Про спроможність держави до самозахисту, або Забезпечення конституційного порядку в умовах війни - Внутрішня політика - dt.ua

Про спроможність держави до самозахисту, або Забезпечення конституційного порядку в умовах війни

27 жовтня, 2017, 19:03 Роздрукувати Випуск №40, 28 жовтня-3 листопада

Відновлення суверенітету і територіальної цілісності України передбачає юрисдикційні, дипломатичні, політико-правові та надзвичайні заходи. 

© Василь Артюшенко, DT.UA

Щойно війна стає реальністю, будь-яка думка, яка не бере її до уваги, починає звучати неправильно.

Альбер Камю

Сьогодні національні держави перебувають у стані кризи, що зумовлено нерівномірним розподілом ресурсів і доступом до них, а також різними цільовими й ціннісними орієнтирами, які потребують узгодження за мереживом різноманітних процедур. 

Трансформація ідеї національного суверенітету, сформованої за Вестфальською системою 1648 р., впливає на характер і зміст владних рішень, які не завжди відповідають вимогам верховенства права, тобто засадам юридичної визначеності, поваги до гідності та прав людини, забезпеченню балансу публічних і приватних інтересів. Із внутрішньої слабкості держави, як зазначав Гуґо Ґроцій, користають сусіди, вороже налаштовані до свого супротивника. Оскільки йдеться про доволі агресивне середовище відстоювання та забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України, прав і свобод людини як основоположних цінностей конституційного порядку, то проблему цю слід вирішувати комплексно. 

Надзвичайні юридичні режими та моделі забезпечення конституційного порядку

До питання забезпечення конституційного порядку з допомогою силових засобів в Україні доволі тривалий час ставилися прохолодно. Хоча ідея правового захисту конституції лежить в основі концепції органічного конституціоналізму і в ній питання силових, надзвичайних юридичних засобів конституції завжди стояло на чільному місці, бодай із міркувань цивільного контролю над поліцією, армією та спецслужбами. Насправді ці питання стоять на порядку денному принаймні з часів приходу на початку 1930 рр. до влади нацистів у Німеччині, як і встановлення комуністичного режиму в Радянському Союзі. Саме на використання мережі підривних організацій із їх прорадянською риторикою та цінностями пізніше спиралася Російська Федерація, намагаючись дестабілізувати обстановку на південному сході України. Тому основними інструментами забезпечення конституційного порядку розглядають інститути воєнного і надзвичайного стану. Такі інститути передбачають певні обмеження прав людини та основоположних свобод на обмежений період часу і застосовуються лише на підставі відповідного закону. Однак Андраш Шайо наголошує, що "обмеження прав, запроваджені під прапором захисту ладу, можуть з таким самим успіхом підірвати конституційну систему, як і її противники".

Застосування правил, спрямованих на захист суверенітету й територіальної цілісності, супроводжуване обмеженням прав людини, набуває нового звучання, з огляду на нові конфлікти, які тривають на Сході України та в Сирії. Цим конфліктам властиве використання парамілітарних формувань, що їх, з погляду юридичної визначеності, слід розглядати як агентів держав, котрі ведуть підривну діяльність або мають на меті насильницьку зміну конституційного ладу. Це може супроводжуватися проголошенням ідеології чи політичних цілей, які заперечують ідеї толерантності, громадянського миру, свободи, рівності, прав людини, демократії та верховенства права, що становлять основу сучасного конституціоналізму. З допомогою яких юридичних засобів тоді можна цьому протистояти, захищаючи цінності конституціоналізму?

Проблема вибору оптимальної моделі захисту конституційного порядку ускладнюється суперечливим, на перший погляд, розумінням ідей захисту прав людини, які ніби посягають на засади державності. 

Виконавча модель передбачає тягар відповідальності виконавчої влади за запровадження надзвичайних заходів, а в разі домінування в цьому процесі парламенту — має місце парламентська модель, якщо ж процес ухвалення рішень здійснюється під судовим контролем — це судова модель. Тим часом запровадження екстраординарних юридичних режимів має реалізуватися у доволі стислі терміни, оскільки підстави для його запровадження можуть становити незворотну і пряму загрозу життєздатності нації. Тому в більшості країн схиляються переважно до виконавчої, а трохи рідше — до парламентської моделі забезпечення конституційного порядку в рамках екстраординарних режимів його захисту. Слід зазначити, що в Україні діє парламентська модель із властивими їй перевагами і недоліками. Реалізовуючи певну модель захисту конституції з допомогою надзвичайних заходів, слід поєднувати засоби парламентського і судового контролю. Однак, з управлінського погляду та міркувань припинення й усунення безпосередньої і нагальної життєвої загрози нації, найбільш оптимальною є виконавча модель із елементами судового контролю. 

Прерогативи президента України при застосуванні надзвичайних юридичних режимів

Народ фізично не спроможний щоразу реалізовувати право на опір тиранії у разі ухвалення несправедливих законів, оскільки це суперечить природі політичної активності та самій динаміці правовідносин. Тому таке право реалізується порівняно рідко і лише за виняткових обставин. Використання главою держави своїх дискреційних повноважень для врегулювання конституційної кризи чи застосування силових засобів захисту конституції можливі при додержанні вимог парламентського і судового конституційного контролю. 

Такі прерогативи президента України формулюються з його арбітражних функцій, визначених у рамках ч. 2 ст. 102 Конституції України з допомогою юридичної конструкції "гарант". Вжиття президентом України необхідних заходів у екстраординарних обставинах має відповідати таким вимогам: а) вжиття заходів у рамках правових актів; б) заходи мають бути адекватними і не обмежувати надмірно права та свободи людини (пропорційнсть); в) заходи мають бути оперативними, своєчасними і мати на меті захист суверенітету та територіальної цілісності;
г) вжиття інших заходів для досягнення цих цілей не дасть належного ефекту; д) ці заходи мають негайно стати предметом судового контролю. 

При існуванні невідворотної і безпосередньої загрози суверенітетові й територіальній цілісності України, правам та свободам людини президент України може ухвалити указ про запровадження воєнного стану на території України або в окремих місцевостях. Задля цього він негайно скликає Раду національної безпеки та оборони України із залученням голови Верховної Ради з метою проведення консультацій та визначення заходів, необхідних для поновлення конституційного порядку і національної безпеки. Таким чином, РНБО стає своєрідним мозковим центром, що, за результатами обговорення на її засіданні, генерує проекти рішень, яких заходів треба вжити для забезпечення конституційного порядку та в яких межах допустиме обмеження прав та свобод людини. Рішення РНБО з цих питань затверджуються указом президента. Упродовж двох днів Верховна Рада збирається на сесію й ухвалює рішення щодо схвалення або відхилення Указу президента. 

Однак ця система має певні вади, про що свідчить реакція на агресію РФ. Адже можна наділити президента прерогативами ухвалювати указ про запровадження воєнного стану після його обговорення і прийняття на засіданні РНБО. Такий указ має бути переданий главою держави до КСУ для надання висновку, чи є підстави для оголошення відповідного правового режиму і чи запроваджувані заходи не посягатимуть на сутнісний зміст прав та свобод людини. Суд міг би надавати висновок негайно, але не пізніше, ніж через 10 днів, починаючи з дня, наступного після звернення президента України. Тим часом президента можна зобов'язати звітувати про запроваджувані заходи та стан додержання прав і свобод людини у Верховній Раді через місяць, за результатами чого парламент ухвалював би рішення про припинення дії надзвичайного режиму чи продовження його дії на певний термін. Такі речі потребують втілення шляхом внесення відповідних змін до Конституції України.

Парламентський контроль при здійсненні надзвичайних юридичних режимів

Виділяючи роль парламенту в забезпеченні верховенства конституції, Джуліан Кокотт і Мартін Каспар наголошують на низці повноважень і процедур, які належать парламентові, що володіє найвищим ступенем представництва народу. За Джоном Локом, розв'язання кризових ситуацій та забезпечення конституційного порядку полягає не так у боротьбі між органами влади, як через дострокові парламентські вибори. Тому потенціал парламенту як органу представництва нації не є повністю практично реалізованим.

Виходячи з цього, у сфері національної безпеки та оборони повинен активізуватися профільний комітет Верховної Ради України. Його діяльність має бути зосереджена на таких напрямах: а) забезпечення розробки законодавства, яке стосується оборонно-військової сфери, таким чином, щоби закон доволі гнучко регулював істотні аспекти у сфері НБіО; б) здійснення парламентського контролю над правовими актами Міністерства оборони, Генерального штабу з погляду гарантій прав та свобод людини; в) оголошення, за поданням президента, стану війни і укладення миру, схвалення його рішення про використання Збройних сил України (ЗСУ) та інших військових формувань у разі агресії проти України; г) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів ЗСУ до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; д) здійснення контролю над додержанням прав і свобод людини у діяльності ЗСУ, Генерального штабу ЗСУ, СБУ, Служби зовнішньої розвідки; е) вирішення питань щодо асигнувань із Державного бюджету на оборонно-промисловий комплекс і розвиток ЗСУ, СБУ, СЗР та інші спецпідрозділи і контроль за використанням відповідних коштів.

Парламентський контроль має здійснюватися періодично шляхом: 1) надання щомісячних звітів профільному комітетові парламенту щодо додержання прав людини і основоположних свобод у сфері НБіО; 2) періодичних слухань у профільному комітеті парламенту щодо стану забезпечення НБіО в Україні; 3) щорічних слухань на пленарному засіданні Верховної Ради з питань НБіО. Якщо питання стосуються державної таємниці, то такі підлягають розглядові у режимі закритого засідання. З аналізу законів про оборону та про правові режими воєнного і надзвичайного стану видно, що в цій частині вони потребують конкретизації відповідно до вимог Закону про Регламент Верховної Ради. Потребує деталізації й питання про оголошення і припинення стану війни, оскільки це питання наразі врегульоване занадто огульно, що не відповідає вимогам юридичної визначеності як складової верховенства права.

Судовий конституційний контроль при здійсненні надзвичайних юридичних режимів

За словами Кеса Санстейна, важливою складовою верховенства конституції є забезпечення легітимності діяльності конституційних судів. Як пише Катаріна Собота: "Гарантований законом судовий захист від несправедливості з боку держави означає не більше й не менше, як те, що держава повинна визнавати власну правову погрішність". Тому я виділив би такі легітимні критерії захисту конституції засобами конституційної юстиції: 1) як незалежна і безстороння установа конституційна юстиція перевіряє обґрунтованість рішення про запровадження стану оборони, воєнного чи надзвичайного стану; 2) має існувати спеціальна процедура перевірки обґрунтованості рішень щодо підстав для запровадження згаданих правових режимів, зважаючи на реальну загрозу життєздатності нації (протягом 5–10 днів); 3) до процесу ухвалення таких рішень КСУ має залучати омбудсмана та представника профільного парламентського комітету;
4) метою таких заходів має бути забезпечення конституційних цінностей — гідності, прав та свобод людини, суверенітету й територіальної цілісності України.

З погляду балансування конституційних цінностей, саме КСУ відіграє вирішальну роль у визначенні допустимих обмежень прав та свобод людини, як б не посягали на їхній сутнісний зміст. В окремій думці до висновку КСУ № 1-в/2016 суддя Станіслав Шевчук наголосив, що "хоча воєнний або надзвичайний стан в Україні офіційно не запроваджений, Конституційний Суд України у Висновку мав би звернути увагу на наявність кризової ситуації в суспільстві і виробити критерії допустимості внесення змін до Конституції України в умовах суспільної небезпеки, на що вказує частина друга статті 157 Конституції України". Крізь їх призму мають перевірятися заходи, які застосовуються при надзвичайних правових режимах, зокрема через принцип пропорційності. Ці заходи мають базуватися на законові, бути необхідними в демократичному суспільстві й адекватними щодо конституційних цілей: збалансованого функціонування влади, яка покликана захищати права та свободи людини. 

Окрім зазначеного, згідно з чинною Конституцією України, забороняється створення особливих і надзвичайних судів (стаття 125.6), що автоматично означає заборону створення воєнних судів. Судовий контроль над діями військових є важливою складовою гарантій прав людини та основоположних свобод і належного функціонування цивільної служби під час надзвичайних правових режимів, що й становить сутність військового права.

Конвенційна війна та "гібридна" війна у конституційному ракурсі

Стан війни у законодавстві регулюється в загальних рисах, оскільки в ст. 85 Конституції згадується повноваження Верховної Ради щодо схвалення указу президента про оголошення стану війни, і трохи детальніше про цю процедуру йдеться у ст. 4 Закону про оборону. Однак стан війни — не одне й те саме, що воєнний стан, адже тут може йтися про процедури оголошення чи припинення війни, зокрема шляхом укладення миру. З цієї точки зору, законодавство про оборону України та режими воєнного і надзвичайного стану є проблемними в аспекті юридичної визначеності та правомірних очікувань, особливо в площині обов'язку держави захищати права людини.

Під конвенційною війною слід розуміти ведення державами звичайних воєн, правила і звичаї яких регулюються міжнародним гуманітарним правом та військовим правом. Ця система зазнала трансформації після терористичної атаки 11 вересня 2001 р., внаслідок чого у США було ухвалено Патріотичний акт, спрямований на запобігання та боротьбу з тероризмом. Патріотичний акт регулює низку оперативних заходів, зокрема електронне спостереження, оперативне спостереження в інтернеті, надання інформації про клієнта, негласні огляди і обшуки, надання інформації Великого журі розвідці, обмін інформацією між спецслужбами, надання інформації про фінансові операції, міграційний контроль, превентивне затримання іноземців, посилення санкцій та зміну строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Це питання має принципове значення для з'ясування низки проблем, пов'язаних із діяльністю російських мілітарі-проксі в ОРДіЛО, а також гарантіями конституційного порядку України. У цьому плані доволі сумну роль відіграла відсутність достатньої інституційної пам'яті та спроможності органів держави запобігати й усувати потенційні загрози, пов'язані з підривною діяльністю проти суверенітету і територіальної цілісності України, а також проти прав та свобод людини.

Наприклад, П'єр Еліот Трюдо, батько нинішнього прем'єр-міністра Канади Джастіна Трюдо, обіймаючи свого часу посаду прем'єр-міністра, у відповідь на застосування Фронтом визволення Квебеку методів терору для досягнення сепаратистських цілей, підтримав ідею введення воєнного стану. Оскільки виникла реальна загроза зіткнень і масових безпорядків, а також щоб зберегти територіальну цілісність Канади, у провінцію Квебек для підтримання правопорядку було введено федеральні війська. Якщо порівняти з Україною, то схожі обставини, без урахування подій, пов'язаних із анексією Криму, настали з масовим побиттям учасників мирного мітингу в Донецьку
13 березня 2014 р. та викраденням і вбивством 17 квітня 2014 р. депутата міської ради Слов'янська Володимира Рибака, який відстоював територіальну цілісність України. 

Розглядаючи справи Іляшку та інші проти Республіки Молдова і Російської Федерації, Мозер проти Республіки Молдова і Російської Федерації, ЄСПЛ сформулював вимогу, згідно з якою держава має вжити всіх необхідних заходів до поновлення конституційного порядку на територіях, які з певних причин непідконтрольні їй упродовж певного періоду часу. Водночас було зазначено, що у разі фактичного контролю над цією територією з боку іншої держави шляхом політичної, економічної та соціальної її підтримки, відповідальність лягає на країну, яка потурає незаконним формуванням або безпосередньо ними керує.

Ендрю Монаган підкреслює, що РФ поступово перейшла на новий концепт війни, який сьогодні називають "гібридною війною" і який втілився у військовому конфлікті з Україною. Так званій гібридній війні властиве використання різного роду асиметричних засобів для досягнення тактичних і стратегічних цілей політики Росії, серед яких одна з основних — стримування впливу Заходу у системі колективної безпеки. Крім того, концепт гібридної війни ніби легко підходить до західних дебатів про зростання ролі спецпідрозділів та стратегічних комунікацій у конфлікті. Це не змінює кардинально позитивних обов'язків держави забезпечувати нормальне функціонування цивільних служб і мілітарний захист прав та свобод людини. Однак проблема полягає в належному законодавчому визначенні повноважень компетентних органів, організації та порядку їх діяльності в умовах стану війни, воєнного чи надзвичайного стану. 

Економічна війна

Економічні війни міцно ввійшли в арсенал підривної діяльності проти держав, котрих розглядають як потенційних суперників на світовому ринку, або для зниження обороноздатності держав, котрі розглядаються в екзистенційному, майже за Карлом Шміттом, сенсі як ворог. Загалом, Україна входить у світову систему колективної безпеки, основу якої наразі становить нерозповсюдження ядерної зброї та стримування розширення звичайних видів озброєння. Для країни таких масштабів, як Україна, цих гарантій недостатньо. Оскільки Україна не є державою-системою, то для забезпечення національної безпеки їй необхідно інтегруватися в певні системи колективної безпеки, що поділяють цінності прав людини, свободи, демократії, верховенства права та належного урядування. 

Запорукою цього також мали би слугувати положення Будапештського меморандуму 1994 р., в якому за ядерне роззброєння Україні надавалися гарантії недоторканності її суверенітету і територіальної цілісності з боку США, Великої Британії та Російської Федерації, до яких пізніше приєдналися Франція з КНР. Відповідно до його положень, у разі економічного тиску на Україну можуть бути задіяні механізми консультацій із державами-гарантами. Однак Україна жодного разу не скористалася цими механізмами під час економічних воєн між Україною та Росією у 2006-му та 2009-му роках із приводу ціни купівлі-продажу природного газу. Посилання на декларативний характер Будапештського меморандуму є лукавством, бо цей прецедент — просто небезпечний, після чого сипатиметься світова система нерозповсюдження ядерної зброї. Це вже не фіґлі, та й державам-системам слід замислитися над трансформацією системи колективної безпеки, оскільки вона може розпастися, як картковий будиночок.  

Інституційний аспект економічних воєн полягає у структурі (олігопольній чи конкурентній) національної економіки, ступені її відкритості, гарантіях економічних свобод, ефективності захисту конкуренції та обмеженні монополізму. Ведучи економічні війни, як правило, використовують олігопольну структуру економіки та орієнтацію традиційного зовнішнього ринку збуту власних товарів і послуг. Такою інституційною проблемою, частково невирішеною й досі, є переважно сировинна структура економіки України та її зав'язаність на ринки РФ, що давало змогу російському урядові використовувати економічні ембарго на певні товарні позиції та шантажувати цінами на енергоносії для ухвалення українським урядом вигідних рішень. Цьому слугували інституції і традиційні зв'язки всередині України, що залишилися після колапсу Радянського Союзу, та їх мережі як своєрідні агенти впливу на рівні як прийняття законів, так і ухвалення рішень публічною адміністрацією з економічних питань. Зокрема, своєрідну роль агентів впливу Росії зіграли мережі, що збереглися від структур КПРС і потім стали основою для організації приватизації майна за символічну ціну та різного роду політичних проектів.

В аспекті глобалізації економічні війни покликані зберегти традиційно вигідне орієнтування національних ринків на глобальних акторів, що використовується для проникнення заінтересованих транснаціональних корпорацій на національні ринки та здійснення впливу на процес ухвалення юридичних рішень певної держави. Це виливається у використання суверенних запозичень як інструмента впливу на характер законодавства й урядових рішень, прикладом чого є справа за позовом трастової компанії The Law Debenture Trust Corporation PLC про стягнення боргу на суму 3 млрд дол. США з України. Стан платіжного балансу країни може використовуватися для шантажу з метою впливу на зміст правових актів, внаслідок чого рівень її суверенності істотно знижується. 

Кібервійна

Першою кібервійною умовно можна вважати хакерську атаку на офіційні сайти органів влади та установ з обслуговування в Естонії у квітні 2007 р. Вона проявилася у збільшенні вчетверо трафіку запитів на сайти парламенту, державних і банківських установ, засобів масової інформації, доступ до яких таким чином було обмежено. У зв'язку з цим 90 % банківських трансакцій провести було неможливо. Тому в НАТО розслідували причини та перебіг такого роду кібератак і в травні
2008 р. створили Об'єднаний центр передових технологій кібероборони НАТО та поліцію захисту кібербезпеки. Предметом кібератак є нормальний порядок діяльності владних установ та об'єктів критичної інфраструктури атакованого суб'єкта. Тому програмне забезпечення об'єктів критичної інфраструктури потребує особливої уваги і кіберзахисту, оскільки кібератаки можуть істотно впливати на стабільність національної економіки та діяльність владних установ загалом.

Сфера ІТ може стати потенційним напрямом паралізації ефективності державного управління, оскільки множинність запитів на сервери органів публічної влади здатна заблокувати їх діяльність на певний період. Загалом, у російській системі національної безпеки вважають, що з допомогою певних несилових методів — підривної діяльності, корупції, дезінформації, дезорієнтації — можна домогтися бажаних результатів без єдиного пострілу. 

Одна з останніх кібератак у липні 2017 р. на низку державних і приватних установ, зокрема Державну фіскальну службу, банківську сферу, пошту й енергетичну систему через вірус DOS/Petya.A має невизначену природу з урахуванням мінливого характеру кіберпростору як такого. З погляду звичайної інфраструктури, як-то стратегічно важливі заводи і фабрики, кібератаки на програмне забезпечення та сервери установ можна порівняти за наслідками зі своєрідним бомбардуванням. З погляду кібербезпеки, діяльність органів публічної влади та установ критичної інфраструктури має обслуговуватися через захищене програмне забезпечення. У разі певних суперечностей чи конфліктів із державою, що є об'єктом атаки, існує реальна загроза злому інформації з обмеженим доступом, яка має стратегічне значення для розвитку держави. Варто також вести мову про розробку власного програмного забезпечення на базі наявних платформ, з урахуванням їх сумісності та чинника взаємодоповнюваності компонентів. За будь-яких обставин, у сфері кіберправа мають значення конституційні гарантії свободи вираження поглядів, свободи наукової і творчої діяльності, непорушності приватності та приватних даних, захисту конфіденційної інформації та державної таємниці.

Інформаційна війна

В основі інформаційної війни лежить маніпуляція з подачею інформації, дозуванням подачі чи взагалі її викривленням. В епоху ІТ це може відіграти чи не вирішальну роль, принаймні на першому етапі звичайної війни, у дезорієнтації та деморалізації противника. Зокрема, останні дискусії щодо гібридної війни зініціювали багато обговорень так званої "сірої зони" між війною і миром та російськими асиметричними викликами, такими як економічна маніпуляція, потужна дезінформація і пропаганда, сприяння громадянській непокорі, навіть використання добре оснащених парамілітаріїв для підриву діяльності державних інституцій. Це також підтверджується дослідженнями у сфері соціальної взаємодії, згідно з якими їх матриця продукує середньо зважений вибір учасників. 

Прикладом інформаційної війни навіть за кордоном служить дискусія про ступінь впливу на результати президентських виборів США України і Російської Федерації. У відповідь на звинувачення щодо втручання російських спецслужб у президентську кампанію США 2016 р. стала нагнітатися думка про можливий вплив на американські вибори з боку уряду України. Як зазначає Джозеф Най, хоч інформаційна війна не є новиною, завдяки кібертехнологіям вона стає дешевшою, швидкою й ефективною, її важче викривати і легше заперечувати. З погляду наслідків, російська інформаційна війна під час президентських виборів у США 2016 р. певною мірою виявилася успішною, трохи вплинувши на їх перебіг, але вона виявилася провальною з погляду створення "м'якої сили".

Обмін інформацією, комунікативні зв'язки — багато важать для сучасної державності, оскільки належна комунікація дає змогу приймати адекватні владні рішення у відповідь на різного роду суспільно-політичні подразники та проблеми. Маркерами тут можуть виступати навіть соціальні мережі, що довели особливості перебігу президентської виборчої кампанії у США 2016 р. чи недавні парламентські вибори в Німеччині. Зокрема, фахівці передбачили перемогу Трампа за три тижні до дня виборів, працюючи з системою Emotive, з допомогою якої аналізуються емоції в соціальних мережах. Цю систему побудовано на лінгвістичному аналізі в пошуках ключових слів та фраз, які передають емоції.

Отже, триває трансформація природи приватності, формування нової тактики і стратегії захисту персональних даних та конфіденційної інформації і державної таємниці. Приватні особи мусять чітко усвідомлювати, що, використовуючи різного роду соціальні мережі та інформаційні платформи, вони таким чином дають згоду на доступ до певних персональних даних. І ці дані можуть послужити джерелом маніпуляцій.

Засоби відновлення конституційного порядку на окупованих територіях України

Існують різні підходи до вирішення проблеми визволення окупованих територій. У червні у вітчизняних медіа опублікували проект Закону "Про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях". Слід також зазначити, що 2 серпня Конгрес США ухвалив Закон, згідно з яким кодифікував наявні санкції США проти РФ за акти агресії проти України і запровадив нові заходи у цьому напрямі.

Тут я висловлю деякі міркування щодо змісту проекту Закону про оборону та забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України. Насамперед, закон цей має містити чіткі процедурні й інституційні вимоги згідно із критеріям ясності закону, виробленими у практиці ЄСПЛ та Венеційської комісії. Це важливо з точки зору легітимності дій держави у порядку самооборони та jus ad bellum у сенсі статті 51 Статуту ООН.

По-друге, закон має конкретизувати положення Регламенту парламенту щодо парламентського контролю у сфері НБіО, а також застосування президентом надзвичайних повноважень у рамках діяльності РНБО та як Верховного Головнокомандувача. 

По-третє, відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права, положень міжнародних договорів та jus cogens, визначати позитивні обов'язки держави України щодо захисту і відновлення прав та свобод українців від дій агресора в особі РФ та її державних агентів в особі незаконних збройних формувань.

По-четверте, слід чітко врегулювати процедури звітності і парламентського контролю для формулювання визначених процедурних та інституційних механізмів відновлення суверенітету і територіальної цілісності України. 

По-п'яте, слід мати на увазі, що закони повинні містити алгоритми ухвалення владних рішень, а не лише простий перелік владних повноважень. Це взагалі системна вада наших законів, оскільки вони бідні на правове регулювання процедур. 

По-шосте, мають бути більш комплексно й чітко визначені повноваження та процедури притягнення до відповідальності агресора і винних осіб, котрі скоїли воєнні злочини та злочини проти людяності. Наразі слід без зволікання привести у відповідність розділ ХХ Кримінального кодексу в цій частині, оскільки в цьому плані стосовно України можна застосувати хіба що положення Римського статуту. 

Насамкінець, у законі слід також чітко визначити, в яких межах допускається обмеження конституційних прав та свобод, бо, фактично, йдеться про стан війни, який згадується в Конституції. І це можна прив'язати до правового режиму воєнного стану, хоча це і не є одним і тим самим. Тим більше що в законі слід визначити, крім того, особливості оголошення стану війни і укладення миру, врегулювати окремі аспекти ведення звичайної війни, а також інформаційної, економічної воєн, кібервійни тощо. При цьому слід пам'ятати про забезпечення сутнісного змісту прав людини та балансу між свободою і безпекою.

Питання забезпечення належного урядування на визволених від окупації територіях

Відновлення суверенітету і територіальної цілісності України передбачає різні заходи: юрисдикційні, дипломатичні, політико-правові, надзвичайні. Юрисдикційні заходи передбачають подання позовів проти агресора — РФ, діями якої заподіяно шкоду правам і свободам жителів України, її довкіллю, економіці та оборонно-промисловому комплексу, з використанням усіх міжнародних юрисдикцій. 

Дипломатичні заходи передбачають роботу принаймні на трьох напрямах: 1) проведення консультацій та переговорів у рамках колективної безпеки із використанням інструментів Генеральної Асамблеї та Ради безпеки ООН, Міжнародного суду ООН (International Court of Justice), ОБСЄ, Ради Європи, процедури консультацій згідно із Будапештським меморандумом тощо; 2) ведення переговорів щодо припинення агресивних дій РФ проти України, звільнення та повернення Криму під контроль України, припинення фінансової та організаційної підтримки парамілітарних структур і незаконних формувань в ОРДіЛО та виведення власних підрозділів із тимчасово окупованих територій. 

Політико-правовий механізм врегулювання українсько-російської війни полягає у застосуванні санкцій проти РФ за акти анексії Криму, переслідування національних меншин у Криму та підтримку незаконних формувань в ОРДіЛО. Застосування санкцій — один із чинників зміни агресивної зовнішньої політики РФ до своїх сусідів та можливості налаштуватися на більш цивілізовані рейки міжнародної співпраці. 

Надзвичайні заходи передбачають застосування потужностей Збройних сил України, Сил спецоперацій ЗСУ, Національної гвардії МВС, Служби безпеки України для відновлення суверенітету і територіальної цілісності України, за зразком операції "Буря" з відновлення територіальної цілісності Хорватії 4—7 серпня 1995 р. 

Зазначені заходи можуть певним чином комбінуватися, і їх поєднання може посприяти досягненню мети — відновленню конституційного порядку на тимчасово окупованих територіях України. У цьому плані критично важливою є ратифікація Україною Римського статуту.

Формування конституційно-адміністративних параметрів нової моделі місцевого самоврядування в ОРДіЛО полягає не так у зміні конституційних положень, — Конституція містить доволі гнучкий механізм. Процес формування самодостатніх громад із належною передачею повноважень та відповідних ресурсів місцевій публічній владі має проходити більшою мірою на рівні законодавства й адміністративної практики.

Без вжиття зазначених заходів доволі складно говорити про відновлення адміністративної, економічної, соціальної, культурної інфраструктури ОРДіЛО, і їм загрожуватиме стагнація як проблемній точці Східної Європи. На визволених територіях також слід буде запроваджувати перехідний режим урядування на певний розумний період часу для нормалізації діяльності публічної адміністрації та якісного забезпечення громадянських і політичних прав жителів регіону. Також не виключено, що з метою запобігання подальшим сепаратистським інтенціям доведеться ухвалювати рішення про припинення існування Донецької і Луганської областей у чинних адміністративно-територіальних межах.

Відсутність належного законодавчого регулювання новітніх аспектів ведення війни, зокрема кібервійни, економічної, інформаційної, потенційно загрожує паралічем критичної інфраструктури держави і, фактично, може позбавити державу спроможності відстоювати власний суверенітет та територіальну цілісність. Виходячи з цього, дуже багато важать стратегічне планування на випадок різноманітних сценаріїв розвитку подій внаслідок акту агресії проти України та належне законодавче забезпечення рішучої відсічі потенційному супротивнику з метою захисту конституційного порядку. Для цього Україна має гнучкіше інтегруватися в системи колективної безпеки та поглиблювати їх у рамках свого регіонального розвитку. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво