Як винищити популістів? - Внутрішня політика - dt.ua

Як винищити популістів?

9 листопада, 20:26 Роздрукувати Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада

Непомітно для себе ми всі опинилися в новому світі — світі постправди й фейкових новин. 

© Василь Артюшенко, DT.UA

Не тільки Україну, а й усталені демократії дедалі більше засмоктує у вирву популізму та передвиборного примітивізму. "Нові обличчя" найчастіше відрізняються від "старих" лише голодним блиском очей, а оскал "старих" із кожними виборами стає дедалі більш хижим, попри марні інтелектуальні ін'єкції та кругові підтяжки від політконсультантів.

Років 20 тому на екрани вийшла нехитра комедія "Сестричка Бетті" про дивакувату офіціантку, яка, надивившись телесеріалу, підвередилася розумом і подалася шукати по США "доктора" — героя серіалу, геть сплутавши вигаданий і реальний світи. Дико усвідомлювати, але (якщо вірити соціологічним дослідженням) близько 10% українців, надивившись відомого вітчизняного телесеріалу, вирішили в реальному житті голосувати за героя надуманої історії та створену під його маркою партію. І це не єдиний подібний проект. Голоси доморослих "Сестричок Бетті" обох статей можуть виявитися вирішальними при виборі курсу країни на роки вперед. 

Якщо нічого не змінювати в нинішній системі представницької демократії, схоже, кожні нові вибори виноситимуть нагору дедалі більше піни та віртуальних казкових персонажів. Ситуація змушуватиме (уже змушує) навіть відносно нормальних політичних персонажів включатися в цю гру, що закручує спіраль безвідповідальності ще дужче. Із процесу формування політичного порядку денного остаточно витіснятимуться критичне мислення і логіка. 

Питання виживання для української демократії (і не тільки української) — як знешкодити політичних популістів, і традиційних, і віртуалів? Як скоротити їхню популяцію (сукупно правих і лівих), загнавши в безпечний для прогресу електоральний ареал — 5–10%?

Вочевидь, необхідно підкосити (істотно скоротити) кормову базу для цього виду політичних хижаків. Тобто знайти в рамках демократичної системи механізм, який дозволяє вивести значний відсоток "Сестричок Бетті" з процесу участі у виборах органів влади та формування політичного замовлення. 

Оптимісти вважають, що є два шляхи. Перший — просвіта: прищеплення критичного мислення, "всеобуч", тренінги, що роз'ясняють, як відрізняти правду від інформаційних маніпуляцій та відвертої брехні. Другий — зростання добробуту: мовляв, ситий виборець менше схильний до дурниць. Обидва варіанти малоефективні — доведено рядом демократій по обидва боки Атлантики. До того ж у нашої країни немає часу йти цим шляхом: проблема не стукає у двері — двері вже вибито, тріски летять в усі боки.

Будьмо відвертими: люди вірять у прості рішення, політичні дива і фокусників-месій, а ще — ласі на матеріальні подачки безпосередньо перед голосуванням. 

гречка выборы подкуп избирателей
Василь Артюшенко, DT.UA

Як нейтралізувати цю надзвичайно небезпечну й деструктивну групу, вибивши ґрунт з-під ніг політичних хижаків, які живляться їхнім невіглаством?

Спробуємо сконструювати механізм. Він полягає в законодавчому закріпленні можливості добровільно відмовитися від участі у виборах усіх рівнів і референдумах (на п'ять років) за умови грошової компенсації від держави. За великим рахунком це угода, здатна стати наріжним каменем нового Суспільного договору між соціально та економічно активною, думаючою частиною українського суспільства і тією, яка розгубилася, заплуталася, збита з пантелику, стомлена й роздратована. В обмін на цю угоду активна частина отримає ексклюзивне право формувати порядок денний розвитку й обирати політиків, готових цей порядок денний реалізовувати.

Давайте розглянемо всі аспекти цього механізму стосовно України — від правових до економічних та етичних, а також спробуємо оцінити політичну ефективність його імплементації.

Спочатку викладу його суть. Як це можна зробити в рамках чинної редакції Конституції? Право добровільно відмовитися від участі у виборах президента, Верховної Ради, органів місцевого самоврядування й референдумах закріплюється внесенням поправок до відповідних законів, а також до закону про ЦВК, а в разі ухвалення Виборчого кодексу — і до нього також. Відмова має строковий характер і включає цикл виборів: президента, парламенту та органів місцевого самоврядування, включаючи проміжні, дострокові вибори й референдуми впродовж п'яти років із дати реєстрації відповідної заяви громадянина Центральною виборчою комісією. Після отримання такої заяви, ЦВК вносить зміни до електронного реєстру виборців, тимчасово вилучаючи даного громадянина з реєстру на строк п'ять років. Громадянин отримує відповідну довідку, що є підставою для звернення до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання для нарахування йому відповідної виплати. Якщо рівень розвитку нашого електронного уряду дозволяє, така інформація може автоматично спрямовуватися у відповідний орган, уповноважений нараховувати гарантований дохід.

Що ж до виплати, то вона може бути й одноразовою, але з позиції зниження бюджетного навантаження краще зробити її щомісячною або щоквартальною.

Тепер дамо відповідь на очікувані заперечення критиків цієї ідеї. Почнемо з конституційно-правового аспекту. Чи є можливе внесення подібних змін до чинного законодавства порушенням Конституції України, а саме ст. 21 ("Права і свободи є невідчужуваними та непорушними"), ст. 22 ("При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод"), ст. 24 ("Громадяни мають рівні конституційні права"), ст. 38 ("Право вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування"), ст. 64 ("Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені"). 

Відповідь на дане запитання здається очевидною, якщо згадати, що є "право", і що фундаментальна його відмінність від "обов'язку" полягає у можливості утриматися від його активної реалізації, що само по собі вже є формою реалізації власне "права". Коли мільйони наших співгромадян нині не беруть участі у виборах, вони не відмовляються від "права" і не обмежують себе — вони реалізують його в такій формі. Запропоновані зміни до законодавства не "скорочують, позбавляють, відчужують" права, вони лише регламентують одну з форм реалізації цього права на "добровільній і строковій" основі. Якщо Конституційний суд України буде політично безсторонній, аналізуючи подібні норми, він, поза сумнівом, дійде висновку, що дана форма реалізації "права" ідентична за своєю природою тій, яка практикується нині, — звичайній неявці на вибори в день голосування. Відмінність лише в завчасному повідомленні держави суб'єктом права й строковому характері (п'ять років) використання громадянином даної форми реалізації права.

Питання "строковості" потенційно може стати вузьким місцем під час ухвалення рішення Конституційним судом (а звернення з проханням роз'яснити конституційність таких норм не забаряться). Але тут, якщо використати аналогію права, для більшої ясності можна навести такий приклад: коли орендодавець у договорі оренди прописує строк оренди (один-два роки, п'ять років), чи є фіксація строку оренди "обмеженням" права власності чи все-таки своєрідною добровільною формою реалізації цього права? Якби це було "обмеженням" конституційного права, це було б підставою в будь-який момент (попри норми, зафіксовані договором) вигнати орендаря і відновити обмежене договором "гарантоване Конституцією право". 

Точно так само і з пропонованою нормою: громадянин письмово повідомляє державу про своє рішення реалізувати своє конституційне право, утримуючись від участі в голосуванні на певний строк (5 років). У чому ж тут обмеження або звуження "права"?

Етична сторона формально теж може бути дотримана. Суспільство за допомогою держави в цьому випадку не провокує "шляхом узаконеного хабара максимальну кількість ласих на подачки виборців абстрагуватися від участі у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування". Воно лише компенсує "свідомому громадянину витрати, зекономлені державою на організації виборів, завдяки точнішому плануванню явки в середньостроковій перспективі (відтак оптимізуються всі витрати — від друкування бюлетенів до кількості дільниць і кількісного складу дільничних комісій)". 

Безумовно, щоб ефективно виокремити ласу на "гречку, дива й дивотворців" групу в кілька мільйонів, арифметичної компенсації в розмірі зекономлених від їхньої неучасті у виборах коштів бюджету явно недостатньо — прибуток має бути відчутним у вигляді нехай невеликого, але "гарантованого доходу" (місячного/квартального) на найближчі п'ять років.

Тепер перейдемо до економічного складника. "Це дуже дороге задоволення". Усе не настільки драматично. По-перше, незначна економія на організації виборів все-таки буде. По-друге, дана категорія "відмовників" здебільшого кинеться витрачати отримані кошти наступного ж дня, не просто підтримуючи роздрібну торгівлю, а повертаючи відразу в бюджет практично 1/5 отриманих іще вчора коштів у вигляді ПДВ. По-третє, для прикладу, у держбюджеті на 2018 рік передбачено 71 млрд грн на виплату субсидій, а право на отримання субсидій залежить від доходів сім'ї. Якась частина одержувачів "компенсації" у зв'язку зі збільшенням місячного доходу згодом втратить право на отримання субсидії. Але насправді, звичайно, ні перераховані вище, ні можливі інші компенсатори не покриють обсягу виплат на 100%. Тому подібне революційне рішення необхідно ухвалювати в комплексі з оптимізацією системи існуючих в Україні пільг і всіх видів соціальної допомоги, тоді здоровий баланс буде знайдено й у площині витрат бюджету. 

Сам розмір "компенсації" та її періодичність (перш ніж стати предметом розрахунків Міністерства фінансів і Мінсоцполітики) мають стати предметом дослідження провідних соціологічних центрів України та неурядових аналітичних структур, які спроможні проаналізувати "умови відмови" з боку цільової аудиторії — тих, хто продається за гречку, гойдалку у дворі, підлатану дорогу до будинку за місяць до виборів, не має твердих політичних принципів і підвищено схильний до зовнішніх маніпуляцій. Запорука успіху — в якісній попередній обробці big data для обчислення кількості потенційних реципієнтів і визначення розміру та формату виплати, які мали б мотивувальний характер, при цьому не будучи непосильним тягарем для бюджету.

Безумовно, знайдеться чимала частина "освіченої" громадськості, яка побачить у цій ідеї замах на чистоту демократії та спробу вибудувати елітаристську антиутопію. 

Демократи дуже полюбляють цитувати Черчилля на предмет безальтернативності демократії, і це, очевидно, слушно. Та тільки про яку демократію казав Черчилль 1947-го? Про ту, яка була у Великій Британії на той момент? Чи про ту, коли він уперше цілком демократично обирався до парламенту 1900-го? Тобто за 18 років до того, як у Британії дозволили голосувати жінкам, але не всім, а лише тим, які досягли 30-річчя, заміжні або мають університетську освіту (усі жінки отримали рівні з чоловіками виборчі права в Сполученому Королівстві лише 1928 року). Чи Черчилль мав на увазі демократію американських батьків-засновників? Будемо згадувати, хто мав (і, особливо, не мав) права голосу, і хто обирав перших президентів США? А може, Черчилль мав на увазі класичну демократію — афінську, де повними політичними правами володіли лише 10–15% дорослого населення? 

На відміну від перерахованих форм демократії, які мали низку неприйнятних з позиції нинішнього дня обмежень за ознакою статі, раси, майнового або освітнього цензу, озвучена пропозиція не дискримінує жодної з груп за жодною з ознак. 

Запропонований концепт не має на меті відтяти певну соціальну, гендерну, етнічну чи професійну групу від участі у формуванні органів влади та місцевого самоврядування або політичного порядку денного. Він не може істотно зашкодити ідеологічним політичним силам, за винятком відверто маргінальних, а тому не є дискримінаційним. 

Нам часто кажуть, що не потрібно винаходити велосипед: є перевірені історією рецепти. 

Гірка правда в тому, що універсальних рецептів немає. Ми надто глибоко загрузли. Ні польський "велосипед" 90-х минулого століття, ні диктаторський моторолер ім. Лі Куан Ю, ні грузинські мікросамокати не зрушать уперед поки ще 40-мільйонну країну, яка балансує на стику цивілізацій. Треба мати сміливість викинути на узбіччя "винайдені велосипеди", на яких ми намагаємося доганяти Tesla. Маємо ризикнути сконструювати для нашої політичної системи  hyperloop, що дозволить її повністю перезапустити, змінивши в стислі строки насамперед якість замовника. Тобто того, хто сформулює новий політичний запит і визначить виконавців, що в підсумку й дозволить зробити той самий стрибок. А для цього маємо визнати, що корінь проблеми — не в тисячах шаблезубих, а в мільйонах беззубих. 

Потрібні нестандартні підходи до реформування системи. І активна меншість не повинна боятися продукувати й агресивно нав'язувати рішення. Для цього не треба збирати новий Майдан, стріляти, підривати і навіть заганяти тигрів у клітки... Для цього достатньо заманити всіх "Сестричок Бетті" до теплої кімнати з телевізором і непорожнім холодильником і замкнути їх там років на десять. Це непросто. Але можливо. Треба одного разу добре скинутися на холодильник і міцні двері. 

А шаблезубі... вони самі вимруть від голоду.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Евгений Буравлев Евгений Буравлев 15 листопада, 17:46 А може не з того починаєте хлопята? А може слід починати з винищування брехунів. Адже, від брехуна у владі нічого чекати Збреха та забув. А от популісти, саме в нашому розумінні слова, можуть і не все зробити, що наобіцяли, але щось таки зроблять на відміну від брехунів. А, взагалі-то, популіст (у пер. з латині - народ) - "політичний лідер, який робить ставку на підтримку з боку широких народних мас і досмягаєпопулярності за допомогою обіцянок...". згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво