Валерій Чалий: Україна, яка віддала 1240 ядерних боєголовок, повинна мати право отримати хоча б тисячу Javelin - Внутрішня політика - dt.ua

Валерій Чалий: "Україна, яка віддала 1240 ядерних боєголовок, повинна мати право отримати хоча б тисячу Javelin"

10 липня, 2015, 22:01 Роздрукувати Випуск №25, 10 липня-17 липня

Призначений 10 липня послом в США Валерій Чалий в інтерв'ю DT.UA розповів про взаємини між Україною і США, про постачання Заходом озброєнь Україні, а також про майбутні вибори в Донбасі і складнощі врегулювання конфлікту з Росією.  

 

Читачам "Дзеркала тижня. Україна" представляти Валерія Чалого не варто. Наш давній автор, авторитетний експерт-міжнародник уже неодноразово чергував роботу в неурядовому секторі з держслужбою і на будь-якому посту залишався порядною людиною. 

Його кар'єрний зліт пов'язаний з Петром Порошенком. Іще коли той був міністром закордонних справ, він запросив В.Чалого на посаду свого заступника. Згодом, у буревії подій, що захопив нашу країну, В.Чалий стає членом Ради Майдану і одним з творців Українського кризового медіа-центру, потім опиняється у передвиборному штабі П.Порошенка, а після його обрання обіймає посаду заступника глави адміністрації очільника держави. 10 липня указом президента його призначено послом України в США. 

Валерій Чалий — безсумнівний конфідент П.Порошенка в міжнародних питаннях. Він уміє бути вірним, але не вміє прислужувати. Має власну думку, не боїться сперечатися всередині команди, але не любить говорити про розбіжності публічно. Тому, напевно, через багато років його мемуари читати буде цікавіше. Чалому є про що розповісти: за останній рік йому неодноразово доводилося брати участь у переговорах із найбільш впливовими лідерами планети, обговорювати питання, що становлять інтерес для всього світу і здатні вплинути на долі мільйонів. Це був дуже напружений рік.

— Валерію Олексійовичу, який період або момент видався вам найскладнішим?

—Найскладнішим у роботі був, звичайно, лютневий Мінськ — майже 18 годин у закритому приміщенні з російською делегацією. Це була серйозна дипломатична робота. На самому початку зустрічі — спроби шантажу на тлі можливого оточення й потрапляння в полон великої групи наших військових. Тоді кожна хвилина могла стати для України або переломною, або трагічною. Сьогодні ми знаємо, що в результаті наші воїни своїм героїзмом і професіоналізмом дали можливість знайти дипломатичне рішення.

А найбільш емоційно складні моменти, звісно, пов'язані з загибеллю наших солдатів і мирних громадян. Дуже важко отримувати щоденні зведення про загиблих і поранених, що постійно демонструють реальну ціну тому миру, якого досі, на жаль, так і не встановлено.

Було непросто, коли перший російський так званий гуманітарний конвой ішов до кордонів України. Важко було спрогнозувати, що буде далі. Тоді за дорученням президента і, так би мовити, прообразу військового кабінету, що зібрався з цього приводу, я виходив в ефір і розповідав про ситуацію, яка могла призвести до непередбачуваних наслідків. У студії була велика напруженість, і я відчував, що мушу сказати, що ми все-таки все переборемо, відчував, що наші громадяни готові захищати країну, але вони розраховують на те, що держава, президент і Збройні сили забезпечать оборону і захист країни.

— Буквально перед нашим інтерв'ю я прочитала, що генсек НАТО повідомив про нарощування Росією важких озброєнь на окупованій території. За вашою інформацією, чи зберігається можливість значної ескалації ситуації в Донбасі?

— За оцінками експертів (і не тільки українських, а й зарубіжних), така можливість не тільки зберігається, для цього проводяться певні підготовчі дії. Правда, немає таких, які свідчили б про можливість проведення наступальної операції в найближчі дні або тижні, але загальна підготовка зберігає можливість наступальної операції з боку Росії та бойовиків, яких вона підтримує. Але всі сходяться на думці, що будь-яка наступальна операція не може завершитися загальним стратегічним успіхом. З тієї простої причини, що для цього треба втримувати зайняту територію. У нас же вже зовсім інший стан армії, якої рік тому, по суті, просто не було. Зараз наші Збройні сили за підтримки волонтерів створили таку ситуацію, за якої ціна для агресора буде вже величезною.

— Але якщо всі, включаючи Росію, це розуміють, то навіщо завозиться нова техніка, нагнітається ситуація? Можливо, це просто психологічний тиск, щоб налякати і Україну, і Захід, щоб наша країна пішла на серйозні компроміси в рамках Мінських угод, на що, власне, нас нині й штовхають?

—По-перше, сьогодні тиснути на Україну, на її керівництво, на Збройні сили і народ уже неможливо. Якщо ж таким способом здійснюється певний шантаж, то, скоріше, це стосується наших партнерів, задіяних у реалізації мирного плану. Очевидно, що це сигнал насамперед їм, а не Україні. 

По-друге, Росія активно проводить випробування найсучасніших систем озброєнь. Вона використовує нинішню ситуацію для навчання своїх підрозділів. Ще раз наголошую: ніхто не знімав питання можливої ескалації воєнних дій, а для цього потрібне тилове забезпечення, інша підготовка, яка зараз і ведеться РФ.

По-третє, Росії необхідно не тільки підтримувати збройні сили, військово-промисловий комплекс, а й відволікати увагу всередині Росії від інших проблем.

Хочу зауважити, що було кілька досить складних ситуацій, коли спроба ескалації припинялася після дуже чіткої підтримки наших партнерів і після повернення в Росію "вантажу 200".

Перехоплення показують, що найбільш боєздатні підрозділи ГРУ Генштабу ЗС РФ доповідають, що їм протистоїть професійна і дуже жорстка оборона з боку України. Крім того, є оцінки західних експертів, наприклад генерала армії США у відставці Веслі Кларка, що операції, які проводить українська армія, є найбільш складними за останнє десятиліття. Та й у Росії є грамотні з військової, а не політичної точки зору генерали, які розуміють, що ціна питання для РФ зросла.

— То нерви здають у наших західних партнерів — Брюсселя, Вашингтона? Адже останнім часом іноді складається враження, що вони виконують тріо разом з Москвою. Не чути осуду порушення перемир'я, натомість розмови про вибори в Донбасі лунають дедалі серйозніше. Скажіть, невже наші західні партнери всерйоз вірять, що в нинішніх умовах реально провести демократичні вибори в "окремих районах Донецької і Луганської областей" — за всіма стандартами ОБСЄ?

—Одна з причин, чому Росія і Путін поводилися саме так, як вони поводилися, це недооцінка можливостей країн Євросоюзу, і передусім Німеччини й Франції, діяти консолідовано в підтримці й солідарності з Україною і в союзі зі Сполученими Штатами. Цю єдність було дуже складно втримувати, але це вдалося зробити. Гадаю, ніхто не заперечуватиме, що це також і успіх української дипломатії і особисто президента Петра Порошенка.

Очевидно, що економічних втрат зазнають усі, зокрема й Захід. Але масштаби цих втрат, на чому Україна постійно наголошує, не порівняти з ціною, яку платить наша країна, — понад 1700 загиблих військовослужбовців і понад 7 тис. мирних громадян. 

Росія активно працює на Заході (включаючи й країни, які є учасниками різних переговорних форматів), і її ресурси не порівняти з нашими. Але очевидно також і те, що і ми, і всі інші сторони повинні виконувати Мінські угоди. Спроба шантажу з боку РФ і спроби зафіксувати в них тільки свої позиції завершилися провалом. Але й Україна взяла на себе певні зобов'язання, на виконанні яких наполягають наші партнери.

Зараз проблема полягає ось у чому: наші партнери наполягають, що потрібно виконувати всі домовленості відразу. Але в нас є чітке розуміння, що без відведення техніки, без закриття кордону, через який уся ця техніка поставляється, без звільнення заручників складно уявити проведення якихось виборів. І коли ситуація заходить у глухий кут, то європейські партнери починають, так би мовити, стимулювати, щоб Україна була активнішою зі свого боку в імплементації Мінських угод. Навіть якщо якісь пункти не виконані Росією.

— Але ж Росія не виконала жодного пункту! Бої тривають, майже щодня ми чуємо про загиблих і поранених, усієї техніки не відведено. На Україну Заходу просто легше тиснути, ніж на РФ?

—Ні. Просто ми зараз взаємодіємо з місією ОБСЄ, з усіма партнерами на порядок краще, ніж РФ. Вони знають, як розвивається ситуація. І у випадках якихось провокацій, коли відкривається вогонь, починається наступальна операція, ми попереджаємо наших партнерів і маємо право реагувати адекватно, обороняти країну. Сьогодні ніхто не може сказати, що Україна не є договороспроможним і відповідальним партнером. Усі спроби показати, що саме Україна порушує Мінські домовленості, провалилися. Це видно з доповідей ОБСЄ, які фіксують наявність російської зброї та регулярних частин РФ на території України.

Але якісь підготовчі кроки справді можна робити. Ми взяли на себе завдання визначити особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей — і ми це зробили. Ми взяли на себе зобов'язання з децентралізації та конституційної реформи — це відбувається. Ми виступаємо з новими пропозиціями: обговорювати відведення не тільки великокаліберних озброєнь, а й калібру менше 100 мм. Ми намагаємося максимально виконувати домовленості і пропонувати нові ініціативи.

Але для нас абсолютно неприйнятно, щоб Україна пішла на всі політичні рішення, і при цьому на виборах у Донбасі стояли люди з автоматами і "забезпечували" виборчий процес. Ми чітко висловили свої умови, які жодним чином не суперечать Мінським домовленостям: оскільки Україна — європейська країна, і в нас вибори проводяться на основі українського законодавства, нехай і з особливостями в деяких регіонах, значить, вибори мають пройти відповідно до норм БДІПЛ ОБСЄ, з допуском усіх українських партій і ЗМІ. Ми готові це робити. Бо з Донбасом необхідно говорити через людей, які його представляють. Але ці люди не озброєні бойовики, які показали свою абсолютну неспроможність налагодити нормальне життя для людей. Їм воювати вигідно. Вони на цьому заробляють. Наприклад, організовуючи контрабанду. Росія вже задумалася, що робити, коли ці люди, багато з яких просто злочинці, можуть опинитися на території РФ. Росія зацікавлена, щоб такі елементи залишалися на території України.

— Але навіть якщо на вибори в Донбасі допустять усі українські партії, всі охочі ЗМІ, як можна проводити вибори при неконтрольованому кордоні з РФ? Понад мільйон українських громадян були змушені покинути своє колишнє місце проживання. Хто голосуватиме в Донбасі? Ті самі "елементи", про які ви говорите?

—Я вважаю, що кордон має бути закритий. Адже це один з головних атрибутів суверенітету країни. Як його можна закрити? Є варіант спочатку забезпечити контроль з допомогою ОБСЄ, а потім відновити повний контроль над ним уже української прикордонної служби. Але ці процеси мають іти як мінімум паралельно. А не так, що спочатку Україна виконує все, що від неї вимагають, а потім Росія подумає, чи варто припинити постачання важкої техніки і найманців через кордон. Це неприйнятно. Тому наша позиція залишається твердою: з одного боку, ми чітко виконуємо свої зобов'язання, а з іншого — вимагаємо такого ж чіткого виконання Мінських домовленостей усіма іншими сторонами. 

— Це правда, що Вікторія Нуланд на одній із зустрічей у відповідь на твердження української сторони про нереалістичність проведення виборів на окупованій території порадила "шукати сильні особистості, здатні виграти вибори"? Захід так стомився від українських подій, що готовий за всяку ціну посадити Київ за стіл із будьким з Донецька й Луганська, щоб швидше умити руки?

—Що стосується порад, пропозицій, то їх зраз дуже багато хто дає. Але те, що Донецьк чи Луганськ мають представляти люди, які користуються там довірою і які не є злочинцями, це абсолютно логічно, і для цього якраз і потрібні вибори. А от поради, наприклад, підібрати когось… Чесно кажучи, від Нуланд особисто я такого не чув. Але можу підтвердити, що такі поради надходили від російської сторони, зокрема в переговорному процесі, при свідках: мовляв, давайте визначимося з кандидатурами і потім їх "оберемо". Але це не наш підхід, в Україні так не робиться. Та й у європейців ця пропозиція викликала посмішку. Рішення на виборах повинні ухвалити громадяни України, які проживають у Донбасі. Чи легко Києву буде потім прийняти їхній вибір — це вже інше питання…

— Зважаючи на "втому від України", ви не побоюєтеся, що для того, аби все-таки обрали більш-менш притомних представників "заколотних" регіонів, ОБСЄ й інші міжнародні спостерігачі вибори визнають "у цілому" демократичними, попри "окремі порушення"? Як, наприклад, зараз представники Заходу кажуть: так, окремі інциденти трапляються, але "в цілому" припинення вогню виконується.

—Припинення вогню насправді немає. Ми щодня інформуємо наших партнерів про те, що відбувається. Така ж ситуація буде і з виборами: якщо це БДІПЛ ОБСЄ, то в нього є чіткі критерії й стандарти проведення виборів. Це питання авторитету організації. Тому я не допускаю ситуації, коли демократична інституція може вчинити врозріз зі своїми правилами. Просто необхідно так підготувати процес, щоб потім не довелося шукати складні компроміси. 

— А ви вірите, що вибори в Донбасі можуть відбутися цієї осені?

— Судячи з того, як проводилися фейкові вибори і якими є нинішні заяви тамтешніх "керівників", мені здається, що нормальні демократичні вибори там поки що складно уявити. 

Для цього має відбутися переосмислення в людей, які залишилися в цих регіонах. Більше того, напевно, туди мають повернутися люди, які були змушені залишити рідні місця. У них зараз теж відбувається трансформація поглядів. Сьогодні дедалі більше людей розуміють відмінність між тим, що було в Україні раніше, і що вони отримали сьогодні — і в Криму, і на окупованих територіях у Донбасі. 

Крім того, ми розуміємо, що Європа, Захід рішення, що робити наступного року, якщо Росія кардинально не змінить своєї позиції, не має. Але до РФ, я сподіваюся, все ж таки приходить розуміння, до чого призводить її нинішня позиція. Я думаю, що всі розуміють, що час уже виходити на якісь рішення. 

— Це буде Мінськ-3?

— Я не став би це так називати. Але я не виключаю, що на якомусь етапі може бути зустріч перших осіб держав або представників високого рівня. Я припускаю, що це може бути більш широкий формат для припинення ескалації і конфлікту в цілому. Це може відбутися. Але дуже важко передбачити, коли саме. Бо останнім часом справді немає серйозного прогресу ні щодо припинення вогню, ні щодо обміну полоненими (не виконується принцип "усіх на всіх"). І втома від України теж присутня. Плюс у фокусі уваги — Греція, Сирія, Близький Схід. Проте, упевнений, що вперше в історії США у президентській передвиборній кампанії питання Україна—Росія стоятиме так гостро. Євросоюз, як ви знаєте, продовжив свої санкції до кінця січня наступного року, а щодо Криму — до 23 червня 2016 року. Хоча це було досить непросто. Що буде далі — наразі дуже важко сказати. Однак є чіткий сигнал, що у випадку серйозної ескалації, якихось наступальних дій з боку бойовиків країни Заходу готові до посилення санкцій. І цей сигнал виразно доведено до керівництва Російської Федерації. 

— Питання надання Україні оборонної зброї усе ще на порядку денному? Київ не забрав його зі столу від безнадії переконати Білий дім?

— Насправді в США є дуже широка підтримка подібного кроку — надати Україні більше зброї, у тому числі й оборонної. І Акт на підтримку свободи України, і проект бюджету на
2016 р. на потреби національної оборони, ухвалені в Конгресі, — це все свідчення, що подібна підтримка може бути забезпечена. Питання про озброєння ставиться американській стороні весь час. Україна вже зараз отримує засоби зв'язку, прилади нічного бачення, медичне обладнання, контрбатарейні радари, броньовані бойові машини, роботизовані системи, у тому числі розмінування, дані космічної розвідки.

Ми зброю отримуємо, у тому числі й летальну, і ніхто суверенній Україні не може цього заборонити. Інша річ, що не прийнято афішувати перелік країн, але це понад десяток держав тільки з Європи. У нас з ними різний рівень військово-технічного співробітництва, і на даному етапі воно розвивається.

Але що ми ще хочемо побачити? Ми хочемо знати, що робити, який план, якщо раптом усе-таки почнеться широкомасштабний наступ з боку Росії і підтримуваних нею бойовиків. Україна самостійно з однією з найбільш оснащених армій світу не впорається. Для цього необхідно ухвалити якісь превентивні рішення, і вони мають дозволити всім швидко відреагувати. З цього приводу у нас тривають консультації з партнерами. Те, що і в НАТО, і в США зараз переглянуто їхню присутність у Європі, те, що вони реально наростили можливості і в прикордонних з Україною регіонах, це реально є чинником стримування можливої ескалації з боку РФ. 

— То чим же конкретно нам зможуть допомогти?

— Будьмо реалістами: воювати на території України ні Сполучені Штати, ні інші країни однозначно не будуть. Але вони забезпечують, можливо, навіть важливіші речі — це програми тренування і відповідне їх забезпечення. І вже зараз деякі українські підрозділи, за оцінками американців, що тренують їх у Яворові, мають дуже високий професійний рівень, і при такій динаміці Україна може найближчим часом вийти на ключові позиції в Європі за боєздатністю Збройних сил. 

Необхідно розуміти, що треба бути готовими до будь-якої ситуації. І також потрібно розуміти, що Україна, яка віддала 1240 ядерних боєголовок, повинна мати право отримати, якщо знадобиться, хоча б тисячу Javelin.

— Хороший аргумент.

— Цей аргумент звучить часто і викликає мовчазне кивання головою наших партнерів. Тому в нас є всі можливості, навіть не маючи на цей момент на території України потрібних обсягів зброї, дуже швидко отримати їх у годину "Х". Приблизно такої логіки дотримуються наші західні партнери. Вони не хочуть зараз давати якихось додаткових приводів РФ, оскільки, на їхню думку, будь-яке нарощування навіть оборонних озброєнь може спровокувати бажання застосувати наступальні. Хоча я не поділяю такого підходу і вважаю, що слабкість України більше провокує Росію, ніж наша сила. Але швидке реагування у випадку ймовірного наступу для забезпечення нашої можливості ефективно оборонятися — у планах, які ми зараз розробляємо з нашими західними партнерами.

— Ви ось-ось вирушите до Вашингтона. Які ще посольства невдовзі отримають нових очільників?

— Визнаю, що цей процес міг би бути й динамічнішим, але якість призначень для нас також важлива. Президент України вже призначив 15 послів після свого обрання на посаду, і ще 11 кандидатур очікують агреманів. Зокрема, надіслано запити на одержання агреманів в Австралію, Алжир, Великобританію, Іран, Ліван, Литву, Молдову, Португалію, Індію, Словенію, Сінгапур. Очікуємо призначень у більшість посольств уже до вересня.

Але зазначу, що критики часто підраховують ті посольства, де призначення послів не планується. Бо в нинішніх умовах тотальної економії МЗС і дипслужба теж опинилися під серйозним пресингом. Є країни, в яких посли України працюватимуть за сумісництвом; деякі дипустанови ліквідуємо, хоча я вважаю, що подібних рішень варто максимально уникати. Тут немає ніякої політики. Наприклад, Данія через скорочення бюджетного фінансування 2002 року теж припиняла роботу свого посольства в Україні. У нас головне завдання — вижити в складних фінансових умовах. Створюються "хабові" посольства в Африці, там уже призначено послів, і на них припадає по три—вісім країн. Це велике навантаження, але єдиний спосіб виконати завдання в режимі скорочення фінансових ресурсів.

До того ж ніякої жорсткої критики, що призначені посли не відповідають своїй посаді, я не чув. Ми намагаємося проводити ретельний відбір, але зауважу, що лава запасних, на жаль, коротка. Вийшло так, що "стара гвардія" у нинішніх умовах уже навряд чи може бути задіяна, тому акцент зроблено на діючих дипломатах, які перебувають у дуже активному професійному віці і мають мотивацію розвиватися й демонструвати результат. Поки що всі призначені — професійні дипломати. Але припускаю, що в Канаду може бути перше призначення політика, який навіть має медійний досвід. Адже є країни, де питання комунікації виходять на перший план. Ми також ідемо назустріч побажанням української діаспори.

— Валерію Олексійовичу, ми раз у раз чуємо про зустрічі, телефонні розмови президента Порошенка з держсекретарем Керрі, віце-президентом Байденом, президентом Обамою. Скажіть, а для посла України в США залишається поле для діяльності? З чого збираєтеся розпочати свою роботу у Вашингтоні?

— Це правда, що зараз основні комунікації відбуваються (причому безпрецедентно часто) на рівні президентів України і США, віце-президента, також триває постійний діалог і між міністрами закордонних справ. Роль посла в цій ситуації важлива, але не завжди на видноті. Хоча, наприклад, посол США в Україні Джеффрі Пайєтт своєю активною діяльністю і впливом спростовує подібну думку, доводячи, що посол може відігравати значну роль.

До того ж мої колеги, які очолювали посольство №1 до мене, — Олег Білорус, Юрій Щербак, Антон Бутейко, Костянтин Грищенко, Михайло Резнік, Олег Шамшур, Олександр Моцик — мали великий дипломатичний досвід, і це вже ставить дуже високу планку для моєї майбутньої роботи.

США — ключова держава, і тут дуже великий обсяг роботи виконується для забезпечення контактів, переговорів, взаємодії на місці. Я вважаю, що зараз наші можливості унікальні: є підтримка України з боку обох основних партій. Після виступу президента України в законодавчому органі Сполучених Штатів багато хто говорить, що Петро Порошенко об'єднав Конгрес. 

Що треба зробити? Думаю, що ключове — це навіть не зброя, як багато хто вважає, навіть не фінансова допомога, що теж дуже важливо (нам уже виділили 2 млрд доларів кредитних гарантій, ще мільярд планується, 450 млн — практична допомога), не сприяння у МВФ, підтримка в ООН та інших міжнародних форматах. Ключове слово зараз — довіра. Це найважливіше.

— А в нас її немає?

— Є. Але хочу відверто сказати, що зараз дуже багато залежатиме від нашої внутрішньополітичної ситуації: від успіху реформ, від послідовності заяв і дій. І якщо послу в США буде допомога всередині країни, тоді й у Вашингтоні відстоювати нашу позицію буде значно легше. У тому числі й довіру — і до України, і до керівництва країни. 

Я розраховую на взаємодію, одержання інформації і координацію з ключовими фігурами в Україні — президентом, прем'єром, головою парламенту, міністром закордонних справ і всіма тими, хто залучений у роботу всередині країни.

Друге питання, на що звертали і мою увагу чимало американських партнерів, це необхідність широкої комунікації, постійного обміну інформацією та підтримки України в Конгресі — в обох палатах, у виконавчих структурах. Це щоденна кропітка робота. І зараз, попри значну підтримку України в Конгресі, відбувається лобіювання з боку Росії якихось законодавчих актів, тому потрібна постійна робота не з десятьма конгресменами, а з десятками, а також зі співробітниками їхніх апаратів. Це дуже великий масштаб роботи.

Є також питання, які через нашу нинішню ситуацію опинилися в тіні. Наприклад торговельно-економічне співробітництво. Падіння товарообігу торік становило 25%. Зберігається проблема недиференційованості українського експорту. З 1 серпня 2015 р. можна поставляти в США продукцію за більш ніж 3800 товарними позиціями в режимі генералізованої системи преференцій на безмитній основі. У Сполучених Штатах зараз насторожене ставлення до російського бізнесу. І нам необхідно боротися за вивільнювані ніші. Тому Перший українсько-американський бізнес-форум, який планується провести наступного тижня, буде дуже важливою подією: на ньому українська делегація на чолі з прем'єр-міністром викладе нашу позицію щодо реформ, бізнес-проектів. До речі, цей форум стане результатом роботи, у тому числі, й українсько-американської ради з торгівлі, яка
28 травня цього року поновила свою діяльність після трирічної перерви. Навіть в умовах війни я бачу завдання залучення інвестицій.

Величезний пласт роботи перебуває поза рамками забезпечення переговорного процесу й комунікацій, підготовки візитів. Попереду велика робота з діаспорою. Існує проблема створення повноцінного українського культурного центру у Вашингтоні. Звичайно, багато чого впирається у брак ресурсів, але мусимо їх шукати.

Є безліч нових ініціатив, що виникли після російської агресії. З'явився волонтерський рух, є групи в різних містах Америки, не тільки у Вашингтоні чи Нью-Йорку. І треба координувати їхні дії, допомагати, де і коли потрібно. Я розраховую на більш продуктивну взаємодію з керівниками генконсульств України в Нью-Йорку, Сан-Франциско й Чикаго, використання потенціалу почесних консулів України по всій території США і, звісно, тісну роботу з Постпредством України в ООН напередодні проведення ювілейної 70-ї Генасамблеї у вересні ц.р. та очікуваного візиту президента України.

До речі, не чекаючи від'їзду до Вашингтона, я провів переговори з режисерською командою документального фільму Євгена Афінеєвського, зробленого за всіма голлівудськими стандартами. Його мета — розповісти світовій громадськості і політикам про Україну, починаючи з Євромайдану. По суті, він розповідає про український народ, його боротьбу за свою свободу, про те, як Україна сьогодні відстоює демократичні цінності й безпеку у світі. Ця картина робить очевидним для світового глядача, що своїми подвигами наш народ заслуговує кращого майбутнього. Думаю, ми домовимося провести закритий показ у Вашингтоні й Нью-Йорку. Цей фільм може реально претендувати на найвищі нагороди у світі кіномистецтва. Нічого більш якісного, що так точно відображає настрої і хронологію Майдану, я досі не бачив. Думаю, після Америки цей фільм треба буде показувати в Україні — щоб нагадати, для чого все це починалося.

 
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №19, 25 травня-31 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво