Трагедія спільного як системотворча цивілізаційна проблема і способи її подолання - Внутрішня політика - dt.ua

"Трагедія спільного" як системотворча цивілізаційна проблема і способи її подолання

30 серпня, 2013, 19:35 Роздрукувати Випуск №31, 30 серпня-6 вересня

"Трагедія спільного" належить до явищ, що пов'язані з протиріччям між особистими інтересами та суспільним благом, і полягає у неспроможності великої групи людей ефективно управляти їхнім спільним ресурсом.

Кожна річниця незалежності України є хорошим приводом проаналізувати причини, що впродовж більше ніж двох десятків (кількох сотень, а може, тисячі?) років не дозволяють реалізувати щире бажання переважної більшості українців жити в безпечній, розвинутій і процвітаючій державі. 

Публікація Юлії Мостової "SOS, або Лісапетна моя Україна", яка задала рамки загальноукраїнської інтелектуальної дискусії про вихід України з цивілізаційного глухого кута, дає змогу припустити, що в даному разі ми маємо справу з комплексом проблем, сукупна дія яких поглиблює кожну з них зокрема. Це призводить до розгортання негативних деструктивних процесів в українському суспільстві й державі. Складники цього комплексу утворюють цілісну систему з відповідною їй структурою взаємозв'язків та взаємообумовленостей, де практично завжди є одна ключова й системотворча проблема, розв'язання якої зазвичай обвалює всю систему і, за принципом доміно, автоматично приводить до розв'язання більшості наявних проблем. 

На думку автора, такою ключовою проблемою є "трагедія спільного". Покажемо її взаємозв'язок з усім комплексом визначених у публікації Ю.Мостової проблем, що стоять перед людською цивілізацією загалом і перед українським суспільством зокрема на сучасному етапі їхнього історичного розвитку, а також запропонуємо доступний для реалізації українськими політиками й громадськими активістами спосіб її розв'язання.

Термін "трагедія спільного" походить із книжки Вільяма Форстера Лойда  про населення (1833). А популяризував його професор біології з Каліфорнійського Університету Гаррет Гардін в одній зі своїх публікацій (1968 р.). "Трагедія спільного" належить до явищ, що пов'язані з протиріччям між особистими інтересами та суспільним благом, і полягає у неспроможності великої групи людей ефективно управляти їхнім спільним ресурсом. Чіткіше в контексті тематики нашого дослідження сформулював цю проблему американський соціолог Мансур Олсон у своїй публікації "Логіка колективної дії" (1965), де він блискуче довів неспроможність досягати колективного блага великими групами людей, на відміну від малих груп, які здатні набувати суб'єктність — цілеспрямовано реалізовувати спільні інтереси своїх членів, дуже часто — за рахунок великих груп, у тому числі — за рахунок усього суспільства. Прямим наслідком цього є "залізний закон олігархізації" (1910) Роберта Міхельса, що полягає в концентрації влади і власності в руках малої суб'єктної групи — керівного ядра суспільно-політичних організацій з одночасною пасивацією та атомізацією загалу — великої групи членів цих організацій, яка неспроможна набути суб'єктності. І вже цей закон обумовлює негативну селекцію в організаціях елітних груп, передусім владних, що посилюється особливостями представницької демократії — традиційного інституційного інструменту подолання "трагедії спільного" в організаціях усіх типів у сучасних розвинутих суспільствах, яку детально проаналізував П'єр Бурдьє у своїй публікації "Делегування і політичний фетишизм" (1983).

Сама ж представницька демократія, як інституційний інструмент подолання "трагедії спільного", в умовах інформаційного суспільства трансформується у свою протилежність унаслідок маніпулятивного управління пасивованими, деінтелектуалізованими й атомізованими рядовими членами суспільно-політичних організацій та електоральними масами, що спричиняє запуск і підтримку процесів морального й соціального занепаду всього суспільства. В основі цих процесів лежить іще один наслідок "трагедії спільного" — системний вибір лідерами організацій елітних груп стратегії конфронтації у взаємодії з іншими елітними групами, що обумовлений особливостями групової динаміки в самоорганізаційних та організаційних структурах та метаморфозом перших у другі. 

Водночас політолог і економіст — нобелівський лауреат Еліонор Остром у своїй праці "Керування спільним" (1990) (у перекладі українською Тетяни Монтян видана в 2012 р.) описала історичні приклади більш чи менш успішного керування спільним ресурсом задля досягнення колективного блага великими групами людей в умовах самоорганізаційних суспільних систем і сформулювала принципи їх успішності.

Отже, розв'язання означеної загальноцивілізаційної проблеми — "трагедії спільного" — полягає у масовому створенні суспільно-політичних, громадських, бізнесових та інших організацій як суб'єктних великих груп, що здатні усвідомлювати власні інтереси і з метою їх реалізації та ефективного управління спільним ресурсом колективно, в раціональній площині, здійснювати аналіз зовнішнього середовища, виробляти й ухвалювати рішення, а також виконувати їх, координуючи діяльність усіх своїх членів та підрозділів.

Разом з тим суб'єктні великі групи повинні мати імунітет від перетворення на юрбу, якою ірраціонально управляють харизматичні лідери відповідно до закономірностей психології натовпів, що є однією з граней "трагедії спільного". Набути такого імунітету можна через усвідомлене системне внормування колективної діяльності членів організацій та їхніх підрозділів, наприклад, шляхом запровадження спеціально сконструйованих змінних структур та відповідних їм правил і алгоритмів взаємодії. Більше того, на думку Тетяни Монтян, алгоритми колективного вироблення рішень щодо управління спільним ресурсом великими групами (наприклад, співвласниками багатоквартирних будинків) мають бути зафіксовані в українському законодавстві.

А тим часом в Україні впродовж багатьох століть "трагедія спільного" певною мірою була подолана Звичаєвим правом у рамках вічевої (прямої) демократії та відповідної їй організаційної культури. Це сформувало потужний позитивний пласт в історичній пам'яті українців — у національному габітусі, який останню тисячу років перебував у суперечності з домінуючими ієрархічними структурами та відповідною їм організаційною культурою, що призводило до їх повільного, але невідворотного руйнування через стале відтворення характерної для цього пласту мережевої самоорганізації знизу. Ця суперечність становить ключову системну національну проблему, розв'язання якої полягає у приведенні структури та організаційної культури суспільно-політичних, бізнесових та інших українських організацій у відповідність до наявного позитивного пласту історичної пам'яті вічевого періоду. 

"Трагедія спільного" значною мірою визначає ключові тенденції розвитку основних організаційних суб'єктів сучасної цивілізації — національних держав і корпорацій (схема 1). 

Як видно зі схеми, національні держави перебувають у низхідних трендах, а корпорації (і національні, і транснаціональні) — у висхідних. Це призводить до інтенсифікації перетікання частини державних функцій до корпорацій, де суб'єктом вироблення та ухвалення рішень є керівне ядро у складі малої групи, яка, згідно з "Логікою колективної дії" Мансура Олсона, схильна реалізовувати власні інтереси за рахунок загальносуспільних. Очевидно, що практично нереально й нераціонально сьогодні впливати на зменшення потенціалу корпорацій, особливо коли йдеться про транснаціональні корпорації. Це можливо лише в рамках тоталітарних держав, де вся повнота влади сконцентрована в руках однієї особи. Тому доцільно зосередити зусилля на подоланні та нейтралізації негативних тенденцій розвитку національних держав з метою істотного підвищення їхнього потенціалу. Йдеться про кардинальну зміну рис політичних партій, органів місцевого самоврядування, акціонерних товариств, кооперативних та інших організацій шляхом їх реструктуризації з метою ефективного подолання "трагедії спільного" — для забезпечення їхньої здатності у складі великих груп усіх своїх членів колективно діяти та ефективно управляти спільним ресурсом, яким є символічний капітал — авторитет для політичних організацій і різного роду ресурси для органів самоврядування і бізнесу.

Разом з тим наведена схема свідчить, що основним протиріччям сучасної людської цивілізації є протиріччя між інтересами корпорацій, як найбільш ефективних економічних структур, та загальносуспільними інтересами. Причому основне завдання владних державних інституцій — ефективно обстоювати інтереси суспільства та збалансовувати їх з інтересами множини корпорацій — не вирішується або вирішується не на користь суспільства через беззахисність цих інституцій перед системним впливом структур з потужним фінансовим та організаційним ресурсом.

Якщо взяти для прикладу фармацевтичну корпорацію, відразу впадає в око протиріччя між її основним завданням як бізнесової структури — заробити якнайбільше грошей, продаючи чимдалі ширший асортимент та більшу кількість ліків (а для цього треба, щоб побільшало хворих або людей, котрі вважають себе хворими), та життєвою потребою суспільства в здорових членах, що за умовчанням передбачає зменшення попиту на ліки.

Якщо зважити на організаційні й фінансові можливості власників такої корпорації, стане зрозуміло, що вони, вирішуючи своє основне завдання, різними способами впливатимуть на чинну владу, лобіюючи, наприклад, рекламу лікарських засобів на телебаченні або запровадження якогось нового обов'язкового щеплення тощо. Водночас такі власники комплексно впливатимуть на інші корпоративні утворення, наприклад, на всю систему охорони здоров'я, стимулюючи лікарів призначати вироблені ними ліки.

Протистояти цьому може лише система державної влади, що формується з представників політичних партій або громадських організації, члени яких усвідомлюють реальний стан справ та обстоюють істинні інтереси суспільства. Але, на жаль, сьогодні ці структури побудовані у спосіб, що не дозволяє їм ефективно впливати на владні механізми, — за короткий час, згідно із "залізним законом олігархізації" Міхельса, влада і власність концентруються у їхніх керівних ядрах — малих групах, які здатні набувати й утримувати свою суб'єктність. Відповідно можна передбачити, що корпорації, з їхніми величезними ресурсами, легко підпорядкують собі політичні організації, що формують органи влади, і через них зможуть реалізовувати свої власні інтереси за рахунок загальносуспільних.

Самі ж корпорації, за класифікацією Джамшида Гараєдагі, належать до соціальних систем біологічної моделі з одним розумом (точнісінько як людський організм), що мають свою власну мету. Ця мета, зважаючи на внутрішню вразливість та нестійку структуру відкритих систем, полягає у виживанні. Щоб вижити, біологічні істоти повинні рости, а для цього вони мусять використовувати в своїх інтересах зовнішнє середовище, що допомагає їм досягнути позитивного метаболізму. Тобто мірою їх успіху є зростання, єдиний і найважливіший показник ефективності, а прибуток — лише засіб його досягнення. Особливість систем з єдиним розумом у тому, що їхні частини не мають можливості вибору й породжують відповідну реакцію на події зовнішнього середовища лише в наперед визначеному вигляді, що становить основу механізму інвазії підрозділів транснаціональних корпорацій у тіло національних держав. Діяльність системи перебуває цілком і повністю під керівництвом одного мозку, який виконує організуючу функцію на основі отримання інформації від множини сенсорів через комунікаційну мережу шляхом видачі вказівок, що приводять у дію відповідні частини системи. Якщо частини організму раптом отримають можливість вибору, головною проблемою стане конфлікт між ними й можливість його розв'язання. Зазвичай це відбувається на засадах патерналізму, який притаманний таким системам і всіляко культивується їхнім керівним ядром.

Міра успіху корпорацій — їх зростання — призводить до внутрішньовидової боротьби, яка часом набуває конфронтаційного характеру у вигляді холодних і гарячих воєн і призводить до поглинання слабших корпорацій сильнішими, і як результат — до системної монополізації всіх сфер життєдіяльності суспільства. Зокрема, підтвердженням невідворотності монополізації в умовах домінування систем з одним розумом у складі малих груп — корпорацій є результати дослідження швейцарського математика Джеймса Глаттфельдера. Згідно з ним 80% світової власності належить ядру всього лише з 737 акціонерів, яке включає в себе ще меншу групу — приблизно зі 150 ключових акціонерів, що разом контролюють 40% власності глобальних корпорацій.

На схемі 2 представлено концепцію подолання "трагедії спільного" і похідних від неї проблем у суспільно-політичних організаціях, які, після їх реструктуризації у змінні структури, набудуть необхідних надситемних рис для формування дієздатних, ефективних та незалежних від зовнішнього управління органів влади національних держав, що збалансує геополітичну вагу останніх, зупинить процес втрати ними потенціалу й розв'яже інші похідні цивілізаційні проблеми сучасного суспільства.

Отже, Україна є спільним ресурсом українського народу, яким управляють і який присвоюють та розподіляють легітимні органи влади. А тим часом згідно з Конституцією України владу в ній формують політичні партії, які, за своєю природою та відповідно до власних статутів, є спільним ресурсом усіх своїх членів. Цей ресурс можна подати у вигляді символічного капіталу — їхнього авторитету, який потенційно може бути конвертований у владний чи ресурсний (фінансовий) капітал. Цілком очевидно, що всі вигоди від такої конвертації отримає внутрішній суб'єкт (керівне ядро у складі малої групи або особисто лідер суспільно-політичної організації з жорсткою ієрархічною будовою), якому, згідно із принципами представницької демократії, делеговано повноваження ухвалювати від її імені ключові рішення, або зовнішній суб'єкт, спроможний впливати на нього. Такого суб'єкта, в розумінні Еліонор Остром, можна вважати основним вигодонабувачем або присвоювачем спільного ресурсу, що, після конвертації символічного капіталу в інші його форми, зможе скористатися ними для досягнення власних усвідомлених цілей, які зазвичай істотно відрізняються від визначених програмними документами цілей організації. 

Подана концепція передбачає заміну представницької демократії — як інструменту подолання "трагедії спільного" в існуючих суспільно-політичних організаціях — на пряму демократію, а саме — перетворення загальних зборів регіональних осередків та центрального органу організації на дієздатні суб'єкти з абсолютною легітимністю, що здатні ефективно управляти, присвоювати та розподіляти спільний ресурс, системно контролювати призначених та обраних на представницькі й виконавчі посади лідерів, успішно блокувати спроби зовнішнього управління.

Умовою набуття суб'єктності загальними зборами регіональних осередків та центрального органу суспільно-політичних організацій є їх реструктуризація, заміна ієрархічної структури на змінну структуру — динамічну мережу, яка впорядковує й утримує у безконфліктному стані взаємодію всіх своїх членів шляхом їх циклічної реструктуризації в малі групи різного функціонального призначення за певним алгоритмом, що забезпечує вироблення, узгодження й ухвалення колективних рішень учасниками у позиції "рівний з рівним", а виконання — у множині тимчасових ієрархічних проектних, виконавчих та процесних груп з відповідальними виконавцями на чолі.

Це призведе до сталого збільшення кількості членів керівних ядер суспільно-політичних організацій — перетворення їх з малих на великі групи, що спроможні до чисельного зростання без втрат своїх рис, а також — до набуття ними здатності до самонавчання та самовдосконалення. Керівні ядра суспільно-політичних організацій такого типу, за класифікацією Джамшида Гараєдагі, визначаються як мультирозумні системи соціальної моделі, основною метою яких є узгодження інтересів своїх членів та рух в узгодженому напрямку: "мультирозумна система соціальної моделі є добровільним об'єднанням цілеспрямованих членів, які самостійно визначають, до чого прагнути і яким засобам слід надати перевагу для досягнення мети". Причому треба розуміти, що в процесі розвитку такої організації чисельність учасників її керівного ядра планомірно зростатиме, поки не охопить усіх її членів. Фактично відбудеться розширення керівного ядра до рамок цілої організації, яка, будучи великою групою, долатиме "трагедію спільного" інструментами прямої демократії. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво