Туреччина Таїпа Ердогана - Внутрішня політика України - аналітика, статті, ексклюзиви - dt.ua

Туреччина Таїпа Ердогана

7 червня, 2013, 21:50 Роздрукувати

Апеляція до великого минулого і віяння Османської імперії стали одним із символів епохи Таїпа Ердогана. На відміну від Кемаля Ататюрка, котрий закликав зректися османського минулого, нинішній правитель Туреччини не приховує свого пієтету до колишньої могутності турецьких султанів.

Торік, коли Таїп Ердоган виступав перед соратниками своєї Партії справедливості та розвитку, за спиною прем'єра висіли два велетенські портрети: чорно-білий — Кемаля Ататюрка й кольоровий — самого Ердогана. Обидва лідери були зображені практично в однакових позах і так само однаково дивилися кудись за обрій. Це було пряме порівняння чинного прем'єр-міністра з легендарним засновником турецької республіки Кемалем Ататюрком. Ердоган став першим політичним лідером, котрий дозволив собі такі паралелі за весь час існування республіки з 1923 р.

Але не минуло й року, як на вулиці турецьких міст проти Ердогана вихлюпнулися сотні тисяч молодих людей із портретами Кемаля Ататюрка, надривно скандуючи гасло: "Biz Mustafa Kemalin Askerleriyiz!" — "Ми — солдати Мустафи Кемаля!" Мустафа — друге ім'я ідеолога світської Туреччини, від якого він відмовився після запровадження закону про прізвища, отримавши від Великих національних зборів Туреччини прізвище Ататюрк, "батько турків".

Ім'я й портрети Кемаля Ататюрка стали єдиною символікою, з якою опоненти Ердогана виходять на протести, відмовившись від партійних прапорів та політичних гасел. І хоча заведено вважати, що нинішні протести під символом Ататюрка — боротьба ліберальної частини суспільства проти авторитаризму Таїпа Ердогана, насправді це суперечить історичній правді.

Кемаль Ататюрк сам був авторитарним лідером, який прищепив турецькому суспільству, разом зі світськими підвалинами й цінностями, культ особи. Культ, який і досі тяжіє над свідомістю турецьких лідерів і забарвлює в легкий сюрреалізм протиставлення портретів Ататюрка урядові Ердогана. Портрети Мустафи висять у кабінетах всіх чиновників уряду правлячої партії. У декого таких портретів навіть кілька, як, наприклад, у кабінеті міністра оборони, де, розповідають, на відвідувача дивляться шість зображень Ататюрка в різному виконанні.

Успіхи Таїпа Ердогана

Задля справедливості, слід зазначити, що в Таїпа Ердогана є підстави порівнювати себе зі своїм культовим попередником. 2003 р., уперше ставши прем'єром Туреччини, він отримав у спадок від попереднього уряду галопуючу гіперінфляцію, політичну нестабільність і стагнацію переговорів з ЄС. За час правління Ердогана інфляція впала з позахмарних 68% 2001-го до 6—8% 2013-го. ВВП на душу населення збільшився втроє, а за показником зростання ВВП країна входить у коло світових лідерів. 

За три терміни прем'єрства Ердогана Туреччина не просто видряпалася з глибокої системної кризи, а й увійшла в десятку економік світу. Звісно, ці досягнення — заслуга не тільки лідера Партії справедливості та розвитку, а й численних реформ, підготовлених його попередниками. Головним досягненням чинного прем'єра називають вражаюче зростання інвестицій. Ердогану вдалося провести через парламент закони, які практично зрівняли вітчизняних і закордонних інвесторів, дозволивши в десятки разів збільшити вливання у турецьку економіку.

Одним із символів часів прем'єрства Ердогана став так званий податок на предмети розкоші. Фіскальні збори за купівлю дорогих автомобілів, яхт, нерухомості тощо становлять близько 50%. Ще одне джерело поповнення бюджету — непомірний акциз на сигарети й алкоголь, який продовжує збільшуватись. 

При цьому економічне диво часів Ердогана супроводжувалося незмінним зростанням його політичної підтримки. Партія справедливості та розвитку тричі вигравала парламентські перегони, здобувши на останніх виборах 2011 р. 49,91% голосів виборців. Важливо зазначити, що результати всіх цих виборів були визнані міжнародними спостерігачами.

Усі ці чинники запаморочили Ердогану голову, в політичній системі країни дедалі чіткіше стали проявлятися елементи авторитаризму. Користуючись статусом парламентської більшості, правляча партія окупувала весь чиновницький апарат. Однопартійний уряд на чолі з Ердоганом дедалі рідше озирається на думку опозиційних
партій і дедалі помітніше демонструє свою ідеологічну доктрину, за декларованим поміркованим консерватизмом якої стали проявлятися явні ознаки повзучої ісламізації.

Саме цей, релігійний аспект правління Ердогана, а зовсім не його авторитаризм, лежить в основі протиставлення чинного прем'єра не менш авторитарному політикові минулого — Кемалю Ататюрку.

Таїп Ердоган проти Кемаля Ататюрка

У біографії Таїпа Ердогана є один цікавий факт. У 1997 р. політика-початківця було засуджено за декламацію вірша, який, на думку суду, загрожував світському устрою суспільства. Звісно ж, публічно прочитаний Ердоганом вірш був лише приводом усунути його з політичної арени, оскільки, маючи судимість, політик не міг балотуватися в національний парламент.

Але в обвинуваченнях, висунутих проти майбутнього прем'єра, була й істина. Юнаком Ердоган закінчив релігійний ліцей імамів-хатибів, тривалий час перебував у лавах опісля забороненої ісламістської Партії благоденства. У пізніший період релігійні погляди Таїпа Ердогана зникли під помірковано-консервативною ідеологією заснованої ним Партії справедливості та розвитку.

Справжні устремління нового лідера Туреччини виявилися в роки його прем'єрства, коли розпочалося пряме протистояння нового уряду з військовим станом. Річ у тому, що, згідно з доктриною Кемаля Ататюрка, який скасував монархію з допомогою солдатських багнетів, саме військові мали гарантувати невтручання релігійних лідерів і громад у державні справи.

Із приходом до влади Таїпа Ердогана вплив армії став падати. Відчувши неладне, генерали армії розпочали відкриту війну з Ердоганом та його ісламістською доктриною. Інколи протистояння доходило до публічних акцій. Упродовж багатьох років вищі військові чини відкрито бойкотували офіційний прийом президента Абдули Гюля — головнокомандувача національної армії — тільки тому, що перша леді зустрічала гостей у головному уборі.

Як альтернативу святковим офіційним зустрічам правлячої партії Таїпа Ердогана, військові організовували свої прийоми й зустрічі, на яких, на відміну від партзборів Таїпа Ердогана, на столи вільно подавався алкоголь.

Боротьба світських військових за вплив тривала недовго. Крапку в їхній непокорі поставив референдум 2011 р. І якщо до нього людей у формі мали право судити лише військові суди, то тепер вони всі можуть постати перед судами цивільними. Відтак, багато воєначальників опинилися у в'язниці за обвинуваченням у підготовці державного перевороту. Разом із ними за ґрати потрапили десятки журналістів, обвинувачених в антиурядових змовах та підтримці військових.

Що цікаво, підспудно зміщенню військових і політичної арени та посиленню релігійних настроїв сприяв і Європейський Союз. Історично європейці критично оцінювали великий вплив військовослужбовців на життя країни, і одним із гасел політики Ердогана з усунення військового стану стала європеїзація мусульманської Туреччини.

Султанат Таїпа Ердогана

Внаслідок ослаблення генералів посилилася каста релігійних лідерів. Управління у справах релігії Туреччини стало одним із ключових державних органів, чий бюджет на сьогодні порівнянний з видатками міністерств оборони та енергетики. 

Країна почала змінюватися на очах. Відповідно до офіційної статистики, за десять років прем'єрства Таїпа Ердогана в країні було побудовано понад 7300 (!) мечетей. У результаті реформи системи освіти релігійне навчання стало обов'язковим у військових вишах, а у світських школах релігієзнавство було запроваджено з середніх класів. У школах скасували офіційну форму, яка не дозволяла дівчатам носити головні убори. 

У держустановах повсюдно почали з'являтися співробітниці в хустках, що раніше вважалося неприпустимим. Релігія поступово просочилася в державний апарат. Сьогодні багато священнослужителів водночас є співробітниками Управління у справах релігії Туреччини, а самого Таїпа Ердогана дедалі частіше почали називати султаном. 

Апеляція до великого минулого і віяння Османської імперії стали одним із символів епохи Ердогана. На відміну від Кемаля Ататюрка, котрий закликав зректися османського минулого, нинішній правитель Туреччини не приховує свого пієтету до колишньої могутності турецьких султанів. І якщо Ататюрк закликав відректися від символів імперії, сьогодні в Туреччині відновлюються оттоманські бараки. У Стамбулі планується будівництво найбільшої у світі мечеті, яка за кількістю мінаретів перевершить Мечеть Аль-Харам у Мецці.

Уряд Партії справедливості і розвитку дедалі частіше став називати Туреччину великим мостом між Сходом і Заходом. Формально прагнучи до вступу в Європейський Союз, Ердоган чимдалі частіше демонструє унікальність Туреччини на карті
світу. 

Очевидно, нинішній уряд Туреччини прагне не політичного відновлення султанату, а економічної і культурної експансії на території занепалої імперії. Щорічно Туреччина проводить міжнародну олімпіаду з турецької мови, на яку коштом державного бюджету з'їжджаються делегати зі
140 країн світу. Безліч шкіл турецької мови і культурних центрів відкриваються у всіх країнах регіону й фінансуються прямо з урядової скарбниці.

Важливо зазначити, що такі віяння активно підтримує електорат Таїпа Ердогана. Туреччина на схід від Анкари практично повністю на боці чинного уряду. Звідси й зарозумілість, з якою Ердоган розмовляє з протестувальниками на вулицях Стамбула, Анкари, Ізміра та інших міст. Вибух антиурядових протестів значною мірою був зумовлений космополітизмом і світськістю так званого поясу процвітаючих міст. 

Політичні ігри турецького протесту

У своїх програмних виступах Таїп Ердоган уже мало говорить про нинішнє становище Туреччини і дедалі частіше описує велике турецьке майбутнє. При цьому презирливо натякає, що йому байдуже, чим закінчаться найближчі національні вибори, які мають відбутися 2014 р. Обрій його планів сягає як мінімум сторіччя республіки у 2023 р.

Самовпевненість прем'єра обурює не тільки його опонентів, а й байдужих до політики жителів Туреччини. Річ у тому, що відповідно до чинної Конституції Таїп Ердоган завершує третій і останній строк свого прем'єрства. Згідно з турецькою Конституцією, главою уряду може стати тільки член парламенту. Але одна й та сама людина має право балотуватися у Великі національні збори лише тричі.

Щоб обійти це обмеження, Таїп Ердоган уже ініціював конституційну реформу. Туреччина з парламентсько-президентської має перетворитися на президентську республіку. Конституційній асамблеї дано завдання формалізувати американську модель правління і передати всі повноваження виконавчої влади в руки майбутнього президента, який обирається на національних виборах.

Але для того щоб змінити Конституцію, Ердогану знадобиться 2/3 голосів у парламенті. Зараз його фракція у Великих національних зборах налічує 327 з 550 депутатів. Для ухвалення змін до Конституції необхідно ще як мінімум 40 голосів. І тут йому знову доведеться зустрітися віч-на-віч із привидом Ататюрка. Ініціативи Ердогана частково можуть підтримати курди, але без голосів Республіканської народної партії, створеної колись Мустафою Кемалем, йому не обійтися. 

Очевидно, кемалісти навряд чи дадуть згоду на проведення такої реформи, і тоді в Ердогана не залишиться іншого виходу, як прямо попросити підтримки в суспільства й оголосити національний референдум. Якщо це станеться, сьогоднішні протестні настрої можуть стати проблемою на шляху реалізації наполеонівських планів Ердогана. 

Часу до президентських виборів залишається дедалі менше, і вуличні заворушення можуть стати предметом торгу між світськи налаштованими виборцями та урядом. Але є й інший аспект. У разі оголошення референдуму і на майбутніх президентських виборах у нинішнього прем'єра навряд чи з'явиться гідний опонент. 

Відсутність альтернативного лідера опору, здатного очолити незадоволених громадян, — єдине, чим сьогоднішні події в Туреччині можуть нагадувати "арабську весну". Критична нестача лідерів, здатних повести за собою країни і народи, стала однією з причин провалів революцій у Тунісі, Єгипті і Ємені і яскравим прикладом безглуздості громадянських війн у Лівії і Сирії.

Очевидно, масштаби сьогоднішніх протестів у турецьких містах стали несподіванкою для Таїпа Ердогана. Але що робити із цими протестами, не знає і сама опозиція. Протестувальники з першого дня відмовилися від партійної символіки, і єдине, на що можуть розраховувати сьогодні опоненти Ердогана, — це ескалація конфлікту, що напевне вдарить по його підтримці на майбутньому референдумі. І тепер слово за самим Ердоганом. Перед прем'єром складний вибір: з одного боку, попит на сильного керівника в його традиційного електорату, з іншого — втрата іміджу проєвропейського лідера в очах світової громадськості і, як наслідок, втрата голосів громадян на майбутніх президентських виборах.

 

 

Редакція DT.UA дякує Фонду "Відродження"
за сприяння в підготовці
матеріалу.

Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 17 лютого-23 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво