Влада, яка залежатиме від нас? - Внутрішня політика - dt.ua

Влада, яка залежатиме від нас?

21 березня, 2014, 20:20 Роздрукувати Випуск №10, 21 березня-28 березня

Нова влада стоїть перед дилемою: призначати людей із партійними квитками чи професіоналів? А нині ситуація така, що кілька кадрових попадань у молоко можуть перекреслити перспективу політичної сили не на один рік. 

Удруге за останні десять років місцевий політикум був заскочений зненацька. Свого часу, після обрання президентом Віктора Ющенка, несподіванкою для нього стало призначення головою облдержадміністрації підприємця Едуарда Зейналова. Його ім'я було відоме вузькому колу осіб, і несподіване для абсолютної більшості призначення викликало у багатьох шок та нерозуміння. 

Такою ж несподіванкою для кіровоградців стало призначення головою облдержадміністрації помічника народного депутата Станіслава Ханенка (ВО "Свобода") Олександра Петика. Самі ж очільники ВО "Свобода" — голова обласної організації Олександр Ромащенко та Кіровоградської міської — Сергій Запорожан, яким відразу після опублікування на президентському сайті відповідного указу почала активно телефонувати навколополітична братія, запитуючи "Хто це? Що це за людина?", могли повідомити небагато. "Юрист. Дуже грамотний, діловий, дисциплінований. Має досвід роботи у владі — працював у Київській міській адміністрації. Зо два рази бував на Кіровоградщині як помічник народного депутата Святослава Ханенка". Ось і все. У мережі теж на той час інформації про нового керівника було небагато. Деякі місцеві ЗМІ навіть не знайшли відповідного фото і в повідомленнях про призначення розмістили чорний силует. 

Залишилися тільки троянди…

Попередні очільники Кіровоградщини не були яструбами влади Януковича і в багатьох питаннях демонстрували притомну позицію, за винятком того, що діялося на Майдані. Тут вони — і колишній голова облдержадміністрації Андрій Ніколаєнко, і голова обласної ради Микола Ковальчук, повторювали мантру про екстремістів та нацистів. І не лише повторювали, а й двічі організували відповідні звернення обласної ради та зустріч учасників кіровоградського віча з тітушками. Чесно кажучи, важко було зрозуміти пенсіонера Миколу Ковальчука у цій його затятій прорегіоналівській позиції: складно, знаючи регіоналівську кухню зсередини, бути настільки сліпим, тим більше витерпівши чимало принижень від свого екс-першого заступника Олександра Шаталова, правої руки попереднього голови ОДА Сергія Ларіна. 

Багато хто застерігав Андрія Ніколаєнка, наймолодшого з керівників областей в Україні, від надмірної запопадливості. Не послухався. Проте, очевидно, нічого й не втратив, обійнявши посаду першого заступника голови Донецької облдержадміністрації (їхню міліцію очолив теж наш колишній начальник обласного УМВС Костянтин Пожидаєв).

Тож, коли влада у Києві впала, сесія обласної ради оперативно прийняла заяву про відставку Миколи Ковальчука і обрала своїм очільником голову фракції ВО "Батьківщина" Олександра Чорноіваненка. Членів цієї політичної сили в обласній раді цього скликання, на відміну від попереднього, лишилося небагато, і в Олександра Анатолійовича за інших обставин практично не було б шансів очолити раду. Його важко назвати помітним, харизматичним політиком, але, пройшовши певне загартування Майданом, змушений був набувати лідерських рис.

Тож приїзду нового голови облдержадміністрації чекали з очевидним нтересом, про що свідчив і абсолютний аншлаг у момент його представлення. Вперше в новітні часи новопризначеного очільника області не приїхав представляти жоден чиновник центральної влади. У нинішній ситуації всі це сприйняли з розумінням. Але й саме представлення тривало всього кілька хвилин. Зі стислої промови Олександра Петика вирізнялася думка, що він як керівник органу, відповідального за виконання державних функцій, також бачить себе підзвітним обласній раді.

Власне, на цьому представлення й закінчилося. Від традиційного ритуалу залишився тільки букет червоних троянд, вручений Олександру Владиславовичу Чорноіваненком. Замість звичної прес-конференції через кілька днів відбулася зустріч Петика з активістами місцевого Майдану.

Широка громадськість мала можливість придивитися до нового голови ОДА під час урочистостей з нагоди 200-річчя Т.Шевченка: і в театрі, і на велелюдному вічі він виступав без надмірного пафосу, але змістовно й щиро. Весь цей час, крім вирішення поточних питань (забезпечення своєчасності соціальних виплат, організації умов для прийняття можливих біженців з Криму), нова влада займається формуванням своєї команди на місцях. Поки що більшість чиновників ОДА залишаються на своїх посадах, поспішно оформила собі пенсію тільки начальник управління у справах преси та інформації Євгенія Шустер, перша помічниця "найкращих політтехнологів" в Україні (так називали себе Ларін і Шаталов). Звільнено з посад більшість голів РДА, тож зараз триває активний підбір кандидатур. 

Кадровий голод також не тітка…

Дефіцит професійних, досвідчених, але й моральних кадрів — наша загальнодержавна багаторічна проблема. Призначення не тих, хто більш професійний, а тих, хто відданіший (або потрібніший ФСБ сусідньої країни), останнім часом стали просто зашкалювати. Компетентні й принципові не були потрібні останній владі, не дуже їх шанували й попередники. Ці тенденції, зокрема на Кіровоградщині, були відчутні і в опозиційних партіях. Ще місяців зо два (та навіть кілька тижнів!) тому там ніхто й не замислювався про якийсь кадровий резерв, формування пулу авторитетних у суспільстві і в професійних спільнотах своїх прихильників. Нова влада стоїть перед дилемою: призначати людей із партійними квитками чи професіоналів? А нині ситуація така, що кілька кадрових попадань у молоко можуть перекреслити перспективу політичної сили не на один рік. 

Про це навіть спалахнула дискусія під час зустрічі активістів кіровоградського Майдану з новим головою ОДА. Свободівець Сергій Запорожан обстоював думку, що перевага має віддаватися професіоналам. Втішно, що на словах Олександр Петик його підтримав. Що буде на практиці, наразі не відомо.

Особливо чітко проявилася ця проблема в Кіровоградській міській раді. Міський голова Олександр Саінсус, певна річ — ставленик ПР, але теж не яструб, сам склав повноваження, саморозпустилась і найчисельніша фракція — ПР. У таких обставинах містом фактично залишався б керувати секретар міської ради. Цю посаду займав теж регіонал Ігор Волков, сесія проголосувала за його відставку. Від Майдану на крісло міського голови претендував один із його організаторів, Сергій Михальонок. Кілька років тому він зі скандалом пішов із ВО "Батьківщина", але спроб проявитися в політичній діяльності не полишав. Безрезультатно балотувався в народні депутати, на міського голову, проте ні професійного, ні політичного авторитету не здобув. 

Але слід віддати належне Сергієві Анатолійовичу: він дуже багато зробив, щоб кіровоградський Майдан функціонував, крім того, впродовж усіх трьох місяців організовував регулярну підтримку Майдану в столиці. Двічі депутати голосували за його кандидатуру, однак необхідної кількості голосів кандидат від Майдану так і не набрав.

Зрештою, на пропозицію представника "Батьківщини" Івана Марковського, сесія не прийняла відставки Олександра Саінсуса, а секретарем ради обрали Марковського. Як зазначив сімдесятичотирирічний новоспечений секретар у інтерв'ю міській газеті, він усвідомлює короткочасність своїх повноважень. Але це не завадило йому наступного ж дня після обрання публічно заявити, що йому було соромно відзначати 200-річчя Шевченка разом із громадськими організаціями(?!). Цей спіч став хітом на кількох сайтах. Пояснення Івана Марковського, що він не те мав на увазі, почув мало хто.

Найважче впоратись із собою

Власне, всі ці перипетії з владою поступово устаткуються і не матимуть вирішального значення, якщо ми всі, або, принаймні, критична більшість, зуміємо здійснити в собі ту революцію гідності, за яку, фактично, й загинула Небесна сотня. Показовою в цьому плані стала ситуація в освіті Кіровоградського району. Вчительство тут має багато претензій до керівництва (очевидно, вже минулого) відділу освіти. А воно тим часом не сиділо склавши руки, а почало буквально цькувати можливих кандидатів у свої крісла. Серед вчительства знайшлися ініціатори скликання районної вчительської конференції (Юрій Митрофаненко, старший викладач обласного Інституту післядипломної педагогічної освіти імені В.Сухомлинського, Віталій Лучанов, директор Іванівської НВК, та Олександр Буряк, учитель історії). Багато хто казав: не треба, адже вони (керівниці відділу) повернуть усе на свій лад, бо ж учителі такі інертні, всього бояться, звикли безмовно слухатись.

Однак вийшло зовсім не так. На конференції було порушено чимало гострих питань, та головне — громада відчула свою силу й те, що їй уже не можна буде нав'язати некомпетентного, але зі зв'язками, керівника, який міг би примусити вчителів брати участь у будь-яких політичних акціях, безконтрольно витрачати бюджетні кошти, брати хабарі, допомагати владі фальсифікувати вибори. Очевидно, буде створено громадську раду, яка час від часу звітуватиме перед учительством району. 

Такі чи інші механізми контролю сьогодні, вочевидь, з'являтимуться повсюди. Певна річ, у цій справі має бути дотримано меж здорового глузду, відкинуто горлохватство та схильність до дешевих сенсацій. Усе це залежатиме від рівня конкретних людей, тих природних лідерів, які мають з'явитися у будь-яких громадах — професійних, територіальних, малих і більших. І ці люди вже є. За попереднього урядування вони здебільшого не мали належного впливу. Але тепер влада значною мірою залежатиме від них, від нас.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво