мав її всі 24 роки незалежності, і тому ідея кримськотатарська (відродження національної автономії) стала паличкою-виручалочкою для українських політиків, які чверть століття боялися вимовляти вголос, а тепер гордо піднімають її над головою. При цьому в багатьох угадується затаєне: "Ось вони Крим нехай і повертають".

Готуючи матеріал, я погортала архіви DT.UA. Далекого тепер уже 2004 р. писала: "У перебудовані часи борці за незалежність України, вслід за соратниками-прибалтами, переінакшуючи афоризм, жартували: російські демократи закінчуються там, де починається українське питання. Тепер перед тими, хто називає себе прибічником демократичних цінностей, усе невтішніше вимальовується перспектива: або "закінчитися" на кримськотатарському питанні, або визнати за народом право на самовизначення". Дуже жаль, та давати відповідь на це запитання - не на словах, а ухваленням рішення - наша політеліта й суспільство загалом не можуть і сьогодні. Хоча, здається, вже всім очевидно: право кримськотатарського народу на самовизначення на своїй історичній території - це один із найсильніших аргументів Києва у праві на Крим і одна з найслабших ланок у претензіях на нього Москви.

Так само дуже жаль, що відтоді мало що змінилося і в "багажі" Меджлісу. Ще одна цитата з того давнього "Незручного питання": "Отже, чого ж хочуть кримські татари? Якою вони бачать національну автономію, і яким шляхом до неї мають намір іти? Цілісного програмного документа, законопроекту або концепції щодо цього, як удалося з'ясувати, нині кримськотатарська політична еліта не має".

Народний депутат і глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров сьогодні каже, що вже втомився наводити приклад Південного Тіролю: "Там живуть німці, яких більшість, італійці, які належать до титульної нації, бо це Італія, і латинці - корінний народ, яких меншість. ООН узяла в порядок денний це питання, вони одного разу сіли й дуже довго виписували законами весь інструментарій. Вони тепер тільки стежать за тим, щоб цей інструментарій ніколи не порушувався. І живуть щасливо".

Чудово, то розкажімо українцям, що таке приклад Південного Тіролю стосовно Криму у складі України. Що називається, на пальцях це треба пояснити товаришам в АП і парламенті, оскільки наступний етап конституційних змін, який містить у собі нову редакцію розділу "Автономна республіка Крим", майже на підході. А створення відповідної робочої групи в Конституційній комісії уже місяць зволікається і призначається на черговий понеділок. Це буквально. Як повідомив DT.UA Рефат Чубаров, у п'ятницю голова ВР Володимир Гройсман призначив на понеділок нараду зі створення робочої групи з підготовки пропозицій стосовно змін до "кримського" розділу Конституції. На запитання, чи є в народного депутата або Меджлісу свій проект таких змін, Чубаров відповів ствердно, однак оприлюднювати його до створення робочої групи Конституційної комісії не має наміру.

Дозволю собі зазначити, що таке рішення може свідчити про дві речі: або проект ще не готовий, або триває невидимий громадськості процес його погодження в коридорах влади. А обидва варіанти - свідчення неготовності (або небажання) лідерів Меджлісу відкрито готувати проект змін до Конституції стосовно Криму. Хоча саме публічність процесу, залучення до нього експертних центрів і окремих юристів, громадських організацій та ЗМІ слугували б підвищенню і якості проекту, і довіри до дій лідерів кримських татар, і громадському контролю над просуванням проекту. Одне слово, це той випадок, коли хотілося б помилитися у своїх припущеннях.

Другий напрям, на якому зусилля всіх сторін, зацікавлених почати роботу з деокупації Криму, потребують координації й націленості, - створення системи дійового громадського контролю та участі в підготовці рішень центральними органами виконавчої влади. Слід домогтися створення при них громадських рад стосовно Криму, передусім - при Держслужбі з питань Криму і Севастополя, куди має стікатися вся інформація про прийняті рішення, котрі стосуються окупованого півострова. Не розкрию великої таємниці, якщо скажу, що нині ми спостерігаємо стару добру гру влади з Меджлісом, коли замість вирішення проблеми давалася посада його представникам. У результаті, маємо кілька структур, очолених кандидатурами Меджлісу (та ж Держслужба), однак у самих структур - ні функціоналу, ні ресурсів для вирішення завдань, і чим вони займаються, нікому не відомо.

Пункт третій - перезавантаження громадянської блокади поставок у Крим і скасування закону про СЕЗ "Крим". У попередньому матеріалі докладно описувалися моменти, які свідчать, що акція у вигляді самої лише блокади на пунктах пропуску на адмінкордоні Херсонщини з Кримом зайшла в глухий кут, а факти порушення прав громадян із боку учасників дискредитують як саму акцію, так і Меджліс, і, припускаю, що й саму ідею кримськотатарської автономії.

"Закон про СЕЗ "Крим" слід скасувати, а дії учасників блокади - перевести у правове русло, - каже лідер Координаційної ради організацій кримських переселенців Андрій Щекун. - Президент, як повідомляв Рефат Чубаров, обіцяв внести відповідний проект. Але його немає. Однак народні депутати, передусім ті, котрі ввійшли до міжфракційного об'єднання "Крим", мали це вже давно зробити самі. Я нагадую: ще в лютому ми підписували з ними меморандум, у якому цей пункт стояв першим. Люди, ну це ж смішно, - народні депутати чекають рішення президента й тому самі нічого не роблять!"

На думку Андрія Щекуна, якщо блокадна акція не буде таким чином перезавантажена, вона перетвориться на фарс і створить нові загрози безпеці. "Ситуація може вийти з-під контролю. Там можуть з'явитися російські ДРГ, почнуться теракти, і спробуй розібратися, хто там підірвав опори або щось інше - радикали-добровольці чи диверсанти. Це буде другий фронт, який Україні зараз не потрібен", - каже Щекун.

Рефат Чубаров повідомив DT.UA, що штаб громадянської блокади щодня проводить наради, обговорюючи і формати її перезавантаження. Однак повідомити конкретику поки що відмовився, як і інформацію про рівень готовності президентського проекту скасування закону про СЕЗ.

"Держава має чітко врегулювати неможливість поставок у Крим основних ресурсів, аби впливати на економічну ситуацію на окупованій території й мати механізм захисту прав громадян, які щодня порушуються. Це - електроенергія, сировина для промислових підприємств, устаткування та будматеріали. Як бачиться, найскладніший момент тут - електроенергія, бо Україна змушена купувати в Росії з умовою подачі на Крим", - каже Рефат Чубаров.

І останній момент, який абсолютно безвідповідально ігнорує влада. Крим повинен чути голос Києва. Не у вигляді "речовок" "Крим - це Україна!", а у вигляді чітко сформульованої позиції в кожній сфері, де кримські українці зберегли зв'язок з державою. Як вибудувати комунікацію з окупованими територіями? Велике запитання, що потребує окремого матеріалу. Але на нього буде легше відповісти, знаючи, що відбувається сьогодні.

Ірина Брунова-Калісецька - конфліктолог, науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, яка після анексії Криму вимушено переїхала до Києва, - у своєму коментарі DT.UA комунікацію між Києвом та окупованим Кримом поділяє на три рівні. Перший - політичний і офіційний; другий - соціальних груп і третій - міжособистісний та індивідуальний.

"Як і в більшості конфліктів, комунікація першого рівня, там, де вона взагалі є, будується у вигляді взаємних ультиматумів. У динаміці конфлікту це один із закономірних етапів, після якого, найімовірніше, настане розрив комунікації, можливо, на тривалий час. Бо інших комунікативних засобів у Києва й Сімферополя нині немає. Для держави Україна Сімферополь не є самостійним суб'єктом переговірного процесу на тему деокупації Криму.

Чіткої і зрозумілої позиції стосовно жителів Криму (які взяли російський паспорт добровільно чи вимушено, які відмовилися офіційно від громадянства РФ - не принципово) з боку президента й ВРУ не прозирає. Є територія, яку слід повернути. Але з територією не спілкуються й не взаємодіють. Це об'єкт. Комунікація цього рівня виглядає зараз як діалог сліпого з глухим. І це замкнене коло: чим менше комунікації, тим менше розуміння, що власне відбувається "по той бік". Чим менше розуміння, тим менше чіткої комунікації.

На рівні соціальних груп є безліч образ, взаємних обвинувачень, емоцій, стереотипів, викривлень сприйняття, які вкрай ускладнюють взаємопорозуміння. Тут комунікація відбувається у публічному просторі ЗМІ, нових медіа тощо. Жителі Криму, як і громадяни України на материку, не перестали цікавитися новинами одне одного, подіями і процесами. Хоча зрозуміло, що інформацію по обидва боки Чонгара важко назвати якісною.

На міжособистісному рівні зберігається весь спектр комунікації - від підтримки близьких сімейних, дружніх, партнерських зв'язків у складних умовах до повного їх розриву. Але через складнощі, насамперед технічного характеру (утруднена фізична доступність, відсутність телефонного зв'язку, складність спільної діяльності - комерційної, громадської тощо), ширина таких зв'язків поступово звужуватиметься".