Серветкові дивіденди, або Як закінчився перший суд між Пінчуком і Коломойським - Внутрішня політика - dt.ua

Серветкові дивіденди, або Як закінчився перший суд між Пінчуком і Коломойським

9 жовтня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 9 жовтня-16 жовтня

Солом'яна згода краща за добру та перевірену роками демонстрацію "брудної білизни" один одного, вирішили знатні українські бізнесмени Ігор Коломойський і Віктор Пінчук. Після чого перший зобов'язався віддати другому частину грошей, "затиснутих" ним у спільному феросплавному бізнесі. Сторони, за інформацією DT.UA, уклали мирову угоду, що й зафіксував суддя Лондонського арбітражного суду. Досвід у цього третейського суду по частині рознімання пострадянських бізнесменів, які ввійшли в клінч, — багатий. Та й, на відміну від перетвореної на ганчірку для підлоги української судової системи, його рішенням довіряють і позивачі, і відповідачі.

 

Солом'яна згода краща за добру та перевірену роками демонстрацію "брудної білизни" один одного, вирішили знатні українські бізнесмени Ігор Коломойський і Віктор Пінчук. Після чого перший зобов'язався віддати другому частину грошей, "затиснутих" ним у спільному феросплавному бізнесі. 

Ви вгадали: сторони, за інформацією DT.UA, уклали мирову угоду, що й зафіксував суддя Лондонського арбітражного суду. Досвід у цього третейського суду по частині рознімання пострадянських бізнесменів, які ввійшли в клінч, — багатий. Та й, на відміну від перетвореної на ганчірку для підлоги української судової системи, його рішенням довіряють і позивачі, і відповідачі.

Слід нагадати, що умови мирової угоди та навіть сам факт її укладання сторонами не розголошуються. І, як правило, не коментуються. Власне кажучи, у цьому протистоянні мирова стала можлива, оскільки досвід попередніх угод показує, що копати британські суди вміють, а кількість непривабливих фактів, які виставляють на публічний огляд як результат розкопок, шокує зацікавлених. Але справа навіть не стільки в репутаційних втратах, скільки в питаннях, які можуть виникнути в податкових органів, і в додаткових витратах при подальших бізнес-операціях.

У справі, до розгляду якої Лондонський арбітражний суд приступив 28 вересня, йшлося про невиплачені дивіденди так званого феросплавного холдингу. Віктор Пінчук вимагав у Ігоря Коломойського свою частину. Як відомо, в Ігоря Валерійовича партнерів не буває. У нього всі, хто не Боголюбов, — заручники. Втративши всі надії одержати обговорене та належне, Віктор Пінчук звернувся в суд Туманного Альбіону. Боротися було за що: феросплавний холдинг включає Нікопольський, Запорізький і Стахановський феросплавні заводи та Марганецький й Орджонікідзевський ГЗК на Дніпропетровщині. Однак, як нерідко трапляється при роботі з Ігорем Валерійовичем, із грошима виникли складнощі: за версією сторони Пінчука, йому від прибутку цих підприємств недодали дивідендів на півмільярда доларів.

За неофіційними даними, у результаті мирової угоди позивач стане щасливим власником приблизно половини запитаної суми. Із чим ми його й вітаємо.

Інша річ, що дивідендами називається частина прибутку, яка залишилася після сплати податків на прибуток. Але повернемося до цього питання трохи пізніше, уточнивши лише, що формально підприємства холдингу глибоко збиткові — якийсь час кожна тонна феросплавів приносила їм близько 300 дол. збитку. Але акціонерів цей дивовижний результат не лякав — адже, як кажуть, у житті все не так, як насправді.

Просто заводи працювали за системою "кокон" — продавали продукцію "спорідненим" офшорам за гранично низькою ціною. А вже офшори збували феросплави за нормальними розцінками, одержуючи на свої рахунки весь прибуток. Збитки, викиди в атмосферу та відходи в Дніпро залишали улюбленій Батьківщині. Схема жодного секрету не становить. Використовується у вітчизняній промисловості повсякчас і тисячі разів описана. І, у принципі, доказова — було б бажання та, що нині в дефіциті, уміння.

Війна за ласі підприємства теж триває не перше десятиліття, ще з середини 90-х. Спочатку у феросплавному бізнесі крутився підмайстер Павла Лазаренка — Костянтин Григоришин. Потім ключовим претендентом на феросплавний дохід став бізнесмен Віктор Пінчук, який став зятем президента Кучми та одержав під патронат Нікопольський завод феросплавів. При цьому контрольний пакет залишався за державою.

Коломойський тим часом скуповував на ринку пакети акцій Нікопольського феросплавного та обох вищезгаданих ГЗК.

Спроби досягти домовленості про спільну роботу на феросплавному ринку були невдалими.

У 2003 р. Пінчук на спецконкурсі купує контрольний пакет (із заниженням ціни від ринкової в рази). Але незабаром стався перший Майдан (пам'ятаєте такого собі Ющенка?).

Після Помаранчевої революції одні "дахи" з'їхали, інші заїхали на Банкову та, що важливо, — у Кабмін. І Ігор Коломойський вдався до спроби віджати в Пінчука задешево куплене. На свою користь, зрозуміло. Після жорсткої сутички, частково трансльованої на трьох телеканалах Віктора Пінчука, настала не тільки зоряна година Інни Богословської, а й певна домовленість протиборчих сторін.

У результаті було створено той самий холдинг, у якому Віктор Пінчук поступився Ігорю Коломойському контролем над НЗФ, одержавши натомість 30% у спільному феросплавному бізнесі.

У Лондоні, зіштовхуючись із Пінчуком на іншому судовому майданчику, Коломойський озвучив активи, які ввійшли в угоду зі створення феросплавного холдингу. Пінчук віддавав 72,92% акцій найбільшого у світі Нікопольського заводу феросплавів, а Коломойський включав у холдинг 25,74% цього самого заводу плюс контрольний пакет Стахановського заводу феросплавів (97,96%) і свою половину участі в компаніях, які контролюють 82,43% Запорізького заводу феросплавів. Також туди ввійшли два контрольні пакети Орджонікідзевського (97,2%) і Марганецького (95,67%) гірничо-збагачувальних комбінатів, що належали йому.

Цікаво, що, за версією Коломойського, у холдинг не ввійшли гірничорудні активи в Австралії та Гані, які належали його бізнес-партнеру Геннадію Боголюбову, а також його частина акцій Запорізького заводу феросплавів.

Сам же холдинг був створений за столиком у женевському кафе у 2006 р. Причому початкові принципи сторони писали ледь не на серветці.

Оскільки сторони одне одному й на копійку не довіряли (і правильно робили), то залучили третього учасника — московську лужниківську групу (в Україні вона залегендована під "словацьку" компанію VSE та володіє цілою групою обленерго). У 2006-му їй віддали 20% холдингу. Одним із основних призначень лужниківського міноритарія був контроль за розподілом сторонами реальних доходів. "Словаків" при створенні холдингу представляли москвичі Михайло Воєводін та його партнери Михайло Спектор і Олександр Бабаков. (За інформацією джерел DT.UA, один із цих успішних джентльменів на вищезгаданому суді дав показання на користь Віктора Пінчука.)

Згодом Віктор Пінчук продав "словакам" ще 5%. У підсумку в Коломойського залишився 50-відсотковий пакет, а два блокуючі — у Пінчука та "словаків".

Угоди по акціях тривали до жовтня 2010-го, коли пройшов останній платіж за 8,18% акцій, яким "словаки" завершили виплати в розстрочку Пінчуку. До речі, судячи з платежу, холдинг оцінили недорого... в 1,1 млрд дол.

Однак ясність із частками у власності не принесла такої самої ясності при розподілі реальних доходів. Багато років Віктор Пінчук не одержував належних йому грошей, у зв'язку з чим і вирішив звернутися в Лондонський арбітражний суд.

Паралельно між Ігорем Коломойським і Віктором Пінчуком розгорталася боротьба за Криворізький залізорудний комбінат. Хіба що як третю сторону залучили не лужниківських, а Ріната Ахметова. І домовлялися про угоду не в женевському кафе, а в ялтинському ресторані. Але це окрема, хоча й пов'язана, історія. Розплутати її Віктор Пінчук закликав власників групи "Приват" у Лондонському суді. Цей самий другий суд, у якому для Пінчука на карту поставлено все, а для Коломойського та Боголюбова — багато чого, має розпочатися в січні 2016 р. Цілком можливо, що мирова угода по виплаті дивідендів у першому суді може стати предтечею виходу на якісь домовленості в другому, набагато серйознішому та з не такими передбачуваним результатом, як у першого суду.

Ми нічого не забули? Ах так, залишилася дрібниця: як уже згадувалося, доходи в нас (в Україні, а не в офшорах) обкладаються податками й тільки після цього називаються дивідендами.

За даними DT.UA, голова Державної фіскальної служби Роман Насіров сильно зацікавився наявністю пов'язаних осіб серед власників феросплавного холдингу та офшорів, які з чималим для себе прибутком торгували "збитковою" продукцією того самого холдингу. Зацікавився не сам по собі, а тільки волею президента, який його послав. Навіщо послав? Про це кілька слів.

Добровільним принесенням у жертву Савіка Шустера Ігор Коломойський придбав вхідний квиток на переговори з Петром Порошенком, протистояння з яким загрожувало перерости в повномасштабну війну. Щоправда, квиток Коломойський придбав не для себе, а для свого більш урівноваженого партнера Ігоря Боголюбова, який 19 вересня прилетів в Україну та 20-го зустрівся одночасно з Петром Порошенком, Арсенієм Яценюком, Борисом Ложкіним, Арсеном Аваковим та Олександром Турчиновим. Словом, з усіма тими, з ким на початку травня було укладено угоду про ненапад, яка була порушена дотепними популяризаторами ідеї "Альо, гараж! Йдемо каву пити!".

Чергова "серветкова" зустріч 20 вересня, на якій укладалися домовленості політичного та економічного характеру, не вирішила всіх питань, але ввела відносини між Коломойським і Порошенком, які було загострилися, в стан "ні миру, ні війни". Але про всяк випадок сторони продовжують озброюватися. Інтерес Насірова до законності походження "дивідендів" феросплавного холдингу — лише підготовка одного зі снарядів. Цікаво буде подивитися, чим це закінчиться. Чи знову мировою?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво