Якщо вони зіллють Донбас, тоді хай живуть озираючись. Усе життя - Внутрішня політика - dt.ua

"Якщо вони зіллють Донбас, тоді хай живуть озираючись. Усе життя"

6 лютого, 2015, 22:57 Роздрукувати Випуск №4, 6 лютого-13 лютого

Лідер партизанського руху в Донецькій області "Тіні" Олександр Гладкий в інтерв'ю DT.UA розповів про свої методи боротьби проти окупантів.

 

Завдяки сторінці Олександра Гладкого у Фейсбуці партизанський загін "Тіні" став відомим на всю країну.

Його словам можна не вірити. З його оцінками можна не погоджуватися. Але його впевненості у власних силах і переконаності у власній правоті не можна не заздрити.

— Не боїтеся прізвище світити?

— Гладкий — це не моє прізвище. А чого я маю боятися? Кому треба — і так вичислять. Хай ще спробують узяти.

— Ви до війни ким були?

— Працював у службі безпеки компаній і корпорацій. Доти — оперуповноваженим з особливо важливих справ.

— Коли ви самі для себе вирішили, що доведеться брати в руки зброю?

— 13 березня 2014 р. Після того, як я побував на мітингу на площі Леніна в Донецьку, і нас усіх мало не спалили в автобусі. 

— Назву "Тіні" хто придумав?

— Я. Ми ж тіні ворогів. Ми завжди поруч із ними. І, як не можна вбити власну тінь, так не можна й нас знищити.

— Я не запитую вас про точну чисельність, але про яку кількість бійців-партизанів іде мова: про одиниці, десятки, сотні?

— Про десятки.

— Всі місцеві?

— Так, усі з Донбасу.

— Ці люди живуть як на визволених, так і на окупованих територіях?

— Я не готовий відповідати на це запитання.

— Випадки зради або втечі були?

— Ні.

— Ви працюєте по всій Донецькій області?

— Від Новоазовська до Донецька.

— Зброя у вас звідки?

— Трофейна. Перші стволи добували руками. Руками вбивали тих, у кого була ця зброя.

— У вас багато навчених людей, здатних убивати руками?

— Достатньо двох знищити, і в тебе вже є зброя. І потім — хто тримав цю зброю в руках? Наркомани, алкоголіки. Тож роздобути її було не так важко, як здається.

— Наскільки я розумію, у вашому загоні воюють дуже різні люди.

— Серед нас є офіцери. Але їх небагато. Переважно добровольці, які вчаться працювати на ходу.

— Але хоча б мінімальні навички, скажімо з вогневої підготовки, вони мусять мати.

— А де тренуватися? Полігонів у нас, вибачте, немає. Навіть "зеленки" немає. Поля скрізь. Закріплюємо новачків за досвідченішими, і все.

У мирному житті ці люди навіть не здогадувалися, на що здатні. Що без тренувань вони швидко набудуть таких знань, таких умінь.

— На виконання яких завдань ви націлені?

— Фізичне усунення противника, диверсії, а також збір даних і передача їх ЗСУ. Інколи працюємо зі збройними силами над коригуванням вогню.

— У вас постійний зв'язок зі ЗСУ? Ви перші на них вийшли, чи вони самі шукали контакту з вами?

— Військові, на жаль, ніколи не виявляють ініціативи. Ми самі виявляли ініціативу й виходили на військових. На цей час усі командири вже обросли контактами в армії, і передача інформації йде по ланцюжку. Якщо на блокпосту здійснюється ротація, то контакти передаються заміні. Їй передають наш контактний номер телефону і кажуть: до цих хлопців можна звертатися з будь-якого питання.

— Коли йдеться про фізичне усунення противника, то мається на увазі випадковий вибір цілі? Чи ви цілеспрямовано відстежуєте й відпрацьовуєте певний конкретний об'єкт?

— Групи, які входять до складу загону, діють автономно. 70—80% операцій знищення противника (як живої сили, так і техніки) здійснюється в режимі вільного полювання. Як правило, вибираються доступні цілі, знищення яких дозволить вийти з операції з мінімальними втратами.

Інколи ставляться конкретні завдання. Наприклад, відпрацювання командирів підрозділів. Місяців три тому ми переорієнтувалися на знищення переважно військовослужбовців Російської Федерації, російських найманців і командирів сепаратистів.

— І скільки таких цілей ви ліквідували?

— Андрій Борисов, позивний "Чечен", польовий командир, колишній комендант м. Маріуполя, знищений разом із двома офіцерами ГРУ, Протасовим та Лисяковим. Генерал Сергій Андрейченко і польовий командир Рафі Абдул Джабар, з ними 12 росіян і 6 чеченців. 23 листопада в районі Комінтернова ліквідовано 8 чеченців, 7 росіян і 3 сепаратисти, що прибули для організації контрпартизанської боротьби. Серед них позивні "Лев", "Ізбранний" і "П'ятий". 27 грудня у співпраці з СБУ був знищений командир снайперської групи Амір Алданов, позивний "Лідер". У січні ліквідували російського генерал-майора Петра Павлова. І генерала-зрадника Олега Моргуна, колишнього начальника маріупольської міліції, який перейшов на бік сепаратистів.

Працювали з СГД по Захарченку, але промахнулися, вбили охоронця.

— Читав, що це був армійський снайпер.

— Я знаю, що це була наша людина. Знаю ім'я цієї людини. Нашу роботу досить часто приписують собі інші. Ми звикли.

— Реально ліквідувати таких персонажів як "Моторола" чи "Гіві"?

— Звісно.

— Тоді чому вони досі живі?

— За ними ходять, дивляться. На Гіві вже он скільки замахів було…

— Скільки?

— Мені відомо про два.

— Такий везучий?

— Ми були за крок від ліквідації. Поки що у Всевишнього інші плани.

— На генералів, яких ви, за вашими словами, ліквідували, вийшли випадково чи цілеспрямовано?

— Цілеспрямовано.

— Звідки у вас упевненість, що ліквідовані справді є російськими генералами?

— У нас надійні джерела.

— Загальну кількість ліквідованих можете назвати?

— До 600 осіб. Але в мене немає останніх даних, хлопці не виходили на зв'язок. Частина групи піднялася на північ. Працюють по спинах противника.

— Підтверджувати ліквідацію, наскільки я розумію, у вас особливої можливості немає.

— Так, із доказовою базою у нас складно. Як правило, ми працюємо в сутінках або в нічний час, найчастіше на дистанції. Ні часу, ні можливості займатися, скажімо, фото- або відеофіксацією в нас немає. Мети рекламувати себе теж не ставимо. Наше завдання — забезпечити Росію достатньою кількістю трун. Щоб до громадян тієї країни дійшло, куди вони влізли.

— Які у вас втрати?

— "Трьохсотих" у нас немає. Тільки "двохсоті". Ми втратили 8 бійців. Я до своїх втрат також зараховую 5 хлопців із ДРГ (диверсійно-розвідувальна група. — Прим. ред.) мого друга Віталіка Українцева, які загинули в районі Пісків. І ще один мій хороший товариш загинув у Донецьку. 14 чоловік, за упокій яких я ставлю свічки.

— Де й коли була перша серйозна робота?

— Навесні ми двічі брали Маріупольський виконком. Спочатку у квітні, фактично брали голіруч. Ми виконували поставлене перед нами завдання: вибили звідти "орків", вилучили 3 автомати й кілька ПМ і викликали силовиків під керівництвом Валерія Андрощука, який тоді був начальником УВС Маріуполя. Вони оточили виконком. Провели слідчо-оперативні дії із затриманими. Але вже ввечері з подачі Хотлубея (мер Маріуполя. — Прим. ред.) там виявився прапор "ДНР".

А коли ми приїхали в Дніпропетровськ, нас запитали:
"А що, слабо взяти виконком удруге?" І ми його ще раз узяли 6 травня.

— А в Дніпропетровську ви що робили?

— У Дніпропетровськ ми приїхали по винагороду, обіцяну Коломойським.

— За полонених?

— Ми нікого ніколи не беремо в полон. Тоді, якщо пам'ятаєте, обіцяли платити не тільки за полонених, а й за зброю, і за визволення захоплених адміністративних будівель. Ми хотіли отримати винагороду за визволення будівлі.

— Заплатили?

— Ні. Але це неважливо. Ми ж не за гроші воюємо. Обіцяні
10 тисяч були приємним бонусом. Не отримали бонус — і Бог із ним.

6 травня ми визволили Маріупольський виконком вдруге. Взяли його трьома "п'ятірками". Використовували рідину "Фіалка", що провокує сильний удар по слизовій. Обробили будівлю, вони всі звідти й повиповзали.

Потім ми з групами відійшли на Донецьк. У Маріуполі залишилася одна група. Коли
9 травня в Маріуполі почалася стрілянина, все, що змогла зробити ця група, — вивести з ладу дві захоплені у військових БМП. Одну вона спалила, а другу залила "хімією".

— Коли "Азов" визволяв Маріуполь, ви його підтримували?

— Сепаратисти тоді переповзли в 4-й корпус інституту і будівлю банку на перехресті Грецької та Італійської. Поставили там барикади, посилили їх важким озброєнням, гранатометами, кулеметами, бронетехнікою.

Я спілкувався тоді з Ігорем Мосійчуком. Домовилися, що в певний момент наша група обробить "Фіалкою" обидві будівлі з "орками" і зробить проходи через два блокпости. При цьому я попередив "азовців", щоб вони обов'язково використовували протигази, і пояснив, які. Ми своє завдання виконали.

Напередодні операції "Азов" абсолютно правильно запустив інформацію про підготовку штурму і про те, що батальйон отримав важке озброєння.

І тому на момент штурму в "орків" там було до сотні "упоротих", і все. Решта пішли. Забрали важке озброєння, полонених і пішли. "Чечен" і його команда розсмокталися по місту, а потім рушили на північ, у бік Слов'янська.

— Що для вас пріоритет у роботі — знищення противника, диверсійна робота чи збір розвідданих?

— Для підтримки добрих відносин зі ЗСУ необхідно збирати розвіддані. Але працювати просто розвідниками молодим хлопцям (а їх багато) нецікаво. Вони хочуть активніших дій. І це правильно. І необхідно. Тому знищуємо особовий склад, техніку. Використовуємо МОНки (МОН — осколкова керована міна направленої дії. — Прим. ред.) і фугаси. 

— Ви здійснюєте диверсійні акти на комунікаціях?

— Ми підриваємо техніку. Обробляємо "хімією" танки й "Гради". На комунікації ми ще не виходили. Був випадок, коли в Тельманівському районі ми вивели з ладу підстанцію. Але це був відволікаючий удар. Нам це знадобилося, щоб відвернути увагу і безпечно відійти. Ми намагаємося працювати на дистанції. Без необхідності в прямий вогневий контакт не входимо. 

— Якщо характер взаємин між вами і ЗСУ зміниться і армія буде зацікавлена не тільки в зборі розвідданих, а й в активізації диверсійної роботи, — ви готові йти назустріч військовим?

— Треба оцінювати рівень складності завдання, власні можливості. Якщо ми зможемо це виконати — виконаємо. Якщо ні — значить, ні.

— У засідки потрапляли?

— Група з 5 осіб пішла на Луганськ і зникла. Ймовірно, потрапила в засідку. Це була перша і єдина поки що спроба виходу в іншу область.

— Зброю і боєприпаси як поповнюєте?

— Трофеї.

— Інших способів немає?

— Є. ЗСУ нам трохи допомагають. На рівні особистих контактів. Ще допомагають волонтери — бронежилетами, одягом, термобілизною.

— А волонтери як на вас виходять?

— Вони працюють із "Дніпро-1". А я там формально значуся.

— А "нічники", тепловізори?

— У хлопців є трофейні. Є все. Наприклад, у Тельмановому в лікарні була сепаратистська підпільна майстерня з ремонту зброї. Ми знаємо, де їхні майстерні. Ми вирішили завдання, взяли, що треба, потім залили "хімією" приміщення.

— Хтось, окрім вас, ще значиться у підрозділах ЗСУ, МВС чи НГУ? 

— Ніхто.

— Тобто статусу учасників АТО, вони, швидше за все, не отримають?

— Якщо найближчим часом не вдасться щось зробити на цьому напрямі, то, швидше за все, ні. Раніше багато хто багато в чому обіцяв допомогти. Особливо перед виборами до Верховної Ради. Але ті, хто туди потрапляє, як правило, відразу байдужіють до війни. Хоча є винятки. Наприклад, Тарута.

Навіть незважаючи на те, що він потрапив у це місце прокажених, Верховну Раду, продовжує допомагати чим може. На мій погляд, дві людини дуже багато зробили для України в цей складний час — Тарута і Корбан. У них спочатку могли бути й не патріотичні мотиви, але їхні інтереси збіглися з інтересами народу України. І вони виклалися по максимуму. І продовжують викладатися досі.

— У вас є план "Б" на той випадок, якщо лінія розмежування (не дай Боже) переміститься досить далеко від того місця, де працюють ваші бійці?

— Групи автономні. Вони в змозі забезпечити себе всім необхідним — зброєю, боєприпасами, продовольством. У ворога є все, що нам треба.

Я б не переоцінював участь ЗСУ в забезпеченні нас боєприпасами та всім іншим. 

І, до речі, у нас періодично виникали проблеми з проходженням наших блокпостів. Сепаратистські блокпости ми проходили нормально, а ось із нашими — проблеми.

Отож якщо не буде поруч армії — некритично.

— А психологічно?

— Ми звикли працювати в оточенні ворога. Така робота. Я без гранати тільки в Києві, Дніпропетровську й Запоріжжі. Полон точно не виберу. Якщо якась група занадто себе "підсвітить", я її виведу під один із наших батальйонів. Завдяки особистим контактам із комбатами зможу це зробити.

Перебування в безпосередній близькості від ворога — наша робота. Ворог повинен відчувати силу опору народу на окупованій території. А ми маємо підготувати й інші області — Запорізьку, Дніпропетровську, Харківську та Херсонську — до партизанського руху.

— Ви думаєте, що війна зайде так далеко?

— Ми мусимо розглядати всі варіанти. Якщо це станеться, то бачу один вихід — розпочати війну на території РФ. Якщо почнеться просування російських військ углиб країни, ми організуємо їм локальні апокаліпсиси на їхній території.

— У чому специфіка роботи з місцевим населенням?

— У тому, щоб знайти потрібних бабусь і дідусів, із допомогою яких перевіряється та чи інша інформація.

— І як ви зацікавлюєте свої джерела?

— Якщо бабуся отримує 200—300 грн, як же вона не допоможе?

— Звідки у вас кошти для роботи з населенням?

— Я отримую зарплату й преміальні.

— Але ж цього недосить?

— Вистачає.

— Серйозно?

— Я ж не кажу, що ми тотально всіх "підгодовуємо". У мене преміальні 28 тис. грн. Можу жертвувати на спільну справу. Задля майбутньої перемоги. Впевнений, вона буде швидкою й остаточною.

Адже народ не можна перемогти. Є, звісно, окремі пролетарі, які живуть у своєму вигаданому світі. Я багато їздив і бачу відмінність нашого народу від російського. Він не поганий і не хороший, просто інший. І цей народ — непереможний. 

— Ви ж не будете заперечувати, що на Донбасі таких, як ви, меншість? 

— Але й "орки" не в більшості. Я впевнено можу сказати, що, наприклад, у Новоазовському районі проукраїнськи налаштованих стало більше. Людям є з чим порівнювати.

— Більшість просто сидить і чекає.

— Хай сидять і чекають. Найголовніше — щоб не смикалися зі зброєю.

— Зі зброєю теж чимало.

— З кожним днем усе менше. Людський ресурс має властивість закінчуватися. Я розумію, що Кремль перетворив Донбас на зону утилізації свого генетичного сміття. Але рано чи пізно і це джерело вичерпається.

— Яке співвідношення місцевих і росіян у лавах противника?

— Я можу говорити тільки про зону нашої відповідальності. Раніше тут було близько 5 тис. озброєних осіб. З них близько тисячі було сепаратистів і 4 тис. росіян. Тепер ситуація змінилася, періодично здійснюється передислокація. Не можна однозначно сказати, треба прив'язуватися конкретно до місця й часу. Новоазовську трасу, наприклад, повністю контролюють росіяни. Із сепаратистами в них дуже погані стосунки, росіяни їх тримають за гарматне м'ясо. Партизани одного разу цим скористалися й спровокували бій між "орками" і чеченцями.

— У перемир'я з противником не вірите?

— Та не можна з ними домовлятися! 

— Тобто треба воювати до кінця? Брати Донецьк і Луганськ?

— Взяти Донецьк, Луганськ сам здохне.

— Але штурм великих міст передбачає великі втрати.

— Це коли мислити лінійно. А ця війна не лінійна. Хай шукають рішення. Треба — я їм підкажу. Завжди є рішення. Якщо влада бачить порятунок тільки в капітуляції, то це точно не влада переможців.

Воює не влада, а народ. І переможе в цій війні народ, а не влада. А влада…Якщо вони зіллють Донбас, тоді хай живуть озираючись. Усе життя.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво