Сергій ТАРУТА: "Моніторинг кордону, воєнний стан, скасування виборів, професіонали в армії, швидкі реформи — запорука збереження державності"

... ...Ледь завмерлі стрілки годинника тиші знову зірвали "Гради". Тепер під Маріуполем. Важкість очікування руйнує останні надії. Закулісний торг верхів у розпалі, й усі чекають результату. Обама, Путін, Меркель, Кемерон плетуть мир в Україні, вистригаючи без заморочок ковтуни наших конфліктів. Із ким, про що й за яких гарантій домовився Порошенко - запитання. Кожне слово або здогад, що просочилися в ЗМІ, - для одних куля, для інших - жива вода. Патріоти бояться, що країну зіллють, жителі Донбасу дякують Богові, що наразі менше стріляють. У Фейсбуку зростає кількість оголошень про розшук родичів дітей, батьки яких загинули в пеклі Донецька й Луганська або при спробі вибратися з нього. А, може, й по дорозі в це саме пекло. Адже заощадження, що закінчилися, відсутність теплих речей і майбутнього змушують людей просто повертатися додому незважаючи на те, чим закінчиться торг у найвищих світових верхах. Чиїх інтересів буде дотримано більше. І на чиєму боці й хто в результаті опиниться. Чи втратимо Донбас... Чи відвоюємо... Чи підемо в партизани, як напророчив славний міністр Гелетей. На високій політичній сцені розв'язується проблема, ціна якої - третя світова. А під паркетом овальних і сухозлітних кабінетів іде страшна робота над завданнями, помилками і пошук відповідей. Для себе. Для країни. Про це й інше ми розмовляли із Сергієм Тарутою - губернатором Донецької області.

- Сергію Олексійовичу, на жаль, два минулі тижні після нашої розмови в Слов'янську кардинально змінили ситуацію. "Чорний" Іловайськ і вже, по суті, російський Новоазовськ змінили ПАРАДну вивіску АТО. І жодні останні заяви про "постійне припинення вогню" не можуть прикрити реальність - на нашій території стоїть чужа армія. Під Маріуполем почалися бої.

- Йдуть бої на підступах до Маріуполя, у районі селищ Безіменне і Широкине. Це близько 10 км від міста. Але звук від розривів снарядів і тривога влучають у серце кожного маріупольця. Однак ми віримо в те, що вистоїмо. У місті достатньо ресурсів - патріотичних, людських, військово-технічних - для того, щоб відбити напад. Встановленням оборонних споруд займаються не тільки військові, але й працівники металургійних підприємств. Ми переживаємо трагічний момент. Зараз головне не піддаватися паніці, а холоднокровно й самокритично зробити висновки з вже допущених помилок. Параду справді не вийшло. Одне діло - за місяць до наміченої дати будувати плани, маючи намір увійти в Донецьк (тоді справді була б логіка торжества), зовсім інше - проводити парад тоді, коли в оточенні наші бійці. Треба було приймати оперативне рішення й скасовувати парад. Відправляти техніку і людей туди, де їм місце. Для того, щоб закінчити наступ і операцію. Однак озброєння, потрібне на полі бою, було в Києві. Як, утім, і військове керівництво країни...

Тепер багато хто розповідатиме про бойовий дух, шукатиме аргументи на користь того, що 41 одиниця важкої техніки нічого не вирішила б. А зарезервовані про всякий випадок одиниці техніки - вирішили б?! А вони були зарезервовані на заводах. Для тих, хто знає, як чиновники на місцях про всяк випадок підстраховуються, щоб, не дай боже, не знеславитися, як "губи мажуть", як усе надраюють, концентруючи всю увагу тільки на картинці для начальства, жодних аргументів шукати не треба. На жаль, "совок" переміг.

24-го числа зайшла перша колона російської техніки. Любителі символів підготували нам свій парад. І це треба було передбачати.

- Скільки техніки перетнуло наш кордон того дня?

- Точної кількості вам ніхто не назве. Однак, за нашою інформацією, в районі Маркове-Щербак зайшло спочатку 15 танків, два БТР і два "Урали" з військовими. Потім іще 10 танків і 15 БТР, а також - жива сила. Але перед цим був жахливий обстріл нашої території й укріплень прикордонників. 23 серпня о 5:20 почали працювати "гради" й міномети. Було знищено все вздовж кордону в районі Обриву, трохи вище від Новоазовська. Ми були там близько 14:00. Випалена земля...

Прикордонники відійшли десь на п'ять кілометрів углиб кордону. Окопалися. 24-го почалося вторгнення. Нас привітали з Днем незалежності.

- Президент знав про це? Ви доповідали йому?

- Доповідав Генштабу. І, звичайно, не я один. Однак я не впливаю на прийняття рішень рівня безпеки держави. Внутрішньо відчував і досі відчуваю абсолютну недоречність того, що відбувається. Нашою недооцінкою ситуації просто скористалися. І цього разу вже не сепаратисти, а чужа армія.

- Але ми не можемо заперечувати дикого параду в Донецьку й наявності людей, які закидують яйцями українських військовополонених. Не можемо заплющити очі на змучену жінку, прикуту до стовпа на центральній площі, яку б'є ногами інша, теж місцева... Це і громадянський конфлікт.

- Це ненависть, привнесена й зрощена інформаційною пропагандою чужої країни. Люди перебувають у закритому інформаційному просторі. Вони бояться за своє життя. Вони вірять у те, що міста обстрілюють українські війська. Сьогодні навіть дуже освічені люди вважають, що так непрофесійно воює українська армія. Що це армія знищує будинки й інфраструктуру. Навіть коли починаєш розповідати, звідки стріляють у Донецьку по Донецьку, людей важко переконати. Але ми чітко знаємо позиції дислокації наших військових і можливості їхніх ударів у відповідь. Як знаємо й те, як і звідки ведуть обстріли бойовики. Є очевидці.

- Очевидці говорять, що сьогодні по Донецьку стріляють і з боку Авдіївки, де стоять наші військові.

- З боку Авдіївки стріляють тільки по блокпосту Ясинуватої. В Авдіївці ж немає гармат, які можуть дістати центр Донецька. При цьому в нас достатньо свідків, які підтверджують, як "гради" бойовиків приїжджають у парк Щербакова, у Зеленбуд, відстрілюються в бік аеропорту, накриваючи по ходу повністю всі прилеглі території. Очевидці розповідають, як з гаражів на "Маяку" стріляли в центр міста. Як по центру луплять з Пролетарського району. Як тричі обстріляли торговий дім "Купецький" з гаражів іншого району. Створюється потрібна картинка для російського телебачення, яке п'ятий місяць поспіль розповідає росіянам про гуманітарну катастрофу на Донбасі. Про те, як безжально українська влада знищує мирне населення. Схема колишня - обстріл плюс три хвилини на під'їзд журналістів.

І вони знають об'єкт, час і місце обстрілу. Однак українська армія вже точно не ділиться з ними своїми планами. Більше того, якщо аналізувати всі руйнування в тому ж таки Донецьку (перелік руйнувань в Донецькій області), то чітко видно, що жоден об'єкт, де перебувають представники керівництва "ДНР", не постраждав. У їхні штаби й місця дислокації ніколи нічого не потрапляє. Взяти хоча б будинок СБУ. Рознесли все навколо, крім самого СБУ. Тобто йде системне, тотальне, щоденне знищення інфраструктури міста й регіону. А по суті - економіки України.

- Звідки ви берете інформацію? Хто ці очевидці?

- Це люди, які залишилися жити й працювати на окупованих територіях. У Донецьку і в інших містах зони АТО працюють комунальні й транспортні служби. Функціонує торговельна мережа. Он скільки очевидців, громадянська позиція яких дає змогу уникнути гуманітарної катастрофи, що вже сталася в Луганську. 750 тисяч мирних громадян залишилося тільки в Донецьку. Вони все не можуть виїхати. І жодна гуманітарна допомога не в змозі забезпечити їхні потреби (перелік потреб в оладнанні). Тому наше завдання в цих трагічних умовах - забезпечити роботу служб, що залишилися, і структур влади.

- Потім не буде звинувачень, що люди працювали на окупантів?

- Є ті, хто з самого початку співпрацював і симпатизував сепаратистам. Ми знаємо про таких людей і представників місцевої влади. Але є й ті, хто виконує свій обов'язок. Ризикуючи життям. І їм потрібна підтримка. Тому адміністрація постійно працює з урядом, Нацбанком. Треба знаходити варіанти й платити людям зарплати, пенсії, допомоги, попри все. Тепер у низці міст відновилися виплати пенсій. Більше того, ми сподіваємося, що по Донецьку, Макіївці й Харцизьку НБУ таки скасує свою постанову про припинення діяльності банків і дасть можливість працювати Ощадбанку. Обіг готівки все-таки є. Працюють магазини, частина людей, хай як це дивно, продовжує оплачувати комунальні послуги. В автобусах і тролейбусах теж платять за проїзд.

- Так це держава відновила виплату пенсій, а не "ДНР", як розповідають "очевидці"?

- З чого їм виплачувати?.. З награбованого?

- Буквально в останні два тижні більша частина міліції в Донецьку, Макіївці перейшла на бік "ДНР". Що видавалося досить дивним, коли наші війська стискали кільце навколо окупованих міст. Але, як виявилося, цілком зрозумілим після вторгнення російських військ. Таке враження, що донецькі міліціонери знали більше, ніж український президент.

- Знали більше маріонетки Москви з "ДНР". А з міліцією ми вчинили просто: визначили міста, куди передислокувалися підрозділи окупованих територій. Усіх, хто не виїхав, звільнили. І це їхній вибір.

- А ви знаєте про те, що родинам силовиків, що виїхали, в тому ж таки Маріуполі ніде жити? Вони за свій кошт винаймають житло, але в них уже просто закінчуються гроші. Зарплату не всім платять. Тому змушені повертатися додому. Під кулі, але в рідні стіни. І погоджуватися на роботу в "ДНР". І це проблема не тільки силовиків, а більшості переселенців, які поневіряються в інших областях.

- Місцева влада допомагає як може. Бізнес і волонтери. Але грошей з бюджету досі не виділено. А сьогодні тільки в нас в області 63 тисячі переміщених! І кожному потрібні кошти для харчування й проживання. Потік людей такий великий, що міста справді ледве справляються. З погляду офіційного державного регламенту щось і робиться - три зареєстровані табори МНС, сайти допомоги, зарезервовані місця в гуртожитках... Але однаково виходить, що це крапля в морі порівняно з потоком людей та їхніх потреб. Тому починають повертатися навіть офіційно зареєстровані переселенці. Думали, що на місяць-два. Але ні. Так, відчуття непотрібності. Безвиході. Відсутності перспективи. Як узагалі далі жити?... А вдома - стіни допомагають... Гіркий час.

- Про стіни. Якщо вціліли. Два тижні тому ми розмовляли про те, що сторони воюють важким озброєнням, і українська армія стріляє по позиціях бойовиків, іноді не надто зважаючи на кількість бойовиків і важливість промислового об'єкта, на якому вони сховалися. Чи існує вже список недоторканних об'єктів інфраструктури, про який ви казали?

- Список, слава Богу, з'явився. Більше того, нам удалося домогтися, щоб на рівні вищого керівництва АТО проводилися щоденні наради з участю представників Генштабу, Міністерства вугільної промисловості, енергетики та великих промислових компаній. Усі домовленості, яких там досягають, лягають в основу стратегії збереження інфраструктури регіону. І з погляду створення коридорів для відновлення. І з погляду вибудовування тактики війни, щоб, наскільки це можливо, дати шанс підприємствам працювати.

- Скільки об'єктів інфраструктури ми втратили за ці два тижні?

- Продовжують знищувати мости, залізничні полотна. Ми відновлюємо деякі ділянки, але люди, які розумують про якусь там державність, знову їх підривають. 70 відсотків шахт регіону не працюють. Металургійні заводи стоять. Макіївка стоїть, Єнакієве стоїть, Алчевськ стоїть і ДМЗ практично теж. Азовсталь і комбінат Ілліча ще працюють, хоч і не на повну потужність. У зв'язку з тим, що ми змінили маршрут проходження всіх поїздів через Волноваху. Це війна не за територію. Це війна на повне знищення інфраструктури. Донецькі сепаратисти навряд чи б руйнували свої будинки й робочі місця. Але чужим нічого не шкода.

- Не хочеться робити переможну міну й заявляти, що "треба йти до кінця", хочеться зрозуміти - за рахунок чого? Як воювати в таких умовах? Якими методами? Якими силами?

- Мова про підвищення ефективності воєнної операції. Щоб без котлів, як в Іловайську, і без парадів, як у Києві. Тобто мова про компетентність вищого військового і силового керівництва. При цьому паралельні переговори щодо обміну військовополоненими. Але ключове - моніторинг кордону.

- Сергію Олексійовичу, з березня ми про це говоримо. Шість місяців! Тисячі життів наших військових і мирних громадян. Але ніхто його не моніторить, крім підсліпуватого ОБСЄ, ніхто не мінує... Що взагалі ви особисто маєте на увазі під цим загадковим моніторингом?

- Мінувати вже пізно. Весь кордон обстрілюється з боку Росії. Регулярно. Тому ми вже просто фізично не можемо цього зробити. Але якщо Росія продовжує стверджувати, що вона ніяк не бере участі в тому, що відбувається, то вона повинна погодитися на спільний моніторинг кордону.

- Росія бреше. Це розумієте ви, я, увесь світ. Але що потрібно для того, щоб цей моніторинг розпочався і приніс результат. При 250 км відкритого кордону. Що, на кожному кілометрі представника ОБСЄ поставити?

- Під егідою ООН, ОБСЄ разом із Росією треба контролювати кордон. Є спеціальні високоточні мобільні установки, які можна поставити уздовж кордону. Більше того, ми знаємо, де переходять кордон колони з технікою. П'ять-десять вишок... Вони є у Франції, в Америки... Апаратури розгортається і встановлюється протягом одного дня. І все: кордон проглядається в режимі реального часу. Порушення фіксуються. Я знаю про такі установки, спеціально цікавився.

- Ну то чому вони досі не стоять?!

- Ви насправді вважаєте, що це запитання за адресою? Крім нашої наполегливості, конче необхідне представництво Росії в цій моніторинговій комісії. Щоб Росія публічно прийняла умови. Щоб ночами не знищувала вишки, які контролюватимуть кордон. А потім ми самі розберемося зі своїм внутрішнім конфліктом. Хтось з бойовиків, що залишилися, сам роззброїться, когось роззброїмо.

- Остання резолюція Ради ЄС нічого не говорить про конкретні кроки й пропозиції в цьому напрямку. Крім загальних фраз про необхідність закрити кордон. Питання - як - ключове? Де й на якому рівні йде практичне обговорення цього питання? У Мінську? У Брюсселі? По телефону? Де говорять конкретно про вишки, які встановлюються протягом одного (!) дня?

- Наскільки мені відомо, цей пункт звучав на переговорах нашого президента і Путіна в Мінську.

- Після цього до нас зайшли його танки із зафарбованими номерами. Як ми можемо натиснути на Росію? Хто повинен ініціювати цю моніторингову групу, який має бути механізм її створення?

- Наш президент, президент Єврокомісії, країни-гаранти - Америка, Англія - і лідери ЄС - Франція, Німеччина, Італія мають наполягати на такому моніторингу й забезпечити його виконання. У результаті ми отримаємо або закритий кордон, або ще одне підтвердження російського лицемірства.

- Яка оперативна ситуація в області? Це правда, що російські десантники розквартирувалися в місті?

- Офіційно росіян там немає. А з зафарбованими номерами повно давно. Більше того, вони маневрують. Знаючи, що в районі Маркіного, Щербака й Обриву буде місія ОБСЄ - відходять до кордону або в інше місце. Там зараз залишилося кілька танків нібито ополчення "ДНР". Таким чином хочуть показати, що інформація, яка сколихнула весь світ, неправдива.

- Але міністр оборони Гелетей заявив, що АТО закінчилася і почалася війна з Росією.

- З одного боку, можливо, це якесь вимушене перебільшення. З іншого - реальність. Просто ще не всі зрозуміли, що йде війна. На війні штаб і учасники АТО, а також люди, які опинилися в зоні операції. Решта державних інститутів працюють, як у мирний час.

- Треба запроваджувати воєнний стан?

- Так. Для того, щоб оперативно приймати рішення. Під час війни - це головне. Сьогодні процедура ухвалення будь-якого рішення трагічно затягується. В умовах війни мирні лекала смерті подібні. Нам треба, щоб уряд і парламент приймали оперативні рішення хоча б у рамках Донбасу. Потрібна узгодженість у воєнних діях. До того ж є нагальна необхідність контролювати інші області, щоб не допустити можливих провокацій.

- А вибори?

- Тут як із парадом. Треба приймати оперативне рішення, відповідно до ситуації, що склалася.

- Скасовувати?

- Так. Проведення виборів зараз може різко погіршити ситуацію в країні. Це дезорієнтує і політиків, і суспільство. Уже почалися чвари. До того ж - гроші. Великі гроші - і офіційні, і неофіційні. Вони потрібніші зараз солдатам. Це ілюзія, що парламент буде якіснішим за чинний. Він буде ще гіршим. Переважають радикальні тенденції. І це теж небезпечна крайність. Я вважаю, що цей парламент зараз спроможний ухвалювати потрібні країні рішення. Бо він має великий гріх перед країною і може його хоча б частково спокутувати. І мова не тільки про роль парламентарів у воєнній складовій, а й про реформи. Мені здається, що саме йому, парламенту, якому нема чого втрачати, під силу прийняти непопулярні реформи. Нові ж партії будуть приречені на заощадження свого рейтингу.

Сьогодні найкращий час для швидких реформ. Бо в нас є інше велике лихо, і люди готові багато чого терпіти і багато чого прощати. Такого часу, скоріш за все, більше не буде.

- Ми зараз говоримо про розвиток ситуації, виходячи з припущення, що найближчим часом нам удасться створити моніторинговий комітет і перекрити кордон. Однак якщо Росія не піде на це? Війська вже на нашій території. Штаб АТО заявляє про 15 тисяч російських військових, які вторглися в Україну. Сили АТО здають свої позиції. По суті, нас демонстративно й цинічно примушують до миру, демонструючи свою силу й змушуючи домовлятися про якусь державність або особливий статус у складі України з "ДНР" і "ЛНР".

- Україна ні за яких умов не може піти на ці умови. Загальна територія "ДНР" і "ЛНР" становить не більше ніж 25 відсотків території Донбасу. Яка це держава? Про що тут можна говорити? Вона що, спроможна вижити? Там немає нічого для існування. Якщо людям це пояснити, то...

- Сергію Олексійовичу, якщо люди досі цього не зрозуміли, то під обстрілами "градів" і пропаганди вони вже навряд чи це зрозуміють. Вони плюють на наших полонених. Ретранслятор бойовиків Царьов повідомляє світу, що збираються йти на Одесу і Маріуполь, де запаси продовольства й вихід до моря. Підтверджуючи версію про те, що Путіну потрібен сухопутний шлях до Криму, і він готовий його прокласти. За всяку ціну.

- Але Маріуполь теж за ціною не постоїть. Україна не постоїть. Звільненим містам сьогодні точно не потрібні жодні "ДНР" і Новоросія. Люди зробили свій вибір. Вони виходять на мітинги й готуються до бою. Країна повинна готуватися до бою. Без боротьби ніхто цих територій не здасть. Боротися доведеться всім - і маріупольцям, і українській армії. Всій країні. Так, страждатимемо, так, мучитимемося, так, переживемо лихоліття...

Наша армія і країна бореться за свою землю. Правда на нашому боці. І ми не можемо не перемогти. Можливо, це все затягнеться. Напевно, ми постраждаємо найбільше. Але варіант Абхазії чи Придністров'я тут ніколи не спрацює. У Маріуполі черга до військкомату. Не завжди кількість танків і живої сили є головною запорукою або аргументом у перемозі. Я думаю, що з іншого боку це теж розуміють. Як, утім, і те, що нескінченна війна вдарить не тільки по Україні.

- Укотре ми з вами більше говоримо про загальну стратегію. А тактика? "Тарута рідко буває в Маріуполі". "Тарута більше сидить у Києві, ніж у регіоні..." Маріуполь сьогодні реперна точка. Утримаємо - вистоїмо. Але тільки кілька днів тому в Маріуполі було зроблено спробу створити оборонну раду. Чому так запізно? Чому в місті, де два потужні меткомбінати, ще чотири дні потому не було жодного протитанкового їжака? Що ви особисто як губернатор робите для того, щоб місто встояло?

- Як мінімум не доповідаю про свої дії в соціальних мережах. Я менеджер. Я віддаю заслужену данину поваги патріотичному оборонному руху в місті та його лідерам. Такий рух дає загальний дух і впевненість нашим солдатам.

Якщо говорити про оборону, то є військові. І вони краще знають, як і в яких місцях будувати оборонні споруди. А також коли створювати оборонну раду. Наше завдання допомагати й забезпечувати процес. Не допускати паніки.

- Є інформація, що деякі торговельні мережі евакуюють персонал і вивозять товар з міста.

- Так. Дійсно такі настрої присутні. Однак, тільки мережа "АТБ" закрила свої магазини. Інші - працюють. Багато хто реально не знає об'єктивної картини того, що відбувається в Маріуполі. А я знаю, бо буваю в місті не тільки коли там тихо, а й коли там було небезпечно. Та й завдань у мене більше, ніж один Маріуполь. Увесь регіон. І тут жодна тактика без стратегії, як ви кажете, у столичних кабінетах не допоможе. На превеликий жаль, мало хто з керівництва країни приїжджає в Маріуполь. Тому мені доводиться часто виїжджати в Київ, але моя
команда постійно перебуває тут.

Я на війні не заробляю. Тільки вкладаю.

- Скільки, Сергію Олексійовичу, ви вже вклали в регіон власних коштів?

- Допомагаю всім, щоб вирішувати всі оперативні питання, а їх із кожним днем усе більше й більше...

Нам потрібні швидкі й адекватні рішення, які можливо приймати тільки в рамках воєнного стану.

По-перше, і влада, і країна повинні не тільки знати про те, що відбувається на сході країни, а й жити за законами воєнного часу.

По-друге, країні, що воює, потрібна як повітря адекватна кадрова політика в армії та силових структурах, де ключові позиції повинні зайняти військові і люди системи, котрі розуміють, у якій ситуації ми опинилися, і котрі можуть у ній оперативно й стратегічно орієнтуватися. Потрібне вольове рішення професіонала. Потрібне командне вироблення позиції та стратегії, з узяттям особистої і повної відповідальності президентом на себе за країну.

Потрібна систематизація й жорстка координація діяльності добровольчих батальйонів. Бо, з одного боку, батальйони й деякі командири стали взірцем істинного патріотизму, з іншого - потребують оперативного включення в державну матрицю. З посиленням кадровими офіцерами, матеріальним забезпеченням та озброєнням. Тільки дисципліна, відбір, жорсткі рамки закону. Інакше ми продовжуватимемо фіксувати випадки нестатутної поведінки. І не треба про це мовчати.

По-третє, Україні сьогодні не потрібні вибори. Бо кошти потрібні не на чвари, а на армію і проблеми переселенців. Акумулювати треба не електорат для перемоги на виборах, а народ для перемоги в цій війні. Це абсолютно різні завдання, не розділивши які ми приречемо себе на поразку. Забудь про свою партію. Забудь про особисті амбіції. Послужи країні.

По-четверте, реформи. Майдан минув. Але політику, як і раніше, в Україні визначають гроші. Тому реформи потрібні як повітря. Як платформа для майбутнього, право на яке ми зараз відвойовуємо. Зауважте, перемога у війні дасть нам тільки право на це майбутнє. А реформи - саме майбутнє. Відокремити це сьогодні неможливо. Перемога без реформ - ще одна профанація. Уже на крові. І потенційна втрата державності.

Дополнительные нужды городов

Славянск

1)запорная арматура (чугунная10 атм)

- ду-200мм – 39шт

- ду-250мм – 15 шт

- ду-300мм – 16 шт

-ду-400мм – 7 шт

-ду-300 мм с эл. приводом – 8 шт

-ду-500 мм с эл.приводом – 4 шт

2) Высоковольтная ЛЭП -6кВ – 14 шт

Краматорск

1)палатки армейские – 10 штук;

2)булерьян (буржуйка) – 10 штук;

3)ГСМ – 4 т;