Спорт в Україні — перспективи, можливості, смисли - Внутрішня політика - dt.ua

Спорт в Україні — перспективи, можливості, смисли

27 квітня, 2017, 18:44 Роздрукувати Випуск №16, 27 квітня-12 травня

Чи потрібно взагалі сьогодні говорити про спорт і реформування української спортивної системи? Наскільки це актуально тоді, коли Україна переживає великі політичні й економічні труднощі і веде війну? 

Соціальний потенціал спорту

Чи потрібно взагалі сьогодні говорити про спорт і реформування української спортивної системи? Наскільки це актуально тоді, коли Україна переживає великі політичні й економічні труднощі і веде війну

На наш погляд, безумовно, потрібно — і, як мінімум, з двох причин. По-перше, спорт — це змагальна діяльність, організована за правилами чесного суперництва. А конкуренція за правилами — основа демократії. І як такий спорт об'єктивно несе в собі потенціал побудови громадянського суспільства, горизонтальних суспільних взаємозв'язків. Тобто того, що необхідне Україні, аби стати європейською державою. А по-друге, реформа спорту потребує мінімальної витрати коштів і часу, порівняно з вирішенням інших соціальних проблем. І вона може стати моделлю, успішним зразком перетворень, які зроблять нашу країну повноцінним членом європейської спільноти.

Говорячи про спорт, слід розділити спорт вищих досягнень і масовий спорт. Два ці напрями відповідають державним запитам і замовленням — на престиж нації і на здоров'я нації, відповідно. 

Престиж нації — це зміцнення авторитету країни на міжнародній арені завдяки успіхам її спортсменів. Це маркер упізнавання й позитивної ідентифікації України у світі: яскраві того приклади — Андрій Шевченко, брати Клички, Василь Ломаченко та інші герої спорту. Коли українські спортсмени стоять на п'єдесталах великих змагань, коли піднімається наш прапор і звучить наш гімн, ми відчуваємо гордість за свою країну й отримуємо потужний заряд позитивних емоцій та натхнення. Хоча, зрозуміло, спортивні успіхи не повинні декорувати соціальні проблеми й заміняти людям достойне життя, як це відбувається в деяких тоталітарних суспільствах. 

Що ж стосується здоров'я нації, то масове залучення людей до занять спортом значно підвищує якість життя в різних аспектах, є засобом досягнення благополуччя. 

Фізичне благополуччя: залучення у спортивну діяльність сприятливо позначається на розвитку можливостей організму, підвищенні працездатності та стійкості до навантажень.

Психічне благополуччя: спорт як керований стрес, як чесне суперництво навчає людей відкривати в собі максимальні творчі можливості під впливом конкуренції.

Соціальне і культурне благополуччя: спорт виховує законослухняність, дисципліноване ставлення до свого тіла, розпорядку життя; вчить взаємодіяти з іншими людьми, дружити, конкурувати за правилами, співпрацювати. Спорт стає джерелом радості, спілкування і досвіду. Він відволікає від шкідливих звичок (паління, алкоголь), від надмірного перебування за комп'ютером, дає можливість дітям і дорослим займатися захоплюючою змагальною діяльністю.

Економічний ефект: у країні створюються нові робочі місця, розвивається туризм, росте здорове, творчо активне покоління, що вміє творити й конкурувати за правилами.

Як бачимо, користь і вигода від спорту очевидні й незаперечні. І завдання держави полягає в тому, щоб правильно організувати виконання соціальних замовлень на престиж і на здоров'я нації.

Що сьогодні маємо в Україні?

Останніми роками точиться багато розмов про те, що спортивна система України застаріла, не відповідає реаліям сучасності, не дає результатів і потребує радикальних змін. У нас перед очима падіння досягнень професійних спортсменів (свіжий приклад — скромний результат збірної України на Олімпійських іграх 2016 р. у Лондоні) і сумна статистика у сфері масового спорту та здоров'я нації. Нагадаємо, що в заняття спортом в Україні залучено лише 13,5% населення (для порівняння: у скандинавських країнах — 85%), наша країна посідає 99-те місце у світі за рівнем здоров'я населення і 150-те — за тривалістю життя.

Хоча ми чуємо постійні нарікання на недостатнє фінансування спортивної галузі з боку держави, насправді це не так. Держава виділяє на спорт чималі кошти: так, на 2017 р. через держбюджет, місцеві бюджети та інші джерела (бюджети відомств) на розвиток фізичної культури та спорту планується спрямувати 5,7 млрд грн. Бюджет Міністерства молоді та спорту становитиме понад 2 млрд, причому більш як 1 млрд призначено на спорт вищих досягнень. У цілому ж, спортивний фінансовий оборот України оцінюють у 7—8 млрд грн — сумарно цілком пристойна цифра.

Проблема не в кількості грошей, а в архаїчній організації роботи, коли нічого не рухається й не розвивається. Україна досі зберігає радянську систему, де всіма питаннями розвитку фізкультури і спорту керує держава. Але Радянський Союз створював спортивну систему під свою ідеологію й планову економіку, а в умовах демократії та ринкової економіки — ця система не працює.

Сьогодні в нас розмиті функції учасників процесу. Держава, федерації з видів спорту, органи місцевого самоврядування, клуби, спонсори та меценати, батьки, організатори спортивної роботи в навчальних закладах і силових структурах тощо: незрозуміло, хто є замовником спортивної послуги і хто за що відповідає. Немає ефективної взаємодії, діяльність учасників процесу не взаємодоповнює, а часто суперечить і одна одній, і здоровому глузду.

У підсумку, всі незадоволені. Держава не бачить віддачі у вигляді спортивних досягнень, рівня здоров'я і якості життя нації. У федерацій зв'язані руки, вони потерпають від дефіциту коштів і законодавчих обмежень. Спонсори й меценати не мають законів, які б заохочували їхню діяльність. Керівники спортивних установ сушать голову, як утримувати і підтримувати об'єкти інфраструктури. Тренери отримують мізерні зарплати. Батьки нарікають на постійні побори, оскільки спортивні школи та клуби не можуть забезпечити дітей усім необхідним. Спортсмени не впевнені у своєму майбутньому. Уболівальники лаються біля телевізорів. 

Уся історія незалежної України демонструє, що щорічне збільшення фінансування не вирішує питання розвитку галузі спорту, навпаки — відбувається систематичне багаторічне неухильне падіння всіх показників сфери.

І навіть якщо цифру спортивних витрат подвоїти, в умовах нинішньої системи нічого не зміниться. 

Що робити?

Припинити подавати модернізацію старої системи як реформу, безрезультатно розпорошуючи, а часто —і розкрадаючи бюджетні кошти.

Рішуче й цілеспрямовано реформувати систему, привівши її у відповідність до норм Олімпійської хартії, рішень Генеральної Асамблеї ООН і викликів часу. 

Необхідно законодавчо розмежувати повноваження та відповідальність держави, органів місцевого самоврядування, федерацій, спортивних клубів, тренерів, батьків, спортсменів, спонсорів, меценатів і забезпечити їхню ефективну взаємодію.

Що треба зберегти?

Державне фінансування, причому як на національному рівні, так і на місцях. Спортивні школи, тренерський потенціал, методичні ноу-хау, спортивні бази і об'єкти, не допускаючи їх необґрунтованого перепрофілювання. Важливо втримати позиції України на міжнародній арені й представництво в міжнародних спортивних структурах.

Що потрібно змінити і додати?

Насамперед необхідно забезпечити автономію спорту, порушену тоталітарною радянською системою. Держава зобов'язана повернути повноваження управління національним федераціям із видів спорту. Йдеться про організацію, проведення і регулювання правил змагань; комплектування й управління збірними командами; дисциплінарну відповідальність; ведення рекордів; навчання та сертифікацію суддів і тренерів; стандарти функціонування спортивної інфраструктури для проведення змагань і навчально-тренувальної роботи. 

Центральною ланкою мають стати спортивні клуби, об'єднані федераціями, причому цей статус мають отримати діючі спортивні школи всіх форм власності. 

Усі процеси руху грошових коштів мають бути прозорими, передбачуваними, побудованими на відкритих конкурентних умовах. (Тут неминучий опір чиновництва, що звикло до ручного розподілу цих коштів). 

Необхідно спільно з провідними університетами США і Європи створити навчальні програми для всіх рівнів спортивних керівників та провести масштабну перепідготовку кадрів.

Перехід у систему відкритого суспільства буде болісним на першому етапі, тому важливо не зволікати з процесом реформи. Для цього необхідні усвідомлене рішення, політична воля та відповідальність людей. Потрібно організувати реформу як проект: створити технологію, організувати менеджмент реформи і проектний офіс, точно сформулювати техзавдання, забезпечити ресурс та чітку кооперацію з органами законодавчої і виконавчої влади. І тоді, при оптимістичних прогнозах, через два роки ми зможемо побачити результат — платформу для стабільного зростання сфери фізичної культури та спорту в Україні.

Наше завдання — будувати свою країну і робити її зручною для життя. Правильна організація спорту за сучасними стандартами допоможе державі використовувати спорт як унікальний інститут з оздоровлення нації, як модель соціальних відносин відкритого суспільства успішних і щасливих людей. 

Тому ми сьогодні говоримо про спорт і про те, що його треба починати реформувати прямо зараз.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво