У пошуку чесних і в очікуванні розумних - Внутрішня політика - dt.ua

У пошуку чесних і в очікуванні розумних

19 квітня, 2013, 21:45 Роздрукувати Випуск №15, 19 квітня-26 квітня

Це був мітинг, а не цирк із китайськими вудочками. Зібрання з конкретними вимогами, з людьми, кожне з яких знало, куди, на що й навіщо йде, з плакатами, але без прапорів. І реакція влади на нього була досить жорстка. Тому що поцілили в болюче місце, провели сеанс голковколювання в ахіллесову п'яту — Межигір'я.

Недавній мітинг у селі Нові Петрівці, неподалік володінь першої особи країни, незважаючи на малу кількість присутніх та нетривалість самої дії, став явищем показовим. Адже він пролив світло на безліч тем: і де у влади болюче місце, і чому професійні опозиційні мітинги такі недолугі, і чому київська "медійна" тусовка так тягнеться до громадських організацій та громадянських об'єднань.

Лакмусовий мітинг

Недавно маленька партія "Демократичний альянс" започаткувала цікаву традицію — ходіння під Межигір'я. Спочатку вони планували висунутися туди, щоб покритикувати президента (як людину, котра призначає керівництво Укравтодору) за стан доріг країни. Коли суд заборонив цей мітинг, пославшись на повінь, демальянсівці прийшли допомогти ліквідувати наслідки стихії, в результаті — двох активістів партії було заарештовано на кілька діб. Після цього активісти вирішили зібратися біля Межигір'я більшим гуртом і зустрітися там із народним депутатом Лесею Оробець (за законом, зустріч із парламентарієм не вважається мітингом і не може бути заборонена місцевими адміністративними чи судовими органами), а заодно покритикувати владу за попередні затримки.

Зустріч минулася не без конфліктів. На неповну сотню активістів і депутата ополчився бойовий загін місцевих бабусь під предводительством сільського голови села Нові Петрівці Родіона Старенького. Присутніх узяли в облогу і без жодних пояснень щільно притиснули до межигірського паркану два ряди працівників "Беркута". Для підстрахування сил захисту Межигір'я неподалік насторожено нудьгувала група молодиків спортивно-бичачої зовнішності. Забагато як для невеликих зборів без партійних прапорів. На щастя, хвилин через сорок, у результаті переговорів Лесі Оробець із керівником міліції Київської області Валерієм Мазаном (оцініть рівень представництва правоохоронних органів на скромному мітингу — не на кожній великій опозиційній акції таке побачиш) основна частина мітингувальників була розблокована, єдиний затриманий — звільнений, і люди змогли повернутися до Києва.

Ця акція була незвичайна не тільки місцем проведення, не тільки неадекватністю реакції міліції і не тільки присутністю її обласного керівництва. Вона дивувала солідним представництвом політичних журналістів, блогерів та активістів громадських організацій, чию присутність компенсувала відсутність телекамер (за винятком ТВі і телеканалу "24"). Дехто не полінувався анонсувати акцію у своїх блогах та на сторінках соцмереж. При цьому одні з колег хоч і були присутні, проте "відсторонено", розділяючи себе та мітингувальників об'єктивом фотокамери, а інші й не намагалися приховати солідарність із ними.

Декого з присутніх під кріпосними стінами Межигір'я автор цих рядків знає добре, декого — шапочно, з третіми має багато спільних друзів, із четвертими разом навчався. Більшість — належить до одного з ним покоління. Простіше кажучи, повітрям однієї епохи дихає. Більшість їх (нас?) скептично налаштована до нинішнього політикуму просто тому, що завдяки службі бачить його представників не тільки на опереткових телешоу і часто знає більше, ніж може сказати своєму читачеві без страху отримати грабіжницький позов або назавжди втратити цінне джерело інформації. Це зрозуміло — специфіка професії, специфіка кола спілкування.

Проте на цьому мітингу якось зразу згадалося, як усі ці люди брали участь — інколи за винагороду, а найчастіше на голому ентузіазмі — у громадських ініціативах та громадянських об'єднаннях різного рівня ефективності й наївності, від "Чесно" до "Кампус 3.0". Як досить відомі журналісти і блогери безуспішно підтримували висування в депутати адвоката Тетяни Монтян, яка з упертістю божевільної просуває ідеї зміни базових принципів українського ЖКГ і концепції керування спільним майном. Як люди, котрі зовсім не є прибічниками партії "Свобода" (а інколи — її ідейні противники), у приватному спілкуванні захоплювалися тим фактом, що ВОС на цих парламентських виборах привнесло у велику українську політику принцип адекватного партійного будівництва. Коли на місцях працюють живі, а не фіктивні партійні структури, коли партійці не соромляться спілкуватися з людьми й вести агітацію не тільки в передвиборний період, коли в кожному місті є невеликий, але легкий на підйом "актив", готовий швидко дати про себе знати на будь-якому мітингу.

У країні все-таки живе запит на нормальну політику, нормальні громадянські організації, партії, схожі на партії, а не на особисті футбольні клуби олігархів. Очевидно, серед людей, котрі працюють із політиками у безпосередній близькості і не просто знають, а шкірою відчувають, наскільки порожня зсередини сучасна симуляція політичного життя, — цей запит сформувався раніше, ніж у широких масах.

Про бажане

Ось, здавалося б, "Демократичний альянс". Партія невелика, широкій публіці мало відома. Її лідерів у новинах не показують і до Савіка Шустера не кличуть — хоча час від часу запрошують до Віталія Портникова. Донедавна була по-справжньому помітна лише в Голосіївському районі столиці та на Фейсбуці, основні активісти — сьогоднішні або вчорашні студенти, загальною чисельністю кілька тисяч осіб у всій країні. За стандартами вітчизняної політики — не фігура на дошці. Та й що це в неї за найбільший мітинг — близько сотні людей, включно із журналістами?

І все ж це зібрання заслуговувало на більшу увагу, ніж багато недавніх демонстрацій, за визначення чисельності яких борються МВС і опозиція. Бо це був мітинг, а не цирк із китайськими вудочками. Зібрання з конкретними вимогами, з людьми, кожне з яких знало, куди, на що й навіщо йде, з плакатами, але без прапорів. І реакція влади на нього була досить жорстка. Тому що поцілили в болюче місце, провели сеанс голковколювання в ахіллесову п'яту — Межигір'я. Здавалося б — що, представники великих опозиційних сил не знали, що чутливість української влади обернено пропорційна відстані до Межигір'я, а зовсім не до будинку Верховної Ради? Знали. Чому ж для того, щоб влаштувати там мітинг, знадобилися скоординовані зусилля маленької позапарламентської партії? Тому, що в неї організованість краща, тому, що їй втрачати особливо нічого, чи тому, що в її лідерів, на відміну від лідерів об'єднаної опозиції, немає власних будиночків у тих-таки Нових Петрівцях?

Тому не слід дивуватися, що молодь типу "Альянсу" викликає в навколополітично-медійної спільноти особливий інтерес, а то й неприховану симпатію. "У країні метрономів синкопи поза законом", — написав Шендерович. А в країні симулякрів щось справжнє, хоч би яким маленьким воно було, здається промінчиком світла у темному царстві.

Але є одне велике "але": навіть такий підхід, в остаточному підсумку, емоційний, а не раціональний.

Про необхідне

Ми так стужилися за нормальною формою, що скоро взагалі перестанемо звертати увагу на зміст. Уже тепер партія може заслужити симпатію лише самою своєю схожістю з нормальною партією, а не з закритим покер-клубом. Причому це не залежатиме від її програмних положень. Так, багато людей, котрі не поділяють ідей "Свободи", захопилися її організацією й проголосували приказуючи: "Мене не хвилюють пункти їхньої програми, — я бачу, що вони згуртовано працюють" (як варіант — "здатні дати в морду цій владі"). Потім багатьох із них прикро здивувала низка ініціатив власних обранців. Хоча всі вони були анонсовані наперед. Але хто ж вникав?..

Чимало людей, дізнавшись про акцію "Демократичного альянсу", її схвалили й навіть висловили партії свої симпатії. Але якби запитати в них: "До речі, люди, а ви знаєте, які в них політичні погляди?" — більшість запнулася б (правильна відповідь — християнсько-демократичні, правий центр). І мало хто, не спитавши в Гугла, відповість на запитання: "Гей, люди, а хто пам'ятає, заради чого хотіли провести найперший мітинг?" Будьмо чесні: авторам багатьох одобрямсів не цікава політична позиція цієї партії, не цікаво, що вона пропонує, і чи пропонує щось взагалі. Їм подобається, що вона змогла вжалити у болюче місце президента.

Це з самого початку неправильний підхід. Кіт оцінюється за міцністю й ергономічністю мішка. Він, звісно, все одно може виявитися гарним і породистим (і, сміємо надіятися, Демальянсу це стосуватиметься повною мірою), але краще б уточнювати зазначені моменти в першу чергу.

Так само свого часу навколо руху "Чесно" розгорнулася ціла дискусія: хто отримає більше вигоди від їхньої роботи — влада чи опозиція? Суперечка про те, чи потрібна така перевірка кандидатів у депутати, наскільки адекватні запропоновані критерії тощо, потонула в потужному гулі вияснення, на чий млин потрапить більше води. Політика сприймалася і сприймається як поєдинок улюблених футбольних
команд. Емоціо переважає над раціо, система "свій-чужий" — над принципом "ти не базікай, ти рукою покажи, що і як робити".

Або ж візьмімо актуальну тему — пенсійну реформу. Влада вчепилася в її просування. Опозиція вчепилася в її заперечення. Обидві розмахують темою, як жупелом, примітивізуючи її, трансформуючи в кліше, яке зручно вміщаються на транспарантах і білбордах. Наважитися ж запропонувати адекватні дії не може ніхто! Пошук правильного рішення не цікавий нікому, крім нечисленних експертів та журналістів. Не дуже цікавий цей аналіз і самій спільноті, за багато років привченій до кліше, жупелів, спрощено-скомороського викладу реформ, законів та політичного життя взагалі. Суспільство старанно привчали до того, що політика — це цирк на телебаченні п'ятничного вечора. Старанно просили не вникати в незрозуміле й голосувати серцем — тільки не головою. Старанно витісняли громадянський вибір зі сфери розмислу у сферу емоційну. Тому навіть якщо й прийде хтось зі справді розумними пропозиціями, справді свіжими ініціативами і справді докладними поясненнями, як їх можна втілити в життя, — йому доведеться пройти через безліч емоційних фільтрів, доводячи, що не верблюд, не єврей, не гомосексуаліст, не співпрацював, не притягувався, не потурав владі й не ховає дружину. Адже це — саме те, що насамперед цікаве більшості виборців.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво