Як подолати імпічмент - Внутрішня політика - dt.ua

Як подолати імпічмент

23 березня, 2018, 18:56 Роздрукувати Випуск №11, 23 березня-30 березня

Відтак що далі він керував містом, то більше наростав конфлікт. 

© novosti-mk.org

16 березня Центральний районний суд Миколаєва задовольнив позов колишнього мера Олександра Сенкевича про визнання його відставки депутатами міської ради незаконною. 

До осені 2015 року його ім'я було відоме лише в IT-бізнесі, де молодий миколаївський підприємець разом з американськими інвесторами успішно вів справу. Але участь у виборах міського голови, яка завершилася сенсаційною перемогою над кандидатом від Опозиційного блоку, зробила з Олександра Сенкевича політичну зірку національного масштабу.

Утім, радість тривала недовго. Коли всі привітання були прийняті, а журналістські мікрофони вимкнуті, розпочався не менш важкий етап у новій кар'єрі — перемогу на виборах треба було втримати. Постав вибір: погодитися працювати за встановленими раніше правилами — або дистанціюватися від місцевої еліти. Сенкевич обрав друге. 

Відтак що далі він керував містом, то більше наростав конфлікт. Посилювалося невдоволення з боку депутатського корпусу. Міському голові дорікали за зайву самостійність та небажання радитися. Дорікали за те, що невикористані залишки бюджету в розмірі понад 200 млн грн не працювали на економіку міста й на всі депутатські округи, а лежали на банківському депозиті. До того ж Сенкевич призупинив процедури із землевпорядкування та архітектури, що обурило депутатів.

Не менше їх роздратувала кадрова політика мера, який запросив до себе в заступники кількох фахівців з інших міст. Невже в Миколаєві немає гідних? — обурювалися обранці.

Незабаром до противників міського голови приєднався очільник області Олексій Савченко. Він звинуватив Сенкевича в тому, що той заграє з Опозиційним блоком. Пояснення, що по-іншому не можна, адже депутати Блоку — це половина складу міської ради, і для того, щоб вона працювала, потрібно домовлятися, — не приймалося.

Першого удару по Сенкевичу було завдано 14 червня 2017 року. Цього дня до Миколаївської мерії з'явилися співробітники департаменту захисту економіки МВС. Вони спеціально прибули з Києва, щоб вручити міському голові протокол про вчинення адміністративного правопорушення. Суть обвинувачення полягала в тому, що під час першої сесії він як депутат проголосував за присвоєння собі рангу службовця місцевого самоврядування і за нарахування заробітної плати, але не оголосив, що в цьому разі в нього виникає конфлікт інтересів.

Поліцейських супроводжували журналісти одного з місцевих видань, які вже за годину виклали на свій сайт новину про те, що миколаївський мер, ховаючись від поліції, переліз через балкон і зник з кабінету. Цікаво й те, що в коридорах міської ради відразу почали розвішувати заздалегідь заготовлені листівки про пропажу "хлопчика Сашка". Усім стало ясно, що Сенкевичу оголошено війну. 

Вона тривала недовго. Уже в жовтні міська рада зажадала від мера звіту про пророблену роботу — формальної процедури, що передує оголошенню йому недовіри.

У підсумку за імпічмент проголосували всі 42 депутати, які були в залі, і тимчасові обов'язки міського голови перейшли до секретаря ради Тетяни Казакової, яка представляла нечисленну фракцію БПП "Солідарність". За процесом голосування пильно стежив інший представник пропрезидентської партії — народний депутат Давид Макар'ян.

У Миколаєві одні назвали ці події палацовим переворотом, здивувавшись, як 42 депутати можуть перекреслити вибір 80 тисяч містян, які проголосували за Сенкевича на виборах мера. Інші розцінили подію як політичну розправу влади над неугодним представником опозиційної "Самопомочі", від якої Олександр висувався на вибори.

Він вирішив скликати віче — у такому форматі зустрічі з людьми в Миколаєві раніше не проводилися. Своїх прихильників Олександр запросив на площу перед будинком міської ради — на те місце, де раніше стояв пам'ятник Леніну. Улаштувавши мітинг, учасники віча зажадали від Верховної Ради розпустити Миколаївську міську раду і призначити позачергові вибори депутатів і міського голови.

На підтримку Сенкевича провели ще одне віче. Зібрали 18 тисяч підписів під вимогами до парламенту, але на цьому все й скінчилося. На той час політику мера схвалювали трохи більше половини миколаївців.

"Людям, які вийшли на головну площу Миколаєва на підтримку відправленого у відставку екс-мера, треба було виходити до того, як депутати оголосили йому імпічмент. Ви що, раніше не бачили, що мера третирують? Ви що, раніше не бачили, що робиться у вашій міській раді?" — таку думку через два тижні, перебуваючи в місті, висловив народний депутат Мустафа Найєм.

Сенкевичу знову довелося вибирати: продовжувати вуличні акції протесту — чи весь розгляд перенести до зали суду. І він знову обрав друге, зареєструвавши позов про визнання рішення про його відставку незаконним.

Місцеві правлячі кола опинилися в непростій ситуації. Дострокові вибори — це не те, чого хотіли депутати, які висловлювали недовіру Сенкевичу, але буква закону вимагала негайної реакції, і Казакова підписала клопотання до Верховної Ради України з проханням призначити позачергові вибори Миколаївського міського голови. Про направлення до Києва аналогічного прохання повідомив і губернатор Савченко.

У ті дні кілька народних депутатів заявили про підготовку ними проектів постанов про дострокові вибори в Миколаєві, але вже до грудня з'явилися чіткі сигнали: Верховна Рада в цьому питанні не поспішатиме, і міській раді доведеться допрацювати до кінця скликання.

Тим часом Сенкевич в очікуванні суду кілька разів відзначився різкими випадами. Його образили слова Юрія Луценка про вплив організованої злочинності на останні вибори в Миколаєві, і він заявив, що той наговорив багато дурниць, а це не личить генеральному прокурору країни, і навіть закликав його піти у відставку.

Далі перепало губернатору. Люди, які ще кілька місяців тому обнімалися, ввійшли у відкриту перепалку.

— Передайте, будь ласка, Олександрові Федоровичу, що я його запрошую до роботи в обласній державній адміністрації на будь-яку посаду. Навіть сьогодні є вільна посада мого заступника саме з тих питань — соціалка, культура, охорона здоров'я, освіта, якими він опікувався, коли працював міським головою. У нас із ним завжди було і є порозуміння, ми його запрошуємо, нехай він не займається цими штуками в центрі зайнятості, а приходить і працює в інтересах суспільства, — не без іронії сказав Савченко.

Відповідь Сенкевича не забарилася:

— Те, що Олексій Юрійович блазнює, на жаль, показує його з боку, скажімо, невдалого гумориста, досвід якого в мене теж є. І єдина посада, яка релевантна моїй, — це міський голова. На жаль, чи на щастя, я думав, що Олексій Юрійович подібний до мене на рівні цінностей, бажань поліпшити цю країну, і тому вважав його своїм другом у роботі і, мабуть, десь у житті. Але після його зрадницьких дій щодо мене як міського голови та організації цього принизливого голосування, яке відбулося 5 жовтня, я повністю розчарувався в ньому як у людині та в його людських якостях. Я вважаю, що не зміг би працювати в майбутньому з такою людиною.

А далі сталося те, що згодом стало першим виграним боєм у майбутній переможній битві Сенкевича за повернення до влади. З'ясувалося, що при вступі на посаду жодних корупційних зловживань він не вчинив. Такого висновку дійшов спочатку суд першої інстанції, а потім Апеляційний суд Миколаївської області.

Із цього приводу вигнаний мер висловився із притаманним йому сарказмом: "Мені, як людині, що вболіває за бюджет країни, шкода змарнованих людських і матеріальних ресурсів. Справді, шкода, що правоохоронці, замість ловити злочинців, змушені витрачати свій час на відпрацьовування політичних замовлень".

З таким настроєм Олександр з юристами прийшов 26 грудня на перше засідання з розгляду його позову і відразу зажадав відводу судді. Пояснив тим, що позовна заява довго не розглядалася, а він зацікавлений у швидкому вирішенні питання.

При цьому в Сенкевичі більше говорила людина, яка прагне повернути собі ім'я, ніж чиновник, який бажає знову сісти у своє крісло. Схожу внутрішню позицію він висловив і про участь у виборах мера: хотів самоствердитися, довести собі, що зможе.

Після удару, завданого йому в жовтні, його власні оцінки почали змінюватися. З'явилося більше скепсису.

— Навіть якщо призначать, що зміниться кардинально? — казав він незадовго до нового судового засідання. — Ну, повернуся я в кабінет, а що далі відбудеться? Зміняться депутати? Зміниться губернатор? Навряд чи. Є така штука — контекст. І якщо розглядати в контексті, всі рішення міського голови стосуються насамперед депутатського корпусу. Мер не вирішує. Кожна фігура в шахах вимірюється в пішаках. Мер — це 12 депутатів. Ну а для ухвалення рішення потрібно 28.

Тому переможне рішення, винесене 16 березня суддею Наталею Черенковою, Сенкевич зустрів з помітною стриманістю. Усі похвали просив адресувати команді юристів, які працювали на нього, і судді, яка, на його думку, дуже скрупульозно вивчила як позовну заяву, так і відповідь, яка надійшла з міської ради. Він переконаний, що на такі докази у процесі оскарження щось заперечити буде важко.

Вітати його ще рано. У резолютивній частині рішення суду немає слів про негайне поновлення на роботі. Стороні, яка програла, дається 30 днів на апеляцію. Але чи буде вона? Сьогодні це головне питання внутрішньополітичного порядку денного Миколаєва. 

Частина депутатів міської ради не приховує розчарування політикою, яку провадить виконавча влада після відставки мера, і тому може не підтримати рішення сесії про передачу справи до суду вищої інстанції.

Не поспішає з роз'ясненням остаточної позиції й виконувачка обов'язків мера. Тетяна Казакова розмірковує над тим, як їй вчинити: повести кризу на новий виток — чи зняти з себе весь тягар відповідальності, повернувшись до церемоніальних функцій секретаря міської ради?

Невизначеність — це те слово, яке найкраще характеризує ситуацію, що склалась у Миколаєві. Ніхто не знає, чи вдасться Олексієві Савченку й цього разу утриматися на посаді голови обласної державної адміністрації, чи терпіння щодо нього на Банковій урветься.

А проте часу, відведеного на можливість оскаржити рішення суду, залишається дедалі менше, і якщо до 16 квітня міська рада не подасть апеляції, Олександр Сенкевич повернеться до свого кабінету на третьому поверсі мерії.

У ньому нині порожньо. З меблів — тільки кілька стільців і невеликий стіл. А ще — велика карта Миколаєва, під якою на тумбочці самотньо розташувалися два апарати спецзв'язку. На стінах вивішено ескізи проектів, над якими працюють головні розпорядники бюджетних коштів. Але навіщо це зроблено — невідомо. Через наявність спецзв'язку заходити до кабінету мера не можна. 

Якщо колишній хазяїн сюди повернеться, то вже іншою людиною. Сам Олександр цього не приховує: "Це вже буде не той Сенкевич, яким був раніше. Не той ідеаліст і романтик. Більше не відкриватиму свою спину".

Обіцяє, що шашкою не махатиме. Образа образою, але військо, каже він, показуючи в бік депутатів, треба зібрати, і подивитися, що з ним можна зробити.

Згоден і з тим, що вони із Савченком наговорили один одному багато зайвого. Пояснює емоціями. Водночас вважає що нічого з того, що завадило б подальшій співпраці, у перепалці не сказав. Але заклик підписувати петицію про відставку губернатора зі своєї стрічки видаляти не збирається. У Сенкевича правило: нічого не видаляти з facebook — це нагадуватиме йому, яким максималістом він був. Зокрема й тоді, коли йшов на вибори.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво