Війна на кримінальному фронті

17 січня цього року, коли запускали патрульну поліцію в Дніпрі, відбулося чимало символічного, бо багато чого було тоді вперше.

Перший вихід нових патрульних 2016 року. Вперше на урочисту церемонію через погані погодні умови не змогли прилетіти з Києва ані тодішній прем'єр, ані міністр внутрішніх справ, ані голова Нацполіції, хоча раніше вони постійно відвідували такі події. Вперше в нічний патруль поліцейські виходили в жорстких погодних умовах: сніг, завірюха, штормове попередження. Вперше Управління патрульної поліції обласного центру очолив бойовий командир - колишній боєць добровольчого батальйону "Дніпро-1", тоді ще старший лейтенант поліції Володимир Богоніс.

Так сталося, що вперше бойові непоправні втрати Патрульна поліція України понесла теж саме в Дніпрі: Артем Кутушев і Ольга Макаренко були застрелені колишнім бійцем роти МВС "Торнадо" Олександром Пугачовим, який перебував у розшуку за низку злочинів, а попався на банальному порушенні - проїзді на червоне світло.

У Дніпрі дихання війни відчувається, напевно, гостріше, ніж будь-де. Війна є і ще довго залишатиметься найпотужнішим криміногенним фактором у суспільстві. І трагічна історія патрульних поліцейських Кутушева і Макаренко, застрелених колишнім міліціонером-торнадівцем Пугачовим - тому наочне підтвердження.

Війна як криміногенний фактор

Власне, через подібні випробування проходили всі країни, що воювали. А особливо ті, що вели інтенсивні бойові дії на власній території, як Україна. І хоча самі збройні конфлікти можуть відбуватися з різних причин та призводити до різних наслідків, спільними є: втрата державою ефективного контролю над територією та, як наслідок, неможливість належним чином здійснювати правоохоронні заходи. Важливо наголосити, що локальна обмеженість збройного конфлікту не означає такої ж обмеженості негативного впливу на криміногенну ситуацію в країні. Це пояснюється, зокрема збільшенням обігу зброї, появою ветеранів бойових дій, загальним маргіналізуючим впливом на суспільство, інтенсивними міграційними процесами, послабленням економіки та зниженням добробуту населення тощо.

Справедливість цього підтверджують приклади низки збройних конфліктів у різних країнах у різні часи, проте мають вони одну спільну рису: суттєве зростання рівня злочинності. Найбільш показовим для України з погляду території та населення є приклад розпаду Югославії. Зокрема, можна виділити нетривалі воєнні дії на території Словенії, більш тривалу і криваву війну за незалежність Хорватії, низку здебільшого міжетнічних збройних конфліктів за участі Сербії вже після Дейтонських угод, які поклали край тривалій і виснажливій війні у Боснії. Кожного разу прямим наслідком ставало збільшення кількості скоєних злочинів - як проти особи, так і проти майна.

Під час війни природно виникає підвищена суспільна небезпека незаконного обігу зброї. Внаслідок цього виникають умови для здійснення тяжких і особливо тяжких злочинів із застосуванням зброї. У той же час збільшення збройної злочинності перебуває в прямій залежності від економічної ситуації. Тривала нестабільність у суспільстві та криміналізація економіки призводять до значного зростання злочинів, пов'язаних з незаконним обігом зброї. У свою чергу це спричиняє відкрите застосування злочинцями різних видів зброї при скоєнні тяжких та особливо тяжких злочинів.

У свою чергу насиченість країни зброєю зумовлює її неправомірне застосування. Відповідно виникає пряма залежність між зростанням незаконного обігу зброї та кількістю збройних злочинів. Також можна простежити тенденцію, за якої під час збройного конфлікту в країні збільшується кількість випадків використання вибухових пристроїв.

Напряму пов'язаний із війною і так само новий для України виклик, який прямо впливає на рівень злочинності - безпрецедентне зростання числа вимушених переселенців. Чи всі вони законослухняні? Очевидно що ні - особливо, коли перед більшістю з них кардинально постає питання вирішення елементарних побутових потреб (пошук житла, роботи, начальних закладів для дітей), що, в свою чергу, потребує значних фінансових витрат. Від початку 2016 року взято на облік
1,8 млн переселенців (1,4 млн сімей з Донбасу і Криму). При цьому ще близько 800 тис. осіб не зареєструвалися як переселенці.

Як наслідок вже зараз відмічається підвищення середньостатистичного зростання крадіжок в регіонах, де сконцентровано більшість біженців. Це в першу чергу місто Київ (зростання удвічі), Миколаївська (+60%), Одеська (+61%) та Харківська (+62%) області.

Криза як поживне середовище злочинності

Та все ж таки чимало аналітиків ставлять на перше місце серед причин росту злочинності саме соціально-економічний фактор. Чи стала країна та її громадяни багатшими? Висновок очевидний - ні. В Україні фіксують стрімке зростання індексу споживчих цін. Так, 2014 року цей індекс у порівнянні з попереднім періодом збільшився на 25%, 2015-го зріс ще на 43%, а від початку поточного - ще на 5%.

Тільки 2016 року вартість електроенергії для населення зросла на 25%, природного газу - на 42%, послуг у сфері охорони здоров'я - на 5,5%. При цьому сума заборгованості з виплат заробітної плати збільшилась до 2 млрд грн. (на 1% порівняно з початком року), з яких 73% припадає на промисловість. З урахуванням вищезазначених цінових факторів можемо вести мову про те, що реальні доходи населення лише поточного року зменшились на 15%, 2015 року зменшення становило 22%, а 2014-го - 12%.

Вагомим фактором, який характеризує погіршення соціально-економічного становища в державі, є збільшення безробіття серед економічно активного населення віком 15-70 років до 9,9% (2013 - 7,7%). При цьому слід навести результати кримінологічних досліджень, відповідно до яких збільшення безробіття на один відсоток призводить до зростання рівня злочинності на 6%. Про об'єктивність відповідних досліджень свідчать і статистичні дані, за якими лише в січні-серпні поточного року працівниками поліції встановлено 45 тис. дієздатних осіб, які на момент скоєння злочину ніде не навчались та не працювали, що становить 63% від усіх затриманих злочинців (2015 року цей показник становив 58%, 2014-го - 54%, а 2013-го - 46%). Крім цього, слід зазначити, що питома вага злочинів, скоєних у стані алкогольного сп'яніння порівняно з 2013 роком (до початку бойових дій на Сході держави), зменшилась з 13% до 9%, що свідчить про збільшення частки умисних злочинів. Наведені статистичні дані вказують на зростання частки так званої соціальної злочинності.

За таких умов прийняття ВР так званого Закону Савченко було невиправданою авантюрою, яка вже виходить боком, оскільки достроково викидає в таке суспільство тисячі колишніх в'язнів, чимало з яких стають на шлях рецидиву. Після набуття чинності Законом України від 26.11.2015 № 838-VIII "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання" підлягають звільненню біля 34,9 тис. осіб. На сьогодні від подальшого відбування покарання за "законом Савченко" вже звільнено 8,2 тис. засуджених з яких 785 осіб або 10% викрито в скоєнні нових злочинів (22 - умисне вбивство, 18 - завдання ТТУ, 10 - зґвалтування, 405 - крадіжки, 131 - грабежі, 66 - розбої, 39 - шахрайства, 20 - хуліганства).

Назагал в Україні за вісім місяців 2016 року порівняно з таким самим періодом 2015-го кількість вчинених злочинів, зокрема із застосуванням зброї, зросла на 23%, у першу чергу, за рахунок злочинів майнової спрямованості (60% від усіх), зокрема:

крадіжок - на 36% (з 181, 8 тис. до 247,8 тис.);

пограбувань - на 38% (з 13,9 тис. до 19,3 тис.);

шахрайств - на 22% (з 31,3 тис. до 38,2 тис.);

незаконних заволодінь транспортними засобами - на 17% (з 7,1 тис. до 8,3 тис.)

Крім цього, зареєстровано збільшення числа:

зґвалтувань - на 80% (з 176 до 317);

розбійних нападів - на 27% (з 2,1 тис. до 2,7 тис.);

тяжких тілесних ушкоджень зі смертю - на 8% (з 420 до 454);

хуліганств - на 14% (з 2,8 тис. до 3,2 тис.)

Рівень злочинності на 10 тис. зріс до 107 злочинів проти 88 минулого року, в т.ч. тяжких та особливо тяжких - 37 проти 29. Збільшилась кількість злочинів, скоєних у громадських місцях - з 51 тис. до 74 тис., що становить 16% від загальної кількості (минулого року - 14%).

Що робити?

Звісно, таке зростання рівня криміналу в Україні - благодатна тема для політичного маніпулювання та залякування населення. Із використанням яскравих технологічних та риторичних штампів і кліше на кшталт "повернення лихих дев'яностих", "провал реформи" тощо. І вони останнім часом використовуються дедалі активніше, особливо політиками. Але давайте з холодним розумом подивимось у ретроспективі на логіку ключових кроків реформи системи МВС упродовж останніх трьох років.

Після Революції Гідності стало очевидним, що силовий міліцейський апарат є майже повністю деморалізованим, корумпованим та скомпрометованим. Практично все керівництво МВС часів міністра Захарченка після його втечі залишило стіни міністерства, а невдовзі багато з них подалися геть з країни. Довіра суспільства до міліції була практично на нулі. Логічним продовженням цього стало як мінімум потурання, а як максимум - державна зрада великої кількості міліціонерів під час анексії Росією Криму і початку гібридної російської агресії на Донбасі в березні-квітні 2014 року. Відтак постала необхідність термінових кадрових змін і зміцнення станового хребта державності - її правоохоронної системи. У цьому унікальну для України роль зіграли новосформовані добровольчі підрозділи системи МВС та Нацгвардії. Саме вони з квітня і до кінця 2014 року взяли на себе місію збройного опору та протистояння загарбникам на сході країни і фактично допомогли відновити там правоохоронну систему. І саме бойові офіцери, які героїчно проявили себе під час АТО, посіли ключові кадрові позиції у системі нової поліції: Олександр Фацевич, Євген Жуков та інші. Увесь 2014 рік (з квітня по грудень) МВС, по суті, воювало та відновлювало зруйновану систему управління ціною життя і здоров'я тисяч гвардійців, міліціонерів, добровольців. Тоді справді було зовсім не до системних реформ. Із формуванням уряду Яценюка після парламентських виборів (взимку 2014-2015 років) було ухвалено стратегічне, але ризиковане рішення - розпочати великі системні реформи, основним елементом яких стало прийняття нового "Закону про Національну поліцію" з насправді революційними нормами. Його концептуальна новація - створення нового центрального органу виконавчої влади - Національної поліції України. МВС, як міністерство міліції, припиняло свої існування. Альтернативою таким тектонічним змінам у найконсервативнішій системі законного державного примусу, могло бути тільки подальше зволікання з реформою: кадри б міняли, реформу б імітували, а концептуально систему б не змінювали. І це дуже легко можна було зробити, скажімо, під приводом війни. Або обмежитися формальною зміною назви "міліція - поліція" як зробила держава-агресор РФ. Отже, взимку 2015 року, коли в січні ще точилися запеклі бої за Донецький аеропорт, а в лютому - наймасштабніша в цій війні битва за Дебальцеве, - почався відкритий набір у перший новий поліцейський патруль у Києві. Саме нова патрульна поліція, як перший контакт громадянина із правоохоронною системою, в більшості випадків стала локомотивом реформи.

Швидкі зміни - запорука невідворотності

Варто розуміти, чому було обрано саме такий швидкий темп змін. Змучене війною суспільство прагнуло відчути бодай якісь ознаки позитивного результату реформ. Якщо хочете, даруйте за пафос, побачити проміння надії в кінці темного тунелю зневіри. Перетворення треба було проводити швидко саме для того, щоб зробити їх незворотними. Не виправдовувати зволікання тривалим воєнним конфліктом на сході, а навпаки - реформувати систему саме під час війни. Якщо б чекали прийняття закону "Про Нацполіцію" у ВР, а тільки потім навчали б протягом кількох місяців нових поліцейських, і аж після того виводили їх на вулиці, то перший мінімальний результат з'явився б тільки сьогодні. Нині ж новий патруль працює в усіх найбільших українських містах і налічує майже 13 тисяч поліцейських, які поступово стають тим поживним середовищем, яке, переконаний, поступово змінить всю систему. У цьому сенсі не сказати краще за Вацлава Гавела: "Краще п'ять років помилок, ніж п'ятдесят років саботажу". Важливо розуміти, що змінюючи кардинально МВС, довелося балансувати між двома протилежними радикальними позиціями: крайньою правою ("звільнити всіх колишніх") та крайньою лівою ("залишити старих професіоналів"). Для цього вперше було проведено реальну, а не формальну переатестацію. Цей процес, що розпочався наприкінці 2015 року, був болючим і небездоганним, але безальтернативним. Принциповий підхід атестаційних комісій (до складу яких у тому числі увійшли представники громадськості) до прийняття рішень про звільнення з лав Національної поліції працівників, які своїми діями (корупційного, етичного, протиправного характеру) підривають довіру населення, призвів до виникнення значного некомплекту серед особового складу. Показово те, що для середньої ланки правоохоронців, він був успішнішим ніж для керівної: саме звичайні, а не високопосадові екс-міліціонери демонстрували кращий рівень на тестах та співбесідах. На сьогодні атестацію пройшли понад 60 тис. поліцейських, 8% з яких (майже 5 тис.) підлягають звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. При цьому загальний некомплект атестованих працівників поліції перевищує 16%, у Київській, Миколаївській та Хмельницькій відповідний показник перевищує 26%, а в прифронтових Донецькій та Луганській областях - понад 20%.

Ураховуючи негативний вплив вищезазначених факторів, при збереженні політики безумовної реєстрації всіх правопорушень та недопущення випадків їх незаконного закриття на кінець поточного року прогнозується зростання кількості злочинів до приблизного показника у 665 тис. (у 2015 році - 546 тис.)

При цьому кількість крадіжок прогнозовано зросте до 373 тис. (275 тис.), пограбувань - до 32 тис. (22 тис.), розбійних нападів - до 4,3 тис. (3,5 тис.), незаконних заволодінь транспортних засобів - до 13 тис. (11,3 тис.).

Крім того, певна тенденція щодо збільшення кількості вчинюваних протиправних посягань збережеться і у 2017 році, проте динаміка зростання цього показника не перевищуватиме 5% (до 695 тис злочинів).

Що далі?

Становлення нового правоохоронного органу - Національної поліції, поетапне очищення її лав від працівників, які себе скомпрометували, впровадження та реалізація нових проектів структурної та функціональної розбудови Нацполіції, зміна формату роботи окремих підрозділів поліції (патрульна поліція, поліція превентивної діяльності, дільничні офіцери поліції тощо), безумовно містить певні ризики щодо зниження на певний період ефективності роботі органів та підрозділів Національної поліції щодо протидії злочинності, забезпечення публічного порядку та безпеки. Водночас, успішна реалізація вищезазначених проектів безумовно дасть позитивний результат і вже в найближчому майбутньому змінить ситуацію на краще. Так, на сьогодні, за активної підтримки Євросоюзу, урядів США, Канади, Японії та Австралії, успішно розпочато роботу патрульної поліції у 32 українських містах, у тому числі й наближених до зони проведення АТО. Основним завданням на найближчий період у цьому напрямі є подальше забезпечення ефективної роботи цих підрозділів.

Крім того, підрозділи патрульної поліції вже розпочали роботу з забезпечення безпеки дорожнього руху на автошляхах державного та міжнародного значення у Львівській області та частково - на трасах Київської, Житомирської, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Волинської, Закарпатської та Рівненської областей. У подальшому планується відповідним чином забезпечити всі дороги міжнародного значення.

Зважаючи на погіршення безпекової ситуації на автошляхах держави фахівцями Національної поліції розпочато процес підготовки та впровадження системи фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Ще в липні поточного року в Києві та Одесі запроваджено пілотний проект. Активно досліджуються позитивні наслідки впровадження відповідної системи, вивчаються можливі проблемні питання. У межах реалізації проекту заплановано впровадження системи на всій території України.

Для виконання спеціальних завдань, пов'язаних зі звільненням заручників, проведенням спеціальних операцій, у тому числі контртерористичних, забезпеченням силової підтримки інших підрозділів поліції тощо, створено спеціальний підрозділ оперативного реагування - Корпус оперативно-раптової дії (КОРД). На базі спеціалізованого тренінгового центру з залученням іноземних фахівців активно здійснюється відбір кандидатів та подальша підготовка бійців цього підрозділу.

Тривають роботи з упровадження в усіх регіонах служби "102" з функціями електронної реєстрації заяв і повідомлень, автоматизованого контролю своєчасності прибуття нарядів поліції, смс-інформування заявника про реєстрацію і хід розгляду його звернення тощо.

Активно запроваджуються нові форми і методи роботи шляхом створення в малих містах та сільській місцевості підрозділів поліції реагування. У межах цього проекту в усіх відділах та відділеннях поліції ГУНП у Волинській, Київській, Львівській, Харківській та Хмельницькій областях почали роботу сектори реагування патрульної поліції та групи реагування. Для цієї роботи Нацполіцією виділено 146 нових автомобілів, вишукано резерви для їх обладнання, забезпечення бензином, екіпірування поліцейських.

Активно готується створення універсальної служби детективів, яка об'єднає в собі функції оперативних і слідчих підрозділів, зменшить навантаження на слідчих, підвищить якість досудового розслідування тяжких і особливо тяжких злочинів, а також спростить процедуру досудового розслідування шляхом повернення інституту дізнання. Найближчим часом відповідний пілотний проект планується реалізувати в Київській області. Відповідно до Плану Асоціації ЄС-Україна, який передбачає створення доступної, прозорої і професійної поліції, в рамках реалізації проекту за підтримки ICITAP і Департаменту юстиції США розроблено і вводиться в дію план підвищення кваліфікації дільничних офіцерів. Метою цього проекту є запровадження підходу "поліцейська діяльність, орієнтована на громаду" в роботу структурних підрозділів Національної поліції.

Розпочато реформування існуючої системи ізоляторів тимчасового тримання (ІТТ) з метою забезпечення дотримання європейських та світових вимог утримання осіб у місцях позбавлення волі, оптимізації наявної кількості таких установ, створення базових ІТТ, приведення умов тримання затриманих та осіб, які тримаються під вартою, до відповідних стандартів. У рамках зазначеного розроблено інформаційну підсистему типу Custody records (Записи про утримуваного) та проводиться її випробування в ІТТ поліції Києва. У процесі реформування призупинено функціонування 79 ІТТ, ліквідовано - 27. Правозахисники фіксують реальне зниження скарг громадян на недозволені методи слідства - за різними оцінками їх стало як мінімум вдвічі менше (вибивання свідчень з підозрюваних, на яких навішували не скоєні ними, але нерозкриті злочини, раніше було своєрідної міліцейською "візитівкою").

Від успішної реалізації визначених стратегічних цілей і напрямків подальшого розвитку Національної поліції безпосередньо залежить ефективність роботи органів і підрозділів відомства. У той же час, введення проектів неможливо без достатнього фінансування Національної поліції України та належної підтримки з боку уряду і парламенту.

Але найголовніше, що попри реальний рівень зростання злочинності, українське суспільство в цілому позитивно сприймає перетворення в системі МВС. Згідно з останнім соцопитуванням центру ім.Разумкова, яке проводили з 27 по 31 травня 2016 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей, опитавши 2019 респондентів віком від 18 років із похибкою вибірки не більше 2,3%, поліцейським довіряє 40,7% опитаних проти тих 41,9% громадян, які правоохоронцям не довіряють. "Практично нульовий баланс довіри/недовіри (-1,2%) у порівнянні з -57,8% у грудні 2014р. та -44,6% у березні 2015р., є безперечним свідченням руху реформ у правильному напрямі", - йдеться у дослідженні.

Соціологи зазначають, що більшість тих, хто контактував з поліцією, висловили повне або часткове задоволення діями поліцейських (56,2%), відзначають їхню уважність (72,9%), шанобливе ставлення (72,2%), оперативність (54,3%). Майже 72% опитаних не погодилися з твердженням, що поліцейські натякали на те, аби громадянин давав їм гроші чи подарунки. Ще понад 78% заперечили, що поліція застосовувала силу, коли це не було потрібно.

Звісно такі цифри - не індульгенція Національній поліції, а скоріше аванс, виданий системі, але водночас ці дані є інтегральним показником стратегічно вірного курсу реформ.