Як тупилася сталь - Внутрішня політика - dt.ua

Як тупилася сталь

17 листопада, 2017, 18:37 Роздрукувати Випуск №43-44, 18 листопада-24 листопада

Зруйновано не основи корупції, а нову антикорупційну систему, яка навіть не почала ще до пуття функціонувати.

© pikabu.ru

Корупцію не можна побороти — її можна лише очолити. 

Це поширене твердження цілком може бути застосоване до нашої дійсності. Попри сутнісну хибність, в Україні воно демонструє свою дивовижну життєздатність. 

Насправді корупцію можна подолати — зруйнувавши її основи, усунувши головні причини, мінімізувавши корупційні діяння до дрібних побутових проявів. Головною умовою успішної протидії корупції є бажання керівництва держави це робити. Тобто те, що часто називають політичною волею. Решта — антикорупційні засоби та інструментарій, які досить легко можуть бути знайдені і "виготовлені". Якщо ж політичне керівництво насправді не бажає системно й дієво викорінювати корупцію, то в нього не залишається іншого варіанта, як зробити корупцію прийнятним способом діяльності влади. У такому разі справжня протидія корупції підміняється її імітацією — гарними антикорупційними гаслами, політичним контролем антикорупційної діяльності, що здійснюється за принципами доцільності й завдавання "удару" по чужих.

Так у незалежній Україні було до 2014 року. У результаті корупція стала системним елементом державного управління і панівним феноменом у політиці, економіці та й усьому суспільному житті. Революція Гідності, яка за великим рахунком була реакцією на тотальну корумпованість вітчизняної влади, давала надію на те, що корупційному управлінню державою буде покладено край. 

На жаль, цього не сталося — нині вже очевидно, що в найближчі роки зламати "хребет" корупції не вдасться. З тієї простої причини, що суспільна революція не привела до революційної зміни влади. Система влади і далі функціонує на корупційних засадах, починаючи з її формування і закінчуючи відповідальністю (точніше — безкарністю) за владні зловживання. Корупційні принципи, які закладалися десятиліттями і набули свого максимального "розквіту" при Януковичу, "нова демократична" влада взяла собі на озброєння, лише пристосувавши їх під нову суспільну ситуацію.

Людей, які стали біля "керма" держави після Революції Гідності, новою владою можна назвати лише за критерієм послідовності, але не за суттю. Майже чотири роки правління вже не залишають жодних сумнівів у тому, що їхні цілі й погляди на владу, а також методи її реалізації у принципі мало чим відрізняються від методів Януковича, якого вони публічно ганьблять і навіть начебто переслідують у кримінальному порядку. Насправді ж вони виявилися модернізованим продовженням справи президента-втікача. Зрештою, вони й не могли бути іншими, бо пуповиною пов'язані з тими, кого називають "злочинним режимом".

Це й пояснює той спротив, який "нова" влада чинила створенню нових антикорупційних органів. Адже в разі, якби в Україні справді було створено нову антикорупційну систему, вона неодмінно виявила б і розірвала б згаданий пуповинний зв'язок (який, зокрема, документально підтверджується матеріалами "чорної бухгалтерії" Партії регіонів, а також багатьма новими фактами). А це означало смерть "новій" владі, якої вона, зрозуміло, допустити не може.

Однак нову антикорупційну систему значною мірою все ж таки було створено — всупереч бажанню "нової" влади під тиском громадськості та примусом Заходу, який практично в ультимативній формі свою допомогу (у т.ч. фінансову) ставив у пряму залежність від реальних антикорупційних заходів.

Так з'явилися нові антикорупційні закони, НАБУ, САП, НАЗК, а тепер ще й ДБР. Але "по ходу" влада вела свою "підривну" діяльність, руйнуючи основу нової антикорупційної системи — закладаючи в закон неконституційні положення і ставлячи нові органи у політичну залежність, проводячи фейкові конкурси і заводячи в ці органи своїх людей, стравлюючи ці органи між собою, винахідливо їх дискредитуючи, не наділяючи потрібними повноваженнями, створюючи штучні перепони для їх "запуску" та діяльності, вихолощуючи в інші способи суть антикорупційної реформи. Усе це накладалося на певні суб'єктивні чинники: амбіції керівників нових органів, некомпетентність, застосування компромату тощо.

Як це робилося технологічно і до якого результату мало призвести — я казав неодноразово з фактажем і прізвищами. Борючись за своє збереження і зміцнення свого панування, політична влада провела блискучу спецоперацію з дискредитації новостворених антикорупційних органів та встановлення майже над всіма ними політичного й особистого контролю. Одним з успішних заходів цієї спецоперації стало втягнення антикорупційних органів у внутрішньовидову боротьбу, в якій вони загрузли в особистих звинуваченнях і взаємних переслідуваннях, показовому застосуванні закону до суперника. 

Загострення внутрішнього конфлікту в системі антикорупційних органів, як і активізацію спецоперації з їх дискредитації загалом, спровокувала реалізація САП і НАБУ "справи про рюкзаки"

Це призвело до ускладнення ще вчора партнерських стосунків керівників НАБУ і МВС. Втрата агентством внутрішнього союзника зробила НАБУ більш уразливим. Треба розуміти, що послаблення таких органів у загальній правоохоронній системі вигідне всім ключовим політичним гравцям.

У результаті замість протидіяти корупції антикорупційні структури зайняті боротьбою між собою. Це призводить до невиконання ними своїх законних функцій, послаблює їх функціонально, а головне — політично узалежнює. Керівники цих органів переймаються своїм "виживанням", своїми інтересами, а корупція тим часом потирає руки і готується святкувати свою чергову перемогу — судячи з усього, еволюції корупційної влади в Україні, принаймні, зсередини країни, вже нічого серйозно не загрожує.

Треба визнати той факт, що створення нової антикорупційної системи вселяло велику надію. Особливо в частині діяльності НАБУ. Якщо стосовно приреченості НАЗК все було ясно фактично з самого початку, то робота НАБУ, його перші резонансні затримання і провадження вселяли обґрунтовані сподівання на кардинальну зміну ситуації в державі. Наразі ж зусиллями політичних ділків, а також унаслідок допущених керівництвом НАБУ помилок цей орган почав "розчинятися" в міжусобних війнах, як і інші антикорупційні органи. Хоча попри все суспільство продовжує виявляти йому найбільшу довіру. Одним зі сценаріїв "знищення" НАБУ як самостійного антикорупційного суб'єкта є вмонтування його у створюване ДБР окремим підрозділом із залишенням ознак формальної незалежності. За нинішнього розвитку політичної ситуації в Україні завадити реалізації подібних сценаріїв може лише принципова позиція західних партнерів (передусім США), які були ініціаторами створення такого органу, як НАБУ. 

До речі, в такий самий спосіб значною мірою дискредитовано громадський антикорупційний рух, який після низки вжитих владою заходів наразі перебуває у "прибитому" стані. 

Безперечно, за нинішньої ситуації влада не піде на ліквідацію нових антикорупційних структур — у цьому немає жодної потреби. Вони залишаться, але вже не такими, якими мали би бути для дієвої та ефективної протидії корупції. Така сама доля чекає на Державне бюро розслідувань, що анонсоване як незалежний орган досудового розслідування. І все стане на свої місця: боротьба з корупцією, як і раніше, буде жорстко керованим згори процесом, в основі якого лежатимуть приватно-політичні інтереси. Але робитимуть це нові "незалежні" антикорупційні структури. 

На четвертому постреволюційному році вже можна було б говорити про те, що основи політичної корупції в Україні зруйновано. Проте доводиться констатувати, що зруйновано не основи корупції, а нову антикорупційну систему, яка навіть не почала ще до пуття функціонувати. А це означає, що Україна стрімко втрачає цивілізаційну перспективу, бо їй і надалі доведеться борсатися в корупційному "болоті". І це триватиме доти, доки з політичної арени не буде усунуто олігархат — цю суспільну "ракову пухлину", осереддям якої є вища політична влада, що впродовж чверті століття "з'їдає" Україну. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 8
  • Петро Леончук Петро Леончук 18 листопада, 10:35 А де конкретика,прізвища представників влади,що руйнують основи антикорупційної системи?Перший- це Порошенко,далі Кононенко,Свинарчук,Березенко,Луценко.Прошу дати повний список. згоден 2 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Ternarous Ternarous 19 листопада, 16:44 Автор не може називати прізвища, бо буде притягнутий до суду за наклеп. Корупціонера не можна назвати корупціонером, поки суд над ним не виніс вирок. Такий закон. Не знаю, погано це, чи добре. Мабуть таки добре. Досвідчені журналісти вміють обходити цю норму, маневрувати між "оцінками" і "фактами", але Трепак не журналіст, він не вміє. згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво