Трамп і Україна: операція шок і трепет - Внутрішня політика - dt.ua

Трамп і Україна: операція "шок і трепет"

7 липня, 12:22 Роздрукувати Випуск №26, 7 липня-13 липня

Чи є президентство Трампа летальною зброєю для України?

Кожна зустріч Путіна з Трампом викликає ефект "шоку і трепету" в Україні. 

Відразу малюються образи другої Ялти, глобальної світової зради України, "продажу" Криму. Дивно спостерігати, як ті, хто ще кілька місяців тому тішився летальною оборонною зброєю зі США, нині готуються до пострілу в спину з боку американського партнера, який так, насправді, і не визнав України своїм союзником. 

У випадку зустрічі двох ірраціональних акторів, якими є Трамп і Путін, будь-який прогноз щодо результатів їхнього рандеву залишається не більше ніж прогнозом. Проте рівень підвищеного занепокоєння щодо цього саміту ще раз показує, наскільки вразливими і навіть крихкими є українсько-американські відносини за президента Трампа. Це при тому, що Трамп далеко не перший і, можливо, не останній президент США, який шукає "перезавантаження" відносин із Путіним. При тому, що для американського президента, як можна було завважити протягом останнього року, резонанс на міжнародних зустрічах часто значно важливіший за результат. Тому цілком можливо, що результатом зустрічі буде сам факт зустрічі, як дав зрозуміти радник з питань нацбезпеки США Джон Болтон. А можливо й початком чогось більш неприємного для України. 

Так чи інакше, зустріч Трампа і Путіна — хороший привід проаналізувати, де ми недооцінили Білий дім Трампа, а де — навпаки, переоцінили, і зусиль якого характеру маємо докласти. 

По-перше, у контексті останніх заяв американського президента про повернення Росії до G7 і, ймовірно, про належність Криму, остаточно зрозуміло: жодних ілюзій щодо трансформації Трампа — ні під впливом посади, ні під впливом оточення чи розслідування спецпрокурора і суспільної думки — не повинно бути. Маємо виходити з того, що Трамп не зміниться у своїх базових поглядах на Америку і світ. 

По-друге, маємо відштовхуватися від того, що Трампа особливо не обходить Україна як країна. Він не має позитивної емоційної прив'язки до України. Швидше, навпаки. Відповідно, йому нецікаво інвестувати свій час, енергію і гроші в те, щоб Україна стала демократичною розвинутою державою. Для нього Україна — це питання внутрішньополітичного порядку денного. Зокрема, важливий аспект в його протистоянні з Конгресом, який в минулому році не в останню чергу через Україну, організував наступ на його президентські повноваження з допомогою кодифікації санкцій щодо Росії.

Україна для Трампа — це не можливість, це, передусім, перешкода. Перешкода, зокрема, для налагодження його відносин з Путіним. Недарма, подейкують у дипломатичних колах, він збирав торік усіх причетних до українського досьє і просив їх зробити так, щоб "українське питання" більше не "звучало" так гучно. Американського президента не надто цікавить і Європа з погляду концепту, на якому десятиліттями тримався інтерес американської політики до Старого Світу в цілому і України зокрема — "Європа цілісна, вільна і в мирі" (Europe whole, free and at peace). 

Вплив радників і членів адміністрації, які можуть виконувати роль, як кажуть американці, "дорослих у кімнаті" (adults in the room), явно переоцінена. Після призначення Болтона радником з питань нацбезпеки і Помпео держсекретарем — двох політиків, які не були помічені в опонуванні Трампу, стало остаточно зрозуміло: Трамп не націлений адаптувати свою політику під радників, але налаштований адаптувати радників під свою політику. Нові радники з нацбезпеки і держсекретар могли б принести істотну додану вартість у питанні стримування Росії, якби разом із міністром оборони Джимом Меттісом могли кооперувати і координувати свої зусилля для стримування Трампа. Адже для стримування Росії потрібен хтось, хто спочатку міг би стримати Трампа щодо Росії. Схоже, такої координації немає. Як і тим паче дружби, яка, подейкують, встановилася свого часу між Меттісом і екс-секретарем держдепу Тіллерсоном. 

Нині важливе питання для України — чи збереже свою посаду міністр оборони США Джим Меттіс? Можливо, головний наш промоутер у нинішньому уряді США. Останні повідомлення про невдоволення президента Трампа темпом виконання його політичних рішень з боку Пентагону не вельми обнадіюють у цьому контексті. Хоча маємо брати до уваги те, що, навіть якщо Меттіс залишиться на посаді, його можливості впливати на президента стають, судячи з наявної інформації, чимдалі більш обмеженими. Якщо раніше Меттісу де-факто було видано карт-бланш на вирішення питань військового/оборонного характеру, то нині спостерігається тренд на ухвалення Білим домом одноособових рішень у сфері відповідальності міністра оборони (припинення військових навчань із Південною Кореєю тому приклад). Отже, не виключено, що найістотніша роль, яку можуть виконати радники й близькі до України за духом члени адміністрації, — це пригальмовувати ті чи інші політичні рішення Трампа, поки він не повернеться до них знову або ж забуде про їх існування взагалі. 

По-третє, стратегічні безпекові документи США і особливо розв'язана Трампом торгова війна ще раз переконують: безпека для Трампа — це передусім безпека економічна. Складається враження, що тих, хто експортує в США найбільше автомобілів або сталі, американський президент вважає значно більшою загрозою для американської національної безпеки, ніж тих, хто втручається у вибори, розпалює ворожнечу в американському суспільстві, порушує територіальну цілісність партнерів і погрожує союзникам. Росія з її низьким рівнем торгівлі зі США і з ВВП майже в два рази меншим, ніж в одного американського штату (Каліфорнії), з цього погляду, хоч як парадоксально, є для Трампа загрозою меншою не тільки ніж Китай, а й такі важливі союзники, як Німеччина чи Японія. Це при тому, що і Німеччина, і Японія не просто імпортують свою продукцію до США, вони ще й створили сотні тисяч робочих місць на своїх автовиробництвах за океаном (понад 600 000 і 800 000 відповідно). Лише один маленький штрих: найбільший завод BMW у світі розташований не в Німеччині, а в штаті Південна Кароліна у США. 

Україна, за такою логікою, взагалі не може становити жодної загрози для адміністрації Трампа. Однак, як показує історія з рішенням про запровадження додаткових мит на імпорт до США продукції зі сталі та алюмінію, кожна країна, яка торгує зі США, є вразливою. Україна потрапила під рішення щодо запровадження додаткових мит на сталь та алюміній у березні. І хоча торік Україна посіла лише 24-те місце серед усіх імпортерів аналогічної продукції до США і зі своїми 256 тисячами тонн виглядає не вельми переконливо на тлі майже 6 мільйонів тонн, які експортувала Канада, чи майже п'яти мільйонів тонн, експортованих у США Бразилією, зазначимо, що нові обмежувальні заходи стосуються 20—25% загального експорту української продукції до США за останні три роки. 

По-четверте, є чимало підстав вважати, що Путін залишається для Трампа авторитетом. Скільки потрібно зустрічей і невиконаних Путіним обіцянок американському президентові, щоб його авторитет зблід в очах Трампа, — невідомо. Тим паче що є два протилежні досвіди частого спілкування Путіна зі світовими лідерами — досвід Меркель і Олланда з одного боку, коли кожна нова зустріч ставала новим розчаруванням для європейських партнерів, і досвід Берлусконі й Шредера з іншого, коли внаслідок інтенсивного спілкування захоплення Путіним та його можливостями лише посилювалося. Ми ж для себе маємо розуміти, що кожна зустріч Путіна і Трампа — це можливість для російського президента провести чергову дискредитаційну кампанію проти України. З часів Бухарестського саміту НАТО, коли він у присутності лідерів НАТО пояснював Бушу, що "Україна — це навіть не держава", з'явилося багато нових сюжетів. Європейських лідерів він, подейкують у дипломатичних колах, уже неабияк втомив розповідями про те, яку різню влаштують українці, якщо, не дай Боже, допустити Україну на територію так званих ДНР і ЛНР. Трамп, можливо, ще тільки має це почути в деталях. Крим — інша вразлива тема для американського президента. Ще з часу передвиборної кампанії у Трампа сформувалося доволі специфічне ставлення до анексії Криму. З одного боку, він робив відверті заяви про те, що люди в Криму насправді хотіли бути з Росією, тим самим непрямо виправдовуючи анексію. А з іншого — вже кілька років поспіль він нещадно критикує президента Обаму за те, що дозволив Путіну анексувати Крим. Навіть торік на зустрічі з Порошенком, за свідченням наших дипломатичних джерел, він прямо запитав в українського президента: "Ви згодні з тим, що Обама подарував Крим Путіну?" Таким чином, якщо відслідкувати всі заяви Трампа на цю тему — публічні й непублічні, — складається враження, що він і надалі більше воліє засуджувати Обаму, а не Путіна в тому, що сталося з Кримом. 

Україні, очевидно, треба бути готовою до постійних "американських гірок" у діалозі з Білим домом до кінця президентства Трампа, коли позитивні рішення будуть змінюватися негативними заявами. Крім того, постійно переслідуватиме відчуття наявності у США двох паралельних урядів із дещо різною риторикою і дещо різним баченням ролі та ваги України. З розряду: "Є Трамп, а є Сполучені Штати". Як діяти в такому разі? 

Передусім, як показує досвід останнього року, у зв'язку з низькою пріоритетністю України для Трампа багато речей можна робити або ж за інерцією, або ж без особистого благословення президента. Це стосується як різних програм технічної підтримки України, які були запущені ще за минулих адміністрацій, так і політики підтримки тих чи інших реформ. Останні місяці чітко продемонстрували, що навіть за наявності постійного залучення Державного департаменту, можна зрушити деякі важливі рішення у порядку денному українських реформ — зокрема в контексті антикорупції. 

На жаль, маємо визнати, що Україні так і не вдалось істотно підкоригувати свій образ у Вашингтоні, скориставшись із приходу нової, часом не дуже обізнаної в українських справах, команди. Як і за попередніх адміністрацій, домінує усталене сприйняття України як глибоко корумпованої країни. Відтак, поки Україна не покаже і відповідно не прокомунікує результату на рівні тієї ж таки Румунії, корупція може використовуватись як серйозний привід поставити підтримку України під питання навіть серед тих членів адміністрації, для яких це питання не є пріоритетним. І вже, можливо, використовується президентом США, якщо відповідають дійсності заяви Трампа на зустрічі лідерів G7, в яких він на захист своєї позиції щодо повернення Росії до "сімки" розповідав західним лідерам саме про те, що Україна — одна з найкорумпованіших країн світу. 

І тут, як бачимо, тактика купівлі підтримки США, на яку, очевидно, цілком логічно робила ставку Україна за допомогою укладання масштабних контрактів на придбання вугілля з Пенсильванії чи на модернізацію рухомого складу "Укрзалізниці" з General Electric Transportation, виявляється недостатньою (про це я більш детально пишу в щоквартальних оглядах українсько-американських відносин Truman Index). Угорщина Орбана, між іншим, також уклала майже на мільярд доларів контракт із General Electric на постачання турбінного обладнання для атомної станції "Пакш". Купівля підтримки США спрацювала переважно для зняття негативного шлейфу від передвиборної кампанії, в якій Україна не значилась серед симпатиків кампанії Трампа, і для встановлення прямого контакту з нинішнім президентом США. Але на середню і далеку перспективу лише цієї тактики, очевидно, буде недостатньо. До речі, цілком імовірно, що, підписавши лише два вищезгадані контракти, Україна у своєрідний спосіб уже "віддячила" за надану нам Сполученими Штатами, принаймні після анексії Криму, допомогу: нині США реалізовують в Україні програми допомоги на загальну суму 1,2 мільярда доларів, тоді як один контракт із GE сягає суми в мільярд доларів. 

Що ж до безпосередньо президента Трампа, то не варто забувати, що є й питання, де його переконання збігаються з інтересами України. Наприклад, щодо підвищення оборонних видатків європейськими партнерами НАТО. Більш стійкі до зовнішніх безпекових загроз європейські країни — в інтересі України. І в цьому контексті слід зазначити, що, враховуючи одержимість Трампа цією ідеєю, Україна могла б значно краще комунікувати у Вашингтоні, бо, навіть не будучи кандидатом на членство в НАТО, вона вже витрачає на безпеку і оборону 5% ВВП, з яких на оборону — понад два "необхідних" у НАТО. 

Дехто скаже, що є питання Північного потоку-2, в якому ми, хоч і з різних причин, алетакож перебуваємо на одному боці з Трампом. Однак деякі американські інсайдери наполягають, що тут Україні варто було б утриматися від надмірних сподівань саме щодо американського президента, оскільки достеменно невідомо, наскільки Трамп справді розуміє всі ризики цього проекту і до якої міри його позиція є твердою. Чи не виявиться раптом, що, на відміну від більш послідовних у цьому питанні Держдепу і Конгресу, він готовий буде здати карту Північного потоку-2 в торгах з європейськими партнерами за першої ліпшої можливості? 

Ніхто також не заважає Україні далі грати на одному з ключових компонентів політики Трампа під умовною назвою "анти-Обама". Хто знає, може, й летальну оборонну зброю Трамп погодив не в останню чергу тому, що Обама її Україні так і не дав? Хоча, можливо, хтось просто вдало пояснив Трампу, що Україна збирається стати постійним покупцем цієї зброї в США. Чи, можливо, спрацював аргумент: якщо летальна зброя — це найбільш символічний жест підтримки України, то чому б її не надати, аби "дитя" і його турботливі "вихователі" в США заспокоїлись і не заважали серйозним "дядечкам" домовлятися про серйозні речі? 

Нарешті, Україні досі бракує зрозумілої для американської аудиторії історії про себе. Поважні співрозмовники в Конгресі, з якими доводилося говорити на цю тему, вважають, що проблема України в тому, що вона прагне розповісти все й одразу — і про революцію, і про війну, і про реформи. Різними голосами, з різною інтонацією. У Грузії, наприклад, це різні історії і, кажуть, це краще працює на берегах Потомаку. Але тут виникає інше питання: чи можна розповісти переконливу історію про Україну, якщо роль України-жертви вже вичерпана, а ролі переможця ще не виписано? 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво