За щитом безвиході - Внутрішня політика - dt.ua

За щитом безвиході

7 лютого, 2014, 21:35 Роздрукувати Випуск №4, 7 лютого-14 лютого

Міліція продовжує стояти кордоном. Вона вже давно чекає, щоб усе це скінчилося. Бо по той бік у багатьох друзі, знайомі і навіть родичі. По цей бік — служба, робота, обов'язок.

Дійшовши до барикад, здалеку бачиш кордон міліціонерів, які стоять там удень і вночі. Колонки з цього боку жіночим утомленим голосом переконують їх скласти зброю, не стріляти в мирних жителів і переходити на бік народу. Однак кордон не рушить, ніхто не переходить. Вони стоять там тому, що отримали наказ. 

Правоохоронців різного штибу нині або ненавидять, або жаліють. Цей матеріал є спробою зрозуміти психологію людей, які беззастережно виконують накази, тижнями мерзнуть і живуть на сухому пайку. Вони неговіркі, а з журналістами — тим паче. Дізнаватися їхні думки доводиться переважно з допомогою третіх осіб, котрі мають з ними безпосередній контакт, — їхніх друзів, колег, а також лікарів. Через острах, який сьогодні викликає тема протестів, майже всі, хто надавав інформацію для статті, побажали залишитися анонімами. 

Лікарка госпіталю ГУ МВС України в Києві постійно працює з тими, хто стоїть по владний бік барикад на Грушевського. Вона щодня бачить хворих юнаків і не розуміє, "чому вони повинні віддавати за цю безглузду боротьбу своє здоров'я". Лікарка обурена, що в перших лавах, навіть в умовах загострення, стояли звичайні солдати-строковики внутрішніх військ 1993–1994 рр. народження. І лише за ними, на відстані,  — "Беркут", "Ягуар", "Барс"…

Солдати — останні,
хто повинен там стояти

В інтерв'ю, яке було організоване прес-службою київської міліції для одного з видань, солдат внутрішній військ України розповідає: "У нас наказ, я служу, я повинен виконувати його, інакше можуть посадити. Кажуть, що "Беркут" у всьому винен, а страждаємо ми, солдати строкової служби. Багато товаришів запитують: чому саме ми винні? Ось я стою попереду, і на мене штовхають автобуси. Ось надходить команда надіти протигази, ми стоїмо у п'ять шеренг, задні почули, а передні —  ні. І перед вами кидають димові шашки, пускають газ і кидають запалювальні суміші".

У дні, коли були заворушення, в госпіталь привозили міліціонерів із хірургічними травмами, опіками, респіраторними захворюваннями (бо вони декілька днів дихали гаром від запалених шин). Останніми днями — здебільшого пневмонії від морозу. Найтиповіші проблеми, звісно, — обмороження. 19 січня центральний госпіталь прийняв більш як 50 осіб, госпіталь ГУ МВС — близько 40. Щодня звертаються по допомогу до 20 правоохоронців. 

Інформацію від Юрія Луценка, що "беркути" у 20- градусний мороз стояли в памперсах, DT.UA частково підтвердили. Сержант внутрішніх військ запевнив, що так стоять лише спецпризначенці, та й то не всі. Військовослужбовці ж такими засобами не користуються. 

Солдатам роздають китайські "теплі пакети" від МВС, які обіцяють 16 годин тепла. "Проблемою є те, що чоловіки впродовж тривалого часу просто не мають елементарних умов для забезпечення особистої гігієни", — каже лікарка госпіталю. У солдатів є лише форма і ніякого змінного одягу. Вона називає ці умови нелюдськими. 

Одного військовослужбовця відпустили з Майдану лише після чотирьох днів кашлю, коли хвороба вже стала нестерпною. Він стояв у літніх берцях, узутих на декілька пар шкарпеток. Солдати й самі підтверджують такий стан речей. Кажуть, що зимове взуття мають лише окремі підрозділи або ті, хто сам зміг його собі придбати. В берці підкладають жіночі засоби гігієни, бо вони добре вбирають вологу. 

Вже відомий Олександр Патлатенко, мати якого на всю країну оголосила про намір забрати його з війська, в інтерв'ю офіційному каналу МВС переконує, що годують їх нормально, і він, загалом, "на позитиві". Поза камерами "вевешники" розходяться у своїх думках. Одним сухих пайків вистачає, іншим — ні. Лікарі ж запевняють, що такого харчування для молодих хлопців, які днями стоять на вулиці в мороз, недостатньо. Медикам розповідають, що ті, хто має можливість, скидаються грішми і докуповують необхідні продукти. "Ті ж міліціонери, хто з райуправлінь, узагалі рахують, у скільки їм обійдеться день простояти на Майдані", — каже лікарка. 

Проте переважна більшість звичайних солдатів грошей не має. Курсант Училища професійної підготовки працівників міліції УМВС України в Сосновому бору, з яким вдалося поспілкуватися, каже, що живе з тими, хто чергує в центрі столиці. Юнак останнім часом не в захваті від умов роботи міліціонерів і переконаний, що надалі там не працюватиме. Його колеги розповідають, що сплять переважно в холодних автобусах. "Що того уазика — він же гріється, гріється, а потім одразу холоне, — вигукує Сергій (ім'я змінено. — Ред.). — Але доводиться терпіти. Адже якщо бодай один хлопець перейде на бік протестувальників — звільнять командира".

Військовослужбовцям внутрішніх військ узагалі не позаздриш. Вони стоять там, звісно, не за мізерну платню, їх просто призвали на службу Україні. Однак вчорашнім рішенням уряд виділив МВС кошти для підвищення утримання солдат з 160 до 330 грн в місяць. Але не назавжди, а на два місяці з розрахунку на 4,5 тисячі осіб. 

Якщо в когось раптом здадуть нерви, він кине все і піде, то у найлояльнішому випадку йому загрожує дисциплінарна відповідальність, у гіршому — кримінальна. Суддя може оперувати ст. 367 — службова недбалість, яка карається штрафом від 50 до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади. Якщо були спричинені тяжкі наслідки, а в умовах барикад на Грушевського все може бути, то солдата карають позбавленням волі на строк від двох до п'яти років і більшими штрафами. Можливе й застосування ст. 408 КК про дезертирство (позбавлення волі на строк від двох до п'яти років), а в крайніх випадках — і ст. 111 про державну зраду, якщо суд події на Майдані визначить як збройний конфлікт. У цьому випадку солдату "світить" до 15 років позбавлення волі.

Завідувач кафедри військово-гуманітарної підготовки Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка Віктор Безбах упевнений: військовослужбовців повинні були психологічно готувати й відбирати для тих подій, які мали місце в центрі столиці. Адже тамтешні обставини, вважає він, можна прирівняти до бойових: "Це та сама бойова психологічна травма, коли в міліціонера кидають "коктейль Молотова" і він горить. Чим це відрізняється від напалму на полі бою?". 

"Закликати, щоб солдати переходили на бік народу? А хто визначив, що з іншого боку барикад не народ? Хіба хтось виключав цього військовослужбовця зі складу українського народу? Так само як і мітингувальника ніхто не виключав. Військовослужбовці не переходять, бо в них є відчуття обов'язку", — ділиться думками Віктор Григорович.

А от курсант Сергій переконаний, що солдати, які там стоять, — останні, кому це взагалі потрібно. "Вони ж не контрактники!" — знову обурюється він. Його знайомим пощастило, вони мерзнуть у зимових берцях, але "зимове" це взуття тільки назвою. Тонка смужка хутра невідомого походження зовсім не рятує. 

Дим Батьківщини

У працівників спецпідрозділів міліції ситуація краща. Вони тут, бо це їхня робота. За яку тепер непогано платять.

Подруга іншого працівника спецпідрозділу "Беркут" Марія (ім'я змінено. — Ред.) розповіла, що в її знайомого близькі стоять по інший бік барикад… 

За її словами, те, що "беркутам" доплачують, — правда. Але сплять вони переважно в автобусах або адміністративних будівлях (відео на підтвердження цього вже не раз з'являлося у ЗМІ). Харчування, як і в солдатів, — сухий пайок. Одного разу їм привезли кашу, але вона була така, що бійці майже всю її викинули у смітник, а на ранок біля нього навіть щур відійшов у вічність. "Беркути" переконані, що саме від каші. 

Для них барикади й кордони — це робоче місце, каже Марія. Більшість з них не думали, що дійде до такого гострого конфлікту. Коли ж вони вже опинилися там, то заяви на звільнення писати було пізно навіть тим, у кого така думка з'явилася.  

У спецпризначенців з одягу — декілька светрів і теплі бушлати. Проблеми із взуттям не настільки критичні, як у "строковиків". Лікарка з госпіталю згадує: "Якось у кабінет зайшли "беркути". Запах від них просто жахливий. Це й від недотримання гігієни, і від диму на Грушевського..." 

Міліціонери
стали заручниками

Голова Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України Анатолій Онищук називає міліціонерів і солдатів внутрішніх військ заручниками ситуації. Адже політики за 22 роки незалежності не виконали свого "домашнього завдання" з реформування правоохоронної системи: переходу її від репресивних функцій до соціальних. 

Профспілка ще після подій у Врадіївці неодноразово зверталися до прем'єр-міністра України і вимагала персональної зустрічі з ним, щоб обговорити задавнені проблеми відомства й персоналу, які потрібно вирішувати негайно. Організація тоді наголошувала, що врадіївський випадок оголив проблеми правоохоронного відомства і МВС зокрема. Проте, на жаль, урядовці так і не почули їхніх пропозицій і вимог. 

"Нехай політики краще займуться іншими питаннями і не вимагають від міліціонерів кидати службу. Адже держслужбовці всі 22 роки незалежності багато говорили про те, що міліцію змінено. І всі попередні міністри відзвітувалися тодішнім президентам, що міліція стала іншою. А фактично політики нічого не зробили для того, щоб це відбулося. Тому сьогодні в працівників міліції до них дуже велика недовіра — до всього того, що вони розповідають і за що агітують. Напевно, така недовіра є не тільки з боку міліції, а й суспільства в цілому", — каже голова профспілки. 

Він переконаний, що розв'язати конфлікт і повернути довіру суспільства до міліції може лише глобальна реформа. "Для того, щоб реформа відбулася успішно, якісні зміни повинні мати випереджальний характер", — запевняє Анатолій Онищук.

Анатолій Семенович багато спілкується з міліціонерами. Каже, що вони теж втомилися від цього протистояння — і фізично, і морально. Але переходу на бік Майдану не буде. Можна написати рапорт, отримати вихідну допомогу при звільненні. "Але куди він піде? Він уміє робити те, що він робить", — розмірковує він.

Пожежа на Грушевського пригасла, однак полум'я боротьби ще тліє, ризикуючи розгорітися будь-якої хвилини. Міліція продовжує стояти кордоном. Вона вже давно чекає, щоб усе це скінчилося. Бо по той бік у багатьох друзі, знайомі і навіть родичі. По цей бік — служба, робота, обов'язок. Колонки вже підвезено і з боку міліціонерів, щоб заглушити інформаційну атаку "противника", яку час від часу підсилює голос "Океану Ельзи": 

Скажи мені:

Чому ми живем на лінії вогню?

Ну не мовчи, не мовчи...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1282, 15 лютого-21 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво