Quo vadis, Україно? Час мирного врегулювання для Донбасу

ZN.UA Ексклюзив
Поділитися
Quo vadis, Україно? Час мирного врегулювання для Донбасу © depositphotos / Prazisss
Україна повинна розробити детальний план реінтеграції Донбасу, що включає важкі, але необхідні компроміси.

Від редакції.

"Повернення окупованих територій Донбасу. Український план" - круглий стіл з такою назвою (організований нашим тижневиком за підтримки "Інтерньюз-Україна", USAID і Української школи політичних студій) днями пройшов у Києві. Десять авторитетних і кваліфікованих експертів поділилися своїми поглядами на перспективу зшивання розпоротих автоматними чергами українських земель.

"Песиміст скаржиться на вітер. Оптиміст сподівається на зміну погоди. Реаліст напинає вітрила". Цю фразу письменника Вільяма Артура Ворда ми адресуємо вітчизняній владі, яка в останні роки не має більшого клопоту, ніж горезвісне "розгойдування човна".

Політичне керівництво уникає спроб скласти лоцію, визначити фарватер і намітити курс. Курс на реальне повернення Донбасу. Влада обмежується заявами, що викликають приступи морської хвороби, про "безальтернативність мінського процесу".

Який вигляд повинна мати система управління деокупованими територіями після їх повернення в рідну гавань? Якою має бути нова економічна модель Донбасу після його повної реінтеграції? Наскільки готове до цієї реінтеграції українське суспільство і населення тимчасово окупованих територій? Аналіз висловленого на круглому столі - ще попереду.

Серед учасників круглого столу були й двоє авторів свіжого номера DT.UA - депутат Сергій Тарута й екс-парламентарій Єгор Фірсов. Їхні погляди на проблему реінтеграції Донбасу ми пропонуємо вашій увазі.

Quo vadis, Україно?

Час мирного врегулювання для Донбасу

Сергій ТАРУТА,
народний депутат України,
екс-губернатор Донецької області

Остання Генеральна Асамблея ООН, прийняття низки законодавчих актів про реінтеграцію Донбасу, візит Курта Волкера в Україну - ці недавні події примусили по-новому подивитися на перспективи мирного врегулювання в Донбасі, під новим кутом висвітили долю Мінських угод.

Стало очевидно, що роль Мінських угод - швидше, припинення вогню, а не врегулювання. Переговори в мінському і нормандському форматах за останні 3,5 року, на жаль, не змогли вирішити основну проблему - встановлення в Донбасі міцного миру для наступної успішної реінтеграції нині окупованих районів.

Спливла на поверхню і двоїстість позиції теперішньої української влади. З одного боку, декларації, зроблені в розрахунку як на виборця, так і на західних партнерів: "ми прийняли закон про реінтеграцію", "ми готові до введення миротворців ООН". З іншого - відсутність будь-яких реальних кроків на досягнення миру, для початку - хоча б реалістичного й поетапно реалізовуваного плану мирного переходу Донбасу під український контроль.

Головний висновок із останніх подій та декларацій - Україні не вистачає комплексного підходу для справжнього врегулювання, оскільки ця криза має багато важливих складових, суб'єктів та факторів впливу.

Як депутат, обраний у Маріуполі, і людина, котра багато років віддала розвиткові Донбасу, відчуваю особисту відповідальність за сприяння процесові якнайшвидшого встановлення миру в Донбасі та його соціально-економічного відновлення. З початку 2014 р. я свідомо присвятив себе саме цьому завданню і працюю з ним на багатьох рівнях - і міжнародному, і законотворчому, і регіональному. За ці роки я глибоко усвідомив нездатність чи небажання нинішньої влади вирішити це питання і вважаю своєчасним запропонувати власне бачення.

Моя команда розробила план мирного врегулювання "Три основи", що базується на трьох основних елементах - Легітимність-Безпека-Довіра - як невід'ємній тріаді стійкого врегулювання. Легітимність - необхідність наявності легітимного партнера на тимчасово непідконтрольних територіях. Безпека - без припинення вогню не вдасться досягти прогресу в будь-якому іншому елементі врегулювання. Довіра - між Києвом і жителями окупованих територій (у т.ч. запуск процесів діалогу та примирення), між Вашингтоном/Брюсселем та Москвою і, в остаточному підсумку, - між Києвом та Москвою. У нині окупованих районах проблема довіри (точніше, недовіри до Києва) вирішується через запуск міжнародної тимчасової адміністрації (МТА) та передачу їй на першому етапі контролю над усіма соціально-економічними питаннями, включно із запуском процесу повернення тимчасових переселенців. Вважаю, що в цьому контексті буде корисно скористатися досвідом Тимчасової адміністрації Організації Об'єднаних Націй для Хорватії (UNTAES), встановленої Радою Безпеки ООН резолюцією 1037(1996). Завдяки роботі цієї місії було забезпечено повну демілітаризацію регіону - впродовж одного місяця все важке озброєння було виведене зі Східної Славонії або передане в розпорядження UNTAES, забезпечено митний і поліцейський контроль на пунктах пропуску на неконтрольованій хорватською стороною ділянці кордону з Угорщиною, а також повернуто в регіон понад 20 тис. біженців і внутрішньо переміщених осіб різних національностей. Мандат такої місії обов'язково має передбачати і питання фінансової підтримки, спрямованої насамперед на забезпечення умов нормальної життєдіяльності та відновлення інфраструктури (можливо, як частина запропонованого мною "Плану Маршалла" для України).

Мінський формат зайшов у глухий кут настільки, що саме слово "Мінськ" викликає недовіру в народу України. Мінському процесу потрібен повний рестарт, як змістовий, так і іміджевий, - свого роду "ребрендинг". Тому я пропоную перенести майданчик для стратегічних переговорів у Відень (при цьому в Мінську можуть залишитися робочі групи для відпрацювання технічних питань). Крім символічного значення Відня як міста, в якому вже неодноразово укладалися історичні угоди, що покладали край кровопролитним конфліктам, перенесення майданчика саме до столиці Австрії має й практичний сенс. За роки війни стало зрозуміло, що конфлікт у Донбасі - це не просто війна між Росією і Україною, це частина геополітичного протистояння між Росією та Заходом. І для переговорів необхідно вибрати майданчик, нейтральний саме для цього протистояння. Цій меті оптимально відповідає Австрія - країна, що не входить ні до НАТО, ні до ОДКБ. Саме у Відні розміщена штаб-квартира ОБСЄ - єдиної інституції, котра визнається всіма сторонами конфлікту як не тільки нейтральний арбітр, а й організація, що має зіграти одну з провідних ролей у реалізації досягнутих домовленостей. Саме у Відні (точно не в Мінську і, швидше за все, не в Нормандії) за стіл переговорів здатні сісти разом усі сторони, від яких залежить майбутнє Донбасу, - Україна, Росія, Євросоюз (насамперед Німеччина і Франція) та США.

Найважливішим чинником, від якого залежатиме успіх "віденського формату", стане наявність у представників сторін переговорів і досить широких повноважень, і докладної обізнаності з проблемою. Причинами пробуксовування "Мінська" стали саме недостатнє представництво і незрозумілий статус перемовників. Вважаю за необхідне доповнити спецпредставника США Волкера і де-факто спецпредставника РФ Суркова спецпредставниками від Німеччини та Франції і, звісно ж, від України. Причому спецпредставник від України повинен мати авторитет саме в Донбасі, щоб його слова й пропозиції були готові позитивно сприймати українські громадяни не тільки в Києві, а й на Південному Сході України, включно з непідконтрольними нині територіями.

Сьогодні зазначені мною сторони вже намагаються зробити перший крок до миру - на найвищому рівні обговорюється введення миротворців у Донбас. Саму ідею офіційно підтримали і Україна, і Росія, і США, і ключові європейські держави. Однак на шляху від ідеї до реалізації нас чекають багато підводних рифів, нам доведеться відповісти на безліч запитань (відповіді треба мати вже зараз), щоб Україна змогла посісти в цьому процесі проактивну позицію, а не тільки реагувала на плани, запропоновані іншими сторонами. На жаль, Україна поки що не розробила й не подала свого комплексного плану врегулювання. Найважливіше - наші пропозиції мають бути реалістичними, навіть якщо реальність не завжди нам подобається.

Для початку необхідно визначиться, згідно з яким розділом Статуту ООН вводитиметься миротворчий контингент. Є два варіанти: Розділ 6 - "Мирне вирішення спорів" (ідеться переважно про операції з підтримання миру (Peace keeping) чи Розділ 7 - "Дії щодо загрози миру, порушень миру та актів агресії" (як правило, йдеться про "примус до миру", у т.ч. шляхом досить жорстких санкцій, блокади і примусових дій із допомогою військових контингентів членів ООН (Peace enforcement). Перший випадок - сили ООН з підтримання миру - застосовується, коли самого миру вже фактично досягнуто, коли сторони не ведуть бойових дій. І на цей момент - це не наш випадок. У нас у Донбасі - реальний, "гарячий" фронт, на якому майже щодня гинуть люди. Розділ 6 спрацює тільки в тому разі, якщо Росія зобов'яжеться повністю зупинити будь-які воєнні дії з боку підконтрольних їй бойовиків в ОРДЛО. Інакше, якщо Росія не готова взяти на себе таких зобов'язань, нам знадобиться Розділ 7 - Примус до миру.

Миротворча місія ООН у Донбасі, під контроль якої переходитимуть нині окуповані території, нездійсненна без одночасного заснування на цих територіях міжнародної тимчасової адміністрації. Тільки вона дозволить уникнути правового вакууму та нових спроб насильницького захоплення влади нинішніми бойовиками. МТА може бути створена згідно з рішенням РБ ООН і має формуватися з неучасників "віденського формату". Постане питання й "перехідної юстиції" (сучасний інструмент, що часто застосовується при мирному врегулюванні), - цей елемент необхідний насамперед для вирішення чутливого питання долі учасників бойових дій та забезпечення їх невтручання у мирний процес. МТА діятиме під егідою ООН (у співпраці з ОБСЄ) і на основі погодженого з Україною Плану дій, а також спеціальної угоди з урядом України. Вважаю неминучим, хоч би як мріяли про інше, і Принцип поетапності при введенні миротворчих сил: війська ООН мають вийти на рубежі лінії розмежування та відведення військ і поступово, район за районом, займати всю нині окуповану територію, встановлюючи на ній міжнародну тимчасову адміністрацію. І так аж до виходу на нині неконтрольовані ділянки кордону Україна-РФ. Вибори в Донбасі стануть можливими тільки після отримання МТА контролю над усім регіоном.

Складаючи плани і приймаючи рішення, наша держава має пам'ятати: "українська криза" є наразі наріжним каменем для визначення напряму розвитку системи безпеки всієї Євроатлантики. Нас очікує або поліпшення європейської системи безпеки (насамперед уникнення ризику великої ескалації), або нова холодна війна, де Україна буде "на передовій", - саме такі реальні альтернативи. І від проактивної позиції України залежить, за яким сценарієм далі розвиватимуться події. Нинішня влада грає на користь сценарію ескалації та нової холодної війни. Я ж (і багато міжнародних партнерів, з якими спілкуюся на цю тему) виступаю за позитивний порядок денний для Євроатлантики і знаходження рішень, а не створення проблем.

З огляду на нинішній стан України та всі жертви, яких ми зазнали з 2014 р., вважаю, що суспільство має право вимагати від влади чесного діалогу зі стратегічних питань. Поки що багато кардинальних рішень, які серйозно впливають на сьогодення та майбутнє України, влада приймає, не маючи такого мандата.

Тому є запитання до влади, на які вона зобов'язана дати чіткі відповіді:

1. Україна повинна реінтегрувати Донбас із допомогою компромісів та дипломатії - ЧИ чекати вікна можливостей для реалізації силового сценарію?

2. Ми повинні всіляко зберігати контакти з окупованими територіями - ЧИ поступово знижувати кількість цих зв'язків?

3. Де конкретні плани з мирного врегулювання? І коли президент виконає свою передвиборну обіцянку про мир за два тижні?

4. Влада почне чути людей, у тому числі "людей Донбасу", де б вони не проживали, - чи й далі маніпулюватиме суспільною свідомістю у своїх короткотермінових внутрішньополітичних інтересах?

Ці питання вимагають від влади навіть не відповідей, а вчинків. Тому що на Заході - нашому основному союзнику сьогодні - наростає втома й невдоволення результатами, продемонстрованими командою, що прийшла до керівництва країною після 2014 р. Більше того, зростає підозра, що Україна (тобто її влада) насправді не хоче реального врегулювання, а воліє "розігрувати" російську загрозу у внутрішньополітичних цілях і використовувати її як пояснення своїх провалів перед іноземними партнерами. І як наслідок - на Заході росте запит на справжніх партнерів усередині України, які в змозі розвивати країну і виконувати взяті на себе зобов'язання. Зрештою, ніхто за нас "домашню роботу" не робитиме і відстоювати наші інтереси теж не буде. І в Україні є сили, які представляють інший підхід, - вони мають консолідуватися й чітко висловити свої позиції.

Тому сьогодні я пропоную своє бачення мирного врегулювання як початок широкої серйозної суспільної дискусії на цю тему з кінцевою метою - досягти реального прогресу і принести мир в Україну.

1. Україна розробляє й пропонує світовій спільноті докладний і послідовний план реінтеграції Донбасу, що включатиме важкі для нас, але необхідні для успішного завершення мирного процесу компроміси.

2. План включає в себе етапність введення миротворчого контингенту по всій зоні конфлікту (тобто нинішніх ОРДЛО) з одночасним заснуванням на поетапно визволених територіях міжнародної тимчасової адміністрації.

3. Верховна Рада, уряд, адміністрація президента України розробляють законодавчі акти, які легітимізують як введення миротворчих сил ООН в Україну, так і запровадження на нині окупованих територіях Донбасу тимчасової міжнародної адміністрації, визначать її статус і повноваження.

4. Україна виступає з ініціативою про проведення переговорів у Відні в новому форматі - Україна, Росія, США, Німеччина і Франція, з призначенням постійних спецпредставників від усіх сторін-учасниць нового мирного процесу. В основі переговорів - розроблений нашою країною докладний і послідовний план реінтеграції Донбасу (компонентом якого має стати план економічного відновлення регіону, основну частину витрат на який візьмуть на себе міжнародні донори-партнери, включно з РФ).

5. На час до завершення мирного процесу органи влади України максимально сприяють відновленню довіри між жителями окупованих територій та решти України - починаючи з виплати пенсій і допомог жителям окупованих територій, надання соціального житла тимчасово переміщеним особам і припинення економічної блокади.

Якщо ж влада й далі продовжуватиме свою нинішню політику, то вважаю за необхідне організувати максимальний тиск на неї з боку суспільства та зовнішніх партнерів, щоб вона нарешті стала діяти в інтересах українського народу, а не у своїх партикулярних інтересах. Питання мирного врегулювання в Донбасі стало лакмусовим папірцем для влади і для всього суспільства.

Настав час об'єднуватися, діяти і досягати успіху заради миру та успішного майбутнього всієї України!

Читайте також статтю Єгора Фірсова "Донбас. Аксіоми реінтеграції"

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі