Святійший трикутник - Внутрішня політика України - аналітика, статті, ексклюзиви - dt.ua

Святійший трикутник

11 серпня, 12:00 Роздрукувати Випуск №29, 11 серпня-17 серпня

Хто з патріархів виграє Українську православну церкву?

© patriarchia.ru

Питання надання українській православній церкві Томосу про автокефалію наближається до проміжного фінішу. 

1—3 вересня відбудеться Архієрейський собор церкви Константинополя, до порядку денного якого внесено питання, "котрі входять до компетенції Церкви-Матері". Про те, що українське питання, можливо, розглядатиметься на цьому Соборі, говорили грецькі архієреї. Нарешті, сам факт, що 31 серпня патріарх Московський Кирило планує відвідати Вселенського патріарха Варфоломія в його резиденції на Фанарі, свідчить про багато що. 

Вони не зустрічалися відтоді, як патріарх Кирило обманив патріарха Варфоломія, не приїхавши на Крит на Всеправославний собор. Мало того, що сам не прибув, — він ще й відмовив від участі в соборі Антиохійського патріарха, болгар та грузинів. Це був удар у спину, — після всіх домовленостей та зобов'язань, компромісів і поступок патріарх Московський зробив усе, від нього залежне, щоб зірвати захід, який був для патріарха Варфоломія "справою всього життя". Відтоді — після останньої передсоборної зустрічі в Шамбезі 2016-го — вони більше не бачилися. 

На півдорозі від Рима до Рима 

Однак думати один про одного вони, звісно, не переставали. Принаймні це можна сказати про Вселенського патріарха, що добре знав, як і чим можна відплатити заклятому брату по служінні за віроломство. Однією з принципових домовленостей у Шамбезі, яку патріарх Московський буквально вирвав у Вселенського, стала відмова порушувати "українське питання". Ще одним "безкомпромісним" пунктом виявилося надання автокефалії як виключної прерогативи Вселенського патріарха. 

Трохи поспішний і, можливо, надміру пристрасний виступ президента Порошенка у квітні ц.р. про "здійснення мрій" українського народу про "свою" церкву ознаменував черговий етап боротьби між Москвою та Константинополем. Етап, на якому Вселенський патріарх, очевидно, має намір узяти реванш. 

Для реалізації задуму "розділення РПЦ" момент найбільш підходящий. В Україні йде війна з Росією, — цього не визнають офіційно, але такий загальний глас. Національні почуття як ніколи загострені, й навіть ті, хто досі був цілком байдужий до церковних питань, приєднують свої голоси до вимог очистити країну від "московських попів" і облаштувати в країні "свою", "національну" церкву. Нарешті, не за горами президентські вибори, і президент, який націлився на другий термін, повинен показати своїм виборцям результативну гру й відчутну перемогу над Москвою. Пазл складається — є сподівання народних мас, політична воля влади, а також суто церковна необхідність, обумовлена відпадінням від церкви досить великої кількості православних. Не кажучи вже про те, що на тлі санкцій вирішувати проблему традиційним для РПЦ шляхом — з допомогою хабарів — стало трохи важче. Соболі полисіли. 

Одне слово, як казав сумнівний "класик": учора було рано, завтра буде пізно. Томос потрібно давати прямо зараз. 

У Москві, очевидно, теж це розуміють. Тому патріарх — в останній момент — усе-таки їде на Фанар. Домовлятися. Принаймні про відтермінування. 

Що воно йому дасть? Адже врешті-решт це нічого не змінить, — визнавали інші церкви, і нас визнають. 

Врешті-решт — так. Але "коли?" для нашого бурхливого життя питання зовсім не банальне. І відтермінування Томосу для нас, на жаль, не таке безневинне, як може здатися. 

Хто отримає Томос? 

Відтермінування автокефалії може виявитися проблемою не тільки для президента Порошенка, який втратить нагоду піднести виборцям свіженьку "перемогу" перед самими виборами і взагалі стане об'єктом добре зрежисованих насмішок на цю тему. 

Хоч би яким міцним здавалося нинішнє становище УПЦ КП, яка набирає ваги в суспільстві, обростає союзниками, як з-поміж "церковних", так і з-поміж "нецерковних" (у тому числі політиків), збільшується кількісно, — чекати вона і може, і не може одночасно. Можуть чекати її вірні, які зробили свій вибір на користь української (або, швидше, немосковської) церкви, зберігаючи свої переконання всередині своїх громад, — чекати і, зрештою, дочекатися. Але церковно-адміністративна структура зовсім не схильна до відстрочок. 

Для ієрархії УПЦ КП це дуже серйозне питання. Відповідь на яке у них, звісно, є, — але давати її треба швидко. Просто тому, що патріарх Філарет із кожним роком дедалі більше невічний, а без нього знижуються шанси УПЦ КП стати тією самою церквою, яка отримає Томос і з ним — канонічне визнання. Тією церквою, яка "ляже в основу" єдиної помісної церкви, отже збереже всі свої структури і здобуде можливість розширюватися за рахунок тих, хто побажає приєднатися до національного церковного проекту. 

УПЦ КП може виявитися головним бенефіціаром Томосу, але тільки в тому разі, якщо патріарх Філарет на момент отримання Томосу все ще її очолюватиме. Кому ж і давати, як не йому? Адже він "був першим" (хто тепер згадає, що першою була УАПЦ, — де вона?) — отож це акт історичної справедливості. І досвід у нього, і харизма, і авторитет. І найголовніше — рівних немає. У цьому почасти й проблема, оскільки замінити його в УПЦ КП ніким. 

Тому якщо не патріарх Філарет — то хто? Ось це справді тривожне питання для церковно-адміністративної структури УПЦ КП. Не тільки в УПЦ КП, а й в інших православних церквах України немає постаті калібру патріарха Філарета. Але якщо вилучити його з рівняння, шансів у когось із УПЦ КП очолити новостворену помісну церкву і стати гарантом збереження її церковно-адміністративної структури зовсім мало. У такому разі УПЦ КП опиниться приблизно в рівному становищі з усіма іншими потенційними учасниками проекту. У цьому немає програшу — ні для неї, ні для решти, але немає й чіткої, неозброєним оком видної перемоги, яка б давала відчутний приріст символічного (і не тільки символічного) капіталу. 

І тому команда патріарха, як може, форсує ситуацію з Томосом, мобілізуючи всіх своїх прибічників і союзників у різних соціальних групах, та щосили підігріває інтерес публіки. Томос потрібен прямо зараз. І ні в кого не повинно виникнути ані найменшого сумніву в тому, в чиї руки він має бути виданий. 

Як це буде, вже розписано, як по нотах. Синакс на Фанарі розглядає апеляцію патріарха Філарета з приводу незаконної анафеми і скасовує її. Собор Константинопольської Церкви-Матері приймає рішення про дарування Томосу українській церкві, — грамоту, як стверджують, уже написано. Після цього в Україні проводиться об'єднавчий собор, на якому обирають патріарха — Філарета, само собою, бо кого ж іще? І цей патріарх приймає з рук представників Церкви-Матері Томос про автокефалію. 

У тому, що при такому сценарії предстоятелем стане саме патріарх Філарет, сумнівів немає. Наприклад, тому, що більшість делегатів будуть саме від цієї церкви. А крім того — даруйте, що повторююся, — а хто ж іще? 

Можливий насправді й інший сценарій, який розписують у медіа значно рідше та скупіше,— сценарій, що, вочевидь, більше влаштовував би Фанар. Константинопольська церква може запропонувати "поступовий" варіант. За яким, на об'єднавчому соборі патріарха не обиратимуть. Призначать, наприклад, місцеблюстителя або "в.о." на час об'єднання і становлення української помісної церкви. Коли ж пристрасті вщухнуть і з'явиться можливість провести помісний собор без надто гарячих голів та скандалів, буде обрано патріарха. Що ж до Томосу, то він може бути дарований як на об'єднавчому соборі, так і після виборів патріарха. 

Другий — обережний — варіант може здатися кращим Фанару, але, швидше, за все, викличе заперечення в УПЦ КП. Яка втратить не тільки час (а з ним, не виключено, і головний свій козир в особі патріарха Філарета), а й контроль над процесом об'єднання та становлення нової церковної структури. Не тільки УПЦ КП та її предстоятеля — багатьох в Україні не влаштовуватиме такий сценарій. Та й не тільки в Україні. Втім, у Москві такий сценарій напевно теж вважатимуть далеко не найкращим. 

"Питання, які становлять взаємний інтерес" 

Якщо патріарх Кирило везе на Фанар пропозиції, пов'язані з відтермінуванням прийняття Томосу, його там можуть зрозуміти. Хоч би як ми тут гороїжилися, що патріарху Кирилу нічим натиснути й нічим налякати патріарха Варфоломія, він усе ще може знайти дещо, "що становить взаємний інтерес". Якщо патріарх Кирило відмовиться від мови ультиматумів, прийнятої в кремлівському істеблішменті, і від манери "наїжджати з місця", властивої самому патріарху, — в нього є шанс домовитися. Його проблемою може виявитися хіба те, що він сам собі не господар і мову, манери та умови вибирає не він, — він їх тільки озвучує. 

Втім, на місці кремлівського керівництва я б зараз дала патріархові Кирилу певну свободу. Бо ситуація стрімко пускається берега. Це стосується не тільки України. А й відлучення представників РПЦ від Афона. Греція не обмежилася висилкою дипломатів, які підкуповували чиновників та афонських старців. Тепер грецькі консульства в Росії масово відмовляють у візах представникам РПЦ — особливо тим, які планують відвідати Афон. Доходить до курйозів — матушці та дітям візу дають, а батюшці — відмовляють. 

РПЦ ніколи особливо не приховувала, що може з допомогою Кремля та його зв'язків із президентом Туреччини Ердоганом створювати проблеми для Вселенського патріарха. Що ж, у патріарха Варфоломія з'явилася можливість відплатити тією самою монетою у Греції. Вирішення македонського питання, в якому виявилася кровно зацікавленою Греція (а також Вашингтон і Брюссель), має відчутний церковний аспект, який повністю залежить саме від Константинопольської церкви. То чому б грецькій владі не бути люб'язною до патріарха? 

Те, що церковна Москва активно й інколи з чималим ефектом використовує Афон, підпорядкований Вселенському патріарху, проти нього — секрет полішинеля. Те, що Афон — неформальний центр прийняття рішень для російських (і частково українських) політичних та фінансових еліт, — ще один секрет полішинеля. Виявитися відлученими від цього "святого місця" — серйозна втрата не тільки для патріарха РПЦ, а й для його кремлівського оточення. 

Тому цілком можливо, що патріарх під час візиту на Фанар зможе користуватися відносною свободою маневру і проявити свої таланти повною мірою. Згідно зі скупим повідомленням ВЗЦЗ МП, він планує обговорити із Вселенським патріархом "питання, які становлять взаємний інтерес". Україна — перша у списку "взаємних інтересів", але, ймовірно, нами список не вичерпується. І це тривожить, бо будь-який патріарший "консенсус" може виявитися за наш рахунок. 

Що саме може запропонувати патріарх Московський Вселенському патріарху? Крім ще однієї черги страшилок про "вічний-розкол-гірший-попереднього" або "кровопролиття", яке обов'язково станеться в Україні після надання Томосу. Для того, щоб повторити всі ці нудні спекуляції, немає смислу ганяти патріарший чартер у Стамбул і
назад. 

Наприклад, він міг би запропонувати патріарху Варфоломію повернутися до Всеправославного собору — провести другу сесію, на яку вже з'являться всі та приймуть щось таке, про що раніше і мріяти не могли. Або щось ще більш екстравагантне. Надати автокефалію Українській православній церкві, наприклад. Дати українцям Томос, якщо вони так уже хочуть, — та й по всьому. Але не той Томос і не так дати, як планували на Фанарі і в Києві, а з активною участю Московської патріархії та її української "дочки" — УПЦ МП. Якщо чогось не вдається уникнути — треба очолити. 

Між іншим, із цим сценарієм може погодитися навіть патріарх Філарет — за умови власного патріаршества, певна річ. Йому, за великим рахунком, однаково, звідки, з яких рук він отримає канонічний статус і автокефалію. Москва то Москва — за умови, що цей Томос буде визнаний усіма іншими помісними церквами. Це стало зрозуміло з його несподіваної московської ескапади, здійсненої наприкінці минулого року, коли патріарх послав примирливий лист Архієрейському собору РПЦ. А з несподіваної прихильності російських архієреїв — до "розкольника" й "анафеми"! — стало зрозуміло, що й там у критичній ситуації можуть виявитися готовими до екстравагантних рішень. 

Про те, наскільки вигідно було б Москві дати автокефалію українській церкві, написано більш ніж достатньо. Але також було абсолютно ясно, що без колосального стусана на це ніхто не наважиться, — надто вже багато РПЦ при цьому втрачає — як символічного, так і цілком реального. А може, стусан назрів? 

Якщо патріархи домовляться, проблем із Томосом не виникне. Виникнуть проблеми іншого характеру. Якщо Москві вдасться перехопити автокефальну ініціативу у Фанара, вона зможе "очолити" й уникнути випадіння української православної церкви зі своєї орбіти впливу. Українська автокефальна церква опиниться серед інших сателітів Моспатріархії, поряд із Болгарською, Сербською та Грузинською церквами. 

Однак "автокефальний договір" малоймовірний. Це було б занадто сміливою грою для патріарха Кирила в його нинішньому становищі. Бо втрата в такому разі очевидна, а переваги — гіпотетичні й віднесені в майбутнє. На таку гру міг би погодитися патріарх Кирило зразка 2010 року. Але тепер він надто вбудований в абсолютно плоский кремлівський істеблішмент. Тому можна майже напевно говорити, що він буде щосили і за будь-яку ціну відтягувати момент надання Томосу. Можливо, він просто вірить, що Вселенський патріарх не має серйозних намірів стосовно Томосу для України, що він блефує, набиває собі ціну, — і їде до нього торгуватися про ту частину, яку готовий оплатити. Наскільки він обманутий — своїм оточенням чи своїми бажаннями, — ми дізнаємося зовсім скоро.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
Випуск №39, 20 жовтня-26 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво