Закони опору та протидії: як євроінтеграція долала депутатську жадібність - Внутрішня політика - dt.ua

Закони опору та протидії: як євроінтеграція долала депутатську жадібність

19 лютого, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 19 лютого-26 лютого

У четвер, 18 лютого 2016 року, парламент, нарешті, проголосував три з чотирьох антикорупційних законів — останніх необхідних для безвізового режиму України з Європейським Союзом. Євроінтеграційні закони наштовхнулися на шалений опір народних депутатів, котрі вперто намагалися вихолостити їх суть та зміст. Наразі постійний контроль громадських організацій та журналістів і гостра позиція Брюселю сформували політичну волю президента (а той — парламентської більшості) і крига скресла.  

 

У четвер, 18 лютого 2016 року, парламент, нарешті, проголосував три з чотирьох антикорупційних законів — останніх необхідних для безвізового режиму України з Європейським Союзом. Євроінтеграційні закони наштовхнулися на шалений опір народних депутатів, котрі вперто намагалися вихолостити їх суть та зміст. Наразі постійний контроль громадських організацій та журналістів і гостра позиція Брюселю сформували політичну волю президента (а той — парламентської більшості) і крига скресла.

Законопроекти про арешт і спецконфіскацію (№4054), про агенство з розшуку та управління заарештованим і конфіскованим майном (№4056) та про збільшення прозорості і незалежності антикорупційної прокуратури (№4055) чекають на підпис президента. Ще один, кастрований проект закону (№3755) — про електронне декларування — на його вето.

Проголосувати нормальний закон, який вже цього року запустить на повну силу систему онлайн-декларування статків високопосадовців та чиновників — останнє випробування влади цінностями ЄС на шляху до безвізового режиму.

Євроінтеграція закінчується там, де починаються статки депутатів

Так звані євроінтеграційні закони за своєю суттю — антикорупційні. А тому — становлять безпосередню загрозу статкам багатьох народних депутатів і бізнесів їхніх політичних покровителів та спонсорів.

Ці закони завершують будівництво міцної антикорупціїної конструкції в Україні, фундаментом якої є вже діюче Національне антикорупційне бюро зі спеціалізованою прокуратурою та відкриті державні реєстри власності.

Разом з обов'язковим онлайн-декларуванням статків у новій, розширеній формі декларації, за що депутатам таки доведеться голосувати, ця надбудова повинна стати надійним захистом механізму невідворотності покарання за корупційні злочини. Можливість виявляти корупційно здобуте майно, заарештовувати й конфісковувати його в ході розслідування корупційних злочинів, та ефективно повертати награбоване державі — основна суть проголосованих законів.

Наприклад, закон №4054, дозволить накладати арешт на майно, яке стало знаряддям, предметом чи доходом від злочину, на ранніх стадіях кримінального провадження — ще до оголошення особі про підозру. Вкрасти і швидко переписати майно на дружину, коханку, тещу, дітей чи навіть перевести на офшорну фірму за кордон і таким чином уникнути його можливої конфіскації, стане вкрай проблематично. Законопроект відображає європейський принцип боротьби зі злочинністю — "йди слідом за грошима" (follow the money) — який полягає в позбавленні злочинця можливості користуватися своїм злочинно набутим майном.

Водночас, закон №4056 утворює окреме Агенство, яке управлятиме заарештованим і конфіскованим майном, гарантуючи ефективне повернення державі злочинних статків. Зараз цим займаються прокурори, слідчі та судді, які часто зловживають своїми повноваженнями реалізовувати заарештоване майно.

Згідно з чинним законодавством суд, за клопотанням прокурора, на стадії досудового слідства чи вже під час судового розгляду справи може накласти арешт на майно. Зазвичай, арешт не передбачає, що майно забирають. Просто особу обмежують у праві ним розпоряджатися (продати чи подарувати комусь до вироку суду чи до моменту скасування арешту). Тобто, після арешту майна власник і далі ним користується: наприклад живе в арештованій квартирі. Але у виняткових випадках, коли є загроза, що таке майно знищать, перетворять, передадуть комусь, суд може ухвалити рішення про позбавлення власника права користування. І в такому випадку потрібно комусь таке майно передати на управління чи зберігання. Причім, якщо таке майно швидко псується чи втрачає свою вартість, його, за рішенням суду, можна реалізувати.

Саме тут і починається поле для корупційних схем суддів та прокурорів, які за відповідну винагороду на свій розсуд оцінюють майно, обирають, хто і як ним управлятиме чи зберігатиме, хто, як і за якою ціною його реалізовуватиме. Трапляється, що покупцем такого майна за надзвичайно зниженою ціною виявляється і сам власник, який перебуває під слідством.

Яскравим прикладом недолугості системи управління арештованим майном є справа про нафтопродукти Курченка. Їх судді й прокурори спочатку явно неправильно оцінили, потім найняли в непрозорий спосіб третіх осіб, які тишком-нишком продали майно за зниженою ринковою вартістю потрібній компанії.

Інший відомий усім приклад — Межигір'я Януковича, з якого арештовані коштовності зникають, а потім — з'являються на аукціонах у Лондоні.

Ніхто не знає достеменно, скільки в державі всього арештовують і куди потім це майно дівається. Але результат говорить сам за себе — за 2015 рік з очікуваних 1,5 мільярда гривень до спецфонду доходів від реалізації конфіскованого корупційного майна надійшло аж… 4 тисячі доларів.

Новоутворене Агентство отримує виключне право на управління та реалізацію подібного майна. Для того, щоб працювати чесно і без махінацій, Агентство має гарантії політичної та фінансової незалежності: конкурсний відбір керівника, високі заробітні плати, громадський контроль, міжнародний аудит тощо. Агентство створить та постійно наповнюватиме відкритий реєстр арештованого та конфіскованого майна, матиме чітко виписані прозорі процедури його оцінки та управління, що нарешті проллє світло на темні майданчики конфіскату в Україні та забезпечить дохід у бюджет від повернення корупційного та іншого злочинного майна.

Третій з ухвалених законопроектів стосується НАБУ — незалежного правоохоронного органу, покликаного розслідувати корупційні злочини високопосадовців та, відповідно, арештовувати корупційні статки. Процесуальне керівництво слідством НАБУ (дозволи на прослуховування телефонів, арешт, інші слідчі дії) та представництво обвинувачення в суді за справами НАБУ здійснюють прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Саме вони зобов'язокані довести вину особи в суді та вимагати конфіскації майна. Закон №4055 зменшує вплив Генерального прокурора на процедуру обрання керівника САП та його заступників. Незалежна конкурсна комісія, до якої відтепер заборонено вхід чинним держслужбовцям та правоохоронцям, направлятиме Генпрокурору лише одного, а не двох чи трьох, як зараз, обраних нею кандидатів на призначення. Права відхилити такого кандидата Генпрокурор не матиме.

Також депутати прибрали з закону вимогу п'ятирічного стажу на посаді прокурора для прокурорів САП. У березні в новому конкурсі до спеціалізованої прокуратури зможуть взяти участь правники та адвокати не з системи, а ззовні. 

Замість аргументів "проти" — законодавче невігластво

Опонентів можна умовно поділити на три типи. Ті, хто взагалі не розуміли суті написаного — гучно заявляли про порушення прав людини і поліцейську державу. Ті, хто розібрався, але не спромігся побачити ефект від законів у всій системі антикорупційного законодавства — вказували на неузгодженість окремих статей і дрібні деталі. Ті, хто відчули загрозу — відверто маніпулювали поняттями та брехали з парламентської трибуни так, ніби їхні слова неможливо перевірити банальним пошуком в Google.

Комічним виглядав нардеп Антон Яценко, "батько Тендерної палати" та організатор схеми заробітку на держзакупівлях, який з трибуни розводився про те, що закони — "це корупційна схема" та "рейдерське захоплення державних підприємтсв". Ці заяви виглядають смішними на тлі загального цинізму парламентарів, які саме під час голосування антикорупційних законів починають згадувати про... народ. Зокрема, основні опоненти пакету законів говорили про те, що нові інструменти арешту і конфіскації будуть використані чинною прогнилою правоохоронною і судовою системами проти пересічних громадян, забуваючи, що ці громадяни і зараз безсилі в спробах захистити свої права або відбити бізнес від рейдерів в погонах та мантіях.

Найзатятіше про атаку на права власності простих смертних кричав бютівець Сергій Власенко — той, хто був у київській регіональній конкурсній комісії з відбору місцевих прокурорів і власноруч втілював реформу прокуратури в життя. За результатами роботи тієї комісії на керівні посади "реформованої" системи прокуратури потрапило аж 0 зовнішніх кандидатів. 

Однопартієць Власенка — Андрій Кожем'якін — керівник комітету з питань забезпечення діяльності правоохоронних органів. Його повноважень достатньо, аби перезапустити систему правоохоронних органів. Про їх несправедливість та недолугість нардеп вголос згадує під час розгляду голосування саме євроінтеграційних законів про арешт і спецконфіскацію. До слова, процедура "оновлення" прокуратури, заточена під збереження корупційних кланів, таких емоцій у Кожем'якіна не викликала. Принагідно згадаємо, що вся фракція БЮТ, депутати якої так обурюються правоохоронними органами, не спромоглася зробити простий крок для зміни правил гри в системі — поставити підписи за відставку генпрокурора Шокіна до того, як він повністю провалив реформу прокуратури.

Нардепи згадали про "правоохоронного монстра" лише тоді, коли зрозуміли, що закони зачіпають у першу чергу їхні особисті інтереси. І недарма. За чинними нормами Кримінально-процесуального кодексу про арешт і спецконфіскацію той, хто має хорошого адвоката і гроші на нього, завжди знайде спосіб зняти арешт зі свого майна. У чинній редакції КПК написано, що заарештувати майно можна тільки у підозрюваного. Красномовний приклад — колишній міністр екології та природних ресурсів Микола Злочевський. З його майна зняли арешт, бо прокурор вручив оголошення про підозру не самому Злочевському, який переховується від слідства, а його адвокату.

З новими процедурами арешту і конфіскації злочинно набутого майна правила гри змінюються і стають менш передбачуваними для корупціонерів. Норми в проголосованому законі спираються не тільки на бажання їх авторів зробити невідворотнім покарання для корупціонерів, а й містять усі передбачені європейськими стандартами гарантії права захисту прав власника. Арешт накладається тільки за рішенням суду, особа невідкладно повідомляється, що її майно заарештовано, а вона має право на адвоката і оскарження. Арешт не можна накладати в так званій обтяжливій формі, яка перешкоджає роботі підприємства; не можна виселити з заарештованого житла людей, які там проживають. Якщо суд виніс обвинувальний вирок з спеціальною конфіскацією майна третіх осіб, такі особи мають процесуальне право та гарантію оскаржити вирок в частині спецконфіскації у порядку апеляції.

Депутати згадали про народ, бо стало страшно. ЄС змусив їх проголосувати за європейський інструмент арешту і конфіскації злочинного майна, який може бути застосований НАБУ проти будь-кого з них. А свій бізнес народні депутаті та їхні політичні спонсори звикли вести зовсім не по-європейські.

Можливо тому з вуст палких противників арешту і конфіскації не сходила теза про те, що запропонований розробниками проект закону не відповідає Директивам ЄС. Так, депутатка Самопомочі Олена Сотник з трибуни парламенту сперечалася з Послом ЄС щодо того, хто краще знає європейські стандарти. Якраз напередодні голосування Томбінський поширив з цього приводу спеціальну заяву: "Проекти законів про виявлення, розшук та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів (4056), та про арешт майна та інститут спеціальної конфіскації (4054) відповідають стандартам ЄС".

Про роль Брюселю та міжнародну дипломатію в цій перемозі варто написати окремо, бо недарма єврочиновники зробили антикорупційні закони безвізовими умовами.

У міжнародних кредиторів України логічне запитання — навіщо давати державі гроші, які розкрадаються. І як так виходить, що за проєвропейської влади це робиться в ще більших масштабах, ніж за попередників, які зараз усім загалом перебувають під санкціями тих же європейців.

Якщо в бідній Україні, яка балансує на межі дефолту та повномасштабної війни, під Парламентом — купа лексусів, то напевно, гроші всередині держави таки є і звідкись вони беруться — дивуються в приватних розмовах іноземці.

У ЄС два роки тому пішли нам назустріч і наклали санкції на Януковича та його спільників — щоб швидко заморозити статки на Заході і виграти час для українських правоохоронців на збирання доказів про злочинне походження цих статків. Два роки минуло — жодної справи в суді, а майно і рахунки Януковичів та їхніх поплічників поступово виводиться з-під арешту в Україні. Для чого іноземним урядам віддавати частину податків своїх громадян українському уряду, якщо той неспроможний у законний спосіб забрати накрадене в злочинців навіть у власній країні? Більш того, якщо самі злочинці — при владі, і приходять туди з єдиною метою — красти?

Підтвердження цьому європейці бачать на власні очі, спостерігаючи за тим, як системно та злагоджено влада чинить опір започаткуванню нових правил декларування статків держслужбовцями.

Що в декларації тобі моїй, холопе?

Ще в жовтні 2014 року — на вимогу ЄС та МВФ — було ухвалено закон, який передбачає онлайн-подання декларацій чиновниками в новій, розширеній формі, а також створює Національне агенство з питань запобігання корупції (НАЗК), що перевірятиме відповідність стилю життя держслужбовців задекларованим доходам та витратам. Матеріали своїх перевірок НАЗК передаватиме слідчим Антикорупційного бюро, а ті — відкриватимуть кримінальні провадження за новими статтями Кримінального Кодексу: незаконне збагачення та подання суб'єктом декларування завідомо недостовірних відомостей. За брехню в декларації чиновнику світить до двох років тюрми та три роки відлучення від державної годівниці, тобто — служби.

Але вся ця система контролю над статками і витратами державних службовців, включно з можливістю кримінального переслідування за брехню в деклараціях та незаконне збагачення, запрацює тільки після створення НАЗК.

Від початку 2015 року влада всіма можливими способами блокує запуск Агенства. Кабмін — через затягування конкурсу на керівників НАЗК, що триває вже рік. Парламент — через відверті махінації, коли правками позафракційного нардепа Мисика вносяться зміни до закону… про бюджет, які відтерміновують запуск онлайн-системи декларування майна до 2017 року безвідносно запуску роботи самого НАЗК.

У Брюсселі терпець урвався і там на найвищому політичному рівні Україні чітко дали зрозуміти: декларування має запрацювати вже 2016 року в новій формі та без винятку для всіх чиновників. У нас цей меседж так озвучив посол ЄС Ян Томбінський так: "Доведення цих зусиль до логічного завершення вимагатиме приведення Закону про електронні декларації статків (№3755) у відповідність до міжнародних стандартів. Це забезпечить створення ефективної та всеосяжної системи перевірок електронних декларацій. Також слід без подальшого зволікання призначити решту членів Національного агентства з питань запобігання корупції, аби воно повністю запрацювало в першому кварталі 2016 року".

16 лютого, нібито для вирішення цієї проблеми, парламент проголосував хитровимаханий законопроект №3755, ключові правки до якого похапцем вносилися з голосу прямо в сесійній залі. Де-юре закон скасовує "правку Мисика", де-факто — руйнує ще не запущену систему електронного декларування держслужбовців.

По-перше, закон відкладає кримінальну відповідальність за брехню в деклараціях до 2017 року. Це — узаконена індульгенція для президентсько-прем'єрських команд до перевиборів.

По-друге, виводяться з-під декларування батьки й діти чиновника, які не проживають з ним. Це — узаконений спосіб не декларувати власні острови та маєтки на Лазурному узбережжі.

По-третє, збільшується поріг декларування деяких видів активів — ті, що до 200 000 гривень, можна в декларацію не вписувати. Для пересічного українця це — космічна сума, але держслубовцям чомусь дозволяється не декларувати такі активи.

Насамкінець, цінне рухоме майно декларується лише після запуску нової системи олнайн декларування. На практиці це означає, що всі яхти, автомобілі, коштовності, набуті до запуску нової системи, в декларацію держслужбовця не потраплять, а отже — корупціонери законно уникатимуть кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. Це — спосіб легалізації вже існуючих незаконно набутих посадовцями статків.

Президент ще зможе накласти вето на ухвалений законоурод. Потрібно поспішати — парламент має час лише до кінця березня, аби зібрати голоси для іншого законопроекту, який має вирішити проблему. Це — останній з пакету антикорупційних законів, ухвалення якого напряму вплине на рішення ЄС про скасування віз для українців.

В Україні без віз народним обранцям та іншим високопосадовцям доведеться жити по-новому та сповідувати європейські цінності не тільки за її кордонами, а й тут, у буденному житті. 

Це не лише європейські ремонти, європейські курорти, автомобілі BMW та Volkswagen/Audi, а й статки та видатки державних мужів під мікроскопом у народу.

Це також незалежні правоохоронні органи і професійні доброчесні прокурори, спроможні холоднокровно конфісковувати награбоване у держави.

Поки не дуже віриться, що в Україні таке можливо. Ухвалені антикорупційні закони — це лише перший крок, який не гарантує результату, якщо не пильнувати за тим, як вони застосовуються на практиці. Будуть ще десятки спроб з боку влади зманіпулювати, знівелювати, зробити відкат назад.

Єдиний вихід — затиснути владу в залізні лещата постійного пильного контролю громадянського суспільства та міжнародних партнерів і не дозволити відступати назад.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво