Замість розмов із телевізором - Внутрішня політика - dt.ua

Замість розмов із телевізором

2 листопада, 13:43 Роздрукувати Випуск №41, 2 листопада-8 листопада

Технологічних проблем із тим, щоб глушити ворожі сигнали, сьогодні в Україні немає.

На шостому році російської агресії проти нашої держави Україні так і не вдалося забезпечити окуповані території українським телебаченням та радіо й подолати там засилля телебачення російського, що потопило Донбас і Крим у кремлівській пропаганді. 

Однак у президента Зеленського є з цього приводу неординарна пропозиція. Спілкуючись із журналістами на фудкорті 10 жовтня, він порадив жителям Донецької і Луганської областей, які перебувають на окупованих територіях, не дивитися російське телебачення або... розмовляти з телевізором, як це робив російський комік Сергій Свєтлаков: "Це мають зробити тільки вони самі: перемикати ці канали, не дивитися їх, а якщо ти дивишся, то, як Свєтлаков, розмовляти з телебаченням. Це теж вихід, сидіти, поки там немає наших каналів, і говорити: "Що ти брешеш? Я тобі не вірю. Скоро, українці, наша влада тут з'явиться, скоро наші хлопці по нас повернуться"...

Нам невідомо, чи дослухалися поради Зеленського донеччани, луганчани й кримчани і чи стали масово розмовляти з телевізором, але достеменно відомо, що російське телебачення вони масово дивилися й дивляться. Причому не лише на окупованих територіях. Практично, все українське прикордоння з РФ покривається російським телерадіосигналом. Результати жорсткого опромінення українців роспропагандою яскраво демонструє хоча б той факт, що на позачергових парламентських виборах 2019-го навіть у тих областях, у яких перемогла президентська партія "Слуга народу", на багатьох окремих виборчих дільницях, розміщених поблизу самого кордону з РФ, більшість голосів зібрала відверто проросійська ОПЗЖ Бойка—Медведчука, яку настирливо рекламувало російське телебачення... 

Ми будували, будували, але так і не добудували... 

Хай і не системно, але держава все-таки вживала заходів із захисту українського інформаційного простору, затвердивши "Доктрину інформаційної безпеки"; частково відновивши українське мовлення уздовж лінії розмежування в Донецькій і Луганській областях, а також у Херсонській — на кордоні з Кримом; встановивши квоти на українську мову на радіо й телебаченні; обмеживши трансляцію десятка російських телеканалів, заблокувавши частину російських сайтів і соціальних мереж. 

Проте, як свідчать висновки експертного дослідження "Російський лобізм в Україні: джерела живлення, канали проникнення, механізми запобігання" (проведеного Центром глобалістики "Стратегія ХХІ" за підтримки МФ "Відродження"), зокрема розділ "Інформаційний вплив РФ на Україну — використання ЗМІ", низка законодавчих і технічних проблем досі ослаблюють інформаційну безпеку України.

За свідченням працівників українських спецслужб, на сьогодні досі невідома точна кількість фізичних (дротових) ліній зв'язку між Україною і Росією. У пізні 1990-ті — на початку 2000-х, коли бурхливо розвивався Інтернет, а відносини між двома державами вважалися "дружніми", інтернет-провайдери з обох країн, практично, безконтрольно прокладали кабелі між українським і російським прикордонням. У результаті, українським спецслужбам та іншим профільним відомствам невідома фізична інфраструктура, якою в Україну з Росії надходить токсичний інформаційний потік. 

Значні труднощі для роботи вітчизняного регулятора — Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НКРЗІ) — становить величезна кількість телекомунікаційних операторів (близько 6,5 тис.), оформлених здебільшого як ФОП, ТОВ, ПрАТ. Після позбавлення НКРЗІ функцій контролю регулятор, по суті, виявився безпорадним перед порушеннями з боку операторів, зокрема й у випадках, коли вони не блокують російських соцмереж, сайтів і телеканалів, які потрапили до українського списку санкцій. Нині здійснювати перевірки телекомунікаційних операторів не можуть ні СБУ, ні МВС, ні РНБОУ, а НКРЗІ має право перевірити діяльність оператора лише в тому разі, якщо надійде скарга на його роботу від конкретного громадянина. В умовах агресивної і щедро фінансованої інформаційної війни РФ проти України така безпорадність українського регулятора становить загрозу для інформаційної безпеки України. 

Ще одна проблема пов'язана з переходом України у 2018 році на цифрове мовлення згідно з її міжнародними зобов'язаннями. Українська "цифра" має менший діапазон частот і слабкий сигнал, тому, за свідченням експертів РНБОУ, після переходу на цифрове мовлення покриття на прикордонних із Росією територіях стало в рази меншим. І, хоча Україна зберегла аналогове мовлення — в Донецькій, Луганській областях та шести районах Херсонської області, які межують із Кримом, проблема повного та якісного покриття цих територій українським сигналом, як і раніше, залишається актуальною.

Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (РРТ) — хоч і державне, але все-таки комерційне підприємство, яке не може похвалитися великими прибутками й переживає фінансову скруту. (Прикметно, що, коли Україна посилила сигнал для мовлення на Крим і, відповідно, в регіоні збільшилося споживання електроенергії концерном РРТ, то, згідно з інформацією з джерел, Херсонська обленерго, власність російського олігарха, спецпредставника президента РФ із питань взаємодії з організаціями співвітчизників за кордоном, депутата ради Федерації, довіреної особи Путіна Олександра Бабакова, — тут-таки зажадала від РРТ повернути борги під загрозою відключення.) 

Нестача коштів примушує заощаджувати, тому українські станції дають слабший сигнал. Тим часом країна-агресор на своєму прикордонні з Україною не заощаджує і зберігає потужний аналоговий сигнал, який покриває все українське прикордоння, причому не лише окуповане, а й підконтрольне Україні. Ба більше, окупувавши українські території, Росія захопила й розміщені там високі телевежі, що дають змогу "бити" сигналом, який несе пропаганду як РФ, так і "ЛНР"/"ДНР" на підконтрольні Києву території. 

Крім того, поблизу кордону України з Молдовою на території невизнаної ПМР у селищі Маяк Григоріопольського району ще з радянських часів міститься Придністровський телерадіоцентр, який належав тоді до системи радіотрансляційних станцій для наддалекого радіозв'язку по всьому світу. Цей потужний центр використовувався для радіоелектронної розвідки, трансляції телерадіопрограм і як "глушилка" "ворожих голосів". Як писав Ю.Бутусов на сторінках DT.UA, у 2007 році Федеральне державне підприємство "Російська телевізійна і радіомовна мережа" купило телерадіоцентр за гроші, виділені спеціально на цю покупку федеральним бюджетом РФ. За якихось два роки московські фахівці модернізували обладнання об'єкта. Як свідчать представники українських спецслужб, нині об'єкт у селищі Маяк охороняє російський спецназ, цей центр може повністю покривати сигналом усе Правобережжя України й має технічні можливості "обвалити" весь мобільний зв'язок у нашій країні. 

Україна за п'ять із половиною років російської агресії спромоглася запустити чотири телевежі — Карачун (поблизу Слов'янська Донецької області), Чонгар (Херсонська область), Бахмутівка (Луганська область), Гірник (Донецька область). У планах на 2019 рік було збільшити висоту кількох веж— у Попасній, Широкому й Каланчаку.

Екс-перша заступниця міністра інформполітики Е.Джапарова колись назвала телевежу на Карачуні "символом українства і символом України". Вона виявилася права, хоча, ймовірно, вкладала в цю фразу трохи інший смисл, аніж той, який у неї привнесли українські реалії: після відновлення цього стратегічно важливого для мовлення на прикордонні з Росією й окуповані території об'єкта все виявилося не так райдужно, як про це гучно заявляли на його відкритті 5 грудня 2016 року. 

"Телевежу на горі Карачун офіційно відкрито. Вежа була знищена 1 липня 2014 року російськими терористами. Фактично, відновлені потужність і покриття, які були до війни. Зараз працюємо над проектом установлення передавальних потужностей, одна з яких буде в Покровську. Після їх установлення всю контрольовану частину Донецької області та значну частину тимчасово окупованої буде перекрито сигналом наших теле- й радіоканалів", — оптимістично написав у день відкриття на своїй сторінці у Facebook голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський. "Це дуже важливо в умовах гібридної війни, яка ведеться проти України. Після того, як мовлення буде запущено з цієї вежі, ми можемо говорити, що площа покриття збільшиться в десятки разів", — заявив президент України П.Порошенко, приїхавши на відкриття телевежі.

За якісь півроку, в червні 2017 року, П.Жебрівський визнав, що побудована і пафосно відкрита на Карачуні телевежа не змогла значною мірою поліпшити сигнал українського теле- й радіомовлення на території регіону. "Істотно поліпшити не вдалося, тобто якісний сигнал 61 км десь по радіусу маємо", — повідомив він під час виїзного засідання комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики. 

Те, що істотного поліпшення очікувати не варто, було очевидно для експертів іще під час будівництва телевежі, про що вони публічно попереджали. Побудована в радянські часи вежа на Карачуні до руйнування к 2014 році мала висоту 222 м, нову ж звели заввишки лише 186 м, тобто на 36 м нижчу. Це значно (за деякими оцінками, приблизно вдвічі) зменшило зону покриття, оскільки через складний місцевий рельєф сигнал із укороченої вежі може прийматися лише в радіусі близько 60 км.

На думку експерта ГО "Інформаційний майдан" Павла Білоножка, яку він висловив в інтерв'ю "Громадському радіо", вежа має бути не нижчою від 280 м, і лише в такому разі можна буде говорити про відновлення мовлення й на частині непідконтрольної території. Водночас експерт звинуватив ряд українських чиновників у тому, що "їхні дії спрямовані не на користь України, а на користь ворога". П.Білоножко впевнений: конструкцію спеціально занизили, аби освоїти бюджетні кошти на будівництво нової телевежі в Покровському. На думку експерта, трохи збільшивши фінансування, вежу на Карачуні можна було збудувати 280 м заввишки, і це дало б змогу охопити українським сигналом непідконтрольні території. А побудова укороченої вежі на Карачуні означає необхідність будівництва ще однієї. 

Однак, незважаючи на численні обіцянки — як керівництва Донецької області, так і керівництва Мінінформполітики — побудувати нову вежу, з допомогою якої український сигнал "уже напевно" покриє вглиб на 100 км окуповані території ОРДЛО, незважаючи на анонси, що будівництво ось-ось розпочнеться, — телевежу в Покровському досі так і не побудовано. Хоча, згідно зі свідченнями попереднього керівництва Мінінформполітики, будівництво цієї вежі дасть змогу у 2,5 разу збільшити кількість людей, які дивляться українське телебачення і слухають українське радіо.

За час відсутності телевежі на Карачуні майже всі жителі тамтешнього прикордоння розжилися на супутникові антени й тепер споживають здебільшого продукцію російських телеканалів. За оцінками фахівців вітчизняних спецслужб, "Україна інформаційно вже втратила і Крим, і "ДНР" з "ЛНР", які дивляться і слухають Росію й живуть її порядком денним". Сьогодні наша країна серйозно ризикує інформаційно втратити ще й жителів прикордоння на контрольованій Україною території, якщо терміново й серйозно не почне вирішувати проблему недостатнього покриття українським сигналом цих територій.

Нині в Києві обіцяють до наступного року побудувати в Попаснянському районі Луганської області нову телевежу заввишки 150 м. На це з державного бюджету виділено майже 23,75 млн грн. Окрім того, за словами члена Нацради з питань телебачення і радіомовлення Сергія Костинського, Нацрада спільно з Міністерством інформполітики підготувала план дій на 2020 рік із розвитку аналогового телебачення в Донецькій, Луганській та Херсонській областях.

У середині вересня представники України і США повідомили, що Сполучені Штати виділили близько 1 млн дол. на телерадіомовне обладнання, яке допоможе передавати український сигнал на територію анексованого Криму та окупованого Донбасу. За словами помічника держсекретаря США Джорджа Кента, USAID підтримав зусилля українських партнерів, вклавши майже 1 млн дол. у високопрофесійне телерадіомовне обладнання, що забезпечить якісний український контент для понад 4 млн жителів на Півдні та Сході України, зокрема й близько двох мільйонів громадян, які не мають зараз доступу до українського ефірного мовлення.

Як пообіцяли в Нацраді, на кінець 2019 року, завдяки спільній роботі державних органів і допомозі партнерів, буде введено в експлуатацію десять нових передавачів на сході й півдні країни. Перші чотири передавачі вже працюють у Скадовську, Чаплинці, Чонгарі Херсонської області та в Гірнику Донецької області. Ще шість буде встановлено в Бахмутівці, Старобільську й Широкому Луганської області та в Краматорську, Волновасі й Маріуполі Донецької області впродовж найближчих місяців. Одинадцятий передавач запрацює в Попаснянському районі Луганської області 2020 року після завершення будівництва нової вежі.

Але зазначимо, що при цьому, наприклад, Донецька філія РРТ, яка транслює на території Донецької області 20 аналогових і 32 цифрових ТБ-канали, будуючи кругові діаграми покриття сигналом, оперує лише теоретичними, розрахунковими даними з урахуванням потужності передавачів і висоти підвісу антен, але не враховує при цьому географічних особливостей ландшафту. На жаль, як свідчать наші джерела в РНБОУ, керівництво Донецької філії РРТ не ініціює залучення до роботи Українського державного центру радіочастот (УДЦР), а УДЦР, зі свого боку, за п'ять із половиною років війни не здійснило вимірювань у повному обсязі, не позначило на карті зону покриття сигналом. Тому, констатують наші співрозмовники, "ми не розуміємо, яке покриття, але будуємо вежі, наче глухонімі". 

За п'ять із половиною років війни Україна не тільки досі не змогла забезпечити можливість для всіх жителів Донбасу та Криму приймати український сигнал, — вона також не змогла повністю заглушити "голоси" країни-агресора у своєму прикордонні.

Для цього є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Втративши змогу приймати український сигнал після початку військових дій у Донбасі, багато тамтешніх жителів перейшли на супутникове телебачення, яке відкриває їм широкі можливості для перегляду російського телевізійного продукту. Як стверджують фахівці, в України є технічні можливості глушити сигнал супутникового телебачення, проте вона не може цього зробити, оскільки це заборонено міжнародним правом, і в усьому світі супутники глушить лише Іран. 

Але Україна може глушити аналоговий і цифровий телерадіосигнали, які надходять із окупованих територій і несуть токсичну кремлівську пропаганду. Тим більше що Росія разом із територіями захопила не лише інфраструктуру (телевежі, передавачі тощо), а й українські частоти. На сьогодні понад 500 радіо- і ТБ-частот, які належать Україні, незаконно використовують окупанти, причому проти нашої країни. 

19 квітня 2018 року з президентського Ситуаційного центру за участі президента П.Порошенка і секретаря РНБОУ О.Турчинова в Донецькій і Луганській областях, на виконання рішення РНБОУ, з помпою було запущено комплексну систему інформаційної протидії. 

За словами О.Турчинова, вздовж усієї лінії розмежування у стислі терміни була змонтована й почала діяти високоефективна технологічна система, що дає змогу "повністю блокувати аналогове та цифрове телерадіомовлення, яке транслюється з російської території і з окупованої Росією території України", "водночас технологічний комплекс, розроблений національними виробниками, блокуючи російський сигнал, не перешкоджатиме українському телерадіомовленню". 

Це обладнання розробили українські волонтери й військові. Кошти на його закупівлю і встановлення виділив Кабінет міністрів із Резервного фонду, на звернення РНБОУ. За інформацією джерел, на цю систему, названу "Серпанком", Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України витратила близько 100 млн грн. Система пройшла випробування в Покровську (причому фахівці, які тестували "Серпанок", звернули увагу, що саме в цей період у Покровську помітно почастішали відключення електроенергії компанією "ДТЕК Донецькобленерго" з бізнес-імперії Р.Ахметова).

Через п'ять місяців роботи "Серпанку" тодішня перша віце-спікерка ВРУ Ірина Геращенко, відвідавши Авдіївку, повідомила, що система придушення ворожого мовлення покриває понад 180 населених пунктів поблизу лінії розмежування і глушить мовлення більш як 20 російських пропагандистських каналів і "ТБ-смітників бойовиків".

Держспецзв'язку передала "Серпанок" на озброєння військовим, система пропрацювала якийсь час, після чого про неї практично забули, покинувши вкриватися пилом. Лише після зміни владної команди про унікальну систему знову згадали. Однак нині вона, як стверджують джерела, працює лише "плямами", не відповідає технічному завданню, і її використання не настільки ефективне, яким могло б бути.

За свідченнями експертів, система "Серпанок" уже довела свою ефективність, і технологічних проблем із тим, щоб глушити ворожі сигнали, сьогодні в Україні немає. Як заявив в інтерв'ю Цензор.нет директор з питань розвитку групи компаній Comtel Дмитро Омелянюк, безпосередньо причетний до створення цієї системи, "досвід розгортання "Серпанка" дозволяє стверджувати, що за наявності ресурсів і правильної організації процесу ми забудемо про проблему за півроку". Не вистачає, як завжди, одного — політичного рішення. 

Як, борючись з Мордором, не перетворитися на нього

Разом із тим у 2017 і 2018 роках керівництво України виявило політичну волю і президентськими указами ввело в дію рішення РНБОУ про блокування російських соцмереж, телеканалів і сайтів. Рішення викликало неоднозначну реакцію в українському суспільстві та критику з боку медійних організацій, які закликали українську владу відмовитися від практики ухвалення рішень щодо блокування сайтів без встановлення юридичного факту порушення закону та без дотримання необхідних юридичних процедур.

Через півтора року від початку виконання рішення РНБОУ про блокування російських сайтів можна констатувати лише часткову їхню ефективність. По-перше, повідомлення заборонених в Україні російських інтернет-ресурсів як і раніше присутні в українському інформпросторі, оскільки їх активно цитують українські ЗМІ проросійської орієнтації. По-друге, українці, які хочуть мати доступ до заборонених російських сайтів, можуть легко отримати його за допомогою VPN-програм (Virtual Private Network — віртуальна приватна мережа). 

Опитування, проведене "Інтерньюз" цього літа (результати оприлюднено минулого тижня), показало, що 13% українських громадян, які проживають на неокупованих територіях, як і раніше використовують як новинне джерело російські ЗМІ. 

Попри недостатню ефективність обмежувальних заходів проти російських інтернет-ресурсів, запроваджених під час президентства П.Порошенка, нова влада поки що не збирається їх скасовувати, про що неодноразово заявляли її представники. 

Спробу обмежити шкідливий вплив роспропаганди було зроблено під час підготовки й розгляду попереднім скликанням ВРУ нашумілого законопроєкту №6688 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національної безпеки в інформаційній сфері", який передбачав моніторинг міжнародних телекомунікаційних каналів та фільтрацію трафіку, запровадження тимчасового блокування доступу до певного інформаційного ресурсу (сервісу) в інформаційно-телекомунікаційних мережах як одного з заходів для забезпечення кримінального провадження. 

Попри те що цей законопроєкт у разі його затвердження парламентом, за оцінками експертів з українських спецслужб, міг би значно підвищити ефективність боротьби з проникненням в Україну токсичних інформаційних потоків країни-агресора, два основні недоліки — наявність корупціогенних положень та положень, що суперечать Конституції та міжнародним зобов'язанням України в сфері захисту основоположних свобод і прав людини, що викликали значний суспільний резонанс, — не дали депутатам ВРУ змоги ухвалити цей закон. 

 Водночас нагадаємо, що, згідно ч. 3 ст. 34 Конституції України, здійснення права на вільне висловлення своєї думки, що включає право вільно шукати, отримувати та поширювати різного роду інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження, або іншими способами за своїм вибором, може бути обмежене законом у т.ч. в інтересах національної безпеки та територіальної цілісності. Крім того, у ч. 3 ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права також визначено, що користування переліченими вище правами може бути пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають бути встановлені законом і бути необхідними в т.ч. для охорони державної безпеки.

Утім, як нагадується у висновку Головного науково-експертного управління ВРУ щодо законопроєкту №6688, у низці нещодавніх рішень ЄСПЛ у справах про блокування інформаційних ресурсів послідовно наголошується, що для таких обмежень "необхідні правові рамки, що забезпечують як жорсткий контроль над сферою заборон, так і ефективний судовий нагляд, щоб запобігти будь-яким зловживанням владою". Однак чинне національне законодавство не містить чітко визначених процедур, підстав і механізмів формування списків вебсайтів для блокування, а також не забезпечує індивідуалізованого підходу та обґрунтування обмеження по кожному конкретному інформаційному ресурсу. Тому для обмеження незаконного контенту в мережі Інтернет мають бути розроблені механізми (зокрема судові), які відповідатимуть міжнародним стандартам захисту прав людини. Відповідно до Рекомендацій Ради Європи №CM (Rec (2016) 5 щодо інтернет-свободи, обмеження мають ґрунтуватися на рішенні суду або іншого незалежного адміністративного органу, з подальшим його затвердженням у судовому порядку. При цьому рішення має бути конкретним, спрямованим на досягнення чіткої мети і ґрунтуватися на оцінці ефективності обмежень і ризиків надмірного блокування.

 Для ефективної протидії загрозам з боку Росії в інформаційній сфері важливо постійно переглядати законодавство, адаптуючи його до умов, що змінилися, зазначають експерти в галузі інформаційної безпеки. На сьогодні, на їхню думку, безпека інформаційного простору в Україні законодавчо опрацьована недостатньо.

 Одним з елементів відповіді на інформаційну війну Росії проти України було також і створення Міністерства інформаційної політики

І хоча ексрадник його очільника Дмитро Золотухін якось заявив, що широкій громадськості мало відомо про те, що роблять держструктури в сфері інформаційної політики, багато хто з експертів вважає, що жодне з поставлених перед відомством завдань не було вирішене. Так, розроблена за участі Мінінформполітики "Доктрина інформаційної безпеки", конче необхідна в умовах гібридної війни, не стала керівництвом до дії через слабку інституціональну спроможність міністерства формувати та реалізовувати державну інформаційну політику. 

Один з колишніх членів Нацради з питань телебачення та радіомовлення, підсумувавши роботу Мінінформполітики, в особистій розмові навіть заявив, що "єдиний плюс у діяльності даного міністерства — створення промороликів про Україну".

На думку відомої медіаекспертки і шеф-редакторки інтернет-видання "Детектор медіа" Наталії Лигачової, основний недолік діяльності Мінінформполітики — відсутність системності. Є прогрес у роботі каналу UATV, видаються книжки, створюються проморолики, але "пересічний" українець практично нічого про це не чув і не відчув результатів роботи інформаційного відомства. Експертка вважає: замість розпорошувати свої зусилля на безліч проєктів, міністерство мало сконцентруватися на одному-двох.

Національна рада з питань телебачення та радіомовлення — наглядовий і регуляторний державний орган у сфері телерадіомовлення — має обмежені можливості для захисту інформаційного простору України. Часто саме від Нацради вимагають покласти край російській інформаційній агресії, заборонивши ті чи інші телеканали, радіостанції та сайти. Однак чинне законодавство не дозволяє їй позбавляти мовників ліцензій. Це може зробити тільки суд, сам же регулятор може лише винести попередження або накласти штраф. 

В умовах гібридної війни зазначене положення законодавства ускладнює завдання держави захистити власний інформпростір. Тому в українських профільних відомствах (як у самій Нацраді, так і РНБОУ) вважають, що слід розширити повноваження Нацради щодо призупинення дії ліцензій або їх анулювання в разі порушень ст. 6 Закону про телебачення та радіомовлення, зокрема закликами до повалення конституційного ладу та розпалювання ворожнечі. 

Водночас Н.Лигачова вважає, що цьому відомству цілком достатньо й нинішніх повноважень, а в законодавстві слід чітко прописати норми, які регулювали б діяльність масмедіа в умовах російсько-української війни. Адже розширення повноважень даного органу влада може використовувати для боротьби з невгодними та опозиційними ЗМІ. 

Не доопрацювавши законодавство у сфері інформаційної безпеки, держава часом перегинає законодавчу палицю в суміжних сферах, що також призводить до послаблення інфобезпеки. Так сталося з ухваленням 2015 року Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації". "Супутньою шкодою" стало, по суті, знищення військової преси, яка відіграє важливу роль в інформаційній війні зокрема та гібридній війні в цілому. Після роздержавлення ЗМІ українські військові замість повноцінних друкованих видань можуть випускати лише "бойові листки" й "інформаційні бюлетені". 

Проблеми виникають і в державної військової радіостанції "Армія ФМ", яка розпочала роботу в березні 2016 р. під егідою Міністерства оборони України. Радіостанція, яка мовить у зоні ООС і на окупованих територіях Луганської та Донецької областей, не може отримати ліцензію, стати повноцінним ЗМІ і тому змушена здійснювати мовлення в основному через супутник і в інтернеті й щорічно отримувати дозвіл на мовлення в ФМ-діапазоні лише в деяких містах. Улітку 2019 р. виникла ситуація, що загрожує припиненням мовлення військової радіостанції через те, що Нацрада з питань телебачення та радіомовлення ніяк не могла продовжити дозвіл на тимчасове мовлення через блокування роботи регулятора деякими його членами. 

Ще одна законодавча проблема у сфері інформаційної безпеки — відсутність прозорості власності українських ЗМІ. Ухвалений 2015 року закон, який зобов'язує телерадіокомпанії публікувати на своїх сайтах і повідомляти Нацраді інформацію про їхніх власників, цієї проблеми не розв'язує. 

За словами Н.Лигачової, попри ухвалені зміни до законодавства, є низка проблем, які заважають отримувати своєчасну і достовірну інформацію про власників теле- та радіокомпаній. Відомостей, наданих ліцензіатами, Нацрада здебільшого не перевіряє, оскільки через величезну кількість ліцензіатів (близько 1,5 тис.) просто фізично не має можливості перевірити всіх. 

У результаті власники, помічені в махінаціях із медіавласністю, і далі продовжують працювати на ринку. Виникають ситуації, коли неможливо встановити власника: частки навмисне дроблять, і в результаті — у телерадіокомпанії немає кінцевого бенефіціара, тобто ніхто не контролює 10% і більше. За словами Н.Лигачової, деякі ТРК взагалі показують кінцевими контролерами кіпріотів, як це робив ZIK, не розкриваючи трастової угоди з українським власником.

Поточного тижня, виступаючи на Форумі єдності в Маріуполі, міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський заявив, що в Україні необхідно запровадити обмеження на володіння громадянами РФ українськими ЗМІ та участь у них російського капіталу. Бородянський також зазначив, що необхідно запровадити обов'язкову реєстрацію або ліцензування, залежно від обмеженості ресурсу, для різних видів медіа. Він також анонсував введення в юридичне поле "поняття та критеріїв маніпулювання громадською думкою".

В українському законодавстві дотепер недостатньо прописано норми, що визначають, які ж елементи роботи масмедіа становлять загрозу національній безпеці. В умовах гібридної війни Росії проти України зробити це конче потрібно, щоправда, вирішуючи при цьому проблему, яка стоїть перед будь-яким демократичним суспільством: як домогтися балансу між дотриманням свободи слова та захистом національної безпеки? Де межа між висловленням власної думки та поширенням шкідливих наративів держави-агресора? Як, борючись із Мордором, самим не перетворитися на нього? 

Як стверджують наші співрозмовники зі Служби безпеки України, одна з головних особливостей інформаційних операцій російських спецслужб в Україні — проведення їх в основному в рамках українського законодавства. Грубо порушуючи принципи демократії у власній країні, Кремль та його посіпаки користуються досягненнями демократії як її слабкостями в демократичних державах, де вони здійснюють інформаційні операції. Якщо ж Україна почне суттєво змінювати своє законодавство, виставляючи більш жорсткі рамки у сфері прав і свобод, є велика небезпека скочування до авторитаризму і навіть диктатури.

Попри скандальність і неоднозначність багаторічної діяльності Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, деякі експерти вважають її ліквідацію в березні 2015 р. помилкою. Оскільки ця комісія проводила експертизи, висновки яких використовувалися в судах, а в списку розглянутих Нацкомморалі порушень, крім порнографії та пропаганди культу насильства, було також порушення територіальної цілісності та суверенітету України. 

 Для того щоб притягти до відповідальності в судовому порядку будь-який  засіб масової інформації або конкретного журналіста, суд має спиратися на висновки експертизи висловлювань, сюжетів, публікацій тощо, яку можуть проводити лише нечисленні сертифіковані організації. На сьогодні, наприклад, Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, за свідченням нашого джерела в СБУ, завалений подібними справами — черга на півроку. При цьому довести наявність кримінальних правопорушень експертам часто буває досить складно.

Уже неодноразово спроби Держави та її правоохоронної і судової систем притягнути до відповідальності журналістів, чиї матеріали значною мірою нагадують наративи російської пропаганди, виявлялися безуспішними. Гучний процес над журналістом Р.Коцабою, попри засудження його до 3,5 року позбавлення волі з конфіскацією майна за заклик бойкотувати мобілізацію, зрештою закінчився його повним виправданням. При цьому раніше маловідомий провінційний журналіст Коцаба, який нині працює на одному з каналів, близьких до В.Медведчука, з'їздив до Москви для участі в записі передачі "Специальный корреспондент" на телеканалі "Россия", отримав ореол мученика за свободу слова, славу "політв'язня" і грамоту "За особливі заслуги" від Київської обласної організації Національної спілки журналістів України. Українська Гельсінська спілка з прав людини назвала арешт Коцаби "переслідуванням за політичними мотивами", голова правління спілки Є.Захаров повідомив, що Коцабу можна вважати "політичним в'язнем", а міжнародна правозахисна організація Amnesty Internаtional закликала владу України негайно звільнити журналіста й назвала Коцабу "в'язнем сумління".

У червні 2019 р. Апеляційний суд Запоріжжя підтвердив виправдувальний вирок журналісту Павлові Волкову, якому обвинувачення інкримінувало зазіхання на територіальну цілісність і недоторканність України та створення терористичної групи.

З великою мірою імовірності можна припустити, що якби головний редактор "РИА-Новости—Украина" Кирило Вишинський, заарештований у травні 2018 р. за клопотанням СБУ за обвинуваченням у державній зраді, не потрапив до списку на обмін затриманими між Україною та Росією і не був вивезений до Москви, то, зрештою, суд його теж виправдав би. 

Утиски журналістів в Україні, незалежно від місця їхньої роботи та змісту продукованого ними інформаційного продукту, погано сприймаються на Заході й негативно позначаються на іміджі нашої країни. Навіть одіозні Шарій і Гужва, претензії українських правоохоронних органів до яких були пов'язані зовсім не з їхньою журналістською професійною діяльністю, отримали статус політичних біженців у європейських країнах. 

Вирішити цю та інші проблеми могло б допомогти ухвалення, по-перше, закону "Про колабораціонізм", у якому регламентувалася б взаємодія масмедіа з країною-агресором і чітко було б прописано, що саме заборонено ЗМІ. І, по-друге, — закону про прозорість структури власності та фінансування ЗМІ. У парламенті вже тривалий час чекають розгляду законопроєкти №6762 і №8494, які мають забезпечити прозорість структури власності та фінансування медіа. Однак депутати попереднього скликання так і не знайшли для цього часу. Може, сподобляться нинішні?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво