Східні казки - Внутрішня політика - dt.ua

Східні казки

31 січня, 2014, 20:50 Роздрукувати Випуск №3, 31 січня-7 лютого

Основою східної "міфології Майдану" є, безперечно, страх. Донецькі прибічники Януковича настільки залякали себе страшним бандерівським десантом, який ось-ось увірветься в місто, що зачинилися в будинку ОДА й оточили себе ешелонованим захистом із шахтарів, тітушок, міліції.

Давньогрецький філософ Протагор вважав, що "людина є міра всіх речей". У побуті ми говоримо простіше — кожен судить про інших по собі.

Заведено вважати, що жителі Донбасу не люблять Євромайдан. Але точніше буде сказати так: жителі Донбасу не люблять власних, спотворених особливостями світогляду й офіційною пропагандою уявлень про Євромайдан.

Виявилося, в епоху соціальних мереж і онлайн-трансляцій, у межах одного-двох віддалених від столиці регіонів усе ще можлива "інформаційна парасолька". Багатомільйонна Донецька область делегувала на барикади близько тисячі людей. Усі інші судять про те, що відбувається, по-перше, спираючись на те, що переповідають ЗМІ й чиновники правлячої сили; по-друге, крізь призму власних фобій.

Що таке донецькі ЗМІ — це окрема розмова. Що таке донецькі чиновники — знає, здається, уже вся країна.

Судження, що ґрунтуються на таких джерелах інформації, як правило, неправдиві, необ'єктивні й жорстокі.

Зрозуміло, симпатиків і активістів Майдану обурює і ображає все, що говорять на їхню адресу на антимайданах.

Проте, рано чи пізно, людям по обидва боки барикад — а сьогодні це вже не фігура мови — доведеться шукати спільну мову й виробляти оновлені правила співіснування. При цьому дуже важливо розуміти співрозмовника, бо кожен вкладає в слова своє значення. Дуже важливо знати, як сприймають одне одного учасники діалогу ще до початку бесіди.

Основою східної "міфології Майдану" є, безперечно, страх. Донецькі прибічники Януковича настільки залякали себе страшним бандерівським десантом, який ось-ось увірветься в місто, що зачинилися в будинку ОДА й оточили себе ешелонованим захистом із шахтарів (цю лінію оборони скосив "зелений змій"), тітушок (побилися між собою), міліції (мирно дрімає у фойє в обнімку зі щитами).

Колись Юрій Михальчишин лякав опонентів, що "бандерівська армія перейде Дніпро". Депутат Донецької облради Ігор Чічасов його переплюнув: "Вони зупинилися на кордоні Донецької області".

Страх — живильний ґрунт для чуток і нових міфологем. Ми зібрали найпопулярніші.

"Вони там усі за гроші стоять". Повернімося до початку статті — кожен судить про інших по собі. Донецькі люди добре розуміють, навіщо потрібні акції протесту із соціально-економічними вимогами. Шахтарі стукали касками, аби не вмерти з голоду. І дуже легко знімали політичні вимоги, щойно розпочиналися виплати боргів із зарплати. Боротися за якісь абстрактні права і свободи тут не звикли, оскільки місцевий уклад не залишав простору для реалізації цих прав. Навіщо потрібна свобода слова журналістові, якщо в редакціях потрібні згідливі, а не професійні? До чого свобода пересування, коли немає грошей на подорожі? Свобода підприємництва в краю монополій (природних і не дуже) — і поготів ефемерне поняття.

Партія регіонів знала свого виборця, і тому вважала за краще його купувати, а не агітувати. До того ж це дуже зручно, якщо генеральна лінія коливається залежно від кон'юнктурних уподобань "вождів".

"Майданять тільки нероби, а ми тут працюємо". Особливо дивно це чути в регіоні, який під час революції 1905 року сформував перші робітничі дружини. Парадоксально, але саме влада робітників і селян швидко й жорстко віднадила місцевий пролетаріат мітингувати й страйкувати і змусила ставити стаханівські рекорди.

В умовах, коли запорука існування кожного міста й селища — містоутворююче підприємство, робоче місце стає водночас джерелом заробітку, соціальним статусом і стрижнем, навколо якого організовується життєвий устрій. Робота перетворюється на самоціль, "річ у собі", яка не залежить від поставлених цілей і досягнутих результатів.

Тому жителеві Донбасу справді важко зрозуміти того, хто свій протест проти нинішніх подій починає з того, що відкладає вбік поточні заняття й виходить на площі.

Йому, жителеві, приємно думати, що це він "годує всю країну". Хоча цифри бюджетних дотацій давно вже доводять, що це не так. Наприклад, у першому півріччі 2013 року Донецька область отримала зі скарбниці на дев'ять мільярдів гривень більше, ніж віддала.

"Владі це невигідно". Це пояснення активно нав'язувалося офіційною пропагандою після 30 листопада. Прямо схвалили жорстокість силовиків тільки комуністи, але що з них спитаєш? Регіонали на це зважилися не відразу.

Тому будь-які незграбні спроби придушити Майдан силою, залякати, купити пояснювалися підступом невідомих провокаторів. Брак інформації й відсутність звички думати і діяти самостійно — благодатний ґрунт для конспірології.

З останнього: губернатор області Андрій Шишацький на сесії облради запевняв присутніх, що причина всього — таке собі "психокодування по телевізору", яке руйнує сімейні цінності. Тому, мовляв, у людей велика агресія виникає, і вони починають закидати коктейлями Грушевського безневинний "Беркут".

Та сіль не в його словах, а в реакції аудиторії. Депутати вислухали цю тираду уважно, з дуже зосередженим виразом на обличчях.

"Цей їхній Майдан фінансується/управляється Євросоюзом/Держдепом/НАТО/масонами/марсіанами". Тут мусимо чесно сказати, що ні влада, ні жителі регіону в поширенні цих ідей не винні. Треба зважати, що прикордонні області України накриває потужна хвиля російської пропаганди, яка не дуже чутна в столиці і сходить нанівець на заході країни.

Бували навіть часи, коли в місцевих кабельних мережах узагалі не було національних каналів, а тільки свої міські й російські. Відтоді у списку джерел, за якими тутешні жителі формують уявлення про те, що відбувається, телебачення сусідів посідає міцні позиції. Чим і користується.

Цей міф насаджували російські політтехнологи ще в 2004-му. Сьогодні його вийняли зі скрині, здмухнули порох і знову пустили в роботу.

"Нас тягнуть у Європу, де самі содоміти/араби/негри/безробітні/терористи". Мас-медіа не раз публікували вбивчу статистику: переважна більшість жителів України ніколи не виїжджала за межі країни. При цьому маємо врахувати, що трохи поліпшував середні показники Київ, а тягнув назад — Донбас.

Мало того, значна частина жителів регіону жодного разу в житті не залишала меж області. Річний цикл середньостатистичного пролетаря виглядає приблизно так: одинадцять місяців "біля верстата", два-три тижні на Азовському морі або у Святогір'ї та епізодичні виїзди на риболовлю або пікніки на околицях рідного містечка.

Тому розповідати про Європу можна що завгодно, і спростовувати навіть найбільш дикі домисли нікому. Наприклад, на провладному мітингу в Дніпропетровську один із промовців добалакався до того, що в ЄС з молодих дівчат роблять консерви.

Потішно, коли такі "страшилки" розповідають своїм виборцям представники місцевої еліти, які не один раз бували в європейських країнах, відправили дітей навчатися в Лондон або жити в Каліфорнію, а деякі з них узагалі постійно живуть за кордоном і навідуються в рідні краї час від часу.

Ще абсурдніше, коли ВІПи розповідають, що "Україна потрібна Європі тільки як джерело дешевої робочої сили та ринок збуту". Навіть коли це й так, сьогодні робоча сила теж, прямо скажемо, не переоцінена. Тому апогей божевілля — коли таким промовам аплодують бюджетники із зарплатою ледь вищою за мінімальну.

"У Києві на Майдані самі фашисти й бандерівці". З одного боку, це, звичайно, неправда — вони там не самі. З іншого, не можна заперечувати, що активісти націоналістичних організацій, зокрема досить радикальних, були учасниками всіх основних подій останніх місяців.

А з третьої — деякі представники Майдану немов навмисно робили все для того, щоб жителі Сходу в цій думці укріпилися. Міг протестний рух обійтися без знесення пам'ятника Леніну та факельної ходи "свободівців"? Могла та ж таки "Свобода" заради консолідації всієї України навколо гасел революції на якийсь час відмовитися від гасел, що обіцяють "смерть ворогам" і щось недобре москалям?

Подібні акції сили, яка не має більшості на Майдані, сформували для Донбасу образ усього протесту. Відповідна телекартинка справді налякала багатьох у Донецьку, Луганську, Криму. "Загроза ренесансу фашизму" почала здаватися реальною, бо її показали по телевізору.

Тим самим "Свобода", мимохіть чи ні, підіграла регіоналам. А ті, у свою чергу, дістали можливість мобілізувати електорат і вибудувати описану систему міфологем.

До того ж місцеві жителі інформацію про поточні події отримують, повторимося, через таких посередників, як місцева влада й місцеві ж ЗМІ, коли роль націоналістів усіляко випинається й гіпертрофується, а ярлики навішуються на всіх і вся, у чому вбачається загроза. Звідси ростуть ноги в чуток про гестапо у підвалах КМДА або бандерівські легіони, які готуються штурмувати Донецьку обласну адміністрацію.

Наприклад, на одному з мітингів донецького Євромайдану опоненти обзивали учасників протесту "фашистами" за те, що ті співали національний гімн. А тітушки виривали з рук державні прапори, називаючи "фашистськими ганчірками".

Загальне переконання, що "на майдани ходять самі фашисти", вигнала на донецький Євромайдан місцевих "ультрас". У середовищі футбольних хуліганів, як відомо, права ідеологія досить популярна, і фанати "Шахтаря", луганської "Зорі" чи краматорського "Авангарду" — не виняток. Вони прийшли на Майдани в пошуках однодумців.

У цієї пропагандистської формули є ще побічні варіації, на кшталт "вони там усі проти Росії".

Утім, у місті, де суд штрафував людей за "незаконне святкування Дня Незалежності України", важко чимось здивувати.

Саме уявлення про учасників Майдану як про "фашистів" підвищило градус емоцій і змінило мантру "владі це невигідно" на "так їм і треба, танками б іще всіх передушити".

P.S. Безперечно, діалоги з людьми подібних поглядів — справа грандіозної складності, яка вимагає величезного самовладання, спокою, мудрості й суто християнського вміння вибачати ближньому його вади.

Та не безнадійна. Усі звернули увагу, що сьогодні в пропаганді й контрпропаганді не використовується надпопулярна колись "мовна карта"? Маленьке, але досягнення.

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво