Вибратися зі стану без вибору - Внутрішня політика України - аналітика, статті, ексклюзиви - dt.ua

Вибратися зі стану без вибору

10 березня, 13:56 Роздрукувати

Нинішня влада почне "переставляти ноги" в кримському питанні, коли відмахнутися або відпетляти не буде ніякої можливості. Але для цього "кримське питання" повинно стати важливим для всіх українців.

Владімір Путін знову випробовує світ "на слабо". Він призначає вибори президента на 18 березня — день анексії Криму. Він може вперше голосувати не в Москві, а в окупованому Севастополі. І вже анонсовано — підтримка тут буде найвищою в Росії. За два тижні до виборів, вимагаючи послухати (чи слухатися?) Росію, розмахує ядерним кийком. І не важливо, за великим рахунком, стара вона чи нова, винайшли "наші хлопці" ядерний моторчик для крилатої ракети чи це просто мультик для внутрішнього (ми всіх переможемо!) і зовнішнього (анімація ударів по Флориді, де будинок Трампа) вжитку. Важливо, що акт публічного ядерного шантажу відбувся. Судячи з заяв, США і європейські структури можуть не визнати легітимності виборів російського президента на території Криму й Севастополя. Але про невизнання легітимності виборів загалом та обраного президента РФ не йдеться.

Першою це мала би зробити Україна. Але цього не буде — за цієї влади, яка не наважується розірвати дипломатичні відносини з державою-агресором. Хоча кілька традиційних півкроків у цьому напрямку зроблено — у вигляді закликів не визнавати легітимності виборів президента РФ в анексованому Криму. З такою заявою на Мюнхенській конференції з безпеки виступив президент Петро Порошенко, а МЗС надіслало ноту.

"Надіслали ноту МЗС РФ: 1. Рішучий протест проти виборів президента РФ на території окупованого Криму. 2. Застерегли від спроб організувати вибори на території окупованого Донбасу. 3. Наголосили, що не може бути ніяких виборів у диппредставництвах РФ на території України без повного виконання перших двох умов", — написав Клімкін у своєму Твіттері.

Такі самі рішучі заяви ми чули від президента й МЗС не далі як півроку тому — напередодні думських виборів. Тоді Петро Порошенко вимагав не допустити проведення голосування на виборах депутатів Держдуми РФ на території України, але воно відбулося — у приміщеннях генконсульств РФ у Києві, Одесі, Харкові й Львові. Під посиленою охороною і, на радість російським телеканалам, із сутичками за участі свободівців і "Правого сектору". Яким чином українська влада може завадити відкриттю виборчих дільниць у диппредставництвах РФ, як пише Клімкін, поки що незрозуміло, адже їхні приміщення й території мають дипломатичний імунітет.

 У свою чергу Верховна Рада звернулася до світового співтовариства із закликом: у разі проведення голосування в Криму засудити його й відзначити у висновках спостережних місій (у тому числі ПА ОБСЄ) факт нелегітимного голосування на тимчасово окупованій території АРК і Севастополя, яке "суттєво спотворює результати голосування в цілому по Російській Федерації", а також запровадити нові санкції проти Росії. На пропозицію народного депутата Рефата Чубарова, до постанови внесли й заклик, по суті, блокувати державні й робочі візити президента Росії до країн — членів ООН, а президентам, урядам і парламентам цих країн "не приймати запрошень і не здійснювати державних та офіційних візитів до РФ".

Як мовиться, запасаємося попкорном. І не тільки на 18 березня й опісля. Витримавши театральну паузу, Владімір Путін, за ідеєю, має дивувати світ і своїх виборців щодня до дати виборів, головною пропагандистською фішкою в яких став Крим. Власне, це й визначило багато з того, що відбувається на півострові у четвертий рік його окупації.

ВМБ "Крим"

Аеродром підскоку. Матеріал з таким заголовком DT.UA опублікувало в березні 2014-го, за кілька днів до псевдореферендуму, прогнозуючи, що окупований Крим за будь-яких розкладів виконуватиме для Кремля саме таку функцію. Тут Росія "дозаправлятиметься" ресурсами всіх видів для подальшої агресії проти України й не тільки. Так воно й вийшло — труни в Крим ідуть з Донбасу й Сирії, а сам півострів перетворено на потужну ВМБ — військово-морську базу, що порушила баланс сил у всьому Чорноморсько-Середземноморському регіоні. Навіть блок-кондуктори на захоплених українських газових родовищах на шельфі Чорного моря переобладнано під бази радіоелектронної розвідки й казарми.

У Криму будуватимуть, створюватимуть і розвиватимуть насамперед і тільки те, чого потребують ця база-монстр та її контингент, а також для підтримання рейтингу Путіна, що злетів на тлі ейфорії від "Кримнаш". І в цьому прогнозі ми теж не помилилися.

Кримський міст через Керченську протоку — це насамперед військовий об'єкт. А траса "Таврида" від мосту в Керчі до Севастополя — його компонента в досягненні мінімального часу для перекидання транспорту (будь-якої кількості й габариту) і людей з материкової Росії до головної бази ЧФ.

Водночас міст — це прижиттєвий пам'ятник Путіну. Гітлер і Сталін не змогли, а він — усього за два-три роки — побудував! І байдуже, чи довго він простоїть, не важливо, що заради нього було заморожено багато критично значущих інфраструктурних об'єктів по всій Росії, плювати, скільки там розкрадуть з 4 млрд дол. (зрештою, це ж Ротенберги й інші дачники "Озера"). Народ — у захваті.

Але вже далеко не весь і не в Севастополі, де для потреб Міноборони примусово вилучають ділянки землі й зносять дачі місцевих жителів. ("Коммерсантъ", до слова, пояснює можливе голосування Путіна в Севастополі загрозою низької явки, яку його появою різко піднімуть).

Обезземелювання — одна з улюблених колонізаторських політик Росії ще з XVIII ст. У першу анексію півострова вона викликала величезну хвилю самодепортації корінного населення — кримських татар — до Туреччини. Незважаючи на листи-скарги Путіну в містах зносять ринки, і десятки тисяч людей залишаються без роботи, узалежнюються від держави або залишають Крим у пошуках заробітку. Натомість Крим заселяють росіянами. Це друга класична політика колонізаторів — змінити структуру населення окупованої території. І якщо під час  першої анексії дівкам з російської глибинки платили по 5 рублів, щоб вони їхали на півострів, виходили заміж за солдатів і заселяли Крим, то тепер переселенців уряд РФ стимулює компенсацією купівлі житла.

Але цього мало. Територія військової бази має бути зачищена від усіх неблагонадійних, насамперед від корінного народу, який має право на самовизначення на своїй історичній землі. Тому політика видавлювання з Криму кримських татар або їх приручення через підкуп посадами, дозвіл вести бізнес — окремим рядком і на особливому контролі. Як і жорстоке придушення будь-якого публічного інакомислення. У цьому плані Крим — точно не Росія. Те, що можливо в Пітері або Москві, — вийти на вулицю з плакатом, провести одиночний пікет або багатотисячну демонстрацію з українськими прапорами проти війни, — категорично заборонено і навіть немислимо в Криму. 64 політичні в'язні — такий, за даними кримських правозахисників, підсумок роботи російських силовиків за чотири роки окупації Криму.

У списку політичних в'язнів Росії, що його склав правозахисний центр "Меморіал", на сьогодні 123 прізвища; 22 з них — громадяни України. Це ті, хто вже відбуває покарання в місцях позбавлення волі, перебуває під вартою або домашнім арештом чекаючи "вироку". Ще сімох українців "Меморіал" визначив як імовірних жертв, у переслідуванні яких є ознаки політичної мотивації (серед них — "кримські диверсанти" Євген Панов і Андрій Захтей, "шпигун" Роман Сущенко).

Проте опір окупантам у Криму зростає, стверджує Ахтем Чийгоз, колишній кримський політв'язень №1, звільнений з СІЗО шляхом цинічної депортації з Батьківщини. Він каже, що перші роки після анексії у всіх людей був шок, але тепер він минає. І чимдалі більшає людей, які долучаються до процесу боротьби. Опір різноплановий, іноді не дуже помітний, але він розширюється.

Публічний всенародний збір "Кримською солідарністю" коштів для кримськотатарських активістів на погашення виписаних їм штрафів 10-рублевими монетами (на сплату штрафів їх носять відрами); щомісячна допомога з пожертв, зібраних фондом "Бізім балалар", дітям політв'язнів (їх уже більш як сто, тому на місяць треба зібрати не менше ніж півмільйона рублів!); організація з Криму літературного конкурсу "Ми діти твої, Україно" ім. Данила Кононенка (за роки окупації він став всеукраїнським!); "самвидав" в Інтернеті Українського культурного центру; боротьба за збереження кримськотатарських і українських класів у тотально зрусифікованих школах; дуа — масові домашні молебні мусульман, відвідування архієпископом Климентом політв'язнів у психіатричній лікарні, суді й під домашнім арештом; присутність активістів на всіх політичних процесах у судах, стрими в соцмережах з місць облав, обшуків і арештів… Усе це — місцеві, кримські ініціативи, ніяк не організовані офіційним Києвом і, на жаль, ніяк ним не підтримувані.

І виникає запитання: а Києву взагалі треба, щоб у Криму міцнів і ширився опір?

Що вони собі в Києві думають?

"Може, ми просто чогось не знаємо? Може, вони там, у Києві, щось розумне придумали, із Заходом погодили, і все йде за планом"? — зі слабкою надією запитував мій друг, коли ми вже зневірилися зрозуміти, як можна так тупо програвати час і можливості, щоб зупинити окупацію. З повзучої у перший тиждень березня 2014-го вона різко перейшла на скажений галоп, за три тижні породивши світову проблему.

"Краще б ми цього ніколи й не знали", — думала через три роки читаючи "стенограму" засідання РНБО від 28 лютого. Того, де Турчинов пропонував почати "активні консультації з НАТО про вступ асоційованим членом", а Яценюк — переговори з "владою" автономії про нову Конституцію, про те, щоб залишити їй ПДВ й акциз; Наливайченко — викликати в Київ керівників силових відомств, щоб дізнатися, "хто з них на нашому боці, а хто — ні", а Тенюх переконував, що на всю країну знайдеться тільки 5 тисяч вірного війська... Ага, п'ять, "з яких" 6 тисяч військовослужбовців потім вийшли на материк з Криму.

 Багато знайомих з Криму часто запитують: "Ну що, коли вони вже почнуть нас звільняти? Що вони собі там, у Києві, думають, скільки можна?!" Я відповідаю, що це залежить від нас. Значною мірою — від нас, бо нинішня влада України почне "переставляти ноги" у кримському питанні, коли запит на ці активності буде такої сили, що відмахнутися або відпетляти вже не буде жодної можливості. Але для цього "кримське питання" має стати українським, тобто воно має бути важливим для всіх українців, а не тільки для кримчан. І досягти цього неможливо без залучення в загальноукраїнські процеси. Не повинні кримські татари жити тільки болем і мрією про національну автономію, а всі кримські політичні українці — лише поверненням у вільний Крим. Корумпована, нереформована, профнепридатна, пов'язана тисячами бізнесів і спільним темним минулим і сьогоденням з агресором держава Криму не звільнить! Ми повинні її змінити. Понад те, мотивація до зміни країни в жителів Криму й Донбасу має бути сильнішою, ніж у будь-кого іншого. Бо ми знаємо, як дорого коштує корупція, як дешево коштують українські політики, адмірали й генерали, і як боляче від усвідомлення того, що вчора ти міг зробити більше, бути сміливішим і діяти рішучіше — і, можливо, усе пішло б не так…

Кримські активісти, юристи, економісти, журналісти, професіонали будь-якої справи повинні йти в українську політику. Повинні йти в усі партії, які реально прагнуть і вже ділом довели свою спроможність змінити країну, повернути Крим і Донбас. Багато років тому й поспіль ми переконували лідерів Меджлісу: кримські татари — національність, а не партійність, не треба записувати у вороги народу тих, хто знайшов себе в іншій партії, якщо її ідеологія і діяльність не суперечать національним інтересам та інтересам кримськотатарського народу. Що більше кримських татар буде в інших партіях, то менше антикримськотатарської пропаганди ми будемо бачити під час виборів, то вищий рівень розуміння й вирішення проблем народу, який повернувся додому, то легший процес інтеграції тощо. Сьогодні, як бачиться, те саме можна сказати про всіх жителів Криму: що більше кримчан у партіях, які ставлять собі за мету (і вже втілюють її) боротьбу з корупцією, деолігархізацію, реформи реальні, а не уявні, верховенство права й повернення, то вища ймовірність, що "кримське питання" буде в кожній партійній програмі, то швидше його буде внесено у політичний порядок денний.

Отже, відірвати корумпованих чинуш і політичних бариг від корита й пильнування власного бізнесу, спонукати їх зайнятися деокупацією можна тільки потужно заявленим запитом усього суспільства.

І цей запит має формуватися не тільки на вільній території, а й там, в окупації. Больовий шок минає, ілюзії розвіялися, надії на "домовляться" поховані. Очікування хепі-енду в картині "анаконда душить окупанта в українській вітрині реформ" явно затяглося, а головне, іноді незрозуміло, хто кого душить.

Але багато процесів і на вільній, і на захопленій території самим перебігом часу й логікою розвитку вимагають активізації дій. До таких належать і майбутні президентські вибори в Росії й Україні.

Меджліс закликає громадян України всіх національностей у Криму бойкотувати вибори президента РФ на території окупованого півострова. Так, це небезпечно: кожен виборець узятий на олівець і не один раз — за місцем роботи чи навчання, за місцем проживання й голосування — роботодавцями, дільничними, спецслужбами і навіть директорами шкіл, де навчаються діти виборців.

Втягуючи жителів Криму в незаконні й такі, що порушують міжнародні конвенції, дії на окупованій території, їх записують у члени виборчих комісій (понад те, не спитавши згоди, вносять кандидатами до списків присяжних засідателів, зокрема й військових судів). Формально за відмову від участі в голосуванні або роботі у виборчкомі покарання в РФ не передбачено, однак Крим — це неправова територія, і тут можливе переслідування. Ксенія Собчак може з будь-якого телевізора заявляти про порушення міжнародного права при анексії Криму і про його належність Україні, а Микола Семена, Ільмі Умеров і цього тижня — Сулейман Кадиров отримали за подібні висловлювання строки, хоча й умовно. Переслідування за бойкот виборів Путіна в Криму слід очікувати ще й з тієї причини, що пропагандисти оголосили їх "другим референдумом за возз'єднання з Росією", тобто явка і відсоток "за" Путіна нижче ніж 96,7 у Криму бути не може.

Але люди свідомо йдуть на цей ризик. На тлі зростання опору окупантам у Криму й репресій з їхнього боку проти громадян України виправдати малоефективні дії української влади складно. Але маємо зрозуміти причини цього "байдикування". Якщо оглянути темні непрохідні бюрократичні лабіринти Кабміну, ВР і АП, де поховано важливі рішення щодо Криму, то виявиться, що іноді просто поміняти перегорілу лампочку — це виявити політичну волю.

 Як бачиться, президент Петро Порошенко не має правдивої регулярної оперативної інформації й аналітики щодо кримської проблематики загалом і щодо багатьох важливих її складників зокрема. Довіреної особи з кримської теми у президента немає. Є окремі посланці й канали з окремих тем. Кажуть, у "стратегічній сімці" роль кримознавця певний час грав Арсеній Яценюк, який на початку нульових зо два роки був міністром економіки автономії. Розташоване в Херсоні представництво президента в АРК — орган, прописаний у Конституції, було знижене до рівня структури АП, яка в Конституції не згадується. Позбавлене тих, за ким як око президента мало наглядати, — органів влади Криму, і з новим представником — Борисом Бабіним, постпредство перебуває в пошуку форм і можливостей вирішення безлічі проблем кримчан у центральних органах влади. Як це непросто, наочно демонструють титанічні зусилля, які доводиться докладати міністерству з питань окупованих територій і ВПО, щоб провести через Кабмін навіть мінімально значуще для прав громадян рішення. Деякі проекти роками ходять колами погоджень і зникають у "бермудському трикутнику" урядових комітетів. Тільки подумати, рішення про приведення в належний санітарний стан КПВВ на межі з Кримом мусолять два роки. Вдумайтеся, два роки — на рішення Кабміну про туалети, освітлення й просте приміщення для центру надання адмінпослуг!

При президентові створено офіс уповноваженого з прав кримськотатарського народу на чолі з народним депутатом Мустафою Джемілєвим. Раніше були регулярні зустрічі з ним і з головою Меджлісу Рефатом Чубаровим. Однак тепер зустрічей чимдалі менше, а кілька заявлених до швидкого ухвалення важливих законопроектів так і не було реалізовано.

Серед них — зміни до Конституції в розділі про автономію Криму, статус якої, як не раз публічно обіцяно, буде змінено з територіальної на кримськотатарську національну. Рік пішов на виконання обіцянки Порошенка про створення робочої групи з підготовки проекту, кілька останніх місяців її члени очікували, поки представники АП ознайомлять президента з напрацюваннями, щоб потім передати їх конституційній комісії. На нещодавній прес-конференції Порошенко заявив, що проекту ще не бачив, але пообіцяв негайно поцікавитися. При цьому приголомшив відповіддю, назвавши майбутню автономію національно-культурною. Усі сподіваються, що обмовився, але питання залишається: чи бачить президент принципову різницю між цими формами автономії, і якщо так, то що означає його репліка?

Восени 2015 р. Порошенко дав негласне добро на цивільну блокаду товарних поставок у Крим, легальні обсяги яких за рік дії там ВЕЗ "Крим" перевалили за 1 млрд дол. При цьому обіцянки лідерам Меджлісу внести проект про скасування фейкової ВЕЗ не виконано досі (докладніше про це — нижче).

Не можна виключати, що Петро Олексійович і не має потреби в глибоких і всебічних знаннях про Крим, оскільки його немає в актуальному порядку денному президента. Однак критика за відсутність сформованої держполітики щодо Криму, скандали з бізнесом друзів-олігархів і нардепів від БПП у Криму, нахабність бізнесу і влади, що підривають дію західних санкцій на півострові, необхідність виконувати положення останньої Резолюції Генасамблеї ООН щодо Криму, яка вимагає не тільки від Росії, а й від України недопущення дискримінації громадян з окупованої території, і, нарешті, вибори, можливо, змусять Петра Олексійовича дістати "кримське питання" з далекого кутка довгої шухляди.

Парламент України міг і повинен був стати драйвером процесу деокупації Криму (як і Донбасу), адже це його обов'язок — унормувати життя країни, яка зазнала таких змін, як тимчасова окупація частини територій. Попередній склад ВРУ у квітні 2014 р. ухвалив досить якісний закон про гарантії прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території АР Крим і Севастополя. Розділ про економічні відносини з окупованою територією, регулювання податкової і валютної політик вирішено було вилучити, для того щоб Кабмін за місяць підготував якісний законопроект. Натомість був буквально продавлений лобістський закон про ВЕЗ "Крим", що узаконив для українського бізнесу те, що заборонено західними санкціями, про посилення яких українська влада не стомлюється просити США і ЄС.

Український бізнес у Криму, існуючи у двох паралельних реальностях, тобто у двох юрисдикціях, відкриває нові компанії, інвестує в економіку підсанкційної території, підтримує своїми податками, продукцією та послугами і країну-агресора, винаходить схеми уникнення санкцій, і навіть коли їх грубо порушує — до відповідальності не притягується. Бо законом про санкції цього не передбачено — це раз, а по-друге, з погляду закону про ВЕЗ це абсолютно законно.

Тому ми заарештовуємо судна під іноземними прапорами, що належать іноземним судновласникам і які заходять у закриті Україною порти окупованого Криму, однак стивідорну компанію, яка, порушуючи санкції, відвантажує на ці судна зерно й метал для незаконного експорту, ми не караємо ніяк. Бо за законом про ВЕЗ "Крим" це законно. А те, що це компанія "Авліта" Ріната Ахметова, переписана нещодавно на менеджерів його московського кума Ігоря Крутого, звичайно ж, не має жодного значення.

Ми заарештовуємо судно Sky Moon з вантажем кальцинованої соди Кримського содового заводу, відправленої на незаконний експорт, але ніяк не караємо компанію. І вона, звісно ж випадково, належить Дмитрові Фірташу.

Ми продаємо український ільменітовий концентрат з Іршанського ГЗК московській компанії "Центр оптимальних технологій" (ЦОТ), а вона є офіційним російським представником українських хімзаводів — державного "Сумихімпром", який через менеджмент контролюється Фірташем, і "Кримського титану", який Фірташу належить. І вдаємо, що не знаємо, що сировину незаконно доставлять у закритий порт Керчі, а потім — в Армянск, на завод Фірташа. Дожилися: уперше за чотири роки анексії серед суден-порушників режиму закритих портів з'явилися теплоходи під українським прапором і портом приписки Херсон. Це місто нині — свого роду офісний хаб для учасників "ільменітової схеми". Щоправда, зараз її трохи лихоманить. Одне з суден, яке відвантажило в січні ільменіт, заарештовано після заходження в акваторію Херсона — кримський головком СБУ і прокуратура АРК відкрили кримінальне провадження щодо незаконних поставок.

Ось іще кілька картинок з практики вмілого застосування закону про ВЕЗ "Крим". Мережа гіпермаркетів "Новацентр" (нова вивіска колишніх "Епіцентру" й "Нової лінії") нардепа Олександра Гереги бере участь у російських тендерах і постачає будматеріали Чорноморському флоту й украденим українським підприємствам.

Парк-готель "Марат" нардепа Ігоря Шкірі майже на 90 млн руб. отримав підряди на послуги з оздоровлення від уряду Москви. У готелі також безперервно впродовж року проходять реабілітацію учасники бойових дій з російської спілки ветеранів Афганістану (РСВА) сенатора Франца Клінцевича. Того самого, який одразу після захоплення ВР і РМ Криму організував доставку на півострів ветеранів-афганців і спортсменів, а вони вже блокували аеропорти й військові частини ВМСУ, "пресували" противників "референдуму" і вдавали з себе місцеве населення, яке вітає прихід Росії (судячи з усього, саме вони гнали від парламенту Криму Петра Порошенка, який приїхав домовлятися з кримськими депутатами). Це той РСВА, який вербує й відправляє в Донбас добровольців. А потім вони їдуть у Крим зализувати рани, щоб знову нас убивати.

Трохи статистики. Стивідорна компанія "Авліта" за підсумками 2017 року стала найбільшим підприємством Севастополя у сфері морської перевалки вантажів, повідомляє дирекція закритого Севастопольського морпорту. За рік "Авліта" перевалила на судна-порушники 300 тис. тонн вантажів (в основному зерна), які пішли на незаконний експорт.

"Кримстат" днями  теж потішив: основним імпортером кримської продукції є Україна, на частку якої припадає третина забороненого експорту з окупованого Криму!  

І тут раптом новина: спецпредставник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер заявив, що настав час подумати про посилення західних санкцій, запроваджених за Крим.

"Важливо, що США, ЄС, Україна й інші країни не визнають російської анексії Криму. Гадаю, настав час подумати про те, як ми можемо зробити нашу позицію жорсткішою, включаючи наслідки за поїздки (політиків.В.С.), торгівлю та бізнес-контакти з цією територією", — сказав Волкер, виступаючи у варшавській філії The German Marshall Fund.

А що в цей "настав час" думають у Києві?

На Грушевського, 5, думають, як відпетляти від свого ж протокольного доручення про розробку законопроекту про зміни до закону про ВЕЗ "Крим" або про його скасування. Робочу групу при комітеті з податкової та митної політики ВР за участі кримських правозахисників і експертів було створено на пропозицію Рефата Чубарова — після того, як з проекту закону про окупацію Донбасу "вилетіла" його поправка про скасування ВЕЗ у Криму. Місяць тому відбулося перше й останнє засідання робочої групи. Голова комітету Ніна Южаніна щиро зізналася, що не знала, як насправді працює закон про ВЕЗ в окупованому Криму. І призначила нове засідання вже через тиждень — з конкретними пропозиціями від міністерств і відомств. А потім його перенесли, і ще раз перенесли, уже на невизначений термін — Южаніна запропонувала фракціям делегувати в робочу групу своїх представників. Тобто відпустили на безвік, і рішення, швидше за все, погоджене. Тому зайве писати, чим зайняті голови з цього приводу на Банковій і Грушевського,12.

Після заяви Волкера, можливо, там і задумаються. Але сидіти й чекати плодів роздумів цієї влади кримським громадським активістам не варто. Треба йти і змінювати порядок денний країни в цілому, і тоді в ній обов'язково знайде своє місце деокупація Криму.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №23, 16 червня-22 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво