Тріумф страху - Внутрішня політика - dt.ua

Тріумф страху

13 лютого, 2015, 22:29 Роздрукувати Випуск №5, 13 лютого-20 лютого

Україні і Заходу потрібна стратегія, яка дозволить їм використати час на свою користь. Перше й найскладніше завдання — знизити градус воєнних дій. Не має значення, які надії і "гарантії" з'являться в результаті угоди "Мінськ плюс", самими лише дипломатичними засобами досягти цього неможливо. Необхідні застрашливі заходи, причому не тільки на західному кордоні України, а й усередині самої України. 

 

Мінський саміт, що відбувся в середу, — остання зустріч у "нормандському форматі" — швидше був продуктом страху, ніж стратегічного розрахунку. 

Мабуть, важко знайти інше пояснення несамовитим діям Ангели Меркель і Франсуа Олланда минулого тижня. Як іще можна пояснити подив Вашингтона (який був "поінформований", але з яким не проконсультувалися), неучасть у переговорах трьох керівників ЄС і надзвичайну таємність усього заходу? Протягом минулого року Ангела Меркель була втіленням західної твердості й солідарності. Її підхід завжди був рішучим, методичним і послідовним. Проте минулого тижня вона втратила рівновагу, і це потребує пояснення. 

Розбіжність у поглядах Європи й Сполучених Штатів у питанні постачання Україні озброєнь — недостатнє пояснення такого повороту подій. Хоча рішення США з цього питання здавалося неминучим, проте на той момент, коли лідери двох країн вирушили до Києва, його ще не ухвалили. Останні півроку основною перешкодою для США в наданні зброї була не канцлер Меркель, а президент Обама, який був згоден з нею і, хоч як дивно, з більшою частиною своєї адміністрації. Навіщо розколювати трансатлантичну солідарність напередодні ухвалення такого важливого рішення? Як це допоможе посилити позицію Обами проти критиків у Конгресі США і його власному Державному департаменті? І чому б не зачекати? Адже без поганого поліцейського Європа не зможе грати роль хорошого поліцейського. І, як стверджував минулого тижня голова щорічної Мюнхенської міжнародної конференції з безпеки Вольфганг Ішингер, за відсутності вірогідної загрози надання Україні озброєння дипломатія навряд чи принесе якісь плоди. Замість посилити важелі впливу Європи, Меркель і Олланд послабили їх як у Вашингтоні, так і в Москві.

Ініціативу "Мінськ плюс" слід розглядати в контексті тиску, безпосереднього й основного. Безпосередній тиск виник через різку ескалацію Росією конфлікту, а також через дипломатичні зусилля, пов'язані з ним. Розпочата 21 січня російськими та сепаратистськими силами наступальна операція послужила ескалацією як інформаційної війни, так і війни загалом. У результаті на поле бою було приведено не тільки свіжі сили, а й боєприпаси, системи озброєння й електронні засоби ведення війни, що стало новим для цього конфлікту. Повідомлення про вибухи об'ємно-детонуючих снарядів та інших засобів масового ураження можуть бути дезінформацією, але саме в дезінформації і полягає мета Росії. Згідно з концепцією діяльності в інформаційному просторі, розробленою Міністерством оборони Россі в 2011 р., головна мета інформаційної війни — "примусити державу ухвалювати рішення в інтересах протиборчої сторони". Один зі способів досягнення цієї мети полягає в тому, щоб посіяти паніку.

Ці події в буквальному значенні дали силу дев'ятисторінковому мирному плану Путіна, не кажучи вже про його "тісні консультації", які, згідно із заявою Москви, нібито відбулися за кілька днів до мирної місії Меркель і Олланда. Той факт, що Путін пригрозив іще різкішою ескалацією воєнних дій, сумнівів не викликає. Чи було зазначено в особистій справі молодого Путіна в КДБ "понижене відчуття небезпеки", чи ні, очевидно одне — ще з часу публікації своїх коротких мемуарів "От первого лица" в 2000-му Путін хотів, щоб про цей факт знали всі. Відтоді в Європі, де політична культура полягає у зниженні політичних ризиків, він почав проявляти себе як ризиковий гравець. Ангела Меркель, яка провела з ним більше часу, ніж будь-який інший західний лідер, має достатнє уявлення про ступінь його жорстокості й хитрості. Вона усвідомлює його схильність до нерозсудливості, якщо не сказати гірше, і, очевидно, вона має рацію. Але чи мала вона рацію, почавши панікувати або, як вона висловилася у Вашингтоні 9 лютого, намагаючись "перепробувати всі засоби — доти, доки хтось здасться"?

В останніх ініціативах, як і в попередніх, Путін реагує на політику Заходу, використовуючи її слабкі місця. Ні того, ні іншого не варто недооцінювати. З моменту анексії Криму західна політика будувалася на переконанні, згідно з яким постійний економічний тиск змусить Росію змінити свій політичний курс. Проте навесні 2014 р. така політика була швидше бажаною, ніж реальною. Враховуючи, у скільки обійшлися санкції економіці європейських країн, і не в останню чергу Німеччині, чий товарообіг з Росією у 2013 р. становив 76,5 млрд євро, не можна було розраховувати на єдність Заходу, і якийсь час по той бік Атлантики переважало роздратування. У липні минулого року, поставивши Німеччину на терези, Ангела Меркель змінила рівновагу сил. Чим і Москву заскочила зненацька. Комбінація санкцій третього рівня з падінням рубля та обвалом цін на нафту спустошує російську економіку, яка втратила вже понад 40% свого номінального ВВП і майже половину ліквідних валютних резервів.

Усі дії Росії розраховані на те, щоб продемонструвати марність цього підходу й довести: хоч би до чого Захід вдавався, вирішення всіх питань європейської безпеки все одно в руках Москви. А фактично ці дії демонструють, що Росія володіє динамікою часу значно краще, ніж це показали її західні колеги.

Коли справа стосується завдання збитків Росії — час на боці Заходу. За два (якщо не менше) роки постійного тиску спроможність Росії проводити курс, якого вона так уперто досі дотримується, буде серйозно підірвана. Попри те що нервова система Путіна повільно реагує на економічні виклики, він не може їх не усвідомлювати. Тому Путіну необхідно виграти швидко, інакше він не виграє взагалі.

Для цього він має використати три очевидні слабкості. По-перше, він розуміє, що в країнах із ліберальною демократією політичні перспективи короткострокові і больовий поріг низький. Для нього слабка сторона — не та, яка може найбільше втратити, а та, яка найбільше боїться втратити. Після саміту "Великої двадцятки" Меркель заявила, що вона протистоятиме політиці Росії "незалежно від того, скільки часу на це знадобиться, наскільки важко це може бути, і скільки перешкод може виявитися на шляху". Але як довго це триватиме і як довго на це погоджуватимуться інші? Француз Жан-Жак Руссо сказав знамениту фразу: "Хто хоче досягти мети, той приймає і засоби її досягнення". П'ятого січня інший француз, Франсуа Олланд, закликав зупинити дію санкцій третього рівня всього через чотири місяці після того, як їх посилили до повного обсягу. Для тих, хто міряє успіх місяцями, а не роками, нинішня політика є повним провалом.

Друга слабкість у тому, що час грає не на користь Україні. Це не означає, що Україна не витримає ще більшої ескалації сили. Але яка її частина вціліє і якою ціною? І хто заплатить цю ціну? У розпал Революції Гідності відомий кремлівський ідеолог сказав авторові: "Ми збираємося зробити вам велику послугу: ми даємо вам можливість розсьорбувати цю кашу". Роком пізніше інший кремлівський ідеолог зізнався: "До наступної зими України не стане". Інакше кажучи, якщо Росія не зможе контролювати Україну, вона знищить її. Забере те, що "належить їй", нав'яже таке врегулювання питання, у результаті якого та частина України, що залишилася, стане недієздатною, і перекладе цей тягар на плечі Заходу. Розвиток процесів у Мінську зовсім не суперечить описаному сценарію.

І все ж таки найбільша слабкість Заходу полягає в його невмінні привести свою політику у відповідність до ментальності свого опонента. Завжди було зрозуміло, що Кремль не вестиме війни на виснаження на умовах Заходу, принаймні доти, доки є дипломатичні засоби. Нині такими засобами є сила і загроза сили. І вони залишаться порівняними перевагами Росії доти, доки Захід змусить час працювати на себе. І це цілком можливо, адже навіть ці переваги мають слабкі місця.

Перше — це людський і організаційний чинники. Як неодноразово зазначав Олександр Гольц, здатність системи оборони підтримувати тривалі воєнні операції, не кажучи вже про окупацію, значно більш обмежена, ніж здається. Крім того, у результаті таких операцій є ймовірність, що значно більша кількість російських військовослужбовців побачить, що між українською дійсністю та ілюзорним світом, породженим у російському "інформаційному просторі", є розбіжності. Запас сил чеченців та інших іноземних ентузіастів обмежений, а до того ж потребує витрат. Використання потужніших видів озброєння (деякі з них, як-от об'ємно-детонуючі снаряди, Генштаб класифікує як зброю масового ураження) може зменшити ці ризики, але й спричинити інші, включаючи, не в останню чергу, радикальну зміну політики Сполучених Штатів і остаточне перетворення Росії з великої держави на ізгоя.

Друге — це виключно внутрішня слабкість. Сила системи Путіна, яка з самого початку полягала в її всеосяжному характері, широті проникнення у весь соціально-політичний спектр і здатності створювати добробут, якийсь час тому зникла. Починаючи з 2012 р. коло влади постійно звужувалося, "трибунам" доморослого капіталу (вуглеводні, залізниця, оборона) віддавалося належне, а основою народної підтримки стала консервативна й провінційна більшість. Але навіть у такому, дедалі вужчому, колі не всі визначні фігури поділяють путінське "занижене відчуття небезпеки". Доти, доки Путін матиме явний успіх, вони притлумлюватимуть свої сумніви. Але щойно він зазнає невдачі — їхні сумніви можуть стати непереборними.

Україні і Заходу потрібна стратегія, яка дозволить їм використати час на свою користь. Перше й найскладніше завдання — знизити градус воєнних дій. Не має значення, які надії і "гарантії" з'являться в результаті угоди "Мінськ плюс", самими лише дипломатичними засобами досягти цього неможливо. Необхідні застрашливі заходи, причому не тільки на західному кордоні України, а й усередині самої України. Без цього Росія інтерпретуватиме будь-які угоди так, як захоче, і відмовиться від них, коли захоче. Воєнний розгром російських і сепаратистських сил неможливий. Можливе їх стримування і застрашування — та тільки не тими силами, які є на сьогодні. Ми не знаємо, як Путін відреагує на рішення США озброїти Україну і зміцнити її обороноздатність. Розрив у часі між ухваленням такого рішення і навчанням та озброєнням збройних сил спричиняє ризики і навіть загрозу. Але ми чудово знаємо, як Путін реагує на слабкість. Ті, хто попереджає, що не варто "провокувати" Путіна, мають уважно подивитися на те, що він вчинив, не будучи спровокованим, і зробити відповідні
висновки.

Санкції поряд із виваженою програмою модернізації системи оборони створять умови для того, щоб узятися за інші чотири першорядні сфери інтересів: по-перше, викрити нежиттєздатність "народних" республік і "російського" Криму; по-друге, залучити міжнародну допомогу для матеріального відновлення та реабілітації понівечених доль; по-третє, припинити виправдуватися за відтермінування вкрай необхідних реформ, які в умовах миру український народ більше не прийматиме; і, по-четверте, показати українській армії та цивільному населенню, що ми разом з ними. Києву не потрібна "угода з Москвою". Йому потрібна стабільність, сприяння партнерів і підтримка народу. Нам не потрібні прямі контакти київської влади з т.зв. лідерами "ДНР" і "ЛНР". Нам потрібні прямі контакти Заходу з людьми, які роблять Україну такою, якою вона є. І не тільки з владою, а з її громадянським авангардом. З часу Помаранчевої революції, і навіть раніше, сила громадянського суспільства в Україні полягала в його кредо: "Ми покладаємося на себе"; з початком першого російського нападу вона полягала в тому, що "Ми все ще тут". Але тепер йому потрібно, щоб Захід показав: "Ми тут з вами".

 

Джеймс Шерр — позаштатний науковий працівник Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House), автор книжки "Жесткая дипломатия и мягкое принуждение: рoссийское влияние за рубежом" (Chatham House і Центр Разумкова, Київ (російською мовою).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво