Визволіть наше місто! - Внутрішня політика - dt.ua

"Визволіть наше місто!"

20 червня, 2014, 20:50 Роздрукувати Випуск №22, 20 червня-27 червня

Про тих, хто хоче повернутися. Майже ніхто не хоче залишати рідні краї. Люди чекають шансу повернутися додому. І як можуть налагоджують тимчасовий побут.

Біженці зі Слов'янська облаштовуються на нових місцях. Курортний Святогорськ, найближче до зони бойових дій містечко, стало притулком для багатьох тисяч людей.

Тут галасливо й багатолюдно, як зазвичай буває влітку.

Але відчувається — люди тут не на відпочинку. Люди тікали від війни.

Дітвора полишає гру й тиснеться до матусь і бабусь, побачивши незнайомців. Дорослі, підібгавши губи, проводжають нас настороженими поглядами.

— Діти… Діти нічого не розуміють, але все пам'ятають. Недавно тут приїжджав хтось із перших осіб, при ньому була охорона з автоматників. Одна дівчинка побачила людей зі
зброєю й розплакалася. Чи, скажімо, приїхала ще одна сім'я з двома дітьми. Я помітила: щойно мама підвищує голос, малюки самі кидають іграшки й лізуть ховатися під стіл. А коли гримить грім, ніхто не спить. Діти прокидаються й вибираються на руки до дорослих, — розповідає Ірина Криласова.

До війни вона працювала у Слов'янську, в конструкторському бюро. Тепер узяла на себе функції організатора побуту групи біженців, які поселилися в школі-інтернаті.

Підшефну спільноту Ірина іронічно називає "комуною". У цьому жарті частка правди вища, ніж у будь-якому іншому, — в друзів по лиху справді все спільне, крім особистих речей та ліжка.

Усі привезені волонтерами-добродійниками продукти здаються в загальну кухню, де по черзі чергують жінки. Так само організовано люди прибирають територію. Чоловіки цілодобово чергують на вахті — стережуть спокій своїх сімей.

Державні чиновники побутом вимушених переселенців зазвичай не займаються. Точніше, може, й займаються, але без якогось видимого результату.

Житло біженцям надають, якщо місцевій владі та волонтерам вдається домовитися з власниками або керівництвом курортних установ.

Чекати, доки неповоротка бюрократична махина розгойдається й нарешті займеться їхніми потребами, ніколи. Тільки
19 червня офіційно було створено урядову комісію, яка задекларувала свою готовність "відпрацювати методику вирішення проблем".

Тим часом люди почали масово залишати Слов'янськ, як мінімум, місяць тому. За цей час влада не дійшла навіть до надання вимушеним переселенцям якого-небудь офіційного статусу. Не кажучи вже про іншу підтримку.

Тих, кого війна вигнала з їхніх будинків, рятує те, що завжди рятувало українців у лихоліття, — самоорганізація.

…Місцевий виконком набитий людьми. В актовому залі біженці заповнюють анкети. На стінах розвішані друковані оголошення — адреси тимчасового мешкання, контактні телефони, пункти харчування тощо.

Усіх вимушених переселенців реєструють, дані вносять в електронну базу.

Цим процесом керує моложавий енергійний чоловік. Раніше Максим Перепелиця був власником мережі супермаркетів у Слов'янську. Тепер він координатор групи волонтерів. Крім реєстрації, займається розподілом нечастих партій гуманітарної допомоги.

— Спочатку був бардак. Тут є кафе, господар на своїй кухні дозволив готувати їжу для біженців. Мало того, що замість ста людей прибігло п'ятсот. То ще й дядечки на "Лексусах" совали паспорти зі слов'янською пропискою: я, мовляв, біженець, мені належить. Довелося взяти цю справу під контроль, — каже Максим.

Тепер силами волонтерів створено реєстр вимушених переселенців. За день встигають опрацьовувати близько п'ятисот анкет.

Олена Коркішко, сама біженка зі Слов'янська, з діловим виглядом роздає бланки та пояснює правила заповнення документа. Робота рятує її від похмурих думок і стресу.

Так можна хоч ненадовго відволіктися від того, що турбує всіх переселенців. Того, про що думають і говорять усі.

— Визволіть наше місто! — на її очах блищать сльози. — Ми самі безплатно все відновлюватимемо! Тільки дайте нам повернутися! Ми не хочемо їхати далеко, і взагалі не хочемо їхати. Там могили моїх батьків, куди я повезу цю пам'ять?

Із нею гаряче погоджуються всі. На нас — групу волонтерів і журналістів — накидаються з такими самими проханнями та претензіями.

Люди, позбавлені можливості висловити все це чиновникам, вихлюпують наболіле на тих, хто, здається, вперше вирішив поцікавитися їхніми надіями.

— Ми були в місті до останнього, доки не відключили світло та воду. У нас там залишилися друзі й родичі, які доглядають за лежачими хворими. Бо таких хворих навіть платні "швидкі" вивозити звідти відмовляються, — пояснює Валентина Дерев'янко.

Вона саме недавно зі Слов'янська. Ми застали її в той момент, коли п'ятдесятилітня жінка прийшла запропонувати свою допомогу волонтерам.

— Моя сім'я будувала наш будинок тридцять років. Як я його покину? Де я в такому віці зароблю на квартиру в іншому місці? — продовжує Валентина. — Ми готові пожити тут, поруч, якийсь час. Але хай нам нарешті дадуть відповідь, скільки нам чекати тут — місяць, два, до кінця року?

Нині в реєстрі понад тисячу людей, у тому числі 257 дітей. Це "улов" останніх двох днів. На більше поки що не вистачає ні людей, ні ресурсів. Міська влада Святогорська виділила для обліку переселенців тільки три комп'ютери і, відповідно, трьох співробітників.

Майже ніхто не хоче залишати рідні краї. Люди чекають шансу повернутися додому. І як можуть налагоджують тимчасовий побут.

— Ось дивіться, — Максим киває на гірку заповнених анкет. У кутку кожного бланка стоїть цифра від одиниці до трійки. — Ми самі придумали систему пріоритетів. Номер "один" означає категорію людей, які терміново потребують допомоги. Це насамперед сім'ї з дітьми. "Два" — це люди, в котрих немає з собою великих сум або заблоковані банківські рахунки. Ну, а "три" — це більш-менш забезпечені люди, ті, хто може протриматися певний час самостійно…

Розселенням біженців займаються Сергій та Ігор, молоді хлопці з села Тетянівка. Фотографуватися й називати прізвища категорично відмовляються.

Зовні вони повна протилежність один одному. Сергій — двометровий неголений здоровань. Ігор — невисокий і рухливий.

Колишні будівельники тимчасово залишилися без роботи ("Слов'янськ почнуть відбудовувати, там і попрацюємо", — похмуро жартують вони).

Волонтери невтомно мотаються містом на старенькому пікапі. Домовляються з директорами санаторіїв, розвозять людей.

Найбільше їх пригнічують не труднощі нової для них справи, а поведінка окремих опікуваних.

— Ось інколи кажуть, що 90% населення — бидлота! Отож, я вже думаю, що це — правда! — вибухає раптом Ігор посеред спокійної розмови. — Домовишся, привезеш людину, поселиш безплатно, а вона тебе ж носом тикає: а де гаряча вода, а чому Wi-Fi не працює, та що ж це за умови… А ввечері глянеш — сидить в альтанці, дорогий коньяк хлепче…

— А що ж ви? Будете помагати навіть таким? — не втримуюся від запитання.

Хлопці перезираються. Потім Ігор рішуче відповідає:

— Будемо.

…Підприємницька хватка колишнього торговця Максима Перепелиці відчувається й на складі гуманітарної допомоги. У шкільному спортзалі акуратно складені памперси, мішки з продуктами, упаковки з водою. В одному кутку розкладені невеликі пакети стильного дизайну з символікою ООН. Зазираю в один: гігієнічні прокладки, кусок мила, пляшка води. Негусто.

Видають товарно-матеріальні цінності з цього складу за тим самим списком, який складається у виконкомі. Продукти зазвичай відправляють туди, де є можливість готувати їжу: Святогорська Лавра, санаторії, пансіонати. А ось засоби гігієни, особливо дитячі, віддають особисто в руки.

Займаються всім цим також волонтери — кілька біженців, котрі добровільно стали експедиторами та вантажниками.

— Люди дуже згуртувалися, — з гордістю каже Максим. — Допомагають одне одному. Раніше такого не було…

Марина Черенкова, голова правління благодійного фонду "Причетність", налаштована більш скептично. При Януковичі вона дослужилася до директора департаменту Міністерства регіонального розвитку, коли Мінрегіон очолював Анатолій Близнюк.

Потім повернулася в Донецьк. 

Це її фонд відправив у Святогорськ три фургони з продовольством — левову частку всіх багатств Максимового складу.

— "Згуртувалися", як же! — кривиться Марина. — Я недавно попросила свого колишнього шефа розіслати від мого імені лист донецьким депутатам Ради з проханням пожертвувати бодай частину зарплати на допомогу біженцям. Відгукнулася тільки одна людина, і це був, власне, Анатолій Михайлович Близнюк…

Уродженець Краматорська, представник так званої "старої гвардії", як може намагається допомогти землякам, що потрапили в біду.

Він бомбив листами Арсенія Яценюка, намагаючись домогтися відновлення соціальних виплат біженцям. Люди вивезли зі Слов'янська документи і банківські картки. Але на новому місці виявили, що на рахунках порожньо. Понад 43 млн грн не дісталося пенсіонерам. Десь "зависли" 2 млн грн допомоги сім'ям із дітьми. Залишилися без зарплати бюджетники.

— Ще знайшов для Святогорська сміттєвоз, місто ж потопає в смітті, — голос у слухавці звучить утомлено. Зовсім не схоже на звичайного Близнюка, галасливого й енергійного. — Але тепер не можу знайти водія. Як тільки кажу, куди треба їхати, жбурляють ключі на стіл…

Біженцям потрібно ще багато всього. Крім продуктів і побутових дріб'язків, необхідні, наприклад, лікарі. Насамперед — психотерапевти. Потрібна хоча б тимчасова, але робота.

І річ не тільки в тому, що люди залишилися без засобів до існування. Багато хто готовий працювати за мінімальну платню, а то й взагалі без неї. Вимушене неробство більшості переселенців залишає їх сам на сам із пережитим у зоні бойових дій, що посилює стрес, провокує пияцтво та конфлікти.

Однак поки що для уряду вони ніби не існують. В опублікованому службою омбудсмена переліку вільних місць для тимчасових переселенців напроти Донецької області стоїть безкомпромісний "нуль".

…Нині на Сході навіть дорожня балаканина — про війну. Дорогою назад зав'язується дискусія на тему, чи винні самі жителі Донбасу в тих бідах, які на них упали. .

— Вважаю, що всі ми винні, кожен по-своєму, — ставить крапку Марина. — Я, наприклад, у тому, що мовчала, коли треба було заперечувати…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво