Суд клінчу - Внутрішня політика України - аналітика, статті, ексклюзиви - dt.ua

Суд клінчу

10 червня, 10:03 Роздрукувати

Бажання політиків виграти вибори за рахунок бюджету може поховати і сам бюджет, і економіку країни.

Україна неминуче зіштовхнеться з проблемою виконання бюджету поточного року. 

Вже зараз зрозуміло, що закладене у нього 20% зростання доходів — надто амбіційна мета для вітчизняної економіки, у якій зростають лише торгівля й будівництво. Закладений у бюджеті курс (29,3 грн/дол.) теж не відповідає реаліям валютного ринку, що планомірно знижує надходження від імпортного ПДВ і митних платежів. Ніяких натяків на прийдешню велику приватизацію, ніяких рухів зі спецконфіскації, ніяких траншів від МВФ, ніякої підтримки від інших донорів. Економіка, яка до цього перебувала в стагнації, поступово скочується в чергову кризу, а на носі вибори. Їх наближення дедалі відчутніше — обіцянки підвищити мінімальну зарплату за першої нагоди (ех, була б така!), муніципальні няньки, бейбі-бокси, "дресировані" діти в залі засідань уряду, обіцянки виплат тим, обіцянки виплат цим. 

Ми входимо в той небезпечний, високоризиковий, період, коли бажання політиків виграти вибори за рахунок бюджету може поховати і сам бюджет, і економіку країни. У цей час важливо, щоб Міністерство фінансів, відповідальне за Держкошторис та його виконання, не просто мало керівника, а щоб цей керівник умів говорити "ні", голосно, аргументовано й безкомпромісно. Учора парламент 254-ма голосами такого керівника позбувся. Порошенко давно вимагав відставки Данилюка, але Гройсман пручався. Здавалося б, не кусай руку, що захищає тебе. Ні, Данилюк вчепився. Вгриз так, що аж на послів G7 кров бризнула. Такої антисанітарії Гройсман не стерпів. Півтора місяця затишшя у відносинах прем'єра й президента — це клінч перед вирішальною сутичкою, і кожен з противників постарався використати цей час з користю.

Прийняття відставки Олександра Данилюка парламентом теж було очікуваним, за два роки його роботи людей, які чули його тверде "ні", зібралося чимало, одне лиш автоматичне відшкодування ПДВ чого варте. Безперечно, до роботи Данилюка є безліч претензій — середньострокове планування де-факто так і не запрацювало, Служба фінрозслідувань не створена, Державна фіскальна служба (ДФСУ) не реформована, реформа держбанків не стартувала, бюджет поточного року не збалансований і точно не буде "Бюджетом зростання". Це вагомі причини. Але звільнили Данилюка не за те, чого він не зробив, а за те, що він намагався зробити. Адже якщо розбиратися в суті кожної з претензій, то стає ясно, що "муляла" Гройсману й Порошенку не бездіяльність, а саме зайва ініціативність Данилюка. 

Служба фінансових розслідувань віддала богові душу, оскільки гарант вирішив, що хоче свою власну, йому, а не Мінфіну, підлеглу структуру, яка може скубти бізнес, прикриваючись аналітичними функціями. Реформа ДФСУ не відбулася тому, що Гройсман хоче особисто управляти фіскальними потоками в країні, без посередника в особі Міністерства фінансів. Середньострокове планування померло, тому що народні депутати (насамперед мажоритарники) не готові відмовитися від щорічних бюджетних торгів, для них саме депутатство сенс втратить, якщо до "шведського столу Держбюджету" допускатимуть лише раз на три роки. Реформу держбанків зарубали в парламенті тільки тому, що президент не захотів створювати в "кишеньковому" Укрексімбанку незалежну наглядову раду.

Поки Данилюк займався лише тим, що успішно вів переговори з МВФ та держоблігації розміщав, його вважали корисним. Склочним, прямолінійним, зайве самостійним, але можна було терпіти. Та щойно ініціативи тепер уже колишнього міністра фінансів почали зачіпати інтереси перших осіб, чаша терпіння почала переповнюватися. Усі розуміли, що в передвиборний рік під час верстки бюджету наступного року всі ці "ні" Данилюка дуже ускладнюватимуть життя і президентові, і прем'єрові, і багатьом іншим. 

Мабуть, головне, про що треба шкодувати в цій ситуації, то це про те, що з Міністерства фінансів іде команда. Це був рідкісний в історії незалежної України випадок, коли Мінфін, здебільшого, працював злагоджено, продуктивно й відкрито. Унікальний випадок, коли Міністерство комунікувало не тільки з парламентськими комітетами й міністерствами, а й з населенням — намагаючись простими словами донести важливість і необхідність своїх рішень та ініціатив. Дивний випадок, коли Мінфін намагався знайти спільну мову з бізнесом, і навіть говорячи "ні" багатьом ідеям ринку, підкріплював відмови цифрами й аргументами. З Мінфіном можна було сперечатися, не погоджуватися, і багато активістів на нього щиро потім ображалися, забуваючи, що ще три роки тому у них навіть можливості вступити в дискусію з головним фінансовим відомством не було. Тепер відчуємо різницю.

Зі старої команди в міністерстві залишаться тільки Оксана Маркарова в статусі в.о. міністра і Євген Капінус у ролі держсекретаря. Але Маркаровій, високопрофесійній і відповідальній, буде дуже складно охопити весь той фронт робіт, який закриває міністерство. Крім того, їй напевно призначать лояльних прем'єру й президентові заступників, що ще більше ускладнить роботу. Недовго буде вакантною і посада самого міністра. Якщо МВФ схвалить прийнятий закон про Антикорупційний суд (однією з умов ухвалення якого влада висунула відставку Данилюка) і погодиться на пропонований українською стороною варіант вирішення проблеми з ринковою ціною газу, нас чекає поновлення програми співробітництва з МВФ. І на всіх документах має стояти підпис міністра фінансів, а не в.о. Ризикнемо припустити, що, обпікшись на Данилюку, нового міністра вибиратимуть особливо ретельно, з числа найбільш лояльних, податливих і згідливих. 

Напередодні виборів це може обернутися справжньою бюджетною катастрофою. Особливо, якщо врахувати, що й до цього інституціонально слабкий Мінфін зараз намагаються обмежити в правах остаточно. У нас є реальні виклики у вигляді пікових виплат із зовнішніх боргів, на які нам не вистачить резервів, загрози невиконання бюджету поточного року, без джерел покриття дефіциту, розриву в торговельному балансі, який зростає загрозливими темпами, й ризику девальвації, як його наслідку. Але, незважаючи на це, прем'єр, президент і парламент свідомо, власними руками створюють нову загрозу — зростання дефіциту бюджету майбутнього року. Їм вигідно, вони хочуть заплатити за свої передвиборні кампанії нашими податками. Вони хочуть, аби їм не заважали. Країні, де переміг популізм, потрібен міністр фінансів, який говорить "так". 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 18 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво