Олександр Чорний: У наступному році нас чекають не тільки місцеві вибори, але, можливо, і позачергові парламентські - Внутрішня політика - dt.ua

Українські політичні партії: криза комунікації

6 грудня, 2019, 18:57 Роздрукувати Випуск №47, 7 грудня-13 грудня

Чи Легко зараз вступити в одну з рейтингових партій? Насправді – не дуже. Але не тому, що жорсткий відбір, а тому що до потенційних рекрутів нікому немає діла.

Рішучий і передбачуваний перехід ПП "ВО "Батьківщина" в опозицію до монофракції, різка й систематична критика "слуг народу" з боку ПП "ОПЗЖ", розбрат й персональні скандали всередині монофракції, насторожлива соціальна й економічна політика чинної влади — усе це вочевидь веде до політичної кризи. 

Наступного року нас очікують не тільки місцеві вибори, а й, можливо, позачергові парламентські. У такій ситуації логічно припустити, що опозиційні партії сконцентрують значні зусилля на партійній мобілізації й розробці стратегії політичного реваншу, включаючи поліпшення комунікації з виборцями, а "партія влади" оновить свого часу успішні, але нині вже нуднуваті підходи до комунікації. Чи відповідають вони насправді вимогам цієї логіки?

Один з напрямів партійної роботи — збільшення чисельності лав партії та посилення її якісного складу. Старше покоління пам'ятає, що в радянські роки представникові "прошарку інтелігенції" недостатньо було бути розумним, чесним і переконаним, щоб вступити до лав КПРС. 

Часи змінилися, і зараз соціально активному громадянинові або політичному кар'єристові-початківцю надається вибір з понад 350 партій, які, за ідеєю, борються за владу в країні й зацікавлені у припливі свіжих сил.

Я перейнявся простим запитанням: чи легко зараз вступити до однієї з рейтингових партій? Або до кількох одразу (закон не забороняє, а інструментів перехресного контролю, якщо ви не публічна особа, не існує). Партійних знайомих у мене немає, і тому один шлях — в інтернет.

ПП "ВО "Батьківщина"

На офіційному сайті партії в розділі "Долучитися" є дві онлайн форми для заповнення охочими стати волонтером або членом партії. Відмінність другої форми — у додатковому полі "область". Незрозуміло, чому організаторів не цікавить місце проживання волонтерів (на думку спадають спогади про географічну мобільність "тітушок"). Я заповнив форму кандидата в члени: ім'я, e-mail, область, телефон. У полі "для повідомлення" для підвищення своїх шансів написав, що маю багаторічний науково-педагогічний стаж у галузі маркетингу й політології, що є правдою, і висловив бажання "працювати на користь держави". Відіслав.

Прийшла автоматична відповідь, причому її автори не завдали собі клопоту завести в неї ні мого імені, яким я поділився, ні якоїсь персоналізації відправника:

Від Київської міськпарторганізації ніхто до мене так і не звернувся, тому я зателефонував до громадської приймальні, що на вул. Лаврській. Там, з'ясувавши, що я проживаю в Дніпровському районі, мені запропонували зв'язатися з відповідним регіональним представництвом і дали номер телефону на бульв. Перова (044) 338-**-16, за яким його роздратована власниця (очевидно, дістали її пасіонарні безпартійні) заявила, що це не бульв. Перова і взагалі не "Батьківщина". 

На мій повторний дзвінок на Лаврську й побажання прийти на співбесіду до головного штабу я почув відповідь, яка мене ошелешила: "Громадська приймальня не працює". Рівень конспірації або байдужності й безладу в ПП "ВО "Батьківщина" звів мій запал нанівець. Склалося таке враження, що ця партія після низки політичних поразок досі перебуває в настільки глибокому нокауті, що наступного протиборства для неї може й не бути.

 До речі, того ж дня народний депутат від цієї партії І.Крулько написав на своїй сторінці у ФБ невеликий допис на тему професіоналізму в політиці, який я випадково побачив у вигляді репосту на якомусь сайті. Користуючись нагодою, у пориві праведного обурення я виклав свої перипетії в коментарі на сторінці І.Крулька, прямо й, не без гріха, провокаційно пов'язуючи їх із професіоналізмом партійної роботи. І ні сам щиро шанований мною Іван Іванович, ні його помічники-консультанти, ні півтори тисячі його "друзів" не написали там ані слова у відповідь. Взагалі, сторінки політиків у соціальних мережах з погляду їхніх цілей та ефективності — тема окремої розмови.

ПП "Опозиційна Платформа — За Життя"

"Є там порядні люди", як сказав днями про однойменну фракцію в парламенті "ексслуга народу" А.Поляков. Маючи намір різко збільшити кількість порядних людей у партії, я заповнив на сайті форму, аналогічну конкурентній, і натиснув "відправити". Повторював, перезавантажував — і у відповідь незмінно отримував плашку з одним словом — undefined. Що не визначено? Скільки в мене грошей? Таж у формі такого поля ніби й немає… Взявши з розділу "Контакти" адресу електронної пошти, я написав короткого, але натхненного листа, ремствуючи на непрацюючу форму зворотного зв'язку і пропонуючи, знову ж таки, співробітництво в інтересах країни. А у відповідь — тиша… Телефон, позначений у контактах на сайті, цілий день не відповідав. "Працюємо!" (В.Рабінович). Між іншим, до райкому КПУ можна було зателефонувати навіть уночі — там завжди був черговий.

ПП "Слуга Народу"

Загалом кажучи, партія, в якій усього 500 членів і жодного штатного працівника, хоча б тому ніби й не партія, а так, "політичне ополчення", як влучно охрестив її хтось із політологів. Але справедливості заради я включив її у "вибірку" свого маленького "дослідження": владу, кажуть, треба поважати.

Сайт скидається на занедбаний landing page. На сторінці форми для заповнення кандидатом стоїть дата 01.06 — чи то дата початку відліку, чи то кінця… чогось. Сама форма значно розгорнутіша, ніж у конкурентів. Це стосується адреси, аж до будинку, місця реєстрації (але ж самі "слуги" обіцяли прописку ліквідувати, про необхідність чого і я в DT.UA писав, у т.ч. в інтересах партій). Поля для довільного повідомлення про свої компетенції і можливості немає взагалі. Зате партію цікавить характер діяльності в партії (прибічник, експерт, член партії — можна вказати все разом, що логічно) і роль, у якій кандидат підтримував партію у передвиборний період (волонтер, спостерігач, член комісії, не брав участі). Тобто партію я цікавлю не як особистість, а як уживана частина її механізму. Хто спостерігає за кадровою політикою партії, легко здогадається, що, надіславши заповнену форму, відповіді я не дочекався. 

Судячи з усього, лідери партії "Слуга народу" бачать її подальший розвиток у нестандартному форматі, без опертя на формальне членство й зростання чисельності лав. Навіть форма для кандидатів на сайті закликає стати "учасником", а не "членом" партії. І навіть далеко не всі народні депутати у фракції "Слуга народу" є членами (учасниками?) партії. Та тільки без "стандартного формату" повторити передвиборний трюк, що мав місце, навряд чи вдасться: політична ситуація буде не та, рейтинг у декого буде не той…

На те, щоб спробувати вступити до ПП "Європейська Солідарність", мені забракло наукової мужності: надто глибокі наші ідейні суперечності. А ПП "Голос", на мою скромну думку, допомогти не зможу не тільки я, а й узагалі не зможе ніхто.

Словом, якщо ви не мільйонер, не відомий спортсмен чи музикант, не колишній в'язень російських таборів, ніхто вас в українських партіях особливо не чекає. Це парадоксально, оскільки виборці, у свою чергу, чекають на партію, в яку вони могли б повірити, яка могла б їх об'єднати не в почутті протесту, а навколо системи нових ідей і принципів.

І на десерт — іще один експеримент

Не дочекавшись відгуку від партійних функціонерів, я вирішив спробувати пошукати цей самий відгук, точніше, його можливість, використовуючи електронні адреси народних депутатів, надані їм згідно зі ст. 28 Закону України "Про статус народного депутата" і демократично розміщені на сайті Верховної Ради. З 423 нардепів, двоє не мають не тільки адреси електронної пошти, а й телефону. Іншим 421 я розіслав лист такого змісту:

У темі листа значилося: "Це повідомлення не є спамом. Увага: дослідження!" Звичайно, на наукове дослідження ця діяльність не тягне, але на тест для допитливих — цілком. З цієї ж причини (відсутності претензій на статус результату), я не став персоналізувати розсилку, тобто надсилати кожного листа окремо й з персональним зверненням. Розсилку робив серіями по 17–19 прихованих копій — спасибі компанії Ukrnet за те, що, періодично блокуючи розсилку (робот спрацьовує на потенційний спам), після мого їм дзвінка дозволила довести мою авантюру до кінця. Знову ж таки, не тільки заради пристойності, але й для значущості та довіри я вказав своє місце роботи і телефон.

Між іншим, у ст.24 згаданого вище Закону сказано, що народний депутат зобов'язаний "постійно підтримувати зв'язки з виборцями, вивчати громадську думку, потреби і запити населення" (п.11), а також "розглядати звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян" (п.13), у ст.5 якого, у свою чергу, сказано: "Звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення)". Інакше кажучи, законами України передбачено все для того, щоб виборці могли використовувати такий канал комунікації з нардепами, як електронна пошта, а народні депутати — зобов'язані не ігнорувати його.

Треба сказати, що оскільки розсилку робив масово протягом 3–4 днів, деякі народні депутати або їхні помічники, усвідомивши суть і мету того, що відбувається, могли із щирого почуття колективізму, партійної єдності й просто по-товариськи попередити колег із фракції зазирнути в пошту й відповісти, забезпечивши конкурентний і не ганебний партійний показник. І, треба сказати, за непрямими ознаками (наприклад, відповідь мені з відкритою копією колезі), деякі адресати цією можливістю скористалися, але не масово, хоча ніхто не сумнівається, що така технічна можливість (чати, внутрішні групи розсилок, спільноти в соціальних мережах) у них була. Більшою мірою це стосується фракції "Слуга народу", але хто іншим заважав?

Отже, "актуальність поштової скриньки", як висловився один з нардепів (дехто писав у відповідь кілька теплих слів, але більшість дотримувалася "інструкцій"), підтвердили 57 адресатів (у деяких випадках, за непрямими ознаками, відповідали особисто нардепи, але здебільшого, схоже, їхні помічники), або 13% респондентів. Із них 36 від фракції ПП "Слуга народу" (14% від чисельності фракції 249), 6 з 20 від фракції ПП "Голос", 2 з 23 від депутатської групи "За Майбутнє", 5 з 27 від фракції "Європейська Солідарність", 3 позафракційних, 3 з 44 від ПП "ОПЗЖ" ("Працюємо!") і всього двоє з 24 від фракції ПП "ВО "Батьківщина".

Якісь статистичні кореляції й порівняння навряд чи коректні через як нечисленність груп сукупності (фракцій), так і через "взаємовиручку" — "підказку другу" зазирнути в пошту. Але в впадає око особливо низька "відгукоздатність" найбільших і найвпливовіших опозиційних фракцій — ПП "ОПЗЖ" і ПП "ВО "Батьківщина". Чи то награлися в демократію, чи то стомилися від політики й виборців, чи то володіють якоюсь черговою "секретною зброєю" у майбутній боротьбі за виборця й зачаїлися. Примітно, що ніхто з лідерів фракцій і взагалі з широко відомих політиків (не ображайтесь ті, хто відгукнувся) не відповів. Зрозуміло, лідери займаються важливішими речами, ніж переглядати пошту. Але кому, як не їм, мати вимуштруваний роками штат помічників і відпрацьовані механізми комунікації? Як незрозуміло й те, чому багато новоявлених народних депутатів, які записали собі в помічники до десятка й більше осіб, не зобов'язали бодай когось одного з них регулярно переглядати пошту.

Деякі висновки

Поняття "комунікація" етимологічно походить від двох близьких за коренем, але різних за значенням латинських слів. Сommunicatio — повідомлення, передача. Саме і тільки в цьому значенні наші політики розуміють свою комунікацію з народом. Байдуже, телебачення це чи кілька каналів у соціальних мережах, головне для політиків — передавати інформацію, повідомляти про себе, про свої плани й досягнення, про підступи ворогів і конкурентів. Така одностороння "комунікація" перетворюється на банальну маніпуляцію громадською думкою, причому згодом починає дратувати авдиторію і втрачати взагалі будь-яку ефективність. Інтернет — за своєю суттю інтерактивне середовище, призначене для обміну інформацією, для діалогу, для спілкування. Однак політики, і насамперед "слуги народу", звели унікальність цього інструменту до можливостей телебачення — мовлення.

Друге слово — communico — роблю спільним, об'єдную, communis — "спільний". У цьому значенні комунікація — це створення інформаційного простору, який об'єднує людей, а не тисне на них. Це обмін інформацією, думками, "зверненнями", можливість відгуку і… народу — бути почутим. Пам'ятаєте, з чого, зокрема, починалася донбаська криза: "Нас не чують"? І річ же, зрештою, не в онлайн доступі до членства в партії або в "актуальності поштових скриньок". 15% населення України взагалі позбавлені широкосмугового доступу до інтернету. 6,4 мільйона людей ("голосів", звісно, менше), якщо це зрозуміліше мовою передвиборної комунікації. З наступного року припиняють видаватися друковані версії газет "Сегодня" і "Дзеркало тижня". Партії втрачають зв'язок з виборцем, не помічаючи цього, принаймні вони про це мовчать і створюють враження, що нічого не роблять. Відчуження влади від народу — протиріччя, що дісталося нам з радянського минулого, але за роки незалежності України воно дедалі поглиблюється. У Союзі була одна, але справді за визначенням партія, а зараз в Україні є політичні клуби, вождистські співтовариства, тимчасові політичні бізнес-проєкти, а партій, які мають системну ідеологію, стратегію і тактику партійного будівництва і комунікації з народом, — немає жодної. 

Поразка П.Порошенка на президентських виборах спонукала багатьох експертів, аналітиків і навіть криміналістів дошукуватися його помилок. Інтернет переповнений хештегами на тему "5 помилок ПП", "10 помилок ПП". Сам п'ятий президент у квітні цього року на одній із зустрічей з громадськими організаціями визнав усього дві свої головні помилки — це кадрова політика й комунікація. Тому ті, хто розраховує, наступаючи на граблі Петра Олексійовича, зберегти рейтинги і перемогти в майбутній боротьбі за виборця, ризикують повторити його долю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
  • Олександр Чорний Олександр Чорний 7 грудня, 11:21 На Вашу думку, за для того, щоб дотриматися принципу неупередженості, я повинен був звернутися зі своєю спробою до усіх 350 партій? Шкода, що не дочитали, далі і про ПП "ЕС" і про ПП "Голос" йде мова. І чому пан вирішив, що це - журналістське розслідування? Я - не жуналіст, я - громадянин. І навіть якщо я хочу вступити в одну єдину партію, а там на мене чекає байдужість, я можу про це говорити, право редакції розповсюдити мою думку, а право читача - не читати і не погоджуватися. Дякую за увагу і зауваження! згоден 3 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №1277, 11 січня-17 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво