Сергій Колесник, Євген Єнін: пенітенціарна система України та шляхи її реформування - Внутрішня політика - dt.ua

Сім кіл пекла пенітенціарної системи

20 грудня, 2019, 19:43 Роздрукувати Випуск №49, 21 грудня-26 грудня

Упродовж років пенітенціарна система в Україні перебуває в перманентному стані реформування, кожен наступний етап якого виявляється стабільно гіршим від попереднього.  

© Василь Артюшенко, DT.UA

Спочатку — ліквідація Державної пенітенціарної служби та передача її функцій Мін'юстові, що тільки посилило хаос у системі, потім — створення Адміністрації ДКВС України та передача їй функцій від Мін'юсту, але ситуація знову не поліпшилася. Навіть збільшення фінансування (удвічі!!!) не привело до вирішення проблем та покрашення умов тримання.

На тлі посилення впливу "злодіїв у законі" попереднє керівництво продемонструвало "непогані результати" в організації корупційних потоків через своїх "тіньових кураторів". Наслідки  не забарилися, а ситуація стала виходити з під контролю, про що свідчить поширення практики масових заворушень в'язнів у колоніях Черкаської, Одеської, Дніпропетровської областей, що відбулися  поточного  року. 

Заяви міністра юстиції про те,  що потреби України цілком можуть забезпечити дві в'язниці (наразі маємо понад
50 тис. в'язнів), або про готовність будувати приватні СІЗО (за який кошт, поки що  незрозуміло) свідчать, радше, про нерозуміння  його командою   ключових проблем у пенітенціарній системі, не кажучи вже про шляхи їх вирішення. 

Наведення порядку і поступова побудова пенітенціарної системи європейського зразка потребує комплексного вирішення семи  основних проблем, що тісно взаємопов'язані. 

Тотальна корупція. За що не візьмися — скрізь корупція, від спрямування бюджетних потоків у "потрібне" русло  й  до отриманням молодшим персоналом "копійок" за пронесення  в установи наркотиків та інших заборонених предметів. 

Серед основних чинників корупції можна виділити наявність системних проблем і умов для корупції по всій вертикалі, відчуття безкарності та покривання неправомірних дій всередині системи, існування тіньових фінансових потоків, як підконтрольних, так і непідконтрольних керівництву установ. 

Правоохоронці періодично виявляють зловживання в зазначеній  системі, але це — крапля в морі, яка, без вирішення системних проблем, нічого не дає. Та й через високий рівень закритості системи, не маючи  підрозділів внутрішньої безпеки, дуже складно ці злочини документувати. 

Неконтрольованість більшості установ. Лише десь у 30 зі 150 установ ДКВС адміністрація повністю контролює ситуацію ("червоні зони"). Трохи більше установ, у яких "смотрящі" від "злодіїв у законі" повністю контролюють усю ситуацію в них ("чорні зони", в яких адміністрація існує номінально, тобто на папері). Є приміщення, куди представники адміністрації  й  навіть прокурори  бояться заходити, не кажучи про контроль за внутрішнім розпорядком тощо. Засуджені в таких установах обкладені "злодійським митом", яке сплачують члени сімей задля  безпечного перебування їхніх родичів у в'язниці), а ті, хто не в змозі платити за "бандитський дах", намагаються рятуватися від булінгу "смотрящих" у карцерах.

Більшість же установ належить до категорії "сірих", де адміністрація та злодії знайшли спільну мову.   Зокрема, представники адміністрації "заплющують очі" на порушення в'язнями закону   й не чіпають каналів потрапляння в установу наркотиків, дозволяють проведення "злодійських сходок", а останні,   своєю чергою, контролюють решту в'язнів. 

Серед  причин цієї проблеми —  корумпованість окремих керівників, наявність тіньових потоків від протиправної діяльності (азартні ігри, наркотики, проституція, вимагання тощо), з яких поповнюється "злодійський общак".

Звісно ж, "чорні" й "сірі зони" з'явилися не вчора, але проблема полягає в загрозливій тенденції  до збільшення кількості   неконтрольованих  адміністрацією установ,  і останні масові заворушення в колоніях — тільки підтвердження цього. 

До речі, "смотрящі" підпорядковуються "злодіям у законі", а вітчизняні "злодії" — в тісному контакті  з російськими "злодіями", яких контролюють  спецслужби сусідньої держави. Тобто в час "Ч" одночасно в десятках колоній можуть відбутися масові заворушення засуджених, інспіровані ззовні. Чи готові керівники МЮ та ДКВС до розвитку такої ситуації? Чи вистачить у них сил і засобів подолати цю проблеми, а з іншого боку — витримки забезпечити права людини? 

Кадри — ледь не ключова проблема, бо без якісних кадрів  годі чекати змін у пенітенціарній системі.    Але  нині   маємо низьку мотивацію й професійну деформацію, відсутність умов для розвитку та навіть проживання. Деякі гуртожитки для персоналу містяться  на території установ, тобто люди, фактично, все життя "відбувають покарання", тільки на роботі. Тому й не дивно, що з кожним роком працівники стають дедалі більше схожими на своїх клієнтів. Зарплатня взагалі неконкурентна на ринку праці.

Професія працівника тюремної системи не шанована  в суспільстві й асоціюється з "соціальним дном". Згадайте хоча б одну позитивну публікацію про тюремників! І як після цього розраховувати на високу мотивацію, ініціативу працівників системи, не кажучи вже про залучення молодих перспективних кадрів.

Неефективна система управління. По-перше, це непослідовність і відсутність системного бачення реформи з боку МЮ. Прикладів безліч — ліквідація ДПтСУ та передача всіх її функцій Мін'юстові, а вже за рік — зворотний процес. Інший приклад — розробка проєктної документації для побудови  нового корпусу Київського СІЗО на базі Ірпінського ВЦ, а згодом   рішення про його консервацію. По-друге,неефективне використання мережі й низька наповненість установ через зменшення кількості засуджених (в окремих  випадках чисельність персоналу колоній перевищує кількість засуджених). По-третє, відсутність ефективних менеджерів та єдиного центру управлінських і кадрових рішень у системі.

Неналежні умови тримання. Не секрет, щобільшість приміщень у пенітенціарній системі в незадовільному стані, а окремі з них — в аварійному. Недостатність освітлення в камерах, відсутність вентиляції, надмірна вологість та ураженість стін грибком — усе це реалії, внаслідок яких порушуються права людей.

Харчування — взагалі окрема історія, бо дають якусь "баланду", яку їдять близько 10% ув'язнених, решта за власний кошт забезпечує себе харчуванням, а адміністрація "заощаджує" на цьому, оскільки бюджетні кошти виділяються на всіх в'язнів. Але реалії такі, що для когось пліснява й "баланда", а для когось — райські умови, червона ікра та дівчата. Років два  тому в YouTube потрапило відео святкування в Київському СІЗО дня народження одного зі "смотрящих", на якому горілка лилася рікою, а столи ломилися від їжі. 

Стан медичної допомоги прямо  жахливий, — немає фахівців, медичні огляди проводяться формально, немає  ліків тощо. Бездіяльність медичних працівників часто призводить до смертей в'язнів.

Україна щороку програє десятки справ у ЄСПЛ за порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через неналежні умови тримання та медичне забезпечення. Сума компенсацій за рік становить  десятки мільйонів гривень. Пілотні рішення вже винесені, тому невдовзі можна прогнозувати вал звернень до ЄСПЛ із боку в'язнів, а це в перспективі вже декілька мільярдів гривень   на компенсації з бюджету, тобто з кишені платників податків. 

Неналежне фінансування та неефективне використання коштів. Керівники МЮ/ДКВС давно звикли пояснювати всі проблеми системи неналежним фінансуванням галузі. Але цифри — вперта річ. Так, із 2016-го  по 2019 р. фінансування зросло вдвічі (з 3,3 млрд  грн  до
6,6 млрд  грн). Однак  жодних видимих покращень як суспільство, так і в'язні, не побачили. Одна з причин — неефективне витрачання бюджетних коштів. Одразу згадується  розтрата 5 млн  грн  при постачанні тепла до однієї з установ Одещини  або цьогорічний випадок із виділенням Київському СІЗО 100 млн грн на капремонт приміщень, які не були використані. Про непоодинокі випадки фіктивного оформлення на роботу родичів керівництва годі й згадувати. 

Нерентабельність виробництва та рабська праця. За даними Мін'юсту, менше 20 % підприємств системи ДКВС   рентабельні. І це попри те, що на більшості підприємств засуджені мало відрізняються від рабів, працюють  без офіційного оформлення і за копійки, що  нижчі від  встановленого рівня мінімальної зарплати. У більшості підприємств системи ДКВС немає прямих контрактів із кінцевими замовниками продукції, а навколо них створено десятки посередників, які й отримують надприбутки. Така сама ситуація  з постачальниками продуктів харчування, одягу, енергоносіїв тощо, тільки навпаки. Варто згадати й "чорну оренду" землю, що перебуває в управлінні ДКВС, — 250—300 дол. за гектар  на рік. У підсумку, всі задоволені,  крім держави та засуджених, які часто працюють без елементарних засобів індивідуального захисту.

Картина в цій сфері буде неповною, коли  не згадати про "тіньових кураторів" галузі, які  "від імені і за дорученням" керівників Мін'юсту часто розпоряджаються коштами та майном підприємств ДКВС, звісно ж не на користь держави. 

Рожеві окуляри Мін'юсту 

У листопаді міністр презентував  "To do list" змін, з визначенням цілей державної політики на наступних п'ять  років, ключових проблем та відповідної дорожньої карти. "Родзинкою" Мін'юсту на тюремному напрямі стало створення приватних СІЗО "на зразок готелів, які добре охороняються". З одного боку, цю ідею можна було б реалізувати, забезпечивши  належні режимні вимоги державними структурами. Але з іншого —  є величезні ризики повної втрати з боку держави контролю за ситуацією в цих приватних СІЗО, якщо тільки питання охорони та режиму будуть покладені на приватні компанії (досвід США і Британії свідчить не на користь таких експериментів). Крім того, абсолютно незрозуміло, за які кошти і в які терміни МЮ планує все це реалізовувати. 

На цьому тлі   проблеми  корупції та неконтрольованих  установ  і стійкої субкультури залишилися поза увагою дорожньої карти міністерства, тому чекати якихось  проривів чинного уряду на цих напрямах теж не доводиться. 

Що ж реально потрібно зробити?

1. Проведення незалежного аудиту системи ДКВС, який охопив би всі аспекти її діяльності, від оцінки корупційних ризиків, системи управління, підготовки кадрів, використання ресурсів — до виробництва, інвентаризації майна, у тому числі проданого чи списаного впродовж останніх років. Країна б очманіла від обсягів земельного фонду, що перебуває в управлінні ДКВС. Звісно, аудитора треба обрати за результатами прозорого конкурсу, насамперед серед "великої четвірки". Не виключено, що міжнародні партнери могли б підтримати зазначену ініціативу. 

2. Підготовку дієвого покрокового плану  реформи  ДКВС на основіаудиту (звісно ж, із конкретними строками та виконавцями), що включав  би  законодавчі зміни в системі виконання покарань, антикорупційні заходи, нормативи забезпечення прав людини, а головне — зміну підходів у роботі  з засудженими, спрямованих на їх ресоціалізацію.    Варто розробити новий закон про пенітенціарну систему,  заклавши в нього  належні соціально-побутові гарантії для працівників цієї системи. Вкрай важливе   фінансове забезпечення реформи, щоб не повторювати помилок, як із реалізацією Концепції реформування пенітенціарної системи України, затвердженої розпорядженням КМУ від 13.09.2017. Співпраця з міжнародними партнерами не лише дозволила б використати найкращий світовий досвід управління пенітенціарною системою, а й сприяла б залученню міжнародної технічної допомоги в цій сфері.

3. Оптимізацію системи управління ДКВС та наявної  мережі установ. ДКВС має стати єдиним центром прийняття управлінських і кадрових рішень у пенітенціарній системі, а не МЮ чи "неформальні куратори". Корупційна система призначення/звільнення керівників установ, що працювала впродовж останніх років, має бути знищена. Крім того, слід забезпечити оптимізацію нинішньої мережі установ та ефективне їх використання відповідно до наявних потреб. 

4. Підвищення інституційної спроможності. Після прийняття закону, встановлення належних матеріальних та соціальних гарантій слід забезпечити оновлення кадрів, проведення конкурсного відбору, до якого залучити незалежні конкурсні комісії. Забезпечити постійний розвиток кадрів та підвищення їхньої інституційної спроможності. Люди мають відчувати турботу про них з боку держави! 

5. Створення спеціалізованих оперпідрозділів. ДКВС на законодавчому рівні слід повернути право на здійснення ОРД (скасована внаслідок "турборежиму" ВРУ  кілька місяців тому). Створення спеціалізованого підрозділу з  протидії оргзлочинності в установах ДКВС для документування протиправної діяльності "смотрящих", недопущення поширення контролю за установами з боку "злодійського світу". Створення якісного підрозділу внутрішнього контролю з метою виявлення корупційних практик всередині системи ДКВС. Обидва підрозділи варто підпорядкувати безпосередньо керівникові ДКВС, у разі виявлення ознак порушень у діях очільника ДКВС — наділити керівника відділу внутрішнього контролю правом інформувати про зазначене безпосередньо Генпрокурора, керівників НАБУ та ДБР. 

6. Передачу виробництва у приватний сектор, особливо нерентабельних та малорентабельних виробництв системи ДКВС через відкриті й прозори конкурси. Для окремих прибуткових підприємств розглянути можливість створення їх об'єднань за виробничим принципом (концерну, холдингу тощо).Забезпечити належні умови та оплату праці для засуджених, що сприятиме їхній ресоціалізації.

7. Поетапне оновлення матеріально-технічної бази, забезпечення дотримання прав людини. Після оптимізаціїмережі установ ДКВС доцільно визначитися з пріоритетними напрямами оновлення матеріально-технічної бази. Капітальний ремонт, побудову нових установ та приміщень тощо можна реалізувати через механізми державно-приватного партнерства. Зазначене сприятиме поліпшенню  умов тримання в'язнів, зменшить кількість скарг до ЄСПЛ, підвищить шанси на успішну інтеграцію в'язнів у суспільство після виходу на волю.

* * *

Далі відкладати вирішення  перелічених  проблем — неприпустимо, системні рішення слід приймати негайно, вже  вчора. Зволікання з реалізацією зазначених кроків (аудиту, плану заходів, законодавчих змін, фінансування, оптимізації, оновлення кадрів тощо) вже найближчим часом може призвести до виходу пенітенціарної системи з-під контролю держави, що може збігтися  в часі з іншими гострими соціально-політичними процесами в Україні, а тоді мало не здасться нікому. І останній бунт у Кіровоградському СІЗО — лише цього підтвердження.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Alexandr Abarinov Alexandr Abarinov 21 грудня, 17:25 Полезный материал, верно определены главные точки для контроля за работой сложнейшей системы. Сейчас это хромая утка, никому не нужная и малоинтересная - в особенности тем, кто стащил из неё самое ценное, оставив старые стены. Но кому под силу аудит и кому интересны его итоги? Кто, бросив всё, бросится ловить чернышёвых и прочую нечисть, спокойно отплывшую с потоком такого же нетонущего говна на "заслуженный отдых"? Никто. У прежних временщиков на эту окраину людского горя не было времени, делили то, что понятнее и доходнее, а у этих и подавно! Так что малюськи и пр. пришельцы доворуют остатки да и пойдут восвояси. Эта страна и тем паче какие-то её зеки их вообще не интересуют. згоден 3 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №1281, 8 лютого-14 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво