Знову Основний Закон за викликом? - Внутрішня політика - dt.ua

Знову Основний Закон "за викликом"?

7 вересня, 19:27 Роздрукувати Випуск №33, 8 вересня-14 вересня

Засмічення тексту Конституції безтямними словоутвореннями викликає професійний протест.

© Василь Артюшенко, DT.UA

На початку тижня чинний президент ініціював розгляд у Верховній Раді проекту Закону "Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору" (№9037).

Практично зразу законопроект був зареєстрований в апараті парламенту, скерований на розгляд до його профільного комітету і, як юридично зарозуміло сказано на офіційному веб-порталі Верховної Ради, "переданий на розгляд керівництву".

Пояснювальна записка до законопроекту в частині обґрунтування його необхідності містить низку тез, які назагал видаються правильними, хоча своїми інтонаціями — не до місця пафосні. Проте ці тези не дають відповіді на запитання: а до чого тут Конституція? 

Не можна ж вважати такою відповіддю тезу записки, що "метою запропонованих законопроектом змін є…закріплення в Конституції України цивілізаційного вибору, європейської ідентичності Українського народу та незворотності стратегічного курсу держави" на вступ до ЄС і до НАТО. 

Виникає відчуття, що автори тексту законопроекту не зовсім розуміли те, що самі написали. Зокрема виходить, що вони непрямо визнають: на сьогодні наша країна без відповідного членства, за європейськими мірками, не дуже ідентична й не дуже цивілізована. Між іншим, як і низка інших країн Європи, чиї політики такого членства не прагнуть, ідуть на "брекзіт" або час від часу в позитивному контексті його згадують.

Насторожує ніби заколисуюча нас і наших західних партнерів упевненість у тому, що, згідно з пояснювальною запискою до законопроекту, "переважна більшість українського суспільства" підтримує курс на вступ до ЄС і НАТО. Однак такий висновок можна буде зробити тільки за результатами відповідних референдумів. Зважаючи на внутрі- й зовнішньополітичні умови та обставини, в яких перебуває й приречена перебувати досить довго наша країна, такі референдуми об'єктивно необхідні, але проводити їх треба на завершальних стадіях оформлення можливого членства України в названих організаціях. До речі, так було в так званих нових членах ЄС, які вступили до організації у 2004р. й після і де проводилися референдуми щодо членства в ЄС.

А перед цим влада просто зобов'язана не займатися ритуальними заклинаннями стосовно значення для нас ЄС і НАТО, а вести системну і багатопланову роботу з тими, хто сьогодні не сприймає або не розуміє цього значення, а таких, як свідчать різні соціологічні дослідження, ще чимало. Невже незрозуміло, що результати референдумів стосовно України в ЄС, і особливо — в НАТО, а також транспарентність їх проведення мають бути показовими і більш ніж переконливими. Питання, чи здатна чинна влада на це.

Така увага автора статті до тексту пояснювальної записки до законопроекту не випадкова, адже формально слова цього тексту і тексту законопроекту — це слова самого президента України.

Ризикну побажати чинному президентові зі здоровими сумнівами ставитися до будь-якого юридичного "продукту", який йому пропонують. Інакше в тих, хто, можливо, муситиме застосовувати або виконувати ініційовані ним сьогодні новації, може виникати стан, подібний до когнітивного дисонансу. Для прикладу, скажіть, що таке, з погляду юриста, який займається застосуванням права, "європейський курс України", про який пропонується сказати у преамбулі Конституції? Невже це вияв комплексу меншовартості: "ми не Європа, але до неї рухаємося!". Таке, по суті, полегшене словосполучення прийнятне для живого спілкування і припустиме для політичного документа, однак у даному разі справу маємо з Основним Законом Держави, текст якого повинен бути бездоганним.

Обмежуся ще одним прикладом. Так, практично рефреном у назві і в статтях законопроекту йдеться про якесь "повноправне" членство України в ЄС і в НАТО на перспективу. Виходить, що на сьогодні наша країна може бути охарактеризована як "недочлен", "напівчлен" чи "ерзац-член". При цьому жоден документ названих організацій не називає щось інше, ніж членство в них держав, які підписали установчі та інші акти ЄС і НАТО і взяли зобов'язання за їх змістом. Єдине, що в частині відповідних документів ідеться про співробітництво або про партнерство ЄС і НАТО з державами, котрі не є їх членами. Крім того, в ЄС уже понад 60 років існує інститут асоціації з державами, котрі на час укладання угоди про таку асоціацію не були його членами. Для нас важливо, що деякі з асоціантів згодом стали членами ЄС. Проте бути в асоціації з ЄС і бути членом цієї організації — це "дві великі різниці". На жаль, наразі спостерігаємо підміну відповідних понять.

Угоду про асоціацію з ЄС уклала й Україна, проте там немає навіть натяку про її якесь наявне членство або "неповноправне" членство в організації. Зрозуміло, реалізація пропонованих ЄС і НАТО форм співробітництва або партнерства з державами, які не є їх членами, слугує таким державам у вирішенні завдання членства в цих організаціях. Однак слід пам'ятати, що таке членство досягається, фактично, в дозвільному порядку, і отримання "дозволу" значною мірою залежить від різних політичних чинників, частина яких не пов'язана безпосередньо з буттям нашої країни та її євроатлантичними зусиллями. Ситуацію можна порівняти з набуттям громадянства, коли іноземець, виконавши всі передбачені законом вимоги, звертається до уповноваженого органу держави, але це не означає, що йому зобов'язані надати громадянство.

Тому численні публічні декларації посадовців ЄС і НАТО стосовно "відчинених дверей" і перспектив членства для України та інші аналогічні натяки треба назагал оцінювати як своєрідне дипломатичне підморгування, що призначене створювати в нас настрій бажань, старань та очікувань. Передвиборний, надміру інтенсивний, піар на тему членства України в ЄС і в НАТО нерідко схожий на весілля у відомій лікарні. Немає сумнівів, що поява розглядуваного законопроекту — переважно складова цього піару. Слава політтехнологам-штабістам! Однак, хлопці, не чіпайте Конституцію, яка є паспортом нашої держави, про що, між іншим, колись сказав чинний президент. Її зміст — це базова складова національного права, а не фрагмент передвиборної програми конкретного кандидата, не набір політично вигідних конкретній владі гасел, сигналів і просто красивих слів. Але зазначу: мала рацію Леся Українка, що, як відомо, "contra spem spero".

У кожному разі, засмічення тексту нашої Конституції безтямними словоутвореннями викликає, як мінімум, професійний протест. Зазначу, що в Законі "Про національну безпеку України", прийнятому в червні, і в змінах до Закону "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики", прийнятих у березні, йдеться про мету "набуття членства" у відповідних організаціях. З цією метою можна погодитися, і такий підхід до її юридичної фіксації є на сьогодні достатнім. До того ж пофантазуємо, що запропонований законопроект буде прийнятий і що Україна після цього досить швидко набуде "повноправного" членства в НАТО або в ЄС. То що, будемо знову препарувати текст Основного Закону? Конституцію сприймають як основний закон "за викликом"?! 

Не вперше спостерігаємо, як її текст намагаються викручувати задля отримання кон'юнктурної вигоди. При цьому значна частина політикуму свідома того, що робить! Чи є сумніви з цього приводу?

Прикметно, що в конституціях, прийнятих у державах-членах НАТО, немає прямої згадки про цю організацію, що пов'язано з (по суті) рутинним характером практики членства у "звичайних" міжнародних організаціях. З позиції міжнародного права, НАТО — це одна з таких міжнародних (міжурядових) організацій, членство в яких оформлюється шляхом підписання та ратифікації їхніх установчих документів згідно з національними процедурами. У нашій країні ці процедури означені у статті 9 Конституції і визначені в Законі"Про міжнародні договори України". Стосовно НАТО відповідним документом є Північноатлантичний договір 1949р., в якому, зокрема, передбачено можливість приєднання до нього "будь-якої іншої європейської держави", яка відповідає визначеним критеріям. При цьому ні наша Конституція, ні названий закон не передбачають обов'язковості проведення референдуму стосовно України і НАТО та в процесі оформлення можливого членства в цій організації. Хоча з очевидних причин такий референдум знадобиться. 

Інший підхід застосовується до правової регламентації членства в ЄС, що зумовлено особливим характером цієї організації, яку нерідко визначають як наддержавну. Так, багато положень створеного ЄС права застосовуються в державах-членах безпосередньо і не потребують їх імплементації органами цих держав. До того ж у разі розбіжностей між національним правом і правом ЄС пріоритет має останнє. Це та інше дозволяє частині коментаторів стверджувати, що членство в ЄС означає поступку державним суверенітетом . Однак це не так, адже, вступивши до ЄС, держава лише делегує, передає органам цієї організації право здійснювати визначену частину її влади. Але, завдяки своєму суверенітету, вона може, припинивши членство в ЄС, припинити й таке делегування.

Особливий, наддержавний характер ЄС зумовив те, що цій організації присвячено спеціальні положення конституцій держав-членів. Наприклад, основні закони ФРН і Франції містять розділи з відповідними назвою та змістом. У статті 7 Конституції Словаччини встановлено, що республіка "може передати здійснення частини своїх прав" ЄС на основі міжнародного договору і що "обов'язкові правові акти Європейського Союзу мають пріоритет над законами". Зазначу: наведені положення були включені до Конституції Словаччини у процесі оформлення членства в ЄС. Більш стриманими є положення статті 90 Конституції Польщі, згідно з якими республіка "на підставі міжнародного договору може передати міжнародній організації або міжнародному органу повноваження органів держави з деяких питань". Закон про ратифікацію такого договору приймається палатами парламенту кваліфікованою більшістю у дві третини або на референдумі.

Немає сумнівів, що можливе членство України в ЄС, враховуючи згаданий характер цієї організації, також потребуватиме його конституційного оформлення. Безперечно, таке оформлення має стосуватися тексту розділу I Конституції "Загальні засади" і здійснюватися в реальному процесі оформлення можливого членства України в ЄС. А, як відомо, зміни до цього розділу передбачають прийняття відповідного закону Верховною Радою більшістю не менше ніж дві третини від її загального складу і затвердження на референдумі.

"Родзинкою" законопроекту можна вважати пропозицію доповнити статтю 102 Конституції новою частиною, згідно з якою, не полінуюся процитувати, "Президент України є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору". Попередні спостереження наштовхують на думку, що, можливо, тільки задля цього город городили.

Автор уже писав на шпальтах "Дзеркала тижня" (ДТ, 29 січня 2016 р.), що слово "гарант" для патерналістськи налаштованих громадян наділене магією фетиша. Вжите в Конституції, це слово ніби вказує на того, хто всім щось гарантує, тобто забезпечує. Крім того, термін "гарант" на рівні підсвідомості може створювати образ когось такого, хто здатний усе вирішити, всіх зігріти й захистити. Однак унаслідок такої фетишизації нерідко перекручуються реальні місце і роль президента в механізмі влади, і громадяни по суті кодуються на сприйняття авторитаризму. Ще гірше, коли чинний президент заявляє, що він, зокрема, проведе референдум про вступ України до НАТО, не маючи на це жодних повноважень.

Важливо й те, що визначення в Конституції президента як гаранта нерідко слугує політикам і навіть частині юристів за обґрунтування тверджень про існування його якихось прихованих, латентних повноважень. Тим самим винаходяться повноваження президента, які не встановлені в Конституції і в законах, але які нібито випливають із його визначення як гаранта. Звідси освячуються можливі дії президента поза межами його встановлених повноважень. Таке вигадування повноважень президента мостить шлях до диктатури, навіть якщо диктатора сьогодні не видно.

P.S. На узбіччях наших доріг ще недавно можна було побачити рекламні щити з текстами, якими громадян закликали берегти природу. Пропоную встановити на деяких вулицях Печерського району Києва щити з виведеною на них однією фразою: "Бережи Конституцію, яка є і твоїм паспортом".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво